Справа №  2-586/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

заочне

15 серпня 2011 року   Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Криворученка Д.П., секретарів Карпинській Н.М., Микитченко К.Г., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3, представників третьої особи –Чернігівської РДА Чернігівської області, як органу опіки та піклування Бабинець М.В., Кубрак С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Чернігівський РВ УМВС України в Чернігівській області, Чернігівська РДА Чернігівської області, як орган опіки та піклування, -

ВСТАНОВИВ:

06 червня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, законним представником якого є ОСОБА_8, ОСОБА_11, законним представником якої є ОСОБА_7, в якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, яке належить йому на праві власності. Позов обґрунтовується тим, що позивач на підставі договору дарування від 07.07.2005 року є одноосібним власником будинку АДРЕСА_1, а відповідачі зареєстровані за вказаною адресою, однак більше чотирьох років в будинку не проживають, комунальні послуги не сплачують, житлом не цікавляться і в добровільному порядку знятись з реєстраційного обліку не бажають. Фактично відповідачі проживають у АДРЕСА_2 Позивач бажає розпорядитися нерухомим майном, однак позбавлений це зробити, із-за зареєстрованих відповідачів.  В досудовому порядку спір врегулювати не вдалося. /а.с.2-4/  

До початку розгляду справи по суті, позивач скориставшись правом передбаченим ст.31 ЦПК України, змінив підставу позову, просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням на підставі ч.4 ст.29, ст.405 ЦК України, ст.ст.64, 150 ЖК України. /а.с.108-109/

01 липня 2011 року ухвалою суду до участі у справі, як третю особу на стороні відповідача залучено Чернігівську РДА Чернігівської області, як орган опіки та піклування, оскільки позивачем висунуті вимоги до малолітніх осіб. /а.с.30/

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позовної заяви, просили визнати відповідачів таким, що втратили право користування будинком. По суті спору пояснили, що у жовтні 2007 року відповідачі вибули в добровільному порядку зі спірного житлового приміщення, а тому втратили право його користуванням, як і малолітні діти, оскільки місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місцем проживання її батьків або одного з них, з яким вона проживає. Право власності на будинок позивач набув правомірно, зареєстрував його у визначеному законодавством порядку, а відповідачі не є його близькими родичами. В будинку на даний час фактично проживає баба позивача та колишня власниця домоволодіння - ОСОБА_12, яка являється матір’ю покійного ОСОБА_13, який у свою чергу за життя, був чоловіком відповідачки ОСОБА_6, і з моменту утворення сім’ї проживав разом з нею та її дітьми: ОСОБА_8, ОСОБА_9, в спірному будинку. Відповідачка ОСОБА_7 є дочкою померлого ОСОБА_13. та ОСОБА_6.     

Представник відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вважає їх безпідставними, з наступних підстав:

-          ОСОБА_12 та в подальшому ОСОБА_1, неправомірно набули право власності на будинок по АДРЕСА_1, оскільки виконавчий комітет Іванівської сільради, порушуючи інтереси відповідачів,  незаконно видав свідоцтво про право власності тільки ОСОБА_12, хоча станом на 1990 рік в будинку були зареєстрованими і її довірителі та померлий ОСОБА_13., який має частку у цьому домоволодінні;

-          Відповідачі не проживають в спірному будинку із-за поважних причин, якими є хвороба та інвалідність ОСОБА_6, а її дочка ОСОБА_7 допомагає останній, до того ж являючись одинокою матір’ю. Живуть вони у АДРЕСА_2 Відповідачі ОСОБА_9 не проживають в будинку також із-за поважних причин, якими є необхідність догляду за близькими родичами та робота в інший місцевості;

-          Відповідачі зареєстровані і проживали в будинку на законних підставах, з дозволу колишнього власника, а у позивача немає жодних перешкод в користуванні ним;

-          Позбавлення права користування житловим приміщенням порушить права, як відповідачів так і їх малолітніх дітей, що охороняються положеннями Закону України «Про охорону дитинства»та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»;

15 серпня 2011 року належним чином повідомлена представниця відповідачів, після оголошеної перерви в судовому засіданні, у призначений час засідання на 15 серпня 2011року об 1100 год., не з’явилася і причини неявки не повідомила. /а.с.133/         

За приписами частини 5 статті 76 ЦПК України, вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.  

Наведене свідчить, що відповідачі, повідомлені належним чином про час та місце проведення судового засідання і не з’явилися в засідання, без поважних причин.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов’язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, що закріплено в статті 27 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що усі відповідачі по справі у судове засідання не з’явилась, а сторона позивача не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідачів, на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи на стороні відповідача –Чернігівського РВ УМВС у судове засідання не з’явився, від т.в.о. начальника райвідділу міліції 01.07.2011 року надійшла заява з проханням справу розглянути без участі їх представника. /а.с.24/

Представник третьої особи –Чернігівської РДА Чернігівської області, як органу опіки та піклування, у судовому засіданні частково погодився з позовними вимогами ОСОБА_1, пояснивши це тим, що малолітні діти повинні мати зареєстроване місце проживання і позбавлення їх права користування житлом, без надання іншого, є неприпустимим.

          Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 дали показання, що є батьками позивача, а відповідачка ОСОБА_6, то дружина покійного брата ОСОБА_14 - ОСОБА_13, який разом з нею та дітьми проживав спочатку в будинку матері по АДРЕСА_1 а потім тимчасово в їх будинку по АДРЕСА_3 що розташований на одній земельній ділянці. Покійний ОСОБА_14 власного житла не мав, перебував на квартирному обліку, як «чорнобилець»та отримав в АДРЕСА_4 земельну ділянку для будівництва власного будинку, де встиг тільки зробити фундамент. У жовтні 2007 року відповідачка ОСОБА_6 зібравши усі свої речі виїхала з будинку АДРЕСА_1, до матері, при цьому залишивши великі борги по оплаті комунальних послуг. Виїхала вона з дітьми добровільно, без будь-якого примусу, а взагалі відносини між ними були дуже добрі. Старші діти відповідачки, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ще раніше виїхали зі спірного будинку.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснив, що покійний ОСОБА_13, є його братом і дійсно за життя він з ОСОБА_6 та з дітьми жив в будинку матері по АДРЕСА_1 У 2007 році відповідачка найняла машину, забрала речі і виїхала з будинку.    

Допитана, як свідок ОСОБА_17 пояснила, що проживає у АДРЕСА_1 і вона бачила як відповідачі восени 2007 року зібравши речі виїхали з будинку ОСОБА_12. ОСОБА_8 живе в їхньому ж селі по іншій вулиці, в будинку дружини, а його син навчається в 2 класі сільської школи. В спірному будинку він не живе понад 5 років, як одружився.

ОСОБА_18, допитана як свідок у судовому засіданні пояснила, що також проживає по сусідству з ОСОБА_12, в будинку якої жив її покійний син ОСОБА_13 разом з дружиною ОСОБА_6 та дітьми. Потім їх сім’я почала жити в будинку ОСОБА_14, брата покійного. Жили вони дружно і відносини між ним и були нормальні. У жовтні 2007 року дружина покійного зібрала речі, найняла машину і виїхала з будинку АДРЕСА_1   

Допитана, у судовому засіданні за клопотанням представника відповідачів, як свідок ОСОБА_20 пояснила, що перебуває на посаді секретаря Іванівської сільської ради Чернігівського району, з лютого 2011 року, а в даний час, згідно рішення сільської ради, виконує обов’язки сільського голови. З приводу спору може пояснити, що дійсно відповідачі зареєстровані по АДРЕСА_1 але не проживають за цією адресою, у свою чергу позивач є власником зазначеного  домоволодіння. Інші обставини їй не відомі.          

Судом після заслуховування пояснень сторін та допиту свідків, з‘ясовано усі обставини на які посилаються позивач та відповідачі, досліджено докази, якими вони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов.

З дослідженого у судовому засіданні нотаріально-посвідченого договору дарування від 07 липня 2005 року встановлено, що ОСОБА_12 подарувала ОСОБА_1 належній їй на праві власності будинок по АДРЕСА_1 /а.с.7/

14 липня 2005 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на будинок в бюро технічної інвентаризації, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно. /а.с.8/      

Дані виконавчого комітету Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та Чернігівського РВ УМВС області свідчать, що в належному на праві власності ОСОБА_1 будинку зареєстровані: ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 18.02.1978 р., ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 з 17.11.1988 р., ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 з 06.01.2006 р., ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6 з 17.04.1998 р., ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7 з 15.01.1999 р., ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8 з 20.01.2011 р. (батько дитини ОСОБА_8), ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9 з 23.12.2010 р. (мати дитини ОСОБА_7). /а.с.12, 26, 141-143, 145-146/

Комісійний акт від 20 червня 2011 року, затверджений Іванівською сільською радою Чернігівської області засвідчує той факт, що відповідачі за адресою реєстрації не проживають з жовтня 2007 року,оскільки виїхали забравши свої речі. /а.с.25/

Довідки Количівського ФАПу засвідчують, що ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8 не перебувають на обліку і відносно них відсутня інформація. /а.с.110-111/

З інформації наданої виконавчим комітетом Бакланово-Муравейської сільради Куликівського району Чернігівської області вбачається, що  ОСОБА_6, ОСОБА_7 та її дочка ОСОБА_11 не зареєстровані але фактично проживають по АДРЕСА_2. /а.с.112/

Довідка в.о. завідуючої Комунального закладу «Навчально-виховний комплекс дошкільний заклад №46»(м. Чернігів) свідчить про те, що ОСОБА_10,ІНФОРМАЦІЯ_8 відвідує школу-сад з 01.09.2009 року. /а.с.121/

Дослідженням завірених витягів з погосподарських книг Іванівської сільської ради Чернігівського району, свідоцтв про народження та паспортів відповідачок встановлено, що ОСОБА_12, колишня власниця будинку АДРЕСА_1 являється матір’ю покійного ОСОБА_13, який у свою чергу за життя (помер у 1999 році), був чоловіком відповідачки ОСОБА_6, і з моменту утворення сім’ї проживав разом з нею та її дітьми: ОСОБА_8, ОСОБА_9, в спірному будинку. Відповідачка ОСОБА_7 є дочкою померлого ОСОБА_13. та ОСОБА_6. /а.с.54-58, 70-71, додаток/       

З‘ясувавши повно і всебічно усі обставини справи, перевіривши їх доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на законі і заявлені вимоги щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, підлягають задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав:

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.   

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.   

Враховуючи зазначені норми закону, право члена сім’ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.   

Виникнення права членів сім’ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім’ї на користування цим будинком.   

Таким чином, права членів сім’ї власника будинку на об’єкт власності є похідними від прав самого власника.   

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об’єктів, закон не передбачає при цьому перехід прав і обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім’ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).   

      Частина 4 ст.156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.   

          Згідно зі ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Таким чином, законодавство пов’язує право користування чужим майном (сервітут) з потребами інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

При встановленні права членів сім’ї власника квартири користуватися жилим приміщенням, належним власнику, законодавство виходить з того, що такий сервітут пов’язується з неможливістю ведення спільного господарства членами однієї сім’ї без їх спільного проживання.

Це вбачається, зокрема, зі ст.ст.64, 156 ЖК України, відповідно до яких до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина власника, їх діти і батьки; членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство, а також ч.2 ст.3 СК України, згідно з якою сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Тобто, однією з підстав виникнення у членів сім’ї власника права на користування жилим приміщенням поряд з наявністю між ними сімейних відносин є й їх спільне проживання. У разі якщо члени сім’ї власника з якихось правомірних підстав не проживають спільно, вони не набувають права на користування жилим приміщенням власника (сервітуту).

Такий висновок безпосередньо підтверджується й змістом ч.1 ст.405 ЦК, яка прямо вказує на наявність права користування житлом лише у членів сім’ї власника, які проживають разом з ним, а згідно частини 2 названої статті член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.  

Згідно з п.4 ч.1 ст.406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.  

Таким чином, якщо спільне проживання членів сім’ї власника житлового приміщення із власником цього житлового приміщення, як підстава для встановлення такого сервітуту припиняє своє існування, відповідно до п.4 ч.1 ст.406 ЦК припиняється й самий сервітут.   

Оскільки по справі достовірно встановлено, що право власності ОСОБА_12, членами сім’ї якої були відповідачі, на спірний будинок припинилось у зв’язку з його відчуженням 07.07.2005 року, а усі відповідачі з жовтня 2007 року добровільно виїхали проживати в інше місце і не проживали більше року в будинку без поважних на те причин,  то з припиненням права власності ОСОБА_12 на жиле приміщення та виїздом відповідачів, останні, як члени її сім’ї втратили право користування цим приміщенням.

А тому доводи представника відповідачів про те, що останні, як члени сім’ї ОСОБА_12 не можуть бути позбавлені права користування спірним житлом, є безпідставними та ґрунтуються на невірному розумінні норм закону.

Доводи представника відповідачів про те, що оскаржуваним рішенням порушуються охоронювані законом права та інтереси малолітніх дітей - відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, не можуть бути взяті до уваги, оскільки згідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»дані вимоги закону застосовуються лише при здійсненні будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Ані права власності, ані права користування спірним житлом малолітні ОСОБА_10, ОСОБА_11, не набули, оскільки нерухоме майно їм не належить, а право користування вони втратили з моменту втрати права власності на будинок ОСОБА_12   

          Частина 4 ст.29 ЦК України зазначає, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Тобто, в даному випадку місцем проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_11, є місце проживання їх батьків, а не будинок АДРЕСА_1, так як їх батьки не проживають за вказаною адресою з жовтня 2007 року.

Не заслуговують на увагу доводи представника відповідачів і в тій частині, що ОСОБА_12 та в подальшому ОСОБА_1, неправомірно набули право власності на будинок, а крім того відповідачі не проживають в спірному будинку із-за поважних причин, оскільки належні та допустимі докази того відсутні, а домовленості між ними та власником житла не було.

Відповідно ст.7 Закону України від 11.12.2003 р. N1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Згідно вимог ст.ст.79, 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує другій стороні понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Частина 2 ст.83 ЦПК України передбачає повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, у зв’язку з внесенням коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством.

Позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір /державне мито/ в сумі 8,50 грн, а також 38 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, що на 1 грн більше ніж передбачено законодавством, а тому з відповідачів у солідарному порядку підлягають стягненню на користь позивача судові витрати в загальній сумі 45,50 грн, при цьому ОСОБА_1 підлягає поверненню з державного бюджету 1 грн. /а.с.1/

Керуючись ст.ст.10-11, 60, 74, 76, 83, 88, 169, 209, 212-216, 218, 224-227, 293-294 ЦПК України, й у відповідності до ст.ст.16, 29, 383, 386, 391, 405-406 ЦК України, ст.ст.150, 156 ЖК України, ст.7 Закону України від 11.12.2003 р. N1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 такими, що втратили право користування житлом –будинком АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в солідарному порядку, на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати в розмірі 45,50 грн, з кожного по 11,37 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 1 грн, як зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Направити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, рекомендованим листом з повідомленням, копію заочного рішення на протязі трьох днів з дня його проголошення і роз‘яснити, що вони мають право на протязі десяти днів з дня отримання його копії, подати до суду заяву про перегляд заочного рішення.

          Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.                               Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д. П. Криворученко