Справа №  2-118/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

26 липня 2011 року                                                                                                             м. Тернівки

Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді                                                                                                  Пономаренко І.П.

при секретарі                                                                                                              Некрасовій А.В.

за участю: позивача                                                                                           ОСОБА_1                    

представників:  позивача                                                                                  ОСОБА_2

                          відповідача                                                                              Жданової Г.С.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство»про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд, -

                                                                      В С Т А Н О В И В:

    В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що наказом відповідача № 36-к від 06.10.2003 року її було прийнято на роботу на посаду інспектора відділу кадрів КП ТЖКП. Наказом відповідача № 674-к від 08.11.2010 року позивача було звільнено з роботи у зв»язку зі скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

     Позивач вважає її звільнення з роботи незаконним з наступних підстав. Згідно п.8 ст.43 КЗпП власник або уповноважений ним орган  має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

     Згода профспілкового комітету на скорочення її посади була одержана відповідачем 02.09.2010 року. Стверджує, що останній день місячного строку припав на вихідний день - 03.10.2010 року, тому відповідач мав право розірвати з нею трудовий договір не пізніш як 4 жовтня 2010 року. Але наказ про її звільнення був виданий лише 08.11.2010 року, тобто, більше ніж через два місяці з дня отримання адміністрацією відповідної згоди профспілкового комітету.

     Також позивач стверджує, що при її звільненні в порушення вимог ст.49-2 КЗпП вона не була попереджена про наступне звільнення за два місяці письмово, так як на будь-яких документах її підпису немає.

     Крім того, позивач стверджує, що в порушення вимог ст.ст.40, 49-2 КЗпП з боку відповідача не було запропоновано їй будь-яку іншу роботу, хоча згідно виписки протоколу засідання профспілкового комітету за інформацією начальника відділу кадрів ТЖКП ОСОБА_4 вбачається, що на підприємстві було дев»ять вільних вакансій відповідно до наведеного списку.

     При цьому у поданні профспілковому комітету відповідач просив дати згоду на звільнення позивача з 12.10.2010 року, а отримав цю згоду 02.09.2010 року, тому строк, протягом якого могло бути здійснено  звільнення закінчився 04.10.2010 року.

     Таким чином позивач вважає своє звільненя незаконним та просить суд поновити її на роботі в комунальному підприємстві «Тернівське житлово-комунальне підприємство» на посаді інспектора відділу кадрів та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу від дня звільнення по день постановлення судом рішення по справі.   

     Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини й зібрані докази, які маються в матеріалах справи. При цьому пояснили, що на засіданні атестаційної комісії комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство»від 09.08.2010 року було розглянуто питання про скорочення штату на шість одиниць. Подання від 27.08.2010 року було внесене вже на скорочення чотирьох осіб, в тому числі позивача. 02.09.2010 року адміністрація комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство»отримала згоду профспілкового комітету на скорочення шести штатних одиниць. Тому вважають, що було порушено вимоги ч.3 ст.48 КЗпП, так як право відповідача на звільнення позивача було втрачено 04.10.2010 року.

     Також вважають, що при звільненні позивача було порушено вимоги ч.2 ст.40 КЗпП та ч. 3, 4 ст.49-2 КЗпП, так як позивачеві не було запропоновано будь-яку іншу роботу.

     Вважали, що у скороченні штату на підприємстві не було потреби, а посада позивача була скорочена лише з метою її звільнення, так як фактично згідно звітів форми 1-ДФ проводилося прийняття працівників на підприємство. Також просили не брати до уваги свідчення свідків, які є працівниками комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство», посилаючись на те, що ці особи зацікавлені в результатах розгляду справи та свідок ОСОБА_5 вказала, що акт був складений до того, як вона зайшла до кабінету.

     У зв»язку з чим просили позов задовольнити в  повному обсязі, поновити позивача на роботі в комунальному підприємстві «Тернівське житлово-комунальне підприємство» на посаді інспектора відділу кадрів та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу від дня звільнення по день постановлення судом рішення по справі із розрахунку 57 грн. 39 коп. за кожний робочий день.   

    Представник відповідача  в судовому засіданні позов не визнала повністю та пояснила, що під час звільнення   були  дотримані вимоги  ст.ст.40, 43, 49-2 КЗпП України. Зазначене скорочення чисельності працюючих було проведено в зв»язку з тим, що потреби  комунального  підприємства  в трудових  ресурсах тісно пов’язані з рівнем його  розвитку.  

     В зв’язку з тим, що підприємство перебуває у  тяжкому  фінансовому становищі та  є збитковим, наказом  № 362  від  29.06.2010 року  була створена комісія, якою  було проведено аналіз економічного стану  підприємства  та вирішено підготувати наказ про скорочення  штату  працівників  КП «ТЖКП», згідно якого скороченню підлягала також посада  інспектора відділу кадрів.

     Відповідно до ч.1 ст. 40 КЗпП  наказом   № 433 від 10.08.2010 року  по підприємству  були  внесені  зміни до  штатного розкладу  підприємства, яким було змінено, а саме -  зменшено планову чисельність, в тому числі -  посада інспектора відділу кадрів. Згідно до ст. 49-2 КЗпП за два місяці позивача було  повідомлено про скорочення  посади інспектора відділу кадрів. До наказу була складена відомість про майбутнє звільнення  працівників особисто та про скорочення штату з 12.10.2010 року. Актом від  10.08.2010 року  було зафіксовано факт відмови  ознайомлення позивача з наказом  № 433 від 10.08.2010 року, що підтверджують  економіст дільниці ВМ приватного сектору ОСОБА_6, конторський  службовець  ОСОБА_7 Відповідно до ст.43 КЗпП   розірвання  трудового договору  передбачених ч.1 ст.40  КЗпП  передбачено    лише за попередньою згодою профспілкового комітету, яку було отримано  02.09.2010 року. Подання   № 272 від 27.08.2010 року  на звільнення інспектора відділу кадрів  було розглянуто на засіданні  профспілкового комітету,  на якому в присутності позивача, членів профспілкового комітету, представників адміністрації підприємства, та начальником відділу кадрів ОСОБА_4. було запропоновано позивачеві вільні вакансії  по підприємству, що зафіксовано в виписці  з протоколу № 16 від 02.09.2010 року. Двомісячний строк з 10.08.2010 року сплинув 12.10.2010 року, але позивач з 12.10.2010 року  перебувала на  лікарняному, та 08.11.2010 року вона  надала відповідачеві листки  непрацездатності, наказом № 674-к від 08.11.2010 року позивача було звільнено.

     Вважає, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або  уповноваженого ним органу  згідно ст.ст.40, 43, 49-2 КЗпП  є обґрунтованим, законним,  таким що не порушує права позивача, тому  представник відповідача  просив  в задоволенні позову відмовити.

     Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши в судовому засіданні наявні в матеріалах справи письмові докази,  приходить до наступних висновків.

     Згідно ст.2 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

     Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав, свобод та інтересів.  

     Ст.4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

     Відповідно до ст.ст.10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.                

     Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

     Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

     Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

     У відповідності до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

     Частиною 1 п.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників.

     Відповідно ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.   

     Частиною 3 ст.40 КЗпП України закріплено, що не допускається звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

     Відповідно до ст.42-1 КЗпП України працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

     Частиною 1 ст.43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 статті 40 може бути проведено за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

     Згідно ч.8 ст.43 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

     Відповідно до ч.1 ст.49 КЗпП України про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

     Частинами 3, 4 ст.49 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв»язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

     Відповідно до  ч.3 ст.64 Господарського кодексу  України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.  

     В судовому засіданні встановлено, що позивач  працювала в комунальному підприємстві «Тернівське житлово-комунальне підприємство»на посаді інспектора відділу кадрів, на яку була прийнята згідно наказу № 36-к від 06.10.2003 року.  

     Згідно наказу № 624-к від 21.10.2010 року «Про звільнення працівників у зв»язку з скороченням штату»ОСОБА_1 інспектора відділу кадрув звільнити по п.1 ст.40 КЗпП України. Оскільки ОСОБА_1. є тимчасово непрацездатною, днем звільнення вважати день відновлення працездатності.

     Після чого наказом № 674-к від 08.11.2010 року позивач була звільнена у зв»язку зі скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

     При звільнені  позивача  з роботи  їй були  надані передбачені  законом  компенсації та гарантії, а саме -  було проведено повний розрахунок та видано трудову книжку, у якій зроблено вищевказані записи.

     На виконання вимог ч.3, 4 ст.49-2 КЗпП України підприємством було направлено за вих. № 1675 від 10.08.2010 року та відповідну звітність форми 4-ПН (план) про заплановане вивільнення працівників станом на 10.08.2010 року та звітність форми 4-ПН (факт) про фактичне вивільнення працівників за вих. № 2416 від 09.11.2010 року.

     Аналізуючи обставини, які передували звільненню позивача, судом встановлено, що наказом № 362 від 29.06.2010 року «Про створення комісії» була створена комісія у складі заступника директора КП «ТЖКП»ОСОБА_18., начальника  юридичного відділу ОСОБА_3, начальника ВТ та ПЕВ  ОСОБА_10,  начальника  відділу кадрів ОСОБА_4,  інженера  ТБ  ОСОБА_11,  голови  профспілки  ОСОБА_12, з метою  аналізу зменшення  списочної  численності  на підприємстві, а також аналізу щодо раціонального використання робочого часу та зайнятості працівників.

     На засіданні, яке відбулося 09.08.2010 року,  комісією було вирішено підготувати проект наказу  про скорочення штату працівників КП «ТЖКП», що підтверджується протоколом засідання від 09.08.2010 року.

     Наказом по підприємству № 433 від 10.08.2010 року  були внесені  зміни до штатного  розкладу, а саме зменшено планову чисельність по наступним підрозділам:  інспектор відділу кадрів - 1 одиниця; інспектора відділу приватизації - 1 одиниця;  паспортист «ЖРЕК-1»- 1 одиниця; паспортист «ЖРЕК-2»- 1 одиниця;  водій автобуса - 2 одиниці.

     Таким чином, зазначеним наказом позивач був попереджений про скорочення  своєї посади.

     Як додаток до наказу № 433 від 10.08.2010 року було складено відомість для повідомлення робітників про скорочення штату з 12.10.2010 року. Але позивач відмовилася від підпису зазначеного акту, тобто від ознайомлення з наказом № 433 від 10.08.2010 року, що підтверджується актом від 10.08.2010 року, який складено начальником відділу кадрів ОСОБА_4 та засвідчено підписами працівниками підприємства  ОСОБА_6 та ОСОБА_7

     Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили в судовому засіданні що наказ № 433 від 10.08.2010 року був зачитаний ОСОБА_1, але та відмовилася від підпису, про що було складено відповідний акт та підписано свідками.

     Зокрема, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що позивач ОСОБА_1 працювала інспектором відділу кадрів. Вона, як начальник відділу кадрів, повинна була ознайомити ОСОБА_1 з наказом про наступне звільнення, але та відмовилася від підпису, про що нею було складено акт в присутності позивача та підписано вказаними у ньому особами. При цьому в усній формі позивачеві пропонувалася робота на інших посадах - озеленювача, монтажника, двірника, слюсаря, та інші, але не було ніякої реакції з її боку на запропоновані професії, так як позивач просто сиділа та мовчала. Про наявні посади так званих «робочих»професій позивачеві було відомо, так як вона працювала у відділі кадрів, а на вакантну на той час посаду інженера з ремонту ОСОБА_1 не підходила через її освіту.  

     Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показала, що працював  разом з позивачем  ОСОБА_1. 10.08.2010 року  приблизно о 13.00-14.00 годині  її разом із ОСОБА_14  запросила  в кабінет  відділу кадрів   начальник відділу кадрів ОСОБА_4, як з»ясувалося для  складання  та підписання акту від 10.08.2010 року про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом. В присутності вказаних осіб начальник відділу кадрів ОСОБА_4 склала акт  та запропонувала  поставити нам свій підпис. Після того, як я поставила свій підпис  ОСОБА_4  зачитала ОСОБА_1 вакансії, на які  вона   могла  перейти. ОСОБА_1 при цьому  мовчки  спостерігала за  ними та нічого не відповіла.     

     Аналогічні за змістом показання дала допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6

     При цьому суд не ставить під сумнів свідчення вказаних свідків, так як вони є логічними, послідовними, підкріплюють одне одного, та повідомляють про обставини, які можуть бути відомі лише особам, які були безпосередньо присутні на місці за вказаних подій. Тому суд не може взяти до уваги  зауваження представника позивача з приводу протиріч в показаннях свідка ОСОБА_6 щодо її присутності при складенні акту, так як таке протиріччя не є суттєвим, та інших протиріч в показаннях свідків не встановлено, так як і не встановлено будь-якої зацікавленості свідків у результатах розгляду справи.  

     Обов»язкове ж персональне попередження працівника про наступне вивільнення у письмовій формі чинним законодавством, зокрема ст.49-2 КЗпП України, не передбачено.

     Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач була своєчасно та належним чином повідомлена у встановлені ст.49-2 КЗпП України строки про наступне вивільнення.

     Судом перевірено дотримання вимог законодавства щодо отримання згоди профспілкового комітету на звільнення позивача, а також перевірено доводи позивача щодо можливості її залишення на роботі шляхом прийняття на іншу посаду.

     На виконання вимог ст.43 КЗпП України для отримання згоди на скорочення працівників, адміністрацією  КП «ТЖКП»  було направлено  подання  № 272 від 27.08.2010 року про звільнення у зв»язку зі скороченням штату з 12.10.2010 року наступних  працівників: ОСОБА_15 - інспектора відділу приватизації, ОСОБА_1 - інспектора відділу кадрів, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 - водіїв автобусів.

     Зазначене подання було розглянуто на засіданні  профспілкового комітету, що відбулося 02.09.2010 року, та була отримана згода  на скорочення наступних працівників: інспектор відділу кадрів - 1 одиниця; інспектора відділу приватизації - 1 одиниця;  паспортист «ЖРЕК-1» - 1 одиниця; паспортист «ЖРЕК-2»- 1 одиниця;  водій автобуса - 2 одиниці.

     На вказаному засіданні профспілкового комітету  в присутності позивача, членів профспілкового комітету,  представників адміністрації підприємства начальником відділу кадрів ОСОБА_4 було оголошено та запропоновано позивачеві та іншим працівникам, які підпадали під скорочення штату, наявні вакансії по підприємству станом на 01.09.2010 року, а саме: озеленювач,  двірник, слюсар - сантехник, водій автомобіля  КРАЗ,  плотник,  електрогазозварник, монтажник,  формовщик залізобетонних конструкцій, робітник ритуальних послуг, що зафіксовано в виписці з протоколу № 16 від 02.09.2010 року.

     З досліджених в судовому засіданні журналів наказів, книг обліку прибулих та вибулих КП «ТЖКП», а також довідки про прийнятих працівників  встановлено, що дійсно підприємством в серпні та вересні 2010 року було прийнято на роботу 19 осіб на посади двірників, монтажників, робітників з благоустрою, дорожніх робітників, тесляра, водія, монтажника, формувальника, електромонтера та електрогазозварника.

     Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що на виконання вимог ст.40 КЗпП України позивачеві пропонувалася інша робота з боку підприємства, але сама позивач відмовилася від значених пропозицій.

     Суд не може прийняти зауваження позивача про те, що їй не пропонувалися інші посади при наявності внутрішнього переміщення працівників по підприємству, зокрема згідно оглянутих в судовому  засіданні наказів про перевід  № 434 від 26.07.2010 року,  № 603-к від 05.10.2010 року, та інших,  наказу про звільнення № 630-к від 15.10.2010 року –бухгалтера, наказу про прийом №  603-к від 05.10.2010 року  - економіста, та як позивачем не надано жодних доказів того, що вона надавала згоду та зверталася до адміністрації підприємства з питання працевлаштування на інших посадах.

   З долучених до матеріалів справи за клопотанням представника відповідача копій листків непрацездатності вбачається, що позивач перебувала на лікарняному з 11 жовтня по 5 листопада  2010 року включно, та була звільнена згідно наказу від 08 листопада 2010 року, тобто в перший робочий день після відновлення працездатності.

     Також суд не вбачає в діях відповідача порушення вимог ч.8 ст.43 КЗпП України щодо звільнення працівника протягом місяця з дня отримання згоди профспілкового комітету, так як в даному випадку при скороченні штату працівників підлягають застосуванню спеціальні норми, встановлені ч.1 ст.49-2 КЗпП України та ч.3 ст.40 КЗпП України, вимоги яких були виконані відповідачем.

     Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року  «Про практику розгляду судами трудових спорів»розглядаючи спори, пов»язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов»язані з»ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності і штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на тому ж підприємстві та чи попереджався вивільнюваний працівник за 2 місяці про наступне вивільнення.

     Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку про те, що відповідачем комунальним підприємством «Тернівське житлово-комунальне підприємство»дійсно проводилося скорочення штату працівників, що підтверджується наказом № 362 від 29.06.2010 року «Про створення комісії» була створена комісія у складі заступника директора КП «ТЖКП»ОСОБА_9, начальника  юридичного відділу ОСОБА_3, начальника ВТ та ПЕВ  ОСОБА_10,  начальника  відділу кадрів ОСОБА_4,  інженера  ТБ  ОСОБА_11,  голови  профспілки  ОСОБА_12, з метою  аналізу зменшення  списочної численності  на підприємстві, а також аналізу щодо раціонального використання робочого часу та зайнятості працівників. На засіданні, яке відбулося 09.08.2010 року,  комісією було вирішено підготувати проект наказу  про скорочення штату працівників КП «ТЖКП», що підтверджується протоколом засідання від 09.10.2010 року. Наказом по підприємству № 433 від 10.08.2010 року  були внесені  зміни до штатного  розкладу  , а саме зменшено планову чисельність по наступним підрозділам:  інспектор відділу кадрів - 1 одиниця; інспектора відділу приватизації - 1 одиниця;  паспортист «ЖРЕК-1» - 1 одиниця; паспортист «ЖРЕК-2»- 1 одиниця;  водій автобуса - 2 одиниці.

     Тобто, в даному випадку використано право власника  визначити чисельність працівників і штатний розклад, що закріплено  ч.3 ст.64  Господарського кодексу  України згідно положень якої власник на свій розсуд має право зменшити чисельність працівників певної  спеціальності та кваліфікації, чисельність посад, здійснити звільнення  працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність посад, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників  іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад.

     Вищенаведене свідчить, що посада, на якій працювала позивач була обґрунтовано скорочена з дотриманням чинного законодавства.

     Посилання представника позивача на те, що скорочення штату у відповідача не відбулося, є необґрунтованим, так як досліджені в судовому засіданні довідки форми 1-ДФ за 3 та 4 квартали 2010 року не можуть свідчити про безпідставність та необґрунтованість скорочення посади інспектора відділу кадрів, на якій працювала позивач, а скорочення було здійснено з метою виявлення та зменшення неефективних витрат комунального підприємства у 2010 році.

     При цьому в судовому засіданні було встановлено, що інша робота з аналогічними  посадовими обов’язками  позивачеві не пропонувалась, оскільки на підприємстві відсутня, а інша посада позивачеві не пропонувалась (бухгалтера, інженера, касира) за відсутності вакантних посад, обов’язки за якими позивач міг би  виконувати, виходячи з його  кваліфікації та досвіду.

     За таких  обставин відповідач не мав змоги перевести  позивача на іншу роботу і  та обставина, що позивачу не було запропоновано  іншу  роботу, не може розцінюватися судом як порушення порядку вивільнення.

     Виходячи з викладеного, суд не приймає доводи позивача та його представника про незаконність підстав та недотримання процедури його звільнення, та  приходить до висновку про те, що звільнення позивача було проведено відповідачем з дотриманням норм чинного законодавства, й підстави для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді інспектора відділу кадрів відсутні, оскільки остання була звільнена з передбачених законом підстав та з дотриманням встановленого законом порядку.    

     З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв»язку з його звільнененням без законних на те підстав, також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

     Разом з тим, згідно зі ст.ст.81, 88 ЦПК України підлягають до стягнення з позивача на користь УДКУ м. Тернівка ГУДКУ в Дніпропетровській області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. та судовий збір на користь держави в сумі  51  грн.  

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

                                                                      В И Р І Ш И В:

     В позові ОСОБА_1 до комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство»про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

     Стягнути з ОСОБА_1 на користь УДКУ м. Тернівка ГУДКУ в Дніпропетровській області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) грн. та судовий збір на користь держави в сумі  51 (п»ятдесят одна) грн.  

     Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський міський суд в порядку, передбаченому ст.ст.294, 295 ЦПК України на протязі десяти днів з дня проголошення рішення.

     Головуючий суддя:                                                                                    І.П.Пономаренко