ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"28" вересня 2006 р.                                                              Справа №  11/178

За позовом                    ДП Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»від

                            імені якої діє Відособлений підрозділ «Рівненська АЕС»м.Кузнєцовськ

до відповідача:   ЗАТ «Монтажне управління №12 «Електропівденмашсервіс»м.Кузнєцовськ

про стягнення    99 178 грн. 43 коп. заборгованості по розрахунках, пені,

                                                                       інфляційних втрат та річних

Суддя Грязнов В.В.

Представники сторін:

від позивача-            Осіпчук О.Ю, юрисконсульт (дов.ВСК №193770 від 18.11.2005р.);

від відповідача-    Галін Ю.М., голова правління –не з’явився;

                                   Мороченець Л.Г., головний бухгалтер (дов. №312 від 27.09.2006р.);

Представники сторін не заявили клопотань про технічну фіксацію судового процесу. Суддею роз’яснено сторонам статті 20, 22, 91, 107 ГПК України. Відводу судді не заявлено.

Суть спору: Позивач звернувся до суду з заявою про стягнення з відповідача 85 264 грн. 63 коп. заборгованості по орендній платі з грудня 2004р. по березень 2006р. та 9 193 грн. 16 коп. пені згідно укладеного договору, а також 3 229 грн. 07 коп. втрат внаслідок інфляції та 1 491 грн. 16 коп. 3% річних.

В судовому засіданні 11.07.2006р. позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з відповідача 131 023 грн. 27 коп. заборгованості по розрахунках за червень 2006р. з урахуван-ням індексу інфляції, 11 605 грн. 99 коп. пені та 1 886 грн.60 коп. 3% річних. Оскільки, заяву подано до прий-няття рішення по справи –суд прийняв її до розгляду.(арк.справи 66-67).

Відповідач позов визнав повністю, однак просив відкласти розгляд справи на тривалий час для надання можливості провести розрахунок шляхом передачі орендодавцю товарно-матеріальних цінностей на суиу основ-ного боргу.(арк справи 89).

В судовому засіданні 20.09.2006р. сторони надали суду для затвердження мирову угоду. Для вивчення поданих матеріалів суд оголошував в судовому засіданні перерву до 28 вересня 2006р.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відособлений підрозділ «Рівненська АЕС»-орендодавець та ЗАТ «Монтажне управління №12 «Електро-південмашсервіс»-орендар 29 жовтня 2001р. уклали договір оренди №2099 (надалі в тексті Договір). Згідно п.1, 1.2, 2.1, 2.3, 3.1, 3.4, 3.5 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування будівлі та споруди бази, що розміщені на виробничому майданчику площею 2,63га, який знаходиться у промисловій зоні Рівненської АЕС для розміщення офісу, провадження ремонтно-будівельних, монтажних та налагоджувальних робіт. Здача-приймання основних засобів здійснюється на підставі акту здачі-приймання.(пп.2.1, 2.2-2.5 Договору). Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за орен-ду державного майна і складає суму 6 002 грн. 37 коп. за перший (базовий) місяць. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць коригується на індекс інфляції за попередній місяць і сплачуєтья в такому порядку: 30% орендної плати сплачується до державного бюджету, а 70% орендної плати на рахунок орендодавця грошовими коштами або зарахуванням взаємних фінансових зобов’язань. Орендна плата перераховується орендарем щомі-сячно не пізніше 15 числа згідно виставленого орендодавцем рахунку. (пп.3.1, 3.2, 3.4 Договору). Строк дії договору з 02.01.2002р. по 31.12.2006р.(п.10.1 Договору). Договір підписали та скріпили відбитками печаток генеральний директор ВП «Рівненська АЕС»та директор ЗАТ «Монтажне управління №12 «Електропівденмаш-сервіс». Змін та доповнень до Договору сторони не вносили.(арк.справи 31-36).

У виконання Договору згідно акту від 02.01.2002р. –орендодавець передав орендарю будівлі і споруди. Акт підписано представниками ВП «Рівненська АЕС»та директор ЗАТ «Монтажне управління №12 «Електропівденмаш-сервіс», скріплено відбитками їх печаток.(арк.справи 37).

За оренду основних засобів протягом грудня 2004р.–квітня 2006р. позивач виставив рахунки, 70% орендної плати, яка належала йому до сплати становить 89 636 грн. 40 коп.(арк.справи 39-53).   

З позовної заяви та розрахунку позовних вимог вбачається, що виставлені рахунки за 31.12.2004р., 31.03.2005р. та 29.04.2005р. відповідач оплатив частково в сумі 9 321 грн. 70 коп., що стверджується матеріалами справи.(арк.спра-ви 3, 6, 17). Орендна плата в розмірі 70% від вказаної суми складає 6 525 грн. 19 коп.

Таким чином, на час пред’явлення позову сума заборгованості по орендній платі складала 83 111 грн. 21 коп.

На підставі п.3.5 Договору, позивач нарахував пеню за несвоєчасну оплату за період з 15.01.2005р. по 31.05.2006р., сума якої складає 9 193 грн. 16 коп.(арк.справи 11-16).  

Посилаючись на ст.625 ЦК України позивач нарахував за період з 15.01.2005р. по 31.05.2006р. нарахував 3 229 грн. 07 коп. втрат від інфляції та за цей же період 3% річних за користування коштами, що складає суму 1 491 грн. 87 коп.(арк.справи 6-10, 17-19).

Заявою про збільшення позовних вимог, поданою в судовому засіданні 11.07.2006р. – позивач змінив попередні вимоги.

За оренду основних засобів протягом травня–червня 2006р. позивач виставив рахунки, 70% орендної плати, яка належала йому до сплати становить 12 550 грн. 68 коп.(арк.справи 82-83).

Згідно з розрахунками, доданими до заяви про збільшення позову –борг включно по червень 2006р. з ураху-ванням індексу інфляції складає 131 023 грн. 27 коп., пеня за період з 16.01.2005р. по 31.05.2006р. складає 11 605 грн. 99 коп., а 3% річних за такий жк період –1 886 грн.60 коп.(арк.справи 69-80).

З виставлених рахунків вбачається, що на момент подачі заяви про збільшення розміру позовних вимог –сума заборгованості по орендній платі збільшилась на 12 550 грн. 68 коп. і складала 95 661 грн. 89 коп., що стверджується матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи і пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд вважає, що мирову угоду належить відхилити, а позов, з урахуванням заяви про його збільшення – задоволити частково. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України, – зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.526 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм, відповідно до ст.761 ЦК України, – має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Вирішуючи даний спір, господарський суд приймає до уваги такі обставини: підприємство-орендодавець та підприємство-орендар уклали строковий договір оренди будівель і приміщень державної форми власності, при цьому узгодили, що: частина орендної плати, належної до сплати орендодавцю складає 70%; строк її внесення –до 15 числа кожного місяця. Однак, орендодавець, заявляючи позовні вимоги –зарахував до основного боргу, як належну йому частину орендної плати –70%, так і 30%, які підлягають сплаті орендарем до державного бюджету, що призвело до штучного збільшення позовних вимог.

З огляду на обставини справи, вбачається, що уточнена вимога позивача в частині стягнення основного боргу стверджується Договором, Актом передачі-приймання, рахунками і підлягає задоволенню на підставі стст. 509, 526, 759 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України.

Вбачається, що несвоєчасною сплатою 95 661 грн. 89 коп. орендної платигу, відповідач завдав позивачу майнових збитків.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необ-хідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногос-подарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Проте, із заявленими 11.07.2006р. додатковими вимогами погодитись неможливо з наступних мотивів.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно ст.549 ЦК України, - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно умов пп. 3.1, 3.4 Договору, орендар-відповідач до 15 числа за виставленим рахунком зобов’язаний спла-чувати орендодавцю-позивачу належну частину (70%) орендної плати та надати копії платіжних доручень про сплату  решти 30% орендної плати до державного бюджету. Матеріалами справи стверджено, що про порушення строку оплати позивачу було відомо кожного 16 числа місяця, починаючи з січня 2005р.

Так, зобов’язання по сплаті орендної плати відповідач порушив вже в січні 2005р. –тому про прострочення орендної плати за грудень 2004р. на суму 1 228 грн. 57 коп. –позивачу стало відомо 16 січня 2005р. і з цього моменту виникло право нарахування пені. Разом з тим, як вказувалось вище –пеню нараховано за період 16.01.2005р. по 31.05.2006р., а позов заявлено лише через 1,5 року з моменту прострочення оплати за грудень 2004р.

Нарахування пені за наступний період здійснено за перод з 31.03.2005р. по 31.05.2006р., а позов подано через 1 рік і 3 місяці з моменту прострочення оплати за березень 2005р.

Проте, пунктом 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення вико-нання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Крім того, починаючи з періоду травень 2005р.–травень 2006р. –позивач при обчисленні пені застосовував більшу ніж 70% суму орендної плати –6 562 грн. 84 коп. замість передбаченої рахунком 5 810 грн. 03 коп. (арк.справи 51, 73, 74).    

Вбачається, що штрафні санкції позивачем нараховано з порушенням строку їх нарахування, який є присічним. Крім того, пеню нараховано на підставі безпідставно завищених сум та строків нарахування (485 або 365 днів замість 182 днів), що вбачається з розрахунку, який додано до заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідно до принципів розумності і справедливості на кредитора покладається обов’язок вживати необхід-них заходів щодо зменшення розміру збитків, завданих йому порушенням зобов’язання, але, у всякому разі –не сприя-ти їх збільшенню.

Оскільки, вищевказана норма Господарського кодексу встановлює і обмежує строк нарахування штрафних санкцій шестимісячним терміном –на підставі ст.33 ГПК України в частині стягнення 11 605 грн. 99 коп. пені в позові необхідно відмовити в повному обсязі з мотиву необгрунтованості розміру пені та порушення терміну нарахування штрафних санкцій.

Щодо вимог стягнення інфляційних втрат і 3% річних суд вважає, що позивач під час розрахунку реалізував своє право на позов, – правильно визначивши момент, коли зобов’язання по оплаті отриманого газу мало бути виконане відповідачем –16 січня 2005р.  

Проте, з наведеного в заяві від 11.07.2006р. розрахунку інфляційних втрат та 3% річних вбачається, що почи-наючи з січня 2005р. позивач щомісяця індексував суми заборгованості які перевищують суми, належні до оплати згідно виставлени ним же рахунків.

Так, приміром з рахунку № СП000505/ВУМ від 29.04.2005р. до оплати орендарем на рахунок РАЕС підлягає 5810 грн. 03 коп.(разом з ПДВ), –проте в розрахунку інфляційних втрат та 3% річних – сума 6 562 грн. 84 коп зазначена як заборгованість за вказаним рахунком.

З рахунку № СП000723/ВУМ від 29.07.2005р. до оплати орендарем на рахунок РАЕС підлягає 5 897 грн. 60 коп.(разом з ПДВ), –проте в розрахунку інфляційних втрат та 3% річних – сума 7 863 грн. 46 коп. зазначена як заборгованість за вказаним рахунком. Таким же чином, в розрахунках інфляційних втрат та 3% річних за наступні періоди спостерігається та сама невідповідність –суми заборгованості завищені.(арк.справи 48, 51, 69-70, 78-79). Крім того, сума нарахованих інфляційних втарт не відокремлена від суми основного боргу.

Враховуючи викладене вище, вбачається, що в частині стягнення інфляційних втрат за січень 2005р.–травень 2006р. та 1 886 грн.60 коп. 3% річних позов належить залишити без задоволення з підстав ст.33 ГПК України, –через необгрунтованість нарахування.

Доказів сплати боргу відповідач суду не надав.

Міркування сторін щодо необхідності затвердження укладеної мирової угоди не варті уваги суду з огля-ду на наступне.

Мирова угода –це засіб сторін завершити розгляд господарської справи шляхом взаємних поступок. При цьому, укладена мирова угода не підлягає автоматичному затвердженню судом. Господарський суд з’ясовує –чи не порушує укладення мирової угоди закон або права і охоронювані законом інтереси інших осіб; чи стосується мирова угода прав і обов’язків сторін лише відносно предмета позову і чи не виходить за його межі. При цьому, суд виходить з правила ст.22 ГПК України, за яким визнання позову відповідачем не має преюдиційного характеру.

Укладена сторонами мирова угода суперечить законодавству і виходить за межі предмету спору.

По-перше, відповідач визнав недоведені позовні вимоги в повному обсязі –в сумі 144 515 грн. 86 коп.; по-друге, укладаючи угоду позивач поступився безпідставними і недоведеними вимогами в сумі 17 588 грн. 08 коп., по-третє –позивач заявив про намір виконати за відповідача зобов’язання перед державним бюджетом в частині сплати 29112 грн. 41 коп., які є 30% орендної плати, –що суперечить законодавству і не має відношення до предмету позову –стягнення боргу по орендній платі, який виник у відносинах з позивачем.(арк.справи 96).

Позов підлягає частковому задоволенню в сумі 95 661 грн. 89 коп. боргу. В решті позову відмовити. На відповідача покладаються витрати по сплаті держмита та судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог на підставі частини другої ст. 49 ГПК України, внаслідок його неправильних дій –доведення спору до господарського суду.

Оскільки, заявлені вимоги задоволені лише на 66,2% –тому понесені позивачем судові витрати нале-жить покласти на відповідача в пропорційному співвідношенні.

Керуючись стст. 33, 36, 43, 46-49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України,

                                                         В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Монтажне управління №12 «Електропівден-машсервіс», яке знаходиться в м.Кузнєцовськ Рівненської області на користь Відособленого підрозділу «Рівненська АЕС»ДП Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», який знаходиться в Кузнєцовськ Рівненської області   95 661грн. 89коп. орендної плати за період грудень 2004р.-червень 2006р., 956грн. 62коп. витрат по сплаті державного мита, 78грн. 11коп. плати за послуги по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3. В решті вимог в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                   В.В.Грязнов

Рішення  підписане суддею  "06" жовтня 2006 р..