Справа № 2-1449/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"30" червня 2011 р.Дарницький районний  суд  м. Києві  в  складі

головуючого  судді                                                                                Колесника О.М.

при секретарі                                                                                          Павлюку Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної телекомпанії України, 3-я особа: ОСОБА_3 про зобов’язання прийняти на роботу, стягнення частини невиплаченої вихідної допомоги, коштів за затримку розрахунку при звільненні, середньомісячної зарплати за час вимушеного прогулу,        

В С Т А Н О В И В :

    Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов’язання прийняти на роботу, стягнення частини невиплаченої вихідної допомоги, коштів за затримку розрахунку при звільненні, середньомісячної зарплати за час вимушеного прогулу.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, пояснивши, що відповідно до наказу №372-к від 30.06.2010 року він був звільнений 5.07.2010 року з посади начальника правового управління Національної телекомпанії України за п.1, ст.40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням посади начальника правового управління, поскільки відповідно до наказу Національної телекомпанії України від 28.04.2010 року №202 «Щодо змін в організації виробництва і праці»на підприємстві проводилось скорочення чисельності та штату працівників, де правове управління повністю було скорочено. З 1.07.2010 року Національна телекомпанія України ввела в дію новий штатний розпис та з 1.07.2010 року провела прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації в новосформований юридичний підрозділ Національної телекомпанії України, про що може свідчити наказ від 28.04.2010 року №202. В порядку ст.42-1 КЗпП України позивач тричі звертався до відповідача з заявою щодо поворотного прийняття на роботу на посаду керівника юридичної служби, який підпорядковується безпосередньо Генеральному директору НТКУ (заступника генерального директора-начальника відділу з юридичних питань Національної телекомпанії України) з 8.07.2010 року. Крім того, посада начальника правового управління Національної телекомпанії України, яку займав позивач до звільнення, та правове управління, як підрозділ, підпорядковувалися безпосередньо керівникові підприємства у відповідності до вимог п.5 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1040 від 26.11.2008 року, поскільки згідно п.1 Статуту Національної телекомпанії України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №754 від 4.06.2002 року відповідач є державною телеорганізацією. У листі від 14.07.2010 року №8-01-15/1550 відповідач відмовив позивачу у прийнятті на зазначену посаду у порядку ст.42-1 КЗпП України в зв’язку з відсутністю вакансії керівника юридичної служби, який підпорядковується безпосередньо Генеральному директору НТКУ. При відмові у поворотному прийнятті на роботу відповідач не врахував тривалий безперервний стаж роботи позивача в НТКУ (3 роки та 5 місяців), чим порушив п.3, ч.2, ст.42 КЗпП України. Також в порушення ч.1, ст.42 КЗпП України відповідач не врахував кваліфікацію та продуктивність праці позивача, а саме: досвід роботи в бюджетних установах, підприємствах та організаціях 16 років (з 1994 року); диплом спеціаліста Національної Академії Служби безпеки України за спеціальністю «правознавство»(в 1996 році); диплом магістра Національної Академії Державного управління при Президентові України за спеціальністю «Державне управління»(в 2008 році); диплом спеціаліста Міжрегіональної академії управління персоналом за спеціальністю «Банківська справа»(в 2000 році); диплом Горлівського державного педінституту іноземних мов за спеціальністю «Англійська та німецька мови»(в 1993 році); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3366 від 29 травня 2008 року; сертифікат Укртелерадіопресінститута за спеціальністю «журналіст телерадіопрограм»(в 2007 році); сертифікат про курс навчання в Укртелерадіопресінституті за тематикою «Зміни та доповнення у законодавство України про ТБ і РМ, інформаційна безпека України та організаційні питання кадрової служби у державних ЗМІ»(в 2009 році); 5-річний досвід роботи в тендерних комітетах та закінчення відповідних курсів, наявні відповідні свідоцтва (з 2005 року, де з березня 2007 року по травень 2010 року в НТКУ входив в склад тендерного комітету), оскільки згідно п.п.1 п.11 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1040 від 26.11.2008 року юридична служба повинна забезпечувати правильне застосування на підприємстві нормативно-правових актів та інших документів, надавати пропозиції щодо вирішення правових питань, пов’язаних з діяльністю підприємства, це потребує від керівника юридичного підрозділу знань в сфері економіки, бюджетного законодавства, державного управління, авторського права, розповсюдження телепродукції, рекламної продукції тощо, що підтверджується наявністю дипломів та сертифікатів.

   Такий досвід є необхідним, поскільки відповідач є державною організацією, яка фінансується з Державного бюджету України. Відповідно до вимог Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»в редакції 2005 року, Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року №921 відповідач повинен проводити тендерні процедури при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, що в свою чергу передбачає наявність досвіду та знання тендерного законодавства. Тому НТКУ також не врахувала 3-річний досвід роботи позивача з міжнародною організацією «Європейська Мовна Спілка», членом якої є НТКУ, участь в міжнародних юридичних конференціях та семінарах, організатором яких є Європейська Мовна Спілка; досвід участі у переговорах з іноземними телерадіокомпаніями (французькою FCI, англійською REUTERS тощо), підготовка проектів договорів, контрактів та угод з нерезидентами на закупівлю авторських прав на показ телепрограм, тощо та проведення їх правової експертизи; вільне володіння англійською та німецькою мовами, що підтверджується відповідним дипломом, оскільки досвід та робота, зазначені вище, потребують знання іноземних мов; 3-річний досвід роботи в НТКУ під час проведення виборів народних депутатів України, «місцевих»виборів та Президента України та досвід роботи в проведенні виборів різного рівня.

   Також згідно ч.4, ст.60 Закону України «Про вибори Президента України», ч.4, ст.68 Закону України «Про вибори народних депутатів України»та відповідними постановами Центральної виборчої комісії Національна телекомпанія України визначається єдиним державним телеканалом, де здійснюється надання ефірного часу кандидатам на пост Президента України за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Таким чином, посада керівника юридичного підрозділу передбачає знання та відповідний досвід щодо порядку проведення передвиборної агітації під час виборчого процесу, потребує досвід щодо порядку розміщення політичної реклами, оскільки, чіткого визначення політичної реклами в законодавстві не надано, потребує знання щодо порядку проведення теледебатів тощо. За високу продуктивність праці позивач має відповідні подяки та заохочення по роботі, щомісячно заохочувався преміями за високі показники в роботі, громадську роботу (судові рішення на користь НТКУ; в «програшних»справах - попередження нанесення збитків НТКУ; стягнення збитків з винних працівників у короткі строки; ефективна робота з профспілками тощо). Таким чином, в порушення вимог ст.42-1 КЗпП України відповідач незаконно відмовив у прийнятті на роботу працівника, якому надано право поворотного прийняття на роботу та порушив вимоги ст.42 КЗпП України, знехтувавши переважним правом позивача на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, оскільки перевага надається особам, зазначеним у ч.1 та п.3, ч.2, ст.42 КЗпП України, а саме наявність тривалого безперервного стажу роботи у відповідача та відповідної кваліфікації.  

    Якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил 4.2 ст.235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові. На даний час позивач ніде не працює і пошук роботи здійснює самостійно, без допомоги Державної служби зайнятості. Таким чином, в результаті порушення вимог ч.1, ст.42, п.3, ч.2, ст.42, ст.42-1 КЗпП та відмови відповідача у прийнятті ОСОБА_1 на роботу позивач знаходиться у вимушеному прогулі з 8.07.2010 року по теперішній час. Згідно п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року №100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу. Розрахунок середньої заробітної плати, який застосовується у випадках вимушеного прогулу наведено у додатку №25 і зроблений на підставі листа Міністерства праці і соціальної політики України від 25.08.2009 року №9681/0/14-07/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2010 рік», довідки про доходи №383 від 01.07.2010р. та розрахункових листів заробітної плати за травень та червень 2010 року. Тому при задоволенні позову позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 8.07.2010 року і по день винесення рішення, а також стягнути 6814 грн. 54 коп. частину невиплаченої вихідної допомоги.

    Представники відповідача Буцан Є.П. та Калінчак А.О. позов не визнали, пояснивши, що 5.07.2010 року позивач був звільнений з посади начальника управління НТКУ згідно п.1, ст.40 КЗпП України. В день свого звільнення позивач не з’явився до відділу кадрів відповідача для того, щоб отримати наказ про звільнення, трудову книжку, про що був складений відповідний акт, також позивач не з’явився до каси відповідача для того, щоб отримати повідомлення про нараховані йому до виплати суми та отримати розрахунок. В подальшому позивач також не з’являвся до НТКУ для отримання нарахованих йому до виплати при звільненні грошових коштів. В зв’язку з цим нараховані та належні до виплати позивачу грошові кошти, що складались з: вихідної допомоги згідно ст.44 КЗпП України у розмірі середньомісячної заробітної плати, розрахованої згідно з нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року №100 у розмірі 8387,55 гривень; компенсації за 4 дні невикористаної відпустки в сумі 1331,55 гривень; нарахованої заробітної плати за три робочі дні липня 2010 року в сумі 846 гривень; індексації заробітної плати за липень 2010 року в сумі 39,59 грн., за вирахуванням усіх встановлених чинним законодавством податків та зборів були сплачені позивачу у наступному порядку: сума вихідної допомоги та компенсація за 4 дні невикористаної відпустки в сумі 8220,49 грн. були перераховані позивачу на картковий рахунок 7.07.2010 року; заробітна плата за липень 2010 року в сумі 693,20 грн. була перерахована позивачу картковий рахунок 9.07.2010 року; індексація заробітної плати за липень 2010 року в сумі 139,59 гривень була перехована позивачу на картковий рахунок 30.07.2010 року. Такі виплати підтверджуються платіжними відомостями з відмітками банку про дати надходження відповідних коштів. Відповідач, здійснюючи виплату позивачеві грошових коштів у зазначені дати, не порушив встановлені ст.116 КЗпП України вимоги, оскільки працівникам, які звільняються з НТКУ (незалежно від підстав звільнення), нараховані на дату звільнення суми сплачуються через касу НТКУ, оскільки у день звільнення установою банку закривається рахунок, призначений для перерахування заробітної плати. Як стало відомо відповідачу, позивачеві у день звільнення установою банку такий рахунок закрито не було, тому відповідач здійснив виплати належних позивачу сум шляхом перерахування на картковий рахунок. Тобто відповідач доклав усіх можливих зусиль для того, щоб у найкоротший термін виплатити позивачу належні йому при звільненні кошти. В той же час, позивач не вжив будь-яких заходів для того, щоб отримати нараховані при звільненні кошти у день звільнення, а також у наступні за звільненням дні. Крім того, розрахунок середньомісячної заробітної плати, який надав позивач, є некоректним і суд має усі підстави поставитись критично до розрахунку з наступних причин.

Позивач прийняв за основу заробітну плату за травень та червень 2010 року. Розмір заробітної плати за травень 2010 року позивачем зазначений як 16 711,45 грн. З них оклад - 2554,59 грн., надбавка за високі досягнення у праці - 1277,29 грн., надбавка за інтенсивність, складний та напружений характер роботи - 1277,29 грн., щомісячна премія зі спецфонду - 1149,57 грн., відпускні поточного місяця 689,06 грн. та 311,79 грн., індексація заробітної плати за попередній місяць 145,86 грн., а також разова премія за виконання особливо важливого завдання - 9306,00 грн. Однак згідно чинного законодавства до нарахування середнього заробітку не можуть бути включені одноразові виплати. Тому премія за виконання особливо важливого завдання не може бути врахована під час обчислення середнього заробітку, оскільки вона носить разовий характер. Так само не може бути врахована під час обчислення середнього заробітку індексація заробітної плати. Одноразова премія ОСОБА_1 за виконання особливо важливого завдання була нарахована та виплачена на підставі службової записки заступника генерального директора ОСОБА_7 Така премія була виплачена за виконання особливо важливого завдання, яке за своїм характером, входило до службових обов’язків позивача як начальника правового управління. Положенням про преміювання Національної телекомпанії України, яке є додатком чинного колективного договору, передбачено можливість виплати працівнику премії за «високоякісне у стислі строки виконання завдань, пов’язаних з реалізацією творчих проектів, технічним переозброєнням, реконструкцією, будівництвом, впровадженням нових схем управління та заробітної плати, інших прерогативних для НТКУ проектів, а також за виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота телекомпанії або її підрозділів»(п. 3.1 Положення). Одноразова премія у травні 2010 року була виплачена позивачу за якісне та високопрофесійне здійснення представництва інтересів НТКУ у Господарському суді м. Києва у справі за позовом заступника прокурора в інтересах держави в особі ДПІ до Національної телекомпанії України про стягнення грошових коштів. В результаті розробки виваженої правової позиції та захисту інтересів НТКУ Господарським судом м. Києва під час розгляду позову було винесене рішення, яке дозволило Національній телекомпанії України запобігти сплаті фінансово-господарських санкцій у розмірі 19 200 000 гривень, що є надзвичайно важливим для відповідача в умовах обмеженого та не завжди своєчасного бюджетного фінансування. Також вважають, що позивач не звертався до відповідача з проханням здійснення будь-яких перерахунків вихідної допомоги чи інших сум навіть після того, як на письмовий запит позивача відповідач направив розрахунковий листок за липень 2010 року.

23 лютого 2007 року позивач був прийнятий на роботу до НТКУ на посаду начальника відділу правового забезпечення господарської діяльності правового управління за наказом №95-к від 23.02.2007 року. 1 червня 2007 року позивача за його згодою було переведено на посаду заступника начальника управління, начальника відділу судових проваджень та захисту авторських та суміжних прав цього ж управління (наказ №311-к від 04.06.2007 року), з 18.10.2007 року (наказ №588-к від 10.07.2010р) позивача за його згодою було переведено на посаду начальника правового управління на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_8 (начальника правового управління), з 07.07.2009 року позивач працював на цій посаді на умовах безстрокового трудового договору. 5 липня 2010 року відповідно до наказу №372-к від 30.06.2010 року позивач на підставі п.1, ст.40 КЗпП України був звільнений з посади начальника правового управління.

28 квітня 2010 року відповідачем був виданий наказ №202 щодо зміни в організації виробництва і праці, згідно з яким скорочувалась чисельність працівників відповідача. З 1 липня 2010 року у Національній телекомпанії України був введений в дію новий штатний розклад, відповідно до якого в НТКУ створено відділ з юридичних питань, начальником відділу є заступник генерального директора, який, таким чином, одночасно має виконувати функції заступника генерального директора НТКУ та начальника відділу з правових питань. Відповідно до посадової інструкції заступника генерального директора, начальника відділу з юридичних питань, особа, що займає цю посаду, окрім досвіду керування юридичним відділом, повинна мати досвід роботи заступником керівника підприємства. Наказом НТКУ №370-к від 30.06.2010 року на посаду заступника генерального директора, начальника відділу з юридичних питань з 1.07.2010 року було призначено заступника генерального директора ОСОБА_7 за переводом. Таким чином, відповідач не здійснював прийняття на роботу на зазначену посаду, і таким чином не порушував прав позивача. В зв’язку з цим та враховуючи відсутність вакантної посади заступника генерального директора, начальника відділу з юридичних питань, відсутність у позивача досвіду роботи заступником керівника підприємства (установи, організації); враховуючи, що ОСОБА_7 був переведений на посаду заступника генерального директора, начальника відділу з юридичних питань 1 липня 2010 року, тобто у день, коли позивач ще знаходився у трудових відносинах з відповідачем і не був звільнений. Відповідач з урахуванням норм статті 42-1 КЗпП не зобов’язаний був пропонувати позивачеві вищевказану посаду чи задовольняти його заяву про поворотне прийняття на роботу.

Далі, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що «відмова у прийнятті на роботу позбавила позивача права подальшого працевлаштування та унеможливила реалізацію права на працю», однак такі твердження не відповідають дійсності, оскільки позивач мав змогу працевлаштуватись як самостійно (особливо зважаючи на рівень своєї кваліфікації, який він описує у позові), так і за допомогою Державної служби зайнятості, до якої позивач не звертається з особистих міркувань, однак за повної відсутності вини відповідача. Тому твердження позивача про те, що він з вини відповідача знаходиться у вимушеному прогулі (тобто не може виконувати покладених на нього трудових обов'язків з вини роботодавця), не відповідає дійсності та нічим не обґрунтоване. Обґрунтовуючи свої вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, позивач посилається на ст.235 КЗпП України, а також на п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Проте, зазначені посилання не узгоджуються з позовними вимогами зважаючи на те, що позивач просить суд зобов’язати відповідача прийняти на роботу відповідача в порядку ст.42-1 КЗпП України, а ст.235 КЗпП України регулює питання поновлення на роботі та зміни формулювання причин звільнення у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, а п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»надає рекомендації щодо питань укладення трудового договору з особою, запрошеною в порядку переведення, а також питань відмови у прийнятті на роботу і несвоєчасного укладення трудового договору, але не стосується поворотного прийняття на роботу працівників.

На підставі викладеного вище вважаємо, що позовні вимоги щодо виплати суми вихідної допомоги є незаконними та безпідставними, зважаючи на те, що вихідна допомога нарахована та виплачена відповідачем позивачеві у повному обсязі. Позовні вимоги щодо стягнення коштів за весь час затримки розрахунку при звільненні є незаконними та безпідставними зважаючи на те, що розрахунок при звільненні з позивачем проведено у повному обсязі та у належні терміни. Позовні вимоги щодо прийняття на роботу відповідача в порядку ст.42-1 КЗпП України є незаконними та безпідставними зважаючи на те, що у позивача не виникло право на поворотне прийняття на роботу в порядку ст.42-1 КЗпП України, з моменту звільнення позивача з роботи відповідач не приймав на роботу осіб на посаду керівника юридичної служби, а вимога щодо прийняття позивача на роботу на посаду заступника генерального директора-начальника відділу з юридичних питань не ґрунтується на чинному законодавстві (посада не була вакантною вже на дату звільнення позивача з роботи, у позивача немає достатньої кваліфікації). Позовні вимоги щодо стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу є незаконними та безпідставними зважаючи на те, що вимоги не базуються на чинному законодавстві, у позивача не виникло право на поворотне прийняття на роботу в порядку ст.42-1 КЗпП України, а той факт, що позивач не влаштувався на роботу не має відношення до відповідача, дії відповідача по звільненню позивача з роботи та відмова відповідача у прийнятті позивача на роботу в порядку ст.42-1 КЗпП України повністю відповідають вимогам чинного законодавства. З урахуванням зазначеного просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

    3-я особа ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, але у направленому листі до суду просив відмовити в задоволенні позову і розглянути справу у його відсутність.  

    Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

    Стаття 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

    Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів по справі встановив наступні факти та правовідносини.   

   Як встановлено у судовому засіданні, 23 лютого 2007 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Національної телекомпанії України на посаду начальника відділу правового забезпечення господарської діяльності правового управління за наказом №95-к від 23.02.2007 року (т.1, а.с.63). 1 червня 2007 року позивача за його згодою було переведено на посаду заступника начальника управління, начальника відділу судових проваджень та захисту авторських та суміжних прав цього ж управління, що підтверджується наказом №311-к від 4.06.2007 року, а з 18.10.2007 року наказом №588-к від 10.07.2010 року позивача за його згодою було переведено на посаду начальника правового управління на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_8 - начальника правового управління, з 7.07.2009 року позивач працював на цій посаді на умовах безстрокового трудового договору. 5 липня 2010 року відповідно до наказу №372-к від 30.06.2010 року позивач на підставі п.1, ст.40 КЗпП України був звільнений з посади начальника правового управління (т.1, а.с.7; т.2, а.с.6).

   Згідно ст.42-1 КЗпП України переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 КЗпП Ураїни. У відповідності до ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві.

28 квітня 2010 року відповідачем був виданий наказ №202 щодо зміни в організації виробництва і праці, згідно з яким скорочувалась чисельність працівників відповідача (т.1, а.с.8; т.2, а.с.5). З 1 липня 2010 року у Національній телекомпанії України був введений в дію новий штатний розклад, відповідно до якого в НТКУ створено відділ з юридичних питань, начальником відділу є заступник генерального директора, який одночасно має виконувати функції заступника генерального директора НТКУ та начальника відділу з правових питань (т.1, а.с.66-71). Відповідно до посадової інструкції заступника генерального директора, начальника відділу з юридичних питань, особа, що займає цю посаду, окрім досвіду керування юридичним відділом, повинна мати досвід роботи заступником керівника підприємства. Наказом НТКУ №370-к від 30.06.2010 року на посаду заступника генерального директора, начальника відділу з юридичних питань з 1.07.2010 року було призначено заступника генерального директора ОСОБА_7 за переводом (т.1, а.с.64-65). Таким чином, відповідач не здійснював прийняття на роботу на зазначену посаду, і не порушував прав позивача. В зв’язку з наведеним та, враховуючи відсутність вакантної посади заступника генерального директора, начальника відділу з юридичних питань, відсутність у позивача досвіду роботи заступником керівника підприємства (установи, організації), а також враховуючи, що ОСОБА_7 був переведений на посаду заступника генерального директора, начальника відділу з юридичних питань 1 липня 2010 року, тобто в день, коли позивач ОСОБА_1 ще перебував у трудових відносинах з відповідачем і не був звільнений, тому відповідач з урахуванням норм статті 42-1 КЗпП не зобов’язаний був пропонувати позивачеві вищевказану посаду чи задовольняти його заяву про поворотне прийняття на роботу. Перераховані всі вище позивачем обставини його особи в даному випадку не приймаються до уваги, тому вказані обставини є підставами для відмови у задоволенні позову в частині зобов’язання відповідача прийняти на роботу позивача.

   У відповідності до п.2, ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або в різниці заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

    Згідно п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” зі змінами та доповненнями у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

   Поскільки позивач ОСОБА_1 не оспорює незаконність свого звільнення з посади начальника правового управління НТКУ, не просить його поновити на вказаній посаді, а також за описаних вище обставин, що є підставами для відмови у задоволенні позову про зобов’язання відповідача прийняти на роботу позивача згідно ст.42-1 КЗпП України, суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_1 в частині позову про стягнення з відповідача на його користь середньомісячної зарплати за час вимушеного прогулу.

    У відповідності до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6, ст.36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

   Згідно п.п.Б, п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8.02.1995 року до розрахунку середньої заробітної плати не включаються одноразові виплати: компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога, тощо. Пункт 2.3.2. інструкції №5 зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету зі статистики України 13.01.2004 року визначає, що премії за виконання важливих та особливо важливих завдань віднесені до винагород та заохочень, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер.

    Як встановлено у судовому засіданні і не заперечував цьому позивач при звільненні йому були нараховані належні до виплати грошові кошти, що складались з: вихідної допомоги згідно ст.44 КЗпП України у розмірі середньомісячної заробітної плати, розрахованої згідно з нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року №100 у розмірі 8387,55 гривень; компенсації за 4 дні невикористаної відпустки в сумі 1331,55 гривень; нарахованої заробітної плати за три робочі дні липня 2010 року в сумі 846 гривень; індексації заробітної плати за липень 2010 року в сумі 39,59 грн., за вирахуванням усіх встановлених чинним законодавством податків та зборів і були сплачені позивачу у наступному порядку: сума вихідної допомоги та компенсація за 4 дні невикористаної відпустки в сумі 8220,49 грн. були перераховані позивачу на картковий рахунок 7.07.2010 року; заробітна плата за липень 2010 року в сумі 693,20 грн. була перерахована позивачу картковий рахунок 9.07.2010 року; індексація заробітної плати за липень 2010 року в сумі 139,59 гривень була перехована позивачу на картковий рахунок 30.07.2010 року. Вказаної обставини не заперечував позивач. Крім того, в день звільнення працівника установою банку закривається його розрахунковий рахунок, призначений для перерахування заробітної плати, однак позивачеві у день звільнення установою банку такий рахунок закрито не було, тому відповідач здійснив виплати належних позивачу сум шляхом перерахування на картковий рахунок. Тобто, відповідач НТКУ виконав всі на нього покладені вимоги ст.116 КЗпП України і будь-яких порушень не вчиняв. За таких обставин суд також вважає відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.   

    Згідно ст.79; 88 ЦПК України поскільки суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, тому всі судові витрати, від яких був звільнений позивач при зверненні до суду, і які були помилково сплачені позивачем, приймаються за рахунок держави.

    Керуючись ст.10; 11; 57-60; 79; 88; 169; 209; 213-215 ЦПК України, на підставі ст.43 Конституції України, п.1, ст.40, 44; 232-233; 235 КЗпП України, п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” зі змінами та доповненнями, п.п.Б, п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8.02.1995 року; п.2.3.2 інструкції №5 зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету зі статистики України 13.01.2004 року, суд

В И Р І Ш И В :

    В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної телекомпанії України, 3-я особа: ОСОБА_3 про зобов’язання прийняти на роботу –на посаду заступника генерального директора –начальника відділу з юридичних питань Національної телекомпанії України з 8.07.2010 року, стягнення частини невиплаченої вихідної допомоги в сумі 6814 грн. 54 коп., коштів за затримку розрахунку при звільненні з 6.07.2010 року по день винесення рішення, середньомісячної зарплати за час вимушеного прогулу з 8.07.2010 року по день прийняття на роботу, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення відмовити.

    Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя