ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 79-57-10, факс 79-58-82
_________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"04" жовтня 2006 р. Справа №20/5467-А
за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,
м. Хмельницький
до Відкритого акціонерного товариства "Славутське ремонтно-транспортне
підприємство", м. Славута
про стягнення 8318,86 грн.
Суддя Гладій С.В.
Секретар судового засідання Микитюк О.А.
За участю представників сторін:
позивача –Нідзій І. М. –за дорученням № 01-185/465 від 16.08.2006 року
відповідача –Гринько В. І. –за довіреністю № 279 від 03.10.2006 року
Згідно ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Суть спору :
Позивач звернувся з позовом до суду в якому просить стягнути з ВАТ „Славутську РТП” 7948,94 грн. штрафних санкцій та 369,92 грн. пені за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач, всупереч вимогам статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, якою для підприємств, установ та організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків від загальної чисельності працюючих, не створив 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів і відповідно до статті 20 Закону повинен сплатити штрафні санкції за нестворені робочі місця.
Відповідач у відзиві на позов та в судовому засіданні проти позову заперечує. Посилається на те, що відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, обов’язок працевлаштування інвалідів покладається на органи працевлаштування, а не на підприємства. Зазначає, що безпосереднє створення робочого місця для працевлаштування інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи, а тому необхідно, щоб органи працевлаштування направляли інвалідів на підприємства з метою створення для них робочих місць.
Крім того, повідомляє, що ним приймались всі необхідні заходи по працевлаштуванню інвалідів на підприємство : подавались запити в Славутський міськрайонний центр зайнятості, подавався звіт форми 3-ПН, подавався запити в Славутське рай управління праці і соціального захисту населення.
Розглядом матеріалів справи встановлено :
Відкрите акціонерне товариство „Славутське ремонтно-транспортне підприємство” зареєстроване як юридична особа (довідка облстатуправління № 02-02-436 від 13.06.2006 року) тому, відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зобов’язане дотримуватися встановленого Законом нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Відповідно до звіту форми № 10-ПІ за 2005 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів, відповідачем визначена середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу що становить 94 особи, з них статус інваліда мають 2 особи, фонд оплати праці штатних працівників –373,6 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 3974 грн.
На підставі цього позивачем проведено розрахунок штрафних санкцій, що склали 7948,94 грн., враховуючи норматив згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Відповідно до розрахунку суми штрафних санкцій чисельність інвалідів які мали б працювати на підприємстві становить 4 особи, тому відповідачу нараховано штрафні санкції у розмірі 7948,94 грн..
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону, позивачем, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нараховано 369,92 грн. пені виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
У зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій та пені позивач просить суд стягнути вищевказану суми.
Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, до уваги приймається наступне.
Звертаючись до суду із позовом, Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, обґрунтовували свої вимоги тим, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, тому повинен нести відповідальність за ст. ст. 18-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Проте з такими висновками не можна погодитися.
Статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч. 1 ст. 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Робоче місце інваліда, згідно з п. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, зі змінами та доповненнями, - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п. 5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов’язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
За ст. 19 Закону керівники підприємств (об’єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Позивач вимоги закону виконав. Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік передбачив 4 робочих місця для штатних працівників інвалідів, створених відповідно до 4-відсоткового нормативу. Із них фактично працювала тільки 2 особи.
Судом не приймається до уваги те, що обов’язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов’язком їх працевлаштувати. Судом встановлено, що органами працевлаштування інвалідів, визначеними у ст. 18 Закону, заходи щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця в ВАТ „Славутське РТП” не вживались, інваліди на підприємство не направлялись, фактів відмови підприємством у працевлаштуванні інвалідів на вакантні посади не встановлено. Крім того, відповідачем були вжиті всі необхідні заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Враховуючи, викладене суд вважає за необхідне в задоволенні позову частині стягнення 7948,94 грн. штрафних санкцій відмовити.
Щодо нарахування пені в розмірі 369,92 грн., судом приймається до уваги наступне:
Частиною 2 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Тобто, зазначеною другою частиною статті 20 Закону встановлено нарахування пені на повну суму недоїмки виходячи з 120 % річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати. Таким чином нарахуванню пені передує сплата штрафних санкцій. Оскільки відповідачем сплата не проводилась, позивач безпідставно звернувся до суду з вимогою про стягнення 369,92 грн. пені.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 71, 86, 94, 104, 105, 158-163, 167, 254-259, п. п. 3, 6-7 Розділу 7 „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
В позові Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Хмельницький до відкритого акціонерного товариства „Славутське ремонтно-транспортне підприємство” м. Славута про стягнення 8318,86 грн. відмовити.
Згідно ст.ст. 185-186 КАСУ сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви по апеляційне оскарження. Подаються до Житомирського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАСУ Постанова, якщо інше не встановлено КАСУ набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гладій
Віддруковано в 3-х примірниках :
1 –до матеріалів справи
2 –позивачу
3 – відповідачу