Справа № 2-554/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"16" травня 2011 р.   Дарницький  районний  суд м. Києва в складі головуючого

судді                                            Ящук Т.І.

при секретарі                              Волік В.В.

з участю позивачки                    ОСОБА_1

представника позивачки            ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві  цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  та третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_4  особисто та як законного представника малолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6  , третя особа - Орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні прав власника шляхом  виселення та визнання такими , що втратили право користування жилим приміщенням,  -

встановив:

          10.03.2010 року ОСОБА_4  звернулась до суду  з позовом до ОСОБА_1   про визнання  права  користування квартирою АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, за нею , ОСОБА_4,  та її малолітніми дітьми ОСОБА_5, 2002 р.н. та ОСОБА_6, 2004 р.н.

          22.03.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду  з позовом до ОСОБА_4  про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення, просила  усунути перешкоди у здійсненні її прав власника по користуванню та розпорядженню квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення із зазначеної квартири ОСОБА_4 та її малолітніх дітей ОСОБА_5, 2002 р.н., ОСОБА_6, 2004 р.н.   Також просила визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

          24.01.2011 року  до суду також звернувся третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3  до відповідачки ОСОБА_4 особисто та як законного представника малолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні  його права власника по користуванню та розпорядженню квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування  житловим приміщенням вказаної квартири та виселення  їх із вказаної квартири.

          Ухвалою суду від 08.02.2011 року вказані справи були об’єднані в одне провадження.

Проте, в судове засідання 16.05.2011 року ОСОБА_4 повторно не з’явилась , тому ухвалою Дарницького районного суду м. Києва  від 16.05.2011 року  позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1,  треті особи –ОСОБА_7  , Орган опіки та піклування Дарницької районної  в м. Києві державної адміністрації -   про визнання права користування чужим майном    -  залишено  без розгляду.

          Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка ОСОБА_1 посилалась на наступні обставини.  Право власності на квартиру АДРЕСА_1 вона набула на підставі договору купівлі-продажу  від 23.09.2002 року. Сама позивачка зареєстрована та мешкає в м. Запоріжжі.

          23.02.2010 року позивачка приїхала до м. Києва з наміром оселитися у приватній квартирі, проте відповідачка ОСОБА_4, яка є колишньою дружиною онука  позивачки, чинить перешкоди їй у цьому і не впускає до квартири ОСОБА_1   Відповідачка ОСОБА_4 була вселена у квартиру з письмового дозволу ОСОБА_1 тимчасово, разом з онуком позивачки, своїм чоловіком ОСОБА_7, оскільки відповідачка була в стані вагітності і очікувала дитину, позивачка дозволила зареєструватися у квартиру з тим, щоб вона могла стати на медичний облік.

          Онук позивачки ОСОБА_7 в квітні 2009 року примусово з боку відповідачки був виселений з житла і зараз у квартирі не проживає.

          Відповідачка ОСОБА_4 та її діти не є членами сім’ї власника квартири –ОСОБА_1, вона не укладала з нею договір сервітуту, діти зареєстровані у квартирі без письмової згоди власника.

          У відповідачки є власне житло, де вона може проживати , - разом з її матір’ю ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності їм належить трикімнатна квартира у АДРЕСА_2.

          Тому позивачка ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у здійсненні її прав власника по користуванню та розпорядженню квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення із зазначеної квартири ОСОБА_4, ОСОБА_5, 2002 р.н., ОСОБА_6, 2004 р.н. та визнати їх такими , що втратили право користування житловим приміщенням вказаної квартири.

          Третя особа ОСОБА_3 заявив такі ж позовні вимоги, посилаючись на те, що він як чоловік ОСОБА_1 є співвласником даної квартири, проте він ніколи не надавав будь-якої згоди, усної чи письмової,  на постійне користування квартирою ні ОСОБА_4, ні її дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за будь-якою  угодою чи договором, і надавати не бажає. Його дружина ОСОБА_1 надала згоду на тимчасове поселення відповідачки до квартири, і лише  тепер  ОСОБА_3 довідався, що позивачка дала довіреність, за якою ОСОБА_4 має постійну реєстрацію за адресою спірної квартири, що було зроблено без його згоди.     В  2009 році без його згоди також в квартирі були зареєстровані  діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

          В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі : виселити ОСОБА_4 з малолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 та визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

          Пояснила, що   коли вона придбала квартиру у м. Києві, то її онук ОСОБА_7 одружився на відповідачці, і позивачка дала згоду на тимчасове проживання їх у даній квартирі. З 2002 року по 2007 рік позивачка була зареєстрована у  даній квартирі, отримувала пенсію у м. Києві. Деякий період часу пенсію за неї отримувала ОСОБА_4 і позивачка доручила їй з цих коштів оплачувати за комунальні послуги.  Оскільки на даний період часу відповідачка не доводиться їй родичкою,  а сама позивачка має намір проживати у даній квартирі, то вона просить виселити відповідачку   з дітьми з квартири.

          Представник позивачки ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 –ОСОБА_2 підтримала заявлені позовні вимоги та просила позов задовольнити.  Вказала, що відповідачка порушує права позивачки, як власника .  Ні при  наданні згоди  на тимчасове поселення, ні на даний період часу ОСОБА_4 не була членом сім’ї позивачки, тому взагалі відсутні будь-які правові підстави для проживання відповідачки в даній квартирі. Протягом подружнього життя відповідачки та ОСОБА_7 ОСОБА_1 та  вона , ОСОБА_2, надавали  матеріальне утримання відповідачці, купували їй та дітям одяг, взуття, продукти харчування, надавали гроші. Натомість тепер ОСОБА_4 не впускає ОСОБА_1 у власну квартиру, намагаючись заволодіти нею.

          Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином,  під розписку  , подала заяву про відкладення розгляду справи через відпустку свого адвоката, з яким 07.04.2011 року уклала угоду про надання правової допомоги.    Проте, як вбачається з  нотаріально посвідченої довіреності  від 26.10.2010 року ( а.с. 126 )   ОСОБА_4  має вісьмох представників, жоден з яких  в  дане судове засідання не з’явився. Даних про відкликання вказаної довіреності  в матеріалах справи немає.

          Причини неявки відповідачки ОСОБА_4  в судове засідання визнано судом неповажними, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності відповідачки, на підставі наявних у справі доказів.

          Представник третьої особи –Органу опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві  державної адміністрації в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.  Надіслав письмові пояснення, в яких просив винести рішення, яким захистити житлові права та інтереси малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, не допустити порушення житлових прав дітей щодо користування та проживання у вказаному житловому приміщенні.  Представник органу опіки та піклування вважає, що  вселення та реєстрація малолітніх дітей були здійснені відповідно до чинного законодавства України.

          Вислухавши позивачку,  представника позивачки та третьої особи, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

          Спірною  є двокімнатна квартира № 52 , житловою площею 32,1 кв.м., загальною площею 75,2 кв.м. по АДРЕСА_1, з жилими кімнатами, площею 18,9 кв.м. та 13,3 кв.м.

Вказана квартира належить на праві власності   ОСОБА_1 , 1935 року народження, на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2002 року , посвідченого  приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 3143.( а.с. 7, т. 2 ) При цьому вбачається, що  право власності на вказану квартиру було зареєстроване в Київському міському БТІ  04.03.2010 року ( а.с. 9, т. 2)

ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про  шлюб від 06.05.1961 року ( а.с. 233, т. 2). ОСОБА_3 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_3 , у спірній квартирі не проживав та не був зареєстрований.

          Згідно даних паспорта ОСОБА_1,  місце її проживання було зареєстроване за адресою спірної квартири  з 15.11.2002 року  по 16.02.2007 року ( а.с. 6, т. 2).

          Як вбачається з доручення, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори 03.03.2003 року , ОСОБА_1, яка проживає у АДРЕСА_1 , уповноважила ОСОБА_7 , ОСОБА_2 (кожен вправі діяти самостійно) бути її представниками  «у відповідних житлово-експлуатаційних організаціях, органах внутрішніх справ м. Києва  з питань, пов’язаних з постійною пропискою на мою житлову площу за адресою :  АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4»( а.с. 29, т. 1).

          Як  встановлено з матеріалів справи , ОСОБА_4 з 01.06.2002 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, який є онуком позивачки ОСОБА_1 ( копія свідоцтва про одруження –а.с. 45, т. 1)

          Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.06.2009 року шлюб між ними було розірвано ( а.с. 49, т. 1)

          Від шлюбу мають малолітніх дітей : ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 46-47, т.1)

          Згідно з довідкою форми № 3, виданою ОСББ «Вишняківська –9»,  ОСОБА_4 була зареєстрована за  адресою спірної квартири  21.03.2003 року, а малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 –13.03.2009 року ( а.с. 48, т. 1). На даний період часу інші особи в квартирі не зареєстровані.

          Отже, судом встановлено, що  ОСОБА_1 придбавши  у власність квартиру АДРЕСА_1 та зареєструвавши у ній своє місце проживання 15.11.2002 року,   надала письмову , нотаріально засвідчену згоду на поселення у квартиру та постійне проживання відповідачки ОСОБА_4

          Відповідно до ухвали Дарницького районного суду м. Києва  від 08.10.2010 року  Жовтневим районним судом м. Запоріжжя було виконано окреме доручення щодо допиту свідків, клопотання про допит яких заявила ОСОБА_1

          В даному судовому засіданні судом  було  відтворено аудіозапис судового засідання  Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.11.2010 року , в якому були допитані свідки.

          Так, свідок ОСОБА_12  пояснювала суду, що знає сім’ю ОСОБА_1 з 1985 року, їй відомо, що позивачка придбала квартиру в м. Києві для власного проживання . ОСОБА_1 вирішила тимчасово поселити свого онука та його дружину у  придбану квартиру, дала згоду на прописку відповідачки. Між ними була усна угода, що можуть пожити у квартирі один рік.

          Свідок ОСОБА_13  пояснила, що зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що вона мала намір тимчасово прописати невістку –ОСОБА_4  Також свідку відомо, що ОСОБА_1  баулами возила продукти харчування невістці  , купувала меблі у квартиру, речі, турбувалась про ОСОБА_4 та правнуків.

          Свідок ОСОБА_14  пояснила, що добре знає ОСОБА_1, оскільки вони разом торгують на ринку.  Зі слів  позивачки свідку відомо, що вона придбала для себе квартиру у м. Києві, проте не проживає у ній, оскільки там живе її невістка ОСОБА_4 , яку вона впустила пожити тимчасово. Все життя ОСОБА_1 утримувала  сім’ю свого онука.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що знає позивачку  протягом 20 років, оскільки разом з її дочкою проживають  в одному будинку. Зі слів  ОСОБА_1 їй відомо, що вона впустила ОСОБА_4 тимчасово проживати у власній квартирі, прописала її там,  під час проживання возила їм продукти харчування, гроші. А тепер   ОСОБА_4 не впускає ОСОБА_1  до квартири.

Отже, із показів зазначених свідків   вбачається, що ОСОБА_1  надавала матеріальне утримання  ОСОБА_4, як дружині свого онука,  придбавала для неї та дітей речі, одяг, продукти харчування.

Як вбачається з наданих відповідачкою договору щодо користування електричною енергією від 26.03.2004 року, договору на виконання робіт по технічному обслуговуванню системи кабельного телебачення від 24.07.2003 року ( укладені на ім’я ОСОБА_4) , договору про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території за 2003-2004 роки, договору про проведення розрахунків за водопостачання та водовідведення за показниками квартирних приладів обліку споживання холодної та гарячої води від 11.03.2003 року, квитанцій на сплату житлово-комунальних послуг ,  договору  про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги та послуги по утриманню будинку та прибудинкової території від 29.09.2010 року ( а.с. 168 –199) , ОСОБА_4  займалась утриманням спірної квартири в належному стані, оплатою житлово-комунальних послуг.

Як пояснила в судовому засіданні позивачка,  сплата житлово-комунальних послуг  частково проводилась за рахунок  її пенсії, яку вона доручала отримувати ОСОБА_4

На підставі  викладеного суд приходить до висновку, що  ОСОБА_4 була поселена до спірної квартири  як член сім’ї власника квартири та в подальшому спільно з власником утримувала квартиру, сплачувала  за житлово-комунальні послуги, і на даний період часу постійно проживає у вказаній квартирі.

Покази свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_1 придбала для себе квартиру у м. Києві   будь-якого значення для вирішення даного спору не мають.

Покази усіх свідків щодо намірів позивачки лише тимчасово поселити  ОСОБА_4 у спірній квартирі , суд не приймає до уваги,  оскільки про дану обставину свідкам відомо зі слів позивачки, адже усі свідки мешкають у м. Запоріжжі,  до м. Києва у спірну квартиру не приїжджали  та не були очевидцями відносин між сторонами.

Крім того,  дані покази спростовуються письмовими доказами : нотаріально посвідченим дорученням  ОСОБА_1 від 03.03.2003 року, довідкою форми №3 про реєстрацію проживаючих у спірній квартирі.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.

Відповідно до ст. 156 ЖК України , члени  сім'ї  власника   жилого будинку   (квартири),   які проживають разом з ним у будинку  (квартирі),  що  йому  належить,
користуються  жилим  приміщенням  нарівні  з   власником   будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди  про  порядок користування цим приміщенням.

              За згодою  власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним  жиле  приміщення  інших  членів  сім'ї.      До членів  сім'ї  власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті  64  цього  Кодексу.  

          Твердження третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 про те, що  було порушено порядок вселення ОСОБА_4 ,  оскільки його, як власника не було поставлено  про це до відома, і взагалі він своєї згоди не давав, а також його посилання у зв’язку з цим на норми ст. 65 СК України –суд вважає безпідставними.

          Статтею 65 СК України врегульовано право подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності. Тому необхідність письмової згоди другого з подружжя для укладення договорів, які потребують нотаріального посвідчення і ( або) державної реєстрації , а також договорів стосовно цінного майна –необхідна саме для договорів про розпорядження майном.

          Право розпорядження –це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення . Отже, письмова згода на поселення та прописку   члена сім’ї чи іншої особи  до квартири , що належить подружжю ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності , не є розпорядженням майном.            Тому відсутність письмової згоди другого з подружжя  - ОСОБА_3 на вселення до спірної квартири ОСОБА_4 не є підставою для  виселення  відповідачки.

Щодо посилань представника позивачки, що  відповідачка підлягає виселенню, оскільки чинить перешкоди власнику в користуванні квартирою , то  ОСОБА_1 вже зверталась до суду за захистом порушеного права  на користування власністю.  Як  пояснила позивачка в судовому засіданні, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.01.2011 року було задоволено її позов до ОСОБА_4 про вселення до  квартири АДРЕСА_1.

          Частиною 4 ст. 156 ЖК України передбачено , що припинення сімейних  відносин  з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.  У разі відсутності угоди між  власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне  користування  жилим  приміщенням   до   цих   відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

          Відповідно до ст. 157 ЖК України , членів сім'ї власника жилого  будинку  (квартири)  може  бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.  Виселення провадиться у  судовому  порядку  без  надання іншого жилого приміщення.

          Посилання позивачки ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3  , що малолітні діти відповідачки підлягають виселенню, оскільки згоди на їх поселення вони як власники квартири не надавали, суперечать вимогам закону, оскільки згідно з  ч. 2 ст. 156 ЖК України на вселення  до  батьків  їх  неповнолітніх  дітей  згоди власника не  потрібно.

          Враховуючи викладене, підстав для виселення ОСОБА_4  та її малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6  зі спірної квартири не вбачається.

          Дарування відповідачкою ОСОБА_4 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 своїй матері ОСОБА_8 , відповідно до договору дарування від 09.04.2010 року ( а.с. 128, т. 2)  –правового значення для вирішення даного спору не має.

          Позовні вимоги про визнання відповідачки та малолітніх дітей такими, що втратили право користування жилим приміщенням, не доведені позивачем та третьою особою, жодних доказів на підтвердження даних вимог вони не надали.

          Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України , член сім'ї власника житла втрачає  право  на  користування цим  житлом  у  разі  відсутності  члена сім'ї без поважних причин понад один рік,  якщо інше не встановлено домовленістю між  ним  і власником житла або законом.

          Проте, як вбачається з матеріалів справи і не спростовувалось позивачкою,  відповідачка з дітьми постійно проживає у спірній квартирі.

При цьому суд звертає увагу , що  ОСОБА_1,  заявляючи позовні вимоги про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням,  тим самим визнає, що  відповідачка та її діти при вселенні  набули такого права.

          З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які позивачка ОСОБА_1 та  третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 посилаються , як на підставу своїх вимог ,  не знайшли підтвердження в судовому засіданні, тому суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та необхідність відмовити в задоволенні позовів у повному обсязі.

          На підставі викладеного , ст. 11, 12, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 368 ,391, 405 Цивільного кодексу України, ст. 156, 157 Житлового кодексу України,  ст. 60, 65 Сімейного кодексу України, керуючись ст. 3, 10, 11, 57, 60, 61, 209, 213, 215, 218  ЦПК України, суд ,-

вирішив:

В задоволенні позову  ОСОБА_1  та третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_4  особисто та  як законного представника малолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6  , третя особа - Орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації - про усунення перешкод у здійсненні прав власника шляхом  виселення та визнання такими , що втратили право користування жилим приміщенням, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено  до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом  подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення , а у разі оскарження рішення особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення,  -  протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Суддя :    підпис