ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" серпня 2011 р. Справа № 5021/669/2011
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І.,
при секретарі Новіковій Ю.В.,
за участю представників сторін:
позивача –ОСОБА_1
відповідача –ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2456 С/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 6 квітня 2011 року у справі №5021/669/2011
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Охтирка Сумської області
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Охтирка Сумської області
про стягнення 40 109,95 грн.,
встановила:
У березні 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі –позивач) звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач), в якому після уточнень позовних вимог просила стягнути з відповідача заборгованість в сумі 40 109,95 грн., в тому числі: 19 861,00 грн. основного боргу по орендній платі, 6432,00 грн. 10 % штрафу, 12 000,00 грн. подвійної орендної плати за невиконання обов’язку щодо повернення речі, 1 816,95 грн. інфляційних збитків та судові витрати у справі. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем обов’язку по сплаті орендної плати за договором № 10 оперативної оренди нежитлового приміщення від 01.05.2009 р.
Рішенням господарського суду Сумської області від 6 квітня 2011 року у справі №5021/669/2011 (суддя Зражевський Ю.О.) позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 19 861,00 грн. боргу, 6 432,00 грн. штрафу та пені, 1 816,95 грн. інфляційних збитків, 12 000,00 грн. подвійної орендної плати, 401,10 грн. витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 4624,00 грн. пені провадження припинено.
Відповідач із рішенням суду першої інстанції не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 06.04.2011 р. у справі №5021/669/2011 в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій в сумі 6 432,00 грн., інфляційних збитків у сумі 1 816,95 грн., подвійної орендної плати в сумі 12 000,00 грн. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача в зазначеній частині відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального права. Крім того, зазначає, що позивач протиправно нарахував відповідачу суму заборгованості, а суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення вищезазначених сум.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вважає рішення місцевого господарського суду законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим просить рішення господарського суду Сумської області від 06.04.2011р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник позивача, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, 1 травня 2009 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір № 10 оперативної оренди, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в платне тимчасове користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 160 кв. м. для використання як офісне приміщення.
Згідно з п. 3.1. договору строк оренди за даним договором встановлюється з 1 травня 2009 року по 31 грудня 2010 року.
Відповідно до п. п. 4.2., 4.3. орендна плата, яку сплачує орендар становить 3000,00 грн. без ПДВ за один календарний місяць. Орендна плата перераховується орендарем на підставі рахунку орендодавця у безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця щомісячно, не пізніше 10 числа місяця за який здійснюється оплата, протягом усього строку оренди.
Згідно з пунктом 7.1. договору відповідач зобов'язаний за користування приміщенням своєчасно сплачувати орендну плату в повному обсязі.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Як зазначає позивач, він свої зобов’язання за вищевказаним договором виконав в повному обсязі, передав в оренду відповідачеві приміщення, що підтверджується матеріалами справи, однак останній в порушення умов договору свої зобов'язання зі сплати орендної плати виконував неналежним чином, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість з орендної плати, яка згідно з поданим розрахунком за період з травня 2009 року по грудень 2010 року складає 19 861,00 грн.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі статтею 762 цього Кодексу за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
В матеріалах справи містяться копії рахунків позивача та актів виконаних послуг, які підтверджують часткову сплату відповідачем орендної плати, а також копії листів позивача від 05.01.2011 р., 12.01.2011 р. та претензія від 19.01.2011 р., направлені на адресу відповідача, з проханням сплатити заборгованість по орендній платі та пеню, які залишені відповідачем без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи те, що заборгованість відповідача в сумі 19 861,00 грн. за договором № 10 оперативної оренди нежитлового приміщення від 01.05.2009 р. документально підтверджується, зокрема, розрахунком позивача, доданим до матеріалів справи, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.2. договору сторони передбачили, що в разі затримки в оплаті орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,3 % від суми простроченого платежу за кожний день затримки, штраф у розмірі 10 % від розміру орендної плати та інші інфляційні платежі згідно законодавства України.
Колегія суддів вважає, що нарахування позивачем пені та штрафу за вищевказаним договором повністю відповідає вимогам розділу V Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР, у зв’язку з чим колегія суддів дійшла висновку про правомірність їх задоволення судом першої інстанції в сумі 6 432,00 грн., зокрема, виходячи із розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом вимог п. 6 ст. 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, посилаючись на нарахування відповідачу штрафних санкцій в сумі 6 432,00 грн. за вісім місяців, зважаючи на наступне.
Дійсно, в частині 6 статті 232 Господарського кодексу України міститься положення, яке стосується обмеження відповідальності щодо нарахування штрафних санкцій. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як правомірно зазначає позивач, неустойка являє собою оперативний засіб боротьби за неналежне виконання зобов'язання, яким можна скористатись відразу, як тільки було здійснено правопорушення, не чекаючи настання негативних наслідків, які ним викликані. Саме цим правом і скористався позивач, коли відсилав, а відповідач отримував і оплачував відповідні рахунки на сплату штрафних санкцій за травень та червень 2010 року, про що зазначено як в розрахунку позовних вимог, так і в позовній заяві та доданих до неї документах. Саме через "оперативність" неустойки як засобу боротьби з порушенням договору в статті 258 Цивільного кодексу України було встановлено скорочений строк позовної давності в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За приписами статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання; за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (якщо при цьому боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку).
Оскільки в статті 232 Господарського кодексу України, на яку посилається в своїй апеляційній скарзі відповідач, міститься посилання на закон або договір, а статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено строк позовної давності в один рік для вимог стягнення неустойки (штрафу, пені), то позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу штрафні санкції в сумі 6 432,00 грн. і рішення суду першої інстанції в цій частині не суперечить нормам чинного законодавства України.
При цьому, матеріали справи свідчать, що відповідач фактично визнав такі вимоги позивача, оскільки частково оплатив штрафні санкції зазначені в розрахунку, а саме за травень та червень 2010 року. А заявлені штрафні санкції в сумі 6 432,00 грн. розраховувались позивачем за липень - грудень 2010 року, тобто за шість місяців на підставі вимог діючого законодавства.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних в сумі 1 816,95 грн., оскільки розрахунок позивача узгоджується з вимогами діючого законодавства щодо нарахування вказаної суми.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на претензію позивача № 5 від 19.01.2011 р., з огляду на яку, на його думку, застосовувати індекс інфляції необхідно було лише з січня 2011 року по березень 2011 року включно, що складає 655,41 грн., колегія суддів вважає безпідставними.
Як правомірно зазначає позивач, інфляційні втрати щодо заборгованості (грошового зобов'язання) - це своєрідне «здешевлення», якого зазнає заборгованість (грошове зобов'язання) внаслідок інфляції. Інфляція - знецінювання грошей, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.
Відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні нараховуються на суму заборгованості за весь час прострочення виконання зобов'язання, а не за час коли була пред'явлена вимога виконання зобов'язань, як помилково стверджує відповідач. Отже, позивачем правомірно нараховано до стягнення інфляційні, починаючи з травня 2010 року в сумі 1 816,95 грн., що не суперечить листу Верховного Суду України № 62-97 р. від 3 квітня 1997 року про «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», на який посилається відповідач в апеляційній скарзі.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 000,00 грн. подвійної орендної плати за невиконання обов’язку щодо повернення речі колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 8.1 договору по закінченню терміну оренди, встановленого п. 3.1. договору орендар у триденний термін зобов’язаний передати орендодавцеві об’єкт оренди по акту прийому-передачі, який підписується сторонами договору.
Як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, продовжував займати орендоване приміщення після закінчення терміну договору, на його неодноразові звернення про повернення орендованого приміщення, відповіді не надав. В зв'язку з чим позивачем заявлена до суду вимога про стягнення з відповідача 12 000,00 грн. подвійної орендної плати за невиконання обов'язку щодо повернення речі за час неповернення орендованого приміщення, а саме з 31.12.2010р. по 01.03.2011 р.
За приписами статті 785 Цивільного Кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Оскільки пунктом 4.2. договору сторони передбачили щомісячний розмір орендної плати орендаря в сумі 3 000,00 грн. без ПДВ, то вимоги позивача в частині стягнення з відповідача подвійної орендної плати за невиконання обов'язку щодо повернення речі за час неповернення орендованого приміщення за період з 31.12.2010 р. по 01.03.2011 р. в сумі 12 000,00 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на лист від 12.01.2011 р. щодо пропозиції позивача підписати договір оперативної оренди на строк до 31 січня 2011 року та погодження відповідача в листі від 18.01.2011 р. щодо укладення договору строком до 31 листопада 2011 року, колегія суддів не приймає до уваги в якості доказу звільнення від сплати подвійної орендної плати за невиконання обов'язку щодо повернення речі.
Відповідач безпідставно вважає, що між сторонами станом на 2011 рік існували договірні відносини, що виникли на підставі глави 53 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Пропозиція позивача підписати договір оперативної оренди строком до 31 січня 2011 року в розумінні цивільного законодавства є офертою без акцепту (погодження) з боку відповідача, оскільки останній всупереч пропозиції так і не підписав договір оперативної оренди. Крім того, відповідач не погодився на запропонований позивачем строк оренди до 31 січня 2011 року, а запропонував свій строк договору, що в розумінні статті 646 Цивільного кодексу України є відмовою від одержаної пропозиції.
При цьому, позивач листом № 3 від 19 січня 2011 року не погодився з пропозицією відповідача укласти договір строком до 31 листопада 2011 року і вимагав негайно звільнити приміщення до 20 січня 2011 року. Оскільки відповідач не звільнив приміщення, тому позивач нарахував на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України подвійну орендну плату в сумі 12 000,00 грн., що не суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що твердження відповідача викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 6 квітня 2011 року у справі №5021/669/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Сіверін В.І.
Суддя Терещенко О.І.
Повний текст постанови по справі підписаний 2 серпня 2011 року