УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "29" липня 2011 р. Справа № 21/5007/40/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді
судді Вельмакіної Т.М.
судді
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1 - довіреність б/н від 29.03.11р.;
від відповідача ОСОБА_2 - довіреність №01/1 від 05.01.11р.;
від третьої особи: ОСОБА_3 - довіреність №03/1059 від 27.04.11р.
В порядку ст. 30ГПК України: представник СП "Укрполь ЛТД" - ОСОБА_4 (довіреність б/н від 25.07.11р.)
розглянув справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Житомирський завод "Шляхіндустрія" (м.Житомир)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська технічна компанія" (м. Житомир)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення фонду державного майна України у Житомирській області (м. Житомир)
про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії
За клопотанням сторін, на підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», справу розглянуто в більш тривалий строк, ніж передбачено ч.1 ст. 69 ГПК України.
В порядку ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 28.07.11р. оголошувалася перерва до 15год. 30хв. 29.07.11р.
Позивачем пред'явлено позов про визнання права власності ВАТ Житомирський завод "Шляхіндустрія" на наступне обладнання: Кран балка (3т) - 1 шт., ножиці (гільйотинні) Н-3112 - 1 шт., Листогибочний станок Н-22 - 1 шт., Ножиці комбіновані НВ-5222 - 1 шт., Прес П6326 - 1 шт., Станок свердлильний 2Н135 - 1 шт., Станок заточний 3В 642 - 1 шт., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в приміщенні гаражу-столярки (п.п. 1-1, 1-2, 1-3 літера "А-1" згідно поповерховому плану), та про зобов'язання відповідача передати позивачу зазначене обладнання.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з викладених у відзиві на позовну заяву мотивів (а.с. 105-107; т.1).
В процесі розгляду справи надали пояснення по суті спору представник третьої особи та представник ВАТ "Укрполь ЛТД", який викликався в судове засідання в порядку ст. 30 ГПК України.
В судовому засіданні судом оглядалися матеріали господарської справи №7/1347-НМ за позовом ВАТ "Житомирський завод "Шляхіндустрія" до ТОВ "Поліська технічна компанія" про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Дослідивши надані до справи документи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як зазначив позивач у своїй позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліська технічна компанія" (відповідач) є власником виробничого приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Вказане приміщення було придбано відповідачем у Відкритого акціонерного товариства Житомирський завод "Шляхіндустрія" (позивач), згідно договору купівлі-продажу від 26.09.03р. (а.с. 10). Відповідно до поповерхового плану, вказане приміщення зазначене як приміщення гаражу-столярки п.п.1-1; 1-2; 1-3, літера "А-1" (а.с. 12, т.1).
Оскільки у придбаному відповідачем приміщенні знаходиться обладнання, яке належить позивачу, а відповідач не визнає право власності позивача на спірне обладнання та відмовляється повернути обладнання, позивач звернувся з позовом до суду.
За даними позивача, невизнання відповідачем його права власності на обладнання, щодо якого виник спір, вбачається з відзиву ТОВ "Поліська технічна компанія" по справі №7/1347-НМ (а.с.16-19, т.1).
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач пояснив, що Житомирський завод "Шляхіндустія" приватизовано у 1995 році, відповідно до Указу Президента України від 26.11.1994 року №699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" та підставі балансу станом на 01.10.1995р., без інвентаризації майна на час приватизації.
У травні 2008 року позивач звернувся до регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області з проханням надати копії інвентаризаційних описів основних засобів, що увійшли до статутного фонду підприємства під час приватизації. Підприємству були надані вказані копії описів за період з 18.03.02р. по 19.03.02р., в яких спірне майно зазначено за порядковими номерами: опис №1-19; опис №2-21, 58, 61; опис №3-14, 15, 16 (а.с. 20-30, т.1);
В інвентаризаційному описі основних засобів позивача від 01.11.08р., спірне майно зазначено за інвентарними номерами: Т-5; Т-6; 159; 072; 048; 044; 047 (а.с. 31-34, т.1);
Як на доказ прав позивача на спірне майно, останній також посилається на Договір оренди від 11.11.00р. (а.с. 37-40, т.1) та акт приймання-передачі обладнання, що надавалося позивачем в оренду ТОВ "Укрполь" (а.с.41, т.1).
Доказами, що підтверджують факт знаходження спірного майна в приміщенні відповідача позивач вважає: - акт опису й арешту майна від 09.07.08р., складений державним виконавцем Богунського відділу ДВС Житомирського міського управління юстиції (а.с. 42-43, т.1); - адресований позивачу лист директора СП "Укрполь" Караєва В.А. від 16.10.03р., в якому зазначено, що майно, яке перебувало в оренді СП "Укрполь", залишилося в приміщенні гаражу-столярки (а.с.44, т.1).
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву (а.с.105-107, т.1) проти позову заперечив. Зокрема, вказав, що акт опису й арешту майна від 09.07.08р. є неналежним доказом наявності майна у відповідача, оскільки ухвала суду про накладення арешту на спірне майно скасована, а самого опису майна в приміщенні відповідача взагалі ніхто ніколи не проводив. Наголосив, що, згідно акту, опис проводився в приміщенні і в присутності ПП ОСОБА_5, за адресою АДРЕСА_1, а не в приміщенні гаражу столярки (1-1, 1-2, 1-3) літера "А", що належить відповідачу по справі. Зазначив, що спірного майна у ТОВ "Поліська технічна компанія" не було і немає.
Відповідач зауважив, що при передачі йому приміщення позивачем, ніяке додаткове майно не передавалося, а в Акті прийому-передачі нежилого приміщення від 29.09.03р. йдеться про передачу лише приміщення без знаходження в ньому додаткового майна інших осіб, а також обумовлено, що відповідач ознайомлений з технічним станом приміщення і претензій не має.
Також просить суд застосувати позовну давність щодо вимог позивача та відмовити в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності щодо заявлених вимог.
Крім вказаного, відповідач вважає, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки ТОВ "Поліська технічна компанія" не здійснює незаконного володіння виробничим обладнанням, яке позивач передав в оренду третій особі, тому підлягає заміні на належного відповідача.
Представник третьої особи надала письмові пояснення по справі (а.с.37; т.2), згідно яких третя особа повідомляє суд, що Регіональне відділення не може надати інформацію щодо того, чи спірне майно на момент приватизації було включено до акту оцінки та передано у власність позивача, оскільки акт оцінки вартості майна Житомирського заводу "Шляхіндустрія", затвердженого наказом регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 28.11.95р., складався без інвентаризації майна, а лише на підставі передаточного балансу підприємства. Крім того, в матеріалах приватизаційної справи є копія акту визначення технічної придатності основних засобів Житомирського заводу "Шляхіндустрія" від 27.07.95р., який містить перелік основних засобів, проте, відсутність в цьому акті вартості обладнання унеможливлює зробити висновок про те, що вартість даного обладнання була включена до акту оцінки.
В порядку ст. 30 ГПК України, судом заслухано пояснення представника СП "Укрполь ЛТД", який також подав письмові пояснення, згідно яких повідомляє суд, що ТОВ "Укрполь ЛТД" орендувало приміщення у ТОВ "Поліська технічна компанія", а спірне обладнання, яке знаходилось у цьому приміщенні - у ВАТ "Житомирський завод "Шляхіндустрія". Після припинення дії договору оренди від 17.10.03р., ТОВ "Укрполь ЛТД" не мало можливості повернути вказане майно позивачу, оскільки відповідач не допускав до приміщення, де знаходилось обладнання (а.с.45; т.2).
При огляді матеріалів справи №7/1347-НМ за позовом ВАТ "Житомирський завод "Шляхіндустрія" до ТОВ "Поліська технічна компанія" про витребування майна з чужого незаконного володіння, судом було встановлено, що в жовтні 2007 року позивач звертався до господарського суду Житомирської області з позовом до ТОВ "Поліська технічна компанія" про витребування майна з чужого незаконного володіння, підтвердженням чого є ухвала про порушення провадження у справі від 22.10.07р. по справі №7/1347 (а.с.14). Однак, ухвалою господарського суду Житомирської області від 28.04.09р., вказаний позов залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1, ст.81 ГПК України.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши приписи законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів, інших юридичних фактів.
Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що 11 листопада 2000 року, позивачем був укладений Договір оренди, згідно якого останній передав в оренду СП "Укрполь ЛТД" виробничі та складські приміщення, адміністративні та побутові приміщення (основні фонди), що знаходяться на балансі ТОВ "Житомирський завод Шляхіндустрія" за адресою: 10031, АДРЕСА_1, строком на п'ять років (а.с.37-40, т.1).
Також матеріали справи містять Додаток №3 (а.с.72) до Договору оренди, з переліком обладнання, яке за погодженням позивача з третьою особою підлягало передачі останній в оренду.
Слід зазначити, що в процесі розгляду справи судом було виявлено посилання в Додатку №3 на договір від 11.11.2001 року, що не відповідає зазначеній в Договорі оренди даті. Однак, вказане представник позивача пояснив, як технічну помилку.
Факт передачі обладнання в оренду обгрунтовано наданою позивачем копією акту приймання-передачі згідно договору оренди від 11.11.2000 року (а.с.41, т.1), однак оригіналу вказаного документа, на вимогу суду, предоставлено не було, тому суд не розцінює його, як належний доказ.
Наданими до справи документами також підтверджено, що згідно договору купівлі-продажу від 26.09.03р., ВАТ "Житомирський завод "Шляхіндустрія" продало, а ТОВ "Поліська технічна компанія" купило нежиле приміщення ( приміщення гаражу-столярки 1-1, 1-2, 1-3) літера "А", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 502,8 кв.м. (а.с.10, т.1).
Вподальшому, згідно Договору оренди №01/10 від 17.10.03р., ТОВ "Укрполь ЛТД", використовуючи спірне обладнання позивача, орендувало у відповідача нежиле приміщення 1-1, 1-2, 1-3 (Літера А) загальною площею 502,8кв.м. в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.135-139, т.1), де, за даними позивача та ТОВ "Укрполь ЛТД", після закінчення дії вказаного Договору оренди №01/10, і залишилося вказане обладнання, оскільки його повернення було унеможливлене діями відповідача та заперечувалося право власності позивача на нього.
Саме вищевказані обставини і стали підставою звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності згідно ст. 392 ЦК України та його витребування на підставі ст. 387 ЦК України.
Відповідно до статті 328 Цивільного Кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно статті 392 Цивільного Кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно. Метою використання вказаного позову є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений.
Згідно ст. 187 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Висуваючи вимогу до ТОВ "Поліська технічна компанія", згідно ст. 187 ЦК України, позивач заявив віндикаційний позов. Віндикаційним визнається позов власника, що не володіє, до невласника, що незаконно володіє, про вилучення майна в натурі.
Власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно. Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред'явлення віндикаційного позову.
Для пред'явлення позову необхідно, щоб майно, якого позбавився власник, збереглося в натурі і знаходилось у фактичному володінні іншої особи.
Враховуючи викладене, лише після визнання права власності позивача на спірне майно, у останнього виникає право на його витребування.
При цьому суд звертає увагу, що згідно ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
За ст. 184 ЦК України, речі поділяються на визначені індивідуальними ознаками та на визначені родовими ознаками.
Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Так, судом проаналізовано в сукупності зміст наданих до справи документів, на які позивач посилається, як на доказ свого права власності на спірне майно та похідних від нього прав, зокрема: інвентаризаційні описи основних засобів (а.с. 20-34, т.1; а.с.2-13, т.2); Додаток №3 (а.с.72, т.1) до Договору оренди, з переліком обладнання, яке за погодженням позивача з третьою особою підлягало передачі останній в оренду; копію акту приймання-передачі обладнання, що надавалося позивачем в оренду ТОВ "Укрполь" (а.с.41, т.1); витяг з книги "Основних засобів" (а.с.33-36, т.2); Акт визначення технічної придатності основних засобів (а.с. 41-44, т.2); технічні характеристики на обладнання (а.с. 17-32, т.2); витяг з книги обліку основних засобів ВАТ "Житомирський завод "Шляхіндустрія" (а.с. 88-92, т.1).
Врезультаті зазначеного встановлено, що обладнання стосовно якого заявлено позов являється саме майном, визначеним індивідуальними ознаками, оскільки, згідно технічних характеристик (а.с. 17-32, т.2), має рік випуску, заводський номер. До того ж, з вищевказаних документів вбачається, що за даними бухгалтерського обліку позивача, у останнього рахується по декілька одиниць обладнання того ж типу, виду та марки, про які йдеться у позовній заяві.
Враховуючи, що позивач просить суд зобов'язати відповідача передати позивачу наступне обладнання: Кран балка (3т) - 1 шт., ножиці (гільйотинні) Н-3112 - 1 шт., Листогибочний станок Н-22 - 1 шт., Ножиці комбіновані НВ-5222 - 1 шт., Прес П6326 - 1 шт., Станок свердлильний 2Н135 - 1 шт., Станок заточний 3В 642 - 1 шт., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в приміщенні гаражу-столярки (п.п. 1-1, 1-2, 1-3 літера "А-1" згідно по поверховому плану), не вказавши його індивідуальні ознаки і їх встановлення судом є неможливим, оскільки жоден наданий на підтвердження позовних вимог, документ не містить зазначення таких ознак, тому неможливо встановити якої саме речі стосується предмет спору.
Оскільки обладнання, з приводу якого виник спір між сторонами являється майном, визначеним індивідуальними ознаками, позивачем має бути доведено саме його право власності на індивідуально визначені речі, при наявності якого саме індивідуально визначені речі можуть бути, при достатності для цього підстав, витребувані згідно ст. 387 ЦК україни.
Слід зазначити, що саме незазначення в ухвалі господарського суду Житомирської області від 26.06.08р. про вжиття заходів до забезпечення позову по справі №7/1347-НМ індивідуальних ознак майна, стало однією з підстав скасування Постановою Вищого господарського суду України від 20.01.09р. вказаної ухвали та постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 23.10.08р. (а.с.64-67, т.1).
Враховуючи вищевказане, акт опису й арешту майна від 09.07.08р., суд не розцінює як належний доказом у справі. До того ж у ньому не вказано в якому саме приміщенні проводився опис майна за адресою: АДРЕСА_1, оскільки за вказаною адресою знаходиться декілька приміщень, що підтверджується поетажним планом будівлі першого поверху літ.А за адресою АДРЕСА_1 (а.с.12, т.1); актом приймання передачі приміщення гаражу і столярки згідно договору купівлі-продажу, згідно якого відповідачу передавались приміщення п.1-4, 1-5, 1-6; актом приймання-передачі столової площею 312,6кв.м. покупцю ПП ОСОБА_6 (а.с.14, 15, т.2).
За вказаних обставин суд не розцінює, як належний доказ по справі і посилання позивача на пояснення (лист) ТОВ "Укрполь ЛТД", згідно якого на території відповідача знаходиться спірне майно.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання права власності, та, відповідно, і щодо витребування майна.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку що позов не обгрунтований, тому в його задоволенні слід відмовити.
Враховуючи, що відповідач у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні просили застосувати позовну давність щодо вимог позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, суд розцінює викладені відповідачем обставини щодо пропуску позивачем строку позовної давності, як таку заяву.
Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Згідно ч. 3. ст.264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Враховуючи, що термін дії договору оренди нежилого приміщення №01/10 від 17.10.03р., укладений відповідачем з ТОВ “Укрполь” ЛТД” закінчився 01.04.2004року, і орендоване ТОВ “Укрполь” ЛТД” спірне обладнання не було повернуто позивачу, суд вважає, що останній дізнався про порушення свого права з 02.04.2004року.
Звернення позивача 16.10.07р. з позовом до суду про витребування майна із чужого незаконного володіння (справа №7/1347-НМ), який ухвалою господарського суду Житомирської області від 28.04.2009 року залишено без розгляду, у відповідності до ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України, перервало строк позовної давності по вимозі щодо витребування майна.
Таким чином, строк позовної давності про витребування позивачем майна закінчився 16.10.10р.
Що стосується заперечення відповідачем права власності позивача, то з матеріалів справи №7/1347-НМ вбачається та не заперечується позивачем, що саме відзив по вказаній справі, який було надано в судовому засіданні 27.11.07р., вказує на спір між сторонами саме щодо права власності, тому строк позовної давності по вимозі про визнання права власності закінчився 27.11.10р.
Однак, враховуючи те, що підставою відмови у позові є необгрунтованість позовних вимог, пропуск строку позовної давності, в даному випадку, не впливає на результат вирішення спору, тому не застосовується судом.
Судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Суддя Вельмакіна Т.М.
Повне рішення складено 03 серпня 2011 року.
Віддрукувати:
1 - до справи;
2 - позивачу;
3 - відповідачу;
4 - третій особі.