донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
09.10.2006 р. справа №38/210
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: | Калантай М.В. |
суддів | Запорощенка М.Д. |
Кондратьєвої С.І. |
Судова колегія призначена розпорядженням Першого заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 29.09.2006 року |
при секретарі: Абдулазізовій О.Д. |
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Державного підприємства “Селидіввугілля” м. Селидове |
на постанову господарського суду | Донецької області |
від | 19.08.2006 року |
у справі | 38/210 |
за позовом | Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк |
до | Державного підприємства “Селидіввугілля” м. Селидове |
про | Стягнення штрафних санкцій в розмірі 34803,63 грн. та пені в сумі 608,73 грн. |
За участю представників сторін : |
Від позивача : | Черних Г.Є. –дов. від 15.05.06. |
Від відповідача: | Косенок О.М. –дов. від 13.06.06. |
Постановою господарського суду Донецької області від 19.08.2006 року у справі №38/210 (суддя Радіонова О.О.) задоволено позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Державного підприємства “Селидіввугілля” м. Селидове про стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005 рік в розмірі 34803,63 грн. та суми нарахованої пені в розмірі 608,73 грн. в загальній сумі 35412,36 грн.
Вказану суму стягнено з відповідача на користь позивача.
Постанова господарського суду мотивована доведеністю позивачем вини відповідача в нестворенні робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідач, Державне підприємство “Селидіввугілля” м. Селидове, не погоджуючись з постановою суду, звернувся з апеляційною скаргою, так як вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, просить постанову скасувати та у задоволенні позову відмовити. В своїй апеляційній скарзі заявник вказує на те, що обов’язок у підприємства по працевлаштуванню інвалідів виникає при умові відповідної пропозиції органів, передбачених в статті 18 Закону України “Про основи соціального захисту інвалідів в Україні” №875, або у разі звернення інваліда самостійно. Згідно з листом Селидівського центру зайнятості від 11.05.2006 року №02-772, на яке посилається позивач, направлення інвалідам для працевлаштування на його підприємство не видавалися. Матеріали справи також не містять відомостей про відмову в працевлаштуванні інвалідам, які самостійно звернулися для працевлаштування на підприємство відповідача.
Позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк, проти апеляційної скарги заперечує, вважає постанову господарського суду законною та обґрунтованою і тому такою, що не підлягає скасуванню.
Розглянувши наявні у матеріалах справи документи та вислухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця.
Відповідно до копії Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі №10-ПІ, яка наявна в матеріалах справи, середньооблікова кількість штатних працівників становила 9801 особу. Чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до чотиривідсоткового нормативу, у 2005 році становила 392 особи, у той час коли у звітному періоді відповідачем було працевлаштовано 389 інваліда. Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2005 році складала 11601,21 грн. У звітному періоді три робочих місця для забезпечення працевлаштування інвалідів згідно з установленим нормативом відповідачем створено не було. Позивачем, на підставі статті 20 Закону, нарахована відповідачу сума штрафних санкцій в сумі 34803,63 грн. та пеня в сумі 608,73 грн.
Матеріали справи містять копії звітів Форми №3-ПН, які на протязі 2005 року відповідач надавав до державної служби зайнятості. Однак, із вказаних документів не вбачається наявність вакансій саме для інвалідів. Крім того, відповідачем не було вжито інших заходів, які передбачені чинним законодавством, для створення робочих місць для інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Відповідно до пункту 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314 (далі Положення), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда
Аналізуючи наведені положення чинного законодавства України, судова колегія дійшла висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.
Отже, з урахуванням наведених приписів чинного законодавства нестворення відповідачем робочого місця інваліда та неповідомлення органів працевлаштування, перелічених у статті 18 Закону, про наявність такої вакантної посади унеможливило направлення цими органами до підприємства інвалідів для працевлаштування у звітному періоді.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Окрім цього, на підставі частин 3 та 4 цієї ж статті сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їхньому розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Беручи до уваги викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведена вина відповідача в нестворенні робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і тому є підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій та пені.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що постанова господарського суду Донецької області відповідає діючому законодавству та фактичним обставинам справи, тому не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Керуючись статтями 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Селидіввугілля” м. Селидове на постанову господарського суду Донецької області від 19.08.2006 року у справі №38/210 залишити без задоволення.
Постанову від 19.08.2006 року господарського суду Донецької області у справі №38/210 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини ухвали.
Повний текст ухвали буде надіслано сторонам у справі в 5-ти денний строк з дня її прийняття.
Головуючий: М.В. Калантай
Судді: М.Д. Запорощенко
С.І. Кондратьєва
Надруковано: 6 примірників
1 –у справу, 2 –сторонам у справі
2 –ДАГС,
1 –ГС Донецької обл.