Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 року                                                             Справа№200/7191/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Дмитрієва В.С., розглянувши порядку письмового провадження    справу за позовом     ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській  області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

                                                          В С Т А Н О В И В:

14.10.2024 до Донецького окружного адміністративного суду, через систему “Електронний суд”, надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській  області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати Рішення №056650010803 від 27.09.2024, що було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області за заявою про призначення пенсії за віком від 20.09.2024;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період з 01.10.2001 по 30.11.2001, з 02.12.2001по 28.02.2002, з 02.03.2002 по 07.11.2004 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 20.09.2024 року відповідно до п. “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213- VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020).

В обґрунтування позову зазначено, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії вона досягла відповідного віку та мала стаж на роботах для жінок за списком професій №2 відповідно до вимог ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії, не зарахувавши до страхового  стажу період догляду за дитиною до досягнення 3-х років та  не досягнення пенсійного віку. Позивач з посиланням на положення ч. 2 ст. 181 Кодексу законів про працю, ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вказала, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідач правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористався. Відзив на адміністративний позов не подав. Клопотання про продовження строку для подання відзиву до суду не надходило.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду  від 18.10.2024 відкрито провадження в справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Красноармійським МВУМВС  України в Донецькій області 21.03.2001.

20.09.2024 ОСОБА_1 звернулась через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області для розгляду заяви позивача про призначення пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 27.09.2024 №056650010803 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” оскільки заявниця не досягла пенсійного віку 55 років.

При цьому, згідно з вказаним рішенням, вік заявниці 50 років 0 місяців 0 днів. Страховий стаж особи — 29 років 1 місяць 16 днів, з них на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць – 23 роки 3 місяці 11 днів.

За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Період роботи

починаючи з 01.07.2000  зарахований на підставі даних реєстру індивідуальних відомостей про застраховану особу.

До пільгового стажу по списку №2 не зараховані періоди роботи з 17.09.1992 по 28.02.1993, з 19.02.1996 по 19.04.1996, згідно довідки №01/11-67/3 від 02.04.2024, з 20.04.1996 по 19.12.1999, з 22.06.2000 по 02.04.2023 згідно довідки №01/11-67/4 від 02.04.2024, з 03.04.2023 по 14.11.2023 згідно довідки №01/11-67/5 від 02.04.2024, оскільки в пільгових довідках вказаний підрозділ Постанови КМУ №36, що не співпадає з періодами роботи.

Одночасно повідомлено, що пільговий стаж роботи за списком №2 зарахований згідно з даними реєстру індивідуальних відомостей про застраховану особу починаючи з 01.01.1999, оскільки підприємство знаходиться на території бойових дій.

При цьому, позивач не оскаржує не зарахування  до пільгового стажу періодів роботи з 17.09.1992 по 28.02.1993, з 19.02.1996 по 19.04.1996, , з 20.04.1996 по 19.12.1999, з 22.06.2000 по 02.04.2023 з 03.04.2023 по 14.11.2023, визначених у спірному рішенні.

Спірним у справі є відмова у призначенні пенсії у зв`язку з недосягненням пенсійного віку та не зарахування до страхового стажу періоду знаходження у відпустці по догляду за дитиною  з 01.10.2001 по 30.11.2001, з 02.12.2001 по 28.02.2002, з 02.03.2002 по 07.11.2004.

Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернулась з даним  позовом до суду.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону №1058-IV.

Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон №1788) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, згідно пункту "б" частини 1 статті 13 наведеного Закону №1788 пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".

При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “а” для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах “б”-“з” для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті “а”- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах “б”-“з”- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Для визначення, чи є у ОСОБА_1 право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, слід встановити досягнення нею 50-ти річного віку та наявність в неї стажу роботи не менше 20 років, з них за списком №2    не менше 10 років.

Так, вік позивача на дату подання заяви про призначення пенсії на пільгових умовах - 50 років 00 місяців 0 днів. Страховий стаж, згідно спірного рішення,  становив 29 років 1 місяць 16 днів. Пільговий стаж за Списком №2    - 23 роки 3 місяці 11 днів.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2  з  наступного дня, після  досягнення 50-річного віку, а саме з 21.09.2024.

Отже, враховуючи, що позивачем досягнуто віку, який надає право для призначення пільгової пенсії, суд робить висновок, що позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку за Списком № 2 згідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, а отже позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №056650010803 від 27.09.2024  про відмову  у призначенні пільгової пенсії у зв`язку з недосягненням необхідного віку, підлягають задоволенню.

Стосовно не зарахування періодів з 01.10.2001 по 30.11.2001, з 02.12.2001 по 28.02.2002, з 02.03.2002 по 07.11.2004.

Так, спірне рішення не містить відомостей про не зарахування вказаних вище періодів роботи до страхового стажу.

Разом з тим, дослідивши розрахунок стажу до спірного рішення, встановлено, що до пільгового стажу за Списком №2 зараховано періоди роботи з 22.06.2000 до 30.09.2001, 01.12.2001, 01.03.2002, з 08.11.2004 до 31.12.2022. При цьому розрахунок стажу не містить спірні періоди роботи, отже вони виключені з розрахунку стажу як страхового так і пільгового.

При цьому, згідно із записами  трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 16.09.1991 до 14.11.2023 працювала ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська».

Згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній№ 01/11-67/4  від 02.04.2024 ОСОБА_1 працювала повний робочий день на ЦЗФ «Краснолиманська» і, зокрема  за період з 22.06.2000 по 02.04.2023 за професією майстер, що передбачено списком 2 розділом ІІ позиція 2б (22 роки 09 місяців 11 днів) виконувала роботи на поверхні. Вказана довідка містить інформацію про знаходження позивача у декретній відпустці у період з 15.01.2002 по 07.11.2004. Додаткові відомості про знаходження у безоплатній відпустці, прогули, відрядження у спірний період вказана довідка не містить.

Копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 підтверджується, що позивач є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно  до статті 181 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що, зокрема, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Отже, якщо під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особа перебувала в трудових відносинах з підприємством на посаді, робота на якій зараховується до пільгового стажу, час відпустки по догляду за дитиною зараховується до пільгового стажу.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку.

За таких обставин, період відпустки зараховується до загального стажу роботи, а також до спеціального стажу роботи, який дає право особі на пенсію за вислугу років.

При цьому виключається можливість зменшення тривалості трудового стажу в зв`язку з невиконанням під час відпустки своїх безпосередніх трудових обов`язків.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 607/15077/16-а (адміністративне провадження №К/9901/21149/18).

Отже, спірні періоди з 01.10.2001 по 30.11.2001, з 02.12.2001 по 28.02.2002, з 02.03.2002 по 07.11.2004 підлягають зарахуванню як до страхового так і до пільгового стажу позивача.

На підставі викладеного вище, з урахуванням ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в цій частині шляхом зобов`язання  відповідача зарахувати  до страхового та пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 періоди  з 01.10.2001 по 30.11.2001, з 02.12.2001 по 28.02.2002, з 02.03.2002 по 07.11.2004.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 20.09.2024 року відповідно до п. “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213- VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020), суд зазначає наступне.

Як встановлено судом вище, станом на дату подання заяви про призначення пенсії вік заявниці - 50 роки 00 місяців 0 днів, страховий стаж, згідно спірного рішення (навіть без урахування спірних періодів),  становив 29 років 1 місяць 16 днів. Пільговий стаж за Списком №2   - 23 роки 3 місяці 11 днів. При цьому, робота за пільговою професією розпочато з 1996 року (тобто до 1 квітня 2015 року),  отже позивач має право на призначення пенсії відповідно до п. "б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від  23 січня 2020 року.

Разом з тим щодо дати призначення пенсії, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. У разі звернення за пенсією після спливу трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку пенсія за віком призначається з дня звернення.

Отже, оскільки позивач досягла 50-річного віку 20.09.2024 року, має право на призначення пенсії з 21.09.2024.

Таким чином суд задовольняє частково позовні вимоги в цій частині шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1  про призначення пенсії, зарахувавши до страхового та пільгового стажу за Списком №2 періоди  з 01.10.2001 по 30.11.2001, з 02.12.2001 по 28.02.2002, з 02.03.2002 по 07.11.2004 та призначити пенсію з 21.09.2024.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з матеріалами справи  позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Оскільки фактично позовні вимоги задоволені,  судові витрати зі сплати судового збору  у сплаченому розмірі - 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2,5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                             ВИРІШИВ:

Адміністративний позов  задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській  області №056650010803 від 27.09.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській  області (місцезнаходження: м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код  ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про призначення пенсії від 20.09.2024, зарахувавши до страхового та пільгового стажу за Списком №2 періодів з 01.10.2001 по 30.11.2001, з 02.12.2001 по 28.02.2002, з 02.03.2002 по 07.11.2004 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у  справі 1-5/2018 (746/15) з 21.09.2024.

У задоволенн іншої частини позовних вимог відмовти.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській  області (місцезнаходження: м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код  ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору  в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).          

Суддя                                                                                   В.С. Дмитрієв