№ 2-1111/11

Р І Ш Е Н Н Я

                                                     I M E H E M     У К Р A Ї НИ

              15 липня  2011 року Київський районний суд міста Донецька в складі:     головуючого - судді  Чудопалової С.В.,

при секретарі – Трішиній О.В., Зуєвій В.М., Маркові Д.Г.,

позивача  - ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідач та його представника –ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи Державний нотаріус Шостої Донецької державної нотаріальної контори, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

        Позивач звернулась до суду з позовом про  визнання договору дарування, укладеного 31.08.2010 р. між  нею  та  ОСОБА_3 недійсним.

         В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та пояснили, що 31 серпня 2010 р. між  ОСОБА_1  та  ОСОБА_3 - відповідача по справі, державним нотаріусом Шостої донецької нотаріальної контори було посвідчено договір дарування  квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачу  на праві приватної власності. Після смерті її близьких, вона пенсіонерка, людина похилого віку, одинока, маючі тяжкі хроничні хвороби опинилась в тяжких обставинах, залишилась без утримання та опіки. За таких обставин відповідач ОСОБА_3  та його дружина ОСОБА_4, які були знайомі з сином позивача , який помер, одноразово бували у них в квартирі,  співчували її горю та пропонували матеріальну і моральну підтримку за умов офіційного оформлення договору довічного утримання.  

:

і

         Так 31.08.2010 р. укладаючи договір дарування, позивач  була впевнена, що укладала договір довічного утримання, а фактично в наслідок зловмисної домовленості ОСОБА_3 з державним нотаріусом, яка готувала та посвідчувала правочин, діяла відносно неї шляхом обману, використавши її тяжкі життєві обставини, у зв’язку з чим позивачем було  помилково  підписано договір дарування  квартири.  Вважає, що державний нотаріус діяла відносно неї неправомірно, порушила її волевиявлення та схилила до виконання дій, які не відповідали її внутрішній волі, запевняючи її, що це для неї начебто самий вигідний варіант. Фактично сталося так, що від ОСОБА_3 вона не отримує обіцяного утриманння та опіки, до цього часу ніякого обіцяного договору довічного утримання з нею не укладено. ОСОБА_3 погрожує висилити її із квартири, пересилити в непридатне для проживання приміщення. Вважає, що все це свідчить , про те що відносно неї було застосовано обман, використавши її  тяжкі обставини в наслідок її помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, її вимусили підписати правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Вона не має іншого житла і ніколи не мала намерів при житті дарувати свою квартиру чужим людям, розмова йшла лише про можливий договір довічного утримання. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

       Відповідач ОСОБА_3 та його представник, яка діяла на підставі перевірених судом повноважень, в судовому засіданні пояснили, що  відповідач ОСОБА_3 працював із сином позивача на шахті понад 20 років., після смерті  сина позивачки, ОСОБА_1 звернулася до нього за допомогою, пояснивши це тими обставинами, що нікому не потрібна ні доньці ні онуки. Вона просила доглянути її на умовах що, вони ОСОБА_3 та ОСОБА_6  зроблять  ремонт в її квартирі,  а вона переоформить на них квартиру шляхом дарування. Крім того, вони оформили з ОСОБА_1 заповіт №796636, який було посвідчено в нотаріальній конторі та більше нічого не збиралися оформлювати. Після того, як онука ОСОБА_1 звернулася із заявою на частину її квартири,  позивачки, ОСОБА_1 сама наполягала на тому, щоб вона з ними уклала договір, а  саме дарування. Так 31.08.2010р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в державній   нотаріальній конторі посвідчили договір дарування  квартири АДРЕСА_1 , власницею якої була позивачка. В нотаріальній конторі  ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_1 укласти саме  договір довічного утримання, на що ОСОБА_1 категорично відмовилась, крім того їй роз»яснювались умови договору  дарування. З позовом не згодні, вважають що саме ОСОБА_1 наполягла на укладанні договору дарування.

          Допитана в судовому засіданні державний нотаріус Шостої донецької нотаріальної контори ОСОБА_7 пояснила, що вона тривалий час працює нотаріусом, тому дуже уважно відносить до літніх людей, які укладають угоди і докладно роз'яснює їм права та обов'язки,  зміст договору та правові наслідки, також вона  В даному випадку вона задавала питання позивачці про її волевиявлення на укладення правочину намагалась з‘ясувати чи не помиляється даруватель, чи не було до неї застосовано насильства та погроз. Сторонам були надані проекти договорів  і тільки після роз'яснення їх правового статусу та юридичних наслідків договори були ними підписані, що свідчило про справжність намірів всіх сторін на укладення саме договору дарування.  Позивачці  було роз’яснено, що таке договір дарування, довічного утримання,  заповіт, але ОСОБА_1 наполягла саме на укладання  договору дарування. Наслідки цього договору їй було роз’яснено доступною мовою. Зміст договору вона розуміла.      

        Допитаний в судовому засіданні свідок   ОСОБА_4 пояснив, що  у позивачки він робив ремонт у квартирі разом з ОСОБА_3, чув як сама ОСОБА_1 казала, що ОСОБА_3 дуже порядна людина і коли закінчиться ремонт вона перепише квартиру на  нього, так як він був за життя  другом її померлого сина, який просив його доглядати за позивачкою.  

         Допитана в судовому засіданні свідок   ОСОБА_5. пояснила, що вона також неодноразово приходила до ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 та їй було відомо що саме ОСОБА_1 просила ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (ОСОБА_4) щоб вони за нею доглядали та зробили ремонт в квартирі, після чого вона подарує їм квартиру, так як нікому крім них не довіряє. По суті позову ніяких пояснень суду не надала. 

       Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що  позовні вимоги  ОСОБА_1 про визнання  договору дарування недійсним, не підлягають задоволенню з наступних підстав.   

      Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

     Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення  перед судом їх переконливості.

       За ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов‘язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

        У судовому засіданні з достовірністю встановлено, що 31 серпня 2010 р. між  ОСОБА_1  та ОСОБА_3, укладено саме договір дарування   квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачці  на праві приватної власності та який було посвідчено  державним нотаріусом Шостої донецької нотаріальної контори. Згідно умов зазначеного договору  ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3  прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1. (а.с.6-7).             

      За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому)  безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ч. 1 ЦК України). Договір дарування нерухомої  речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК).

        Зі змісту нотаріально посвідченого договору  дарування вбачається, що він відповідав вимогам закону, будь-яких обов’язків обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не містить (а.с.6). Своїми  власноручним  підписом під договором позивач підтвердила, що, укладення договору відповідає її інтересам, волевиявлення є вільним та усвідомленим, тобто вона розуміла значення своїх дій та діяла  добровільно, без примусу з будь-якого боку, перебуваючи при здоровому  розумі та ясній пам’яті (п.9 договору). При цьому в тексті договору, який був прочитаний та підписаний обома сторонами, зазначено, що обидві сторони ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, та уклали цю угоду перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам‘яті та діючи добровільно без будь-якого примусу як фізичного, так і морального.

        Відповідно до п. 6 договору дарування, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору, після його нотаріального посвідчення.

       Згідно ч. 4 ст. 722 ЦК України, прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

      Як вбачається з позовної заяви, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що уклала договір дарування під впливом помилки, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, оскільки відповідач зобов’язався надавати позивачу допомогу та інші матеріальні та нематеріальні блага, в іншому б разі вона б  не укладала цей договір.  

       Відповідно до вимог ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила  правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі,  які значно знижують її цінність або можливість використання за  цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.  Помилкою є неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

     Однак, зазначена позивачами помилка не може братися судом до уваги. Так, для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє поми      лку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

      Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати. При вирішенні питання про істотне значення помилки, суд повинен виходити з істотності зазначених позивачами обставин для них самих з урахуванням їх становища, стану здоров'я, характеру діяльності, значення правочину тощо. При цьому за загальним правилом не має розцінюватися як помилка незнання сторонами правочину норм законодавства.

        Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або вона замовчує їх існування.

       Як роз’яснює  Пленум Верховного Суду України в п..20 постанови від 06 листопада 2009 року №и9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є  умисел однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких  особу введено в оману,і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

       Оскільки наявність  умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману позивачка не довела,   суд приходить до висновку, що підстав для задоволення позову немає.

       Крім того, пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_10 допитаних у судовому засіданні не приймаються судом до уваги, оскільки вони носять загальний характер, та відносно обставин укладення договору саме в нотаріальній конторі  їм  стало відомо лише зі слів позивачки, тому у суду виникають сумніви, щодо їх об’єктивності та неупередженості.

       Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009 року, встановлено, що відповідно до статей 229–233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

      Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

      Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

       Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. З огляду на ст. 233 ЦК України зазначений правочин характеризується такими ознаками : 1) особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах ; 2) правочин вчиняється під впливом тяжкої для неї обставини; такий правочин вчиняється добровільно; особа усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах ( тут нема помилки або обману), але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини. Як було встановлено, сама позивачка  вважає що відносно неї було застосовано обман, використавши її тяжкі обставини внаслідок її помилки щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, її вимусили підписати правочин на край невигідних умовах, але на яких саме не зазначила.       

         Отже, на підставі викладеного, посилання позивача на факт укладення договору під впливом  обману, використавши її тяжкі обставини внаслідок її помилки щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін не сприймаються судом, та спростовуються поясненнями допитаної у судовому засіданні   державного нотаріуса Шостої донецької нотаріальної контори ОСОБА_7

        Враховуючи, що позивачами не надано доказів недійсності договору дарування з підстав ст. 229, 230, 233 ЦК України, їх позов задоволенню не підлягає.

        Керуючись  ст.ст.203, 215, 229,  230,717  ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,  ст. ст. 3,8,10, 11, 60,  212 - 215 ЦПК  України, суд -    

                                                                      ВИРІШИВ:

       У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи Державний нотаріус Шостої Донецької державної нотаріальної контори, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним – відмовити повністю.

         Рішення може бути оскаржено  в Апеляційний суд Донецької області  через Київський районний суд м.Донецька протягом 10-ти днів з дня його проголошення.     

       Суддя