ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 79-57-10, факс 79-58-82
_________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"10" жовтня 2006 р. | Справа № 11/486 |
За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" м. Київ
до Виробничого об'єднання " Хмельницькі теплові мережі" м. Хмельницький
про стягнення 5617930,64 грн.
Суддя Радченя Д.І.
Представники сторін:
Від позивача: Лебедюк Ю.А. –представник за довіреністю №152/10 від 19.09.2006р.
Від відповідача: не з’явився
Позивач –дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" м. Київ звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача –Виробничого об'єднання "Хмельницькі теплові мережі" м. Хмельницький на свою користь 5 617 930, 64 грн. заборгованості, що утворилася через неналежне виконання укладеного між сторонами 24.01.2003р. договору комісії за №06/03-751-ТЕ-34, з яких 3 135 408, 71 грн. –сума основного боргу, 762 999, 82 грн. –пеня, 1 162 710, 76 грн. –сума на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 337 332, 74 грн. –3% річних з простроченої суми та 219 478, 61 грн. - 7% штрафу.
Ухвалою господарського суду від 08.02.2006 року порушено провадження у справі №11/486. Про час і місце проведення судового засідання сторони повідомленні належним чином.
Розгляд справи неодноразово відкладався в зв’язку з клопотаннями відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату для надання можливості проведення взаємозвірки між сторонами.
Копія ухвали про відкладення розгляду справи, від 22.09.2006 року, направлялася відповідачу, згідно довідки головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві, на адресу м. Хмельницький, проспект Миру, 99/101.
В судовому засіданні 09.10.2006р. представник позивача заявлений позов підтримує, мотивуючи тим, що він заявлений обґрунтовано та підлягає задоволенню.
Повноважний представник відповідача в судове засідання 09.10.2006р. не з’явився, копію довідки державної статистики про включення до Єдиного державного реєстру, та інших витребуваних судом документів, не подав та позовні вимоги не оспорив.
Неявка в судове засідання господарського суду представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті та не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки. Тому, для уникнення зловживання правом з боку відповідача суд вважає за необхідне розглянути дану справу по суті, на підставі до ст. 75 ГПК України за наявними у ній документами.
Суд оцінивши подані сторонами по справі документи рахує їх достатніми для прийняття рішення по суті.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:
24 січня 2003 року між дочірньою компанією "Газ України" (комітент) та Виробничим об'єднанням "Хмельницькі теплові мережі" (комісіонер) укладено договір комісії за №06/03-751-ТЕ-34.
У відповідності до умов даного договору комітет доручив, а комісіонер взяв на себе зобов'язання здійснити за винагороду від свого імені та за рахунок комітента реалізацію природного газу для потреб підприємств комунальної теплоенергетики та котельним промислових підприємств, які забезпечують тепловою енергією населення та бюджетні установи і організації (споживачам).
На підставі додаткової угоди №1 до даного договору комісії, комітент зобов’язався передати комісіонеру в 2003 році на комісію газ для реалізації по місяцях кварталів по ціні 157, 50 грн. за 1000 куб. м. для споживачів –платників податку на прибуток на загальних підставах та по ціні 189, 00 грн. за 1000 куб. м. для споживачів –платників податку на прибуток за ставкою нижчою ніж на загальних підставах.
Згідно п. 3.3 договору, кількість газу, переданого комісіонеру, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються комітентом та комісіонером на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів.
Як узгоджено пунктом 3.5 договору, не пізніше 5 числа місяця наступного за звітним місяцем, комісіонер зобов’язується надати комітенту два примірники акту приймання-передачі газу скріплені печаткою комісіонера.
Згідно п. 4.4 договору, комісіонер зобов’язується укласти договори з споживачами на умовах, що останні сплачують за газ грошовими коштами шляхом поточного перерахування на рахунок комісіонера протягом місяця поставки 100% вартості фактично спожитих обсягів газу Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання передачі до 06 числа, наступного за звітним місяцем.
На виконання умов укладеного договору комісії та додаткової угоди до нього, позивачем протягом 2003 року передано відповідачу природний газ в обсязі 79 509, 457 тис. куб. м. на загальну суму 12 558 328, 34 грн., підтвердженням чого є акти приймання передачі природного газу та корегуючі акти приймання передачі природного газу підписані повноважними представниками та завірені печатками обох сторін, а також звіти комісіонера за договором комісії та коригування до них, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Розділом 5 договору комісіонер зобов’язався в день надходження коштів від споживачів перераховувати їх на консолідований розподільчий рахунок комітента. Звірка взаєморозрахунків здійснюється щоквартально, або протягом 10 днів з моменту вимоги однієї із сторін, що оформляється актом звірки.
Споживачі свої зобов'язання по оплаті спожитих обсягів газу виконали частково, оплативши спожитий природний газ на суму 9 422 919, 63 грн.
В разі невиконання або неповного виконання споживачами зобов’язань по оплаті спожитого газу у строки, передбачені цим договором, комісіонер протягом 2-х днів перераховує суму заборгованості споживачів на рахунок комітента. (п. 6.2 договору).
В свою чергу відповідач свої зобов’язання по договору комісії також не виконав, суму заборгованості споживачів на рахунок позивача не перерахував, в результаті чого за ним утворилася перед позивачем заборгованість в розмірі 3 135 408 грн. 71 коп.
Умовами договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування коштів за газ у строки зазначені у п. 6.2 цього договору, відповідач сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань, які передбачені цим договором, винна сторона відшкодовує добросовісній стороні всі доказані збитки. (п.п. 8.2, 8.3 договору).
На підставі цього, а також ст. 231 ГК України та 625 ЦК України позивачем нараховано до стягнення з відповідача 762 999, 82 грн. –пені за період з 01.02.2005р. по 01.02.2006р., 1 162 710, 76 грн. –суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з лютого 2003 року по грудень 2005 року та 337 332, 74 грн. –3% річних з простроченої суми за період з 09.02.2003 року по 01.02.2006 року.
Окрім цього позивач, керуючись ст. 231 Господарського кодексу України, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, штрафні санкції застосовуються відповідно до цього кодексу, а саме у випадку прострочення грошового зобов'язання понад 30 днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості, нарахував до стягнення з відповідача 219 478, 61 грн. - 7% штрафу.
Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 4 прикінцевих та перехідних положень передбачається, що цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Судом при вирішенні спору, керуючись п.п. 4 перехідних положень ЦК України та ГК України, застосовуються положення ЦК України та ГК України, оскільки зобов’язання між сторонами в частині проведення розрахунків продовжують існувати.
Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі укладеного між сторонами 24.01.2003р. договору комісії за №06/03-751-ТЕ-34, за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
У відповідності до ст. 538 Цивільного кодексу України, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.
Якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією з сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст.. 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається за винятком випадків передбачених законодавством.
Оскільки строк оплати зобов’язання у відповідача вже настав, вимоги позивача в частині стягнення 3 135 408 грн. 71 коп. основного боргу є правомірними і такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
За своєю правовою природою інфляційні витрати пов’язані з інфляційними процесами в державі є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3 % річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником і не є неустойкою.
За таких обставин, правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 162 710, 76 грн. –суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з лютого 2003 року по грудень 2005 року та 337 332, 74 грн. –3% річних з простроченої суми за період з 09.02.2003 року по 01.02.2006 року.
Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Згідно п. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.
Згідно п. 6 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України, щодо позовної давності, застосовуються за позовами строк пред'явлення яких, встановлений цивільним законодавством, яке діяло раніше, не сплив до вступу в силу Цивільного кодексу України.
Згідно п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Однак, згідно п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
На думку суду є правомірними вимоги позивача в частині стягнення пені у сумі 363 951, 85 грн. за період з 01.02.2005р. по 01.08.2005р., тобто за останніх пів року, від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, в межах року, що передував зверненню до суду, оскільки відповідно до п. 2 ч. 5 Прикінцевих положень ГК України, положення цього кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов’язань, які були вчинені до набрання чинності цим кодексом, застосовуються лише у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.
При вирішення спору в частині стягнення штрафу в розмірі 7% суми заборгованості, судом враховується те, що оскільки пункт 2 ст. 231 ГК України посилює відповідальність за порушення строків виконання зобов’язання, згідно п. 2 ч. 5 Прикінцевих положень ГК України, в данному випадку відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 219 478, 61 грн. - штрафу у розмірі 7% від суми боргу за прострочення грошового зобов’язання понад 30 днів, а тому в цій частині позову необхідно відмовити.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований, підтверджений належними у справі доказами, однак підлягає задоволенню частково.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-84, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" м. Київ до виробничого об'єднання "Хмельницькі теплові мережі" м. Хмельницький про стягнення 5 617 930 грн. 64 коп. задовольнити частково.
Стягнути з виробничого об'єднання "Хмельницькі теплові мережі" м. Хмельницький, проспект Миру, 99/101, (код ЄДРПОУ 22767096) на користь дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" м. Київ, вул. Шолуденка, 1 (код ЄДРПОУ 31301827) - 4 999 404, 06 грн. заборгованості, (з яких 3 135 408, 71 грн. –сума основного боргу, 363 951, 85 –пеня, 1 162 710, 76 грн. –сума на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 337 332, 74 грн. –3% річних з простроченої суми), а також 25 500, 00 грн.. витрат по оплаті державного мита та 105, 01 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
В задоволені решти суми позову відмовити.
Суддя Д.І. Радченя