Справа № 189/2560/24

2/189/863/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2024 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді  Лукінової К.С.

за участю секретаря Копиці С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Покровське в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ:

            ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2  про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2012 року у цивільній справі №433/1299/12 з ОСОБА_1  на користь  ОСОБА_2  було стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1  в розмірі   частини всіх видів заробітку (доходу).На момент ухвалення рішення суду щодо стягнення з позивача аліментів, в нього на утриманні була лише одна донька, та він мав постійний дохід з якого утримувалися аліменти на утримання його доньки. 16.04.2013 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_4 . Від шлюбу в позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_5 . З моменту народження другої доньки позивач мав постійну роботу, а також роботу мала дружина позивача, а тому отримуваних доходів було достатньо щоб сплачувати аліменти на утримання доньки від першого шлюбу в розмірі всіх видів заробітку та утримувати доньку від другого шлюбу. Починаючи з 2022 року дружина позивача - ОСОБА_4 ніде не працює, доходів майже ніяких не має, а тому утримання дружини та доньки від другого шлюбу повністю лягло на плечі позивача, що призвело до значної зміни матеріального становища позивача. При таких обставинах, на утримання неповнолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно стягнути з позивача аліменти в розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення нею повноліття, і обсяг яких, на думку позивача, є тим мінімально необхідним для утримання та виховання неповнолітньої дитини. У зв`язку з чим, просить позов задовольнити.

       Відповідачка ОСОБА_2 , надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача ОСОБА_1 – Притула С.В., надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Позов підтримує, просить задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 , надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Позов не визнає, заперечує проти його задоволення.

Враховуючи, що сторони, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Так, відповідно до п. п. 1,3 частини 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1). чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5). чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6). як розподілити між сторонами судові витрати; 7). чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8). чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню доньку, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого 13.08.2008 року Відділом ДРАЦС Покровського РУЮ Дніпропетровської області (а.с. 8).

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 18.09.2012 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.08.2012 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 5,6).

З 16.04.2013 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого 16.04.2013 року Відділом ДРАЦС Покровського РУЮ у Дніпропетровській області (а.с. 7).

Від даного шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають неповнолітню доньку, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 19.06.2013 року Відділом ДРАЦС Покровського РУЮ у Дніпропетровській області (а.с. 9).

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 12.09.2024 року, з 2022 року по 2023 рік ОСОБА_4 не працювала, інформація про доходи відсутня. В січні-лютому 2024 року отримувала соціальні виплати (а.с. 10).

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 02.10.2024 року, з червня 2024 року позивач отримує виплати військовослужбовцям (а.с. 11).

Як вбачається з платіжних інструкцій наданих відповідачкою ОСОБА_2 , остання здійснює оплату за навчання ОСОБА_6 у Вищому приватному навчальному закладі Львівський медичний фаховий коледж «Монада» (а.с. 35-35).

Згідно зі ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду.

У статті 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на користь кого вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. За правилами ст. 191 СК України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних утриманців та інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, позивач посилається на те, що на даний час існують підстави для зміни розміру стягуваних з нього аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частки до 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, і на його думку, є тим мінімально необхідним для утримання та виховання неповнолітньої дитини, оскільки на його утриманні спільної дитини з відповідачкою, ще одна донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дружина, яка ніде не працює, доходів майже ніяких не має, що призвело до значної зміни його матеріального становища.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що з моменту постановлення судового рішення суттєво погіршився його матеріальний стан, стан здоров`я, через що він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Визначений судом розмір аліментів забезпечить право неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на нормальний життєвий рівень, мінімально достатній для її фізичного, морального, культурного і соціального розвитку.

Доводи позивача про те, що на даний час змінився його сімейний та матеріальний стан, який фактично створив нову сім`ю, на його утриманні перебуває дружина та неповнолітня дитина, а тому наявні підстави для зменшення розміру аліментів, суд не приймає до уваги, оскільки створення нової сім`ї не може бути достатньою та безумовною підставою для зменшення розміру аліментів на утримання дитини.

Отже, суд зазначає, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження іншої дитини не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів на підставі положень статті 192 СК України.

У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21) викладено такий правовий висновок щодо застосування статті 192 СК України: «Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану».

Проте, в порушення зазначених вище вимог закону позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням дитини.

Позивач є особою працездатного віку, проходить військову службу, отримує грошове забезпечення та інші види виплат, має задовільний стан здоров`я, будь-яких інших належних доказів про погіршення його матеріального стану з моменту стягнення аліментів не надав, а також обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону (ст. 192 СК України) та позиції Верховного Суду України, не є істотним та достатнім для зменшення визначеного за рішеннями суду розміру аліментів.

Аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, що існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст. 192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем суду не надано. Також, позивачем не надано і доказів зміни його матеріального стану, стану здоров`я, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі. Матеріальний стан позивача навпаки покращився. Інші доводи позивача не можуть бути прийняті судом, оскільки не відносяться до безумовних підстав для зменшення розміру аліментів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Приймаючи до уваги, що сплата аліментів у визначеному розмірі не є надмірним тягарем для позивача, а його зменшення не відповідає інтересам дитини, враховуючи баланс інтересів дитини та матеріальних можливостей батька, суд приходить висновку про недоведеність позивачем неспроможності сплачувати щомісячно аліменти на утримання ОСОБА_6 у розмірі, раніше визначеному судовим рішенням, яке набрало законної сили та приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати у виді судового збору віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.12, 76-81, 89, 263 - 265, 273, 354, 355 ЦПК, ст.ст. 180, 184, 192 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

       У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини – відмовити.

       Судові витрати у вигляді понесеного судового збору – покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: К.С. Лукінова

13.12.2024