Справа № 2-2226/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2011 року                               Солом’янський  районний суд м. Києва

у  складі головуючого судді-: Букіної О.М.

при –Возному М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк»про усунення перешкод у виконанні зобов’язань та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2011 року Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Платинум Банк»про усунення перешкод у виконанні зобов’язань та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 03 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»та Позивачем були укладені Іпотечний договір № 1.07121948, Договір про іпотечний кредит № 1.07121948 та Договір № 2086 банківського рахунку для фізичних осіб. Згідно умов вказаних договорів Відповідач надав Позивачу банківський кредит, відкрив поточний рахунок та зобов’язався здійснювати розрахунково-касове обслуговування –приймання і зарахування на рахунок грошових коштів.

Позивач пояснив, що з 17.11.2010 року при зверненні до відділення Банку (м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1) для чергового поповнення рахунку згідно з умовами укладених договорів, Відповідачем були створені умови при яких, Позивач не зміг сплатити кошти внаслідок чого,  виникло прострочення виконання  зобов’язання. Позивач зазначив, що працівники банку відмовили йому в прийнятті коштів для подальшого зарахування на його поточний рахунок, внаслідок відсутності  на момент здійснення валютної операції паспорту громадянина України.

Посилається, що внаслідок таких дій, у позивача виникло прострочення виконання зобов’язання і до Позивача були застосовані штрафні санкції у вигляді нарахування пені.

На думку Позивача, Відповідач допустив порушення вимог чинного законодавства, висунувши вимогу про здійснення обов’язкової ідентифікації позивача, шляхом обов’язкового надання паспорта громадянина України, тим самим позбавив Позивача можливості виконати зобов’язання відповідно до умов укладеного Договору.

Позивач вважає, що процес встановлення його особи –власника рахунку при зарахуванні ним коштів на поточний рахунок в іноземній валюті не є ідентифікацією і відмовляти в обслуговуванні через відсутність паспорта громадянина України Відповідач не має підстав.

Також пояснив, що передача інформації про Позивача як про недобросовісного позичальника до Бюро кредитних історій порушує його право в майбутньому звернутися до будь-якої кредитної установи для отримання кредиту, обмежує право виїзду за кордон, що,  окрім звернення до лікаря, який встановив діагноз «гіпертонічна хвороба», підтверджує спричинення Позивачу моральної шкоди.

Посилаючись на вказані обставини та уточнивши позовні вимоги позивач просив:

зобов’язати відповідача не застосовувати до позивача вимогу обов’язкової ідентифікації клієнта при зарахуванні коштів на поточний рахунок;

зобов’язати відповідача не чинити позивачу , за відсутністю даних про порушення  ним укладених   договорів  та законодавства України , перешкод щодо прийняття  через касу банку  та зарахування готівки на його поточний рахунок;

зобов’язати відповідача  скасувати нараховані позивачу  штрафні санкції , пеню, неустойку за вимушене прострочення погашення суми кредиту станом на 20.06.2011 року в розмірі 788, 96 грн.;

зобов’язати відповідача, відкликати з бюро  кредитних історій інформацію про позивача та вжити вичерпних заходів  для усунення подальших обмежень  прав позивача;

стягнути з відповідача спричинену моральну шкоду в розмірі 20 778, 00 грн.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог. Просив в позові відмовити повністю з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву та письмових поясненнях, які приєднано до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи,  суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 03 грудня 2007 р. між Закритим акціонерним товариством «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником  якого є Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»та гр. ОСОБА_3 було укладено Договір про іпотечний кредит № 1.07121948. Відповідно до умов Кредитного договору Відповідач надав Позивачу на умовах повернення, строковості, платності кредит у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США строком користування 180 (сто вісімдесят) місяців із сплатою 9,99 % річних, а Позивач зобов’язався своєчасно та у повному обсязі повернути Відповідачу кредит та сплатити відсотки за користування кредитом і виконати всі взяті на себе зобов’язання відповідно до умов Кредитного договору у повному обсязі.

03 грудня 2007 р. між Відповідачем та Позивачем було укладено Договір  № 2086 банківського рахунку для фізичних осіб, відповідно до умов якого Іпотечного відповідно до чинного законодавства України відкриває Клієнту поточний/і рахунок/ки в національній валюті України та/або в іноземній валюті/ах № НОМЕР_1 згідно вимог Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492 та здійснює згідно нормативних актів Національного банку України (НБУ) та цього Договору розрахунково-касове обслуговування Клієнта –приймання і зарахування на Рахунок/ки грошових коштів, що надходять клієнту, виконання розпоряджень Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з Рахунку/ів та проведення інших операцій за Рахунком/ами.

Відповідно до п. 3.2 Кредитного договору погашення відповідної частини Кредиту та сплата нарахованих процентів за його користування здійснюються відповідно до умов зазначених в ст. 9 цього Договору шляхом договірного списання Кредитором коштів з поточного рахунку Позичальника щомісячно 21 числа кожного календарного місяця в порядку та в сумах, передбачених цим Договору, при цьому до настання строків погашення відповідної частини Кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування. Позичальник зобов’язується поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу Кредитора (чи перерахування з іншого власного банківського рахунку) у сумі не менш суми чергового ануітетного платежу, згідно з цим Договору.

Пунктом  9.1 Кредитного договору передбачено, що на підставі статті 1071 Цивільного кодексу України та у відповідності з пунктом 3.2. цього Договору, Позичальник уповноважує та доручає Кредитору здійснювати з поточного рахунку № НОМЕР_1, МФО 380388 у ЗАТ «Міжнародний іпотечний Іпотечний Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», договірне списання: коштів, що підлягають сплаті Позичальником на користь Кредитора за цим Договору; коштів, що спрямовуються на часткове або повне дострокове погашення Кредиту та процентів за цим Договору, за вимогою Позичальника; коштів простроченої суми Кредиту, нарахованих процентів за простроченою сумою кредиту та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом; іншу неустойку, збитки або витрати, які Позичальник зобов’язаний сплатити відповідно до цього та іпотечного договорів.

У п.7.1 Кредитного договору зазначено, що у разі прострочення сплати процентів за користування Кредитом та/або частини суми Кредиту, Позичальник зобов’язаний сплатити Кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої суми нарахованих процентів та/або несплаченої частини суми Кредиту за кожний день прострочення.

Встановлено, що 17.11.2010 року позивач звернувся до відділення Банку (м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1) для чергового поповнення рахунку згідно з умовами укладених договорів, проте  позивачу було відмовлено в прийнятті коштів для подальшого зарахування на його поточний рахунок, внаслідок відсутності  на момент здійснення валютної операції паспорту громадянина України.

В судовому засіданні позивач пояснив, що на момент вчиненні даної операції у нього дійсно паспорту громадянина України не було, оскільки він знаходиться у його знайомого за межами м.Києва. Проте, вважає, що встановлення його особи можливо було здійснити на підставі пенсійного посвідчення,  за допомогою візуальних та інших даних, що зберігаються  у банку в електронному вигляді. В будь-якому випадку вважає, що ідентифікація його, як клієнта банку вже була проведена при відкритті рахунку, а тому працівникам банку було достатньо перевірити наявні у них матеріали та встановити його особу, оскільки працівникам банку його особа, як клієнта відома. Вважає, що проведення повторної ідентифікації, суперечить вимогам закону , а відмова відповідача у зарахуванні чергового платежу, свідчать про свідомі дії направлені на порушення умов кредитного договору шляхом нарахування позивачу штрафних санкцій.

Суд не погоджується з даними доводами позивача виходячи з наступного.

Відкриття та обслуговування поточних рахунків здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ №492 від 12.11.2003 року (надалі - Інструкція).

Встановлено, що дійсно при відкритті поточного рахунку ідентифікація  позивача, як клієнта банку була проведена відповідно до вимог  чинного законодавства, що не заперечувалося сторонами в суді. Також встановлено, що повторна ідентифікація позивача при здійсненні поточних платежів не здійснювалася , а мало місце встановлення особи власника рахунку , що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Пунктом 7.12 Інструкції передбачено, що на поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів зараховується готівкова валюта внесена/переказана власником рахунку. Зазначена норма набрала чинності  24.04.2009 року, згідно постанови Правління НБУ №158 від 23.03.2009 року.

Таким чином, без встановлення особи власника рахунку, Відповідач не має права приймати грошові кошти в іноземній валюті для зарахування на поточний рахунок клієнта, в даному випадку позивача.

У п. 22 Листа Національного Банку України від 19.12.2001 р. N 11-111/2069-7902 Щодо застосування окремих положень Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України зазначено, що згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 02.09.93 р. N 3423-12, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу, і є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою на території України. Документом, що може замінювати паспорт, є тимчасове посвідчення, яке видається паспортною службою. При здійсненні банківських операцій застосовування інших документів, що посвідчують особу, чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, при здійсненні вказаної вище операції позивач мав надати документ , що посвідчує його особу, тобто паспорт громадянина України, що зроблено не було.  За таких обставин, відповідачем було нараховано штрафні санкції за прострочення виконання умов Іпотечного договору, які станом на 20.06.2011 року становлять 788, 96 грн. та позивачем не сплачені.

З пояснень позивача вбачається, що в подальшому при здійсненні поточних платежів він надав паспорт громадянина України, тим самим визнав факт правомірності даної вимоги та уникнення в подальшому порушень умов взятих на себе зобов’язань за  Іпотечним договором.

За таких обставин,  посилання позивача на те, що  у нього було вимушене прострочення, тобто прострочення сплати кредиту з вини відповідача не підтверджено матеріалами справи та спростовується викладеним  вище.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині  зобов’язання відповідача не застосовувати до позивача вимогу обов’язкової ідентифікації клієнта при зарахуванні коштів на поточний рахунок, зобов’язання відповідача не чинити позивачу , за відсутністю даних про порушення  ним укладених   договорів  та законодавства України , перешкод щодо прийняття  через касу банку  та зарахування готівки на його поточний рахунок та зобов’язання відповідача  скасувати нараховані позивачу  штрафні санкції , пеню, неустойку за вимушене прострочення погашення суми кредиту в розмірі 788, 96 грн.

Стосовно вимоги Позивача про відкликання інформації з бюро кредитних історій  про нього та вжиття вичерпних заходів для усунення подальших обмежень його прав, слід зазначити.

Згідно ст. 9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем.

Встановлено, що згідно укладеного між Відповідачем та Позивачем Договору про іпотечний кредит № 1.07121948 від 03.12.2007 року, а також заяви від 03.12.2007 року, Позивач надав згоду, зокрема, на поширення інформації щодо Позивача, включаючи інформацію, що міститься у правочинах укладених Позивачем, шляхом її надання юридичним особам, які мають право рефінансувати діяльність банку та/або до бюро кредитних історій, включаючи ТОВ «Перше всеукраїнське бюро кредитних історій, що знаходиться за адресою: вул. Марини Раскової, буд. 11, м. Київ, 02260.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», Бюро вилучає з кредитної історії:1) інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 7, у разі відсутності кредитного правочину, Договором або визнання їх недійсними; 2) всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб'єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього; 3) інформацію, яка передбачена пунктами 2-4 частини першої статті 7, у разі закінчення терміну зберігання інформації в кредитній історії.

Суд не вбачає жодних порушень прав Позивача у передачі до Бюро інформації про Позивача як суб'єкта кредитної історії, а також жодних підстав для вилучення такої інформації з Бюро .

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказів того, що відносно позивача , як недобросовісного позичальника міститься негативна кредитна історія , позивачем не надано.

Таким чином, вимога Позивача про відкликання з Бюро інформації про Позивача та вжиття вичерпних заходів для усунення подальших обмежень його прав з цього приводу, є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦКУ моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних, зокрема фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.п. 4, 5, 9 постанови ПВСУ від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"  позивач має навести у заяві, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем не доведено  неправомірність дій Відповідачів, наявність причинного зв’язку між діями Відповідача та завданою моральною шкодою, а тому доводи Позивача про заподіяння йому моральної шкоди суд відхиляє.

Крім того, цивільно-правова  відповідальність за заподіяну моральну шкоду не може наступити по відношенню до відповідача, тому що відсутні ознаки  цивільного правопорушення.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 9, 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», п. 7.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, п. 22 Листа Національного Банку України від 19.12.2001 р. N 11-111/2069-7902 Щодо застосування окремих положень Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди",  ст.ст. 23, 509, 510, 526, 610-612, 629, 1167 ЦК України, ст.ст. 3,4, 10, 11, 57-60, 209, 212-215, 218  ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: