7/2-2713/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2007 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
|
головуючого - судді |
Чіркова Г.Є., |
|
при секретарі |
Авраменко Л.С., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Центральна геофізична обсерваторія, Вишгородська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - Центральна геофізична обсерваторія, Вишгородська міська рада, ОСОБА_1, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням і виселення без надання іншого жилого приміщення,
встановив:
позивач у січні 2006 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідачка без поважних причин понад строки встановлені ст. 71 ЖК України відсутня у житловому приміщенні в квартирі АДРЕСА_1, що є підставою до визнання її такою, що втратила право користування ним.
У березні 2006 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом, у якому просила усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою, вселити її з неповнолітнім сином у спірне житло та виселити з нього ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які проживають в ній без її згоди.
В судовому засіданні позивач та його представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
Відповідачка та її представник заперечуючи проти первісного позову, просили задовольнити зустрічний позов, посилаючись на обставини викладені в ньому.
Відповідачі за зустрічним позовом з ним не погоджувалися й заперечуючи, стверджували обставини на підтримання первісного позову.
Представник третьої особи - Вишгородської міської ради, висловився на підтримання зустрічного позову й у задоволенні первісного позову просив відмовити.
Представник третьої особи - Центральної геофізичної обсерваторії, вважав необхіднім відмовити сторонам в задоволенні їх позовів, посилаючись на те, що спірна квартира є службовою.
Заслухавши учасників процесу й дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Спірним жилим приміщенням є квартира АДРЕСА_1, яку видано згідно ордера від 14 червня 1978 року ОСОБА_5- батькові позивача, як службову.
З того часу, позивач як член сім'ї наймача, якого включено в ордер, вселився і проживав у згаданій квартирі.
Згідно рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 4 вересня 2001 року № 263 особовий рахунок на кв. АДРЕСА_1 переведено на позивача по справі, який набув прав наймача щодо цієї квартири.
Після укладання шлюбу 20 листопада 2001 року сторони поселилися в будинку АДРЕСА_2, ј частина якого належить ОСОБА_1 на праві власності.
Обираючи місце проживання, сторони мали можливість поселитися в спірній квартирі разом з батьками позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про що на той час була згода всіх повнолітніх членів сім'ї, які в ній проживали, однак бажали жити окремо, в зв'язку з чим у спірну квартиру не вселялися.
Виходячи з цих домовленостей, сторони як подружжя, до розірвання шлюбу (25 січня 2006 року) проживали в згаданому житловому будинку по вул. Довженка.
Домовленостей щодо проживання і користування спірною квартирою між сторонами не було, однак місце проживання відповідачки і їх сина - ОСОБА_7, 2002 року народження, було зареєстровано в спірній квартирі в грудні 2001 року й після народження сина в липні 2002 року відповідно.
Про дані обставини в судовому засіданні ствердили допитані як свідки сторони: позивач - ОСОБА_1, відповідачка - ОСОБА_2, й відповідачі за зустрічним позовом - ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а також ОСОБА_6 - мати позивача.
При цьому відповідачка наполягала, що її права на спірне житлове приміщення порушені в зв'язку з вселенням в нього брата позивача - ОСОБА_3, та його дружини - ОСОБА_4, які після укладання шлюбу в 2003 році поселилися в ній без її згоди.
Між тим стверджуючи про зазначене, відповідачка в даний період до відповідних органів із заявами про неможливість проживання в спірній квартирі не зверталася й про перешкоди, що чинили їй позивач, його брат - ОСОБА_3 і дружина ОСОБА_4, не стверджувала.
Захищаючи свої права, відповідачка звернулася з такою заявою лише після розірвання шлюбу й припинення подружніх стосунків з позивачем в січні 2006 року, коли той звернувся до неї з даним позовом.
Разом з тим, як ствердили допитані свідки ОСОБА_1 - позивач по справі, його брат - ОСОБА_3, і дружина останнього - ОСОБА_4, протягом 10 місяців 2003 року за ініціативою відповідачки й дозволу позивача в спірній квартирі проживали квартиранти, які сплачували за це винагороду.
Після одруження ОСОБА_2 і ОСОБА_4, ними в 2004 році в спірній квартирі провадився ремонт, до якої вони й поселилися з дозволу правомірно проживаючих там членів сім'ї наймача, а тому твердження відповідачки про інше є безпідставними.
Таким чином, доводи відповідачки про те, що вона не могла користуватися спірною житловою площею, оскільки в квартирі проживали брат позивача і його дружина, не можуть бути взяті до уваги.
Свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - сусіди в буд. № 8, ствердили, що відповідачка в спірній квартирі ніколи не проживала, хоча її відвідувала, що також убачається і з акту обстеження спірної квартири від 26 січня 2006 року.
Суд зазначає, що підставою виникнення суб'єктивного права на житло, тобто набуття права користування конкретним житловим приміщенням, є вселення у нього в установленому порядку в якості члена сім'ї наймача, члена ЖБК або власника квартири чи будинку відповідно до статей 64, 65, 145 і 156 ЖК України, а як убачається з матеріалів справи, відповідачка згідно домовленостей з особами, які проживали на той час в спірній квартирі, до неї не вселялася.
Сам факт реєстрації місця проживання відповідачки в спірній квартирі, без її фактичного вселення і користування житловим приміщення, прав, що з цього випливають, не надає.
Відповідачкою не заперечувалися й ті обставини, що квартирну плату і комунальні послуги по спірній квартирі вона ніколи не сплачувала, інших витрат по її обслуговуванню за цей період не мала й вселитися до часу розірвання шлюбу не намагалася.
Такі витрати здійснювалися позивачем, а після вселення - його братом та дружиною останнього.
Факт періодичного відвідування відповідачкою спірної квартири, про який стверджувала остання, до набуття права користування відповідно до вимог закону призвести не міг.
У той же час, згідно матеріалів справи і пояснень сторін, які ними не заперечувалися, відповідачка в спірну квартиру не поселялася і жодного дня там не проживала, її речі в ній відсутні, а тому суд вбачає підстави до застування щодо правовідносин, які виникли між сторонами вимог ст. 71 ЖК України, відповідно до яких відповідачку слід визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням й первісний позов задовольнити.
Згідно вимог статей 71 і 72 ЖК України, особа, яка тимчасово відсутня в житловому приміщенні більше ніж шість місяців за рішенням суду, визнається такою, що втратила право користування ним.
Разом з тим, судом установлено, що не проживання без поважних причин відповідачки в спірній квартирі більше шести місяців не було пов'язане з перешкоджанням цьому відповідачами за зустрічним позовом, а тому в його задоволенні слід відмовити.
Зважує суд і на вимоги ст. 123 ЖК України, відповідно до яких порядок користування службовими жилими приміщеннями, яким є спірна квартира, встановлюється цим кодексом, а тому на спірні правовідносини в цій справі розповсюджуються застосовані судом норми закону.
На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
позов ОСОБА_1 задовольнити, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
ОСОБА_2 визнати такою, що втратила право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя
з оригіналом звірена
Суддя