0827/2-80/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

09.08.2011  року                                                          м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді:                                             Артемової Л.Г.,

при секретарі:                                                     Прокопенко Ю.В.,

за участю представника позивача:                   ОСОБА_1,

відповідача:                                                         ОСОБА_2,

відповідача:                                                         ОСОБА_3,

представника відповідача:                                ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, звернувшись до суду, обґрунтовує свій позов тим, що його батько –ОСОБА_6, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1, в момент підписання ним 24.11.2009 року заповіту, через хворобу не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, перед смертю приймав велику кількість ліків, що спричинило стійкий розлад здоров’я. За заповітом все майно ОСОБА_6 заповів сторонній людині –ОСОБА_3

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник проти задоволення позову заперечували, стверджували, що волевиявлення  ОСОБА_6 було вільним. ОСОБА_6 дійсно страждав на тяжку хворобу, проте це не позбавило його можливості керувати своїми діями. ОСОБА_3 про наявність у чоловіка, з яким прожила більше десяти років, сина  від першого  шлюбу знала лише із слів чоловіка, доглядала хворого до його смерті. Тиску на хворого вона не вчиняла, померлий сам  наполіг на тому, щоб після його смерті їй залишилося все належне йому майно, заповіт підписав без сумніву, вільно та власноручно, усвідомлюючи свої дії.

В судове засідання з’явилася приватний нотаріус ОСОБА_2, яка була залучена судом  до участі у справі в якості відповідача, оскільки за змістом позову позивач фактично звинувачує її в тому, що вона посвідчила правочин, який вчинила особа, яка не усвідомлювала своїх дій, всупереч вимог чинного законодавства. Пояснила, що ОСОБА_6 самостійно та наполегливо викликав її для вчинення нотаріальної дії, наполягав на складенні заповіту. В момент складання заповіту був дуже хворий, слабкий, але повністю адекватний, в ясному розумі, зауважив, що має намір залишити все майно своїй дружині - ОСОБА_3, про сина розповідав, але виявив небажання  згадати його у заповіті, вважаючи, що вже достатньо забезпечив колишню родину після розлучення.

Вивчивши обставини справи, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, вивчивши медичну картку померлого, дослідивши інші письмові докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1 (а.с. 9).

24.11.2009 року ОСОБА_6 склав заповіт, згідно якого все своє майно заповів ОСОБА_3 (а.с.55).

ОСОБА_5 має право вимоги, оскільки, згідно свідоцтва про народження, яке міститься у спадковій справі, є сином померлого ОСОБА_6 і у разі визнання заповіту недійсним, у відповідності до ст. 1223 ЦК України,  закликається до кола спадкоємців за законом.

Згідно ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та або не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним, за позовом цієї особи, а в разі її смерті –за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси були порушені.          

Обравши способом захисту саме визнання правочину недійсними, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

У відповідності до вимог ст. 145 ЦПК України, судом була призначена  посмертна судова психіатрична експертиза,  на розсуд експертами було поставлено такі запитання: якими захворюваннями хворів померлий, чи міг він за наявності хвороб розуміти зміст та характер власних дій, керувати ними та передбачати їх наслідки, в якому психічному стані знаходився на момент складання заповіту та чи міг за своїм психічним станом розуміти зміст та характер власних дій, керувати ними та передбачати їх наслідки, станом на 24.11.2009 року.

На виконання ухвали суду амбулаторна судово –психіатрична експертиза Комунальної установи «Обласна психіатрична лікарня» Запорізької міської ради провела експертизу та склала акт №279 від 05.05.2011 року.

Згідно висновку експертизи: ОСОБА_6, 1951 року народження в момент підписання заповіту 24.11.2009 року, хронічним психічним захворюванням не страждав, а виявляв помірно виражений астенічний та больовий синдроми внаслідок ракової інтоксикації, яка викликана раком передміхурової залози з метастазами в кістки, хребет, лімфовузли. Внаслідок чого, в період підписання заповіту 24.11.2009 року ОСОБА_6, 1951 року народження не повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Із змісту статті 203 ЦК України випливає, що волевиявлення учасника правочину має бути повністю вільним.  Висновок про наявність або відсутність дефекту волі, який може бути  підставою для визнання правочину недійсним,  згідно ст. 225 ЦК України, можливо зробити з належних доказів, які свідчать по те, що особа могла або не могла керувати своїми діями. Висновок експертизи не дає однозначної відповіді,  а таке визначення - «може, але не в повній мірі»не є юридичними, міра є оціночною категорією.

А відтак, висновок суду про те, що ОСОБА_6 підписав заповіт в той час, коли  не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними буде лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися рішення.

Враховуючи обставини справи, аналізуючи відомості, які викладені в описовій та мотивувальній частині акту експертизи, дані, які містяться в амбулаторній картці хворого ОСОБА_6, суд ґрунтує свій висновок виключно на  медичних неупереджених та фахових даних, покладається на  свідчення осіб, які внаслідок фаху та посадових обов’язків здатні та зобов’язані розуміти та враховувати психічний стан хворих.

Суд, у якості доказу бере до уваги лише свідчення дільничного лікаря ОСОБА_7, яка регулярно відвідувала ОСОБА_6 за  викликом,  виконувала необхідні медичні маніпуляції, зокрема із введення хворому препаратів із вмістом наркотичних речовин.

Свідчення інших свідків суд відкидає, оскільки вони не є фахівцями в області медицини, крім того це знайомі відповідачки і тому мають суб’єктивну думку. Позивач не спілкувався із батьком, відомості про нього отримував опосередковано, через сторонніх осіб і тому не мав об’єктивної картини.

Встановлено, що ОСОБА_6 почав скаржитися на здоров’я з 2008 року, після загострення хвороби внаслідок перенесеного артеріального кризу в лютому 2009 року, активно лікувався, в тому числі в стаціонарі, обстежувався в різних медичних установах, спілкувався із лікарями, це вбачається з його медичної картки. Восени 2009 року, коли став прогресувати метастазний процес, незважаючи на виражений астенічно - больовий синдром, хворий не втратив можливості до спілкування, та бажання лікуватися.

Крім того,  згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 (а.с.54) 14.05.2009 року ОСОБА_6 уклав шлюб із ОСОБА_3, при цьому його психічний стан не викликав сумніву у працівників РАЦСу, які зареєстрували шлюб.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що цю родину обслуговує на протязі останніх років в якості дільничного лікаря, відносини між подружжям були хорошими.  ОСОБА_8 доглядала чоловіка, турбувалася про нього, інших сторонніх осіб або родичів біля хворого ніколи не бачила, відвідувала хворого перед смертю майже кожен день. ОСОБА_6 почав хворіти приблизно з початку 2008 року, скаржився на болі в нижніх кінцівках та хребті, активно лікувався. Хвороба загострилася в 2009 році, мали місце метастатичні переломи кінцівок, був виявлений рак. Проте, не зважаючи на свій тяжкий стан, перепади настрою, ОСОБА_6 не втратив ясного розуму, гумору, інтересу до життя, активно спілкувався із нею під час відвідувань та медичних маніпуляцій, читав, розгадував кросворди, був обізнаний в новинах, намагався боротися із поганим настроєм та сильним болем, мав надію на одужання. Препарати, які призначалися хворому знімали напади болю, який неможливо було терпіти, але не вводили його в стан наркотичного сп’яніння.

Нотаріус, яка посвідчувала заповіт, стверджує, що ОСОБА_6 особисто вільно з нею спілкувався, відповів на всі запитання, розповідав про себе та про свою родину, не був байдужим до життєвих обставин (переживав, та соромився, що має непрезентабельний вигляд), проявляв емоції,  неодноразово наполегливо телефонував, оформлюючи виклик на виїзд до його помешкання, був доглянутий.

Крім того, висновком експертизи не встановлено, що ОСОБА_6 в момент підписання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та був нездатний ним керувати, не встановлено жодних психічних хвороб, незворотних розладів, деменцій, впливу наркотичних засобів. Помірно виражений астенічно - больовий синдром та пов’язаний з ним тяжкий стан був мінливим та перехідним. Грубих змін в інтелектуальній та мнестичній сфері, а також ознак втрати розумових здібностей, хворобливо –викривленого розуміння дійсності, ознак наркотичного сп’яніння не встановлено.

Судом не встановлено дефекту форми правочину, заповіт складено у відповідності до вимог ст. ст. 1247, 1248 ЦК України у письмовій формі, посвідчений нотаріально,  підписаний спадкодавцем.

Суд, оцінивши всі докази в сукупності, прийшов до висновку, що заповіт складений ОСОБА_6 24.11.2009 року на користь ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 не може бути визнаний недійсним, а відтак позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Керуючись ст. 203, 225, 1223, 1257, 1247, 1248 ЦК України, ст.ст. 10,11, 57, 60, 61, 212-215, 145 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання протягом 10 днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя                                                                           Л.Г.Артемова