ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 35/112 | 31.07.06 |
За позовом Заступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до 1) Державного комунального підприємства «Плесо»
2) Закритого акціонерного товариства «Пірс»
Третя особа Київська міська державна адміністрація
про визнання недійсним договору
Суддя М.Є. Літвінова
Представники:
Від прокуратури Гаврилова І.А. –пом. прокурора.
Від позивача Шмонденко Д.В. –предст. за довір.№225-КР-498
від 12.05.2006р. (був присутній в судовому засіданні
11.07.2006р.);
Від відповідача-1 Татуріна І.М. –предст. за довір. №680/1 від 26.06.2006р.
(була присутня в судових засіданнях 27.06.2006 року
–11.07.2006 року);
Від відповідача-2 Бордаченко О.В. –предст. за довір. №б/н від 15.06.2006р.;
довір. № 717/1 від 03.07.2006.
(був присутній в судових засіданнях 27.06.2006 року
–11.07.2006 року); Забишина Л.П. –директор
(була присутня в судових засіданнях 27.07.2006 року
–31.07.2006 року);
Павленко А.В. –предст. за довір. №б/н від 25.07.2006р.
(був присутній в судових засіданнях 27.07.2006 року
–31.07.2006 року);
Від третьої особи не з’явились .
Рішення прийняте 31.07.2006 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв‘язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 27.07.2006 року по 31.07.2006 року.
В судовому засіданні 31.07.2006р. року за згодою сторін на підставі ч. 2 ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи:
Заступником прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради заявлений позов до Державного комунального підприємства “Плесо” (відповідач-1) та Закритого акціонерного товариства “Пірс” (відповідач-2) про визнання недійсним Договору оренди стоянки №2/2005 від 01.02.2005 року, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 про надання останньому в тимчасове платне користування стоянки для туристичного мотокатеру, загальною площею 233 кв.м. за адресою: м. Київ, Венеціанська протока.
Позовні вимоги заступника прокурора Подільського району м. Києва обґрунтовуються тим, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, та підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2006 року порушено провадження у справі №35/112, розгляд справи призначений на 27.06.2006 року.
До початку слухання справи представником прокуратури заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відсутністю позивача, оскільки пояснення останнього мають істотне значення для розгляду справи.
Представник відповідача-1 розгляд зазначеного клопотання покладає на розсуд суду.
Представник відповідача-2 проти заявленого клопотання заперечує.
Заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про задоволення зазначеного клопотання та відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2006 року №35/112 розгляд справи відкладений на 11.07.2006 року.
В судовому засіданні 11.07.2006 року представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні 11.07.2006 року підтримав в повному обсязі позовні вимоги та просить суд позов заступника прокурора Подільського району м. Києва задовольнити.
Відповідач-1 в судовому засіданні позов не визнав, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість та зазначив, що останній є уповноваженою особою на укладання спірного договору, з огляду на це просить суд відмовити в задоволенні позову.
Відповідач-2 в судовому засіданні проти позову заперечує та вказує на те, що позовна заява є безпідставною та необґрунтованою, відповідно такою, що не підлягає задоволенню.
Представником відповідача-1 на підтвердження своїх повноважень щодо укладання спірного договору оренди надані суду копії рішень колегії виконавчого органу Київської міської державної адміністрації №46 від 14.04.2006 року та №53 від 28.04.2006 року “Про хід підготовки пляжів і зон відпочинку біля води до літнього сезону 2006р.”
З метою, всебічного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності господарським судом на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Київську міську державну адміністрацію та відкладений розгляд справи (ухвала суду від 11.07.2006 року № 35/112).
27.07.2006 року до початку судового засідання через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній зазначив, що відповідно до ст. 17, ст. 9 п. 12, п. 10 Перехідних положень Земельного кодексу України, розпорядником земель в межах Києва є Київська міська рада. На даний час Київською міською радою рішення про розмежування земель державної та комунальної власності в межах м. Києва не приймалось.
Представник третьої особи просить суд розглядати справу без участі останнього.
Представником прокуратури в судовому засіданні надані письмові заперечення на відзив відповідача-2, в яких останній наполягає на визнанні спірного договору оренди недійсним, керуючись ст.ст. 203, 215, 236 Цивільного кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні надав письмові пояснення по справі, та просить суд задовольнити позовні вимоги заступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради в повному обсязі, а також розглядати справи без участі останнього.
Відповідач-1 в судове засідання не з’явився, своїх повноважних представників не направив.
Відповідач-2 надав суду письмові пояснення, в яких вказує на правомірність укладеного між ЗАТ “ПІРС” та ДКП “Плесо” договору оренди, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі, як безпідставного та необґрунтованого.
27.07.2006р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошувалась перерва до 31.07.2006 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
01 лютого 2005 року між Державним комунальним підприємством “Плесо” (відповідач-1) та Закритим акціонерним товариством “Пірс” (відповідач-2) укладений Договір оренди стоянки №2/2005 (надалі Договір).
На підставі Рішення Виконавчого комітету Київради за №204 від 03.07.1995 року, Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.10.1996 року за №1641 відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв у користування стоянку для плавкафе Б-217 (Кайман) загальною площею 233 кв.м. (п.1.1. Договору).
Об’єктом оренди є стоянка для туристичного мотокатеру загальною площею 233 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, Венеціанська протока.
Заступник прокурора Подільського району м.Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсним вищезазначеного Договору оренди стоянки №2/2005 від 01.02.2005 року, укладеного відповідачами.
Позовні вимоги заступника прокурора обґрунтовуються тим, що спірний договір укладений з порушенням ст. 9 Земельного кодексу України та ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме, останній, укладений не уповноваженою на те особою з боку відповідача-1, тому підлягає визнанню його недійсним.
Представник прокуратури зазначив, що спірний договір є договором, який фактично передбачає надання відповідачеві-2 в орендне користування земельної ділянки загальною площею 233 кв.м. для стоянки плавкафе, за адресою м. Київ, Венеціанська протока.
Крім того, згідно п. 5.4. ст.5 Статуту відповідач-1 укладає договори оренди належного йому на праві господарського відання майна, лише з дозволу власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування належить до повноважень Київської міської ради, яка відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах Києва.
З наданих представником позивача письмових пояснень вбачається, що Київська міська рада повноважень, щодо розпорядження земельними ділянками в межах м. Києва відповідачеві-1 не делегувала, рішення про надання земельної ділянки, розташованої за адресою м. Київ, Венеціанська протока, у власність або постійне користування відповідачеві-1 не приймалось, відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався, договір оренди не укладався.
Таким чином, відповідач-1 не є власником або користувачем земельної ділянки площею 233 кв. м. за адресою м. Київ, Венеціанська протока і не має відповідних повноважень щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, встановлених частинами 1-3, 5-6 статті 203 ЦК України.
Таким чином, спірний договір суперечить частинам 1,2 ст.203 Цивільного кодексу України, а саме правочин вчинено особою, що немає необхідного обсягу цивільної дієздатності та суперечить актам чинного законодавства України.
Представник відповідача-1 стверджує, що на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 03.07.1995 року №204, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.10.1996 року №1641, наказу №30 Головного управління житлового господарства від 04.04.1997р., а також відповідно до норм ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Державному комунальному підприємству “Плесо” передані в постійне користування території, на яких знаходяться внутрішні водойми, та майно на праві повного господарського віддання, яке знаходиться на цих територіях.
Також, в наданому суду відзиві на позов представник відповідача-1 зазначив, що відповідно до Довідки Головного управління земельних ресурсів в автоматизовані системі ведення земельного кадастру за відповідачем-1 зареєстровані земельні ділянки, зокрема Венеціанська протока.
З огляду на вищевикладене представник відповідача-1 вважає спірний договір правомірним, посилаючись на ст.136 Господарського кодексу України де передбачено право власника майна здійснювати контроль за майном, не втручаючись в оперативно –господарську діяльність підприємства, якому це майно передано, виходячи з наведеного, відповідний дозвіл на укладання даного договору оренди з боку власника Київської міської ради не потрібен, оскільки таким дозволом слугують Рішення Колегії виконавчого органу Київської міської ради №46 від 14.04.2006р. та №53 від 28.04.2006р. “Про хід підготовки пляжів і зон відпочинку біля води до літнього сезону 2006 року”, копії яких наявні в матеріалах справи.
Представник відповідача-2 в наданому відзиві на позов зазначив, що між ним та відповідачем-1 укладений договір оренди стоянки, предметом якого є надання в оренду стоянки, для розміщення плавзасобу на водній поверхні за адресою м. Київ, Венеціанська протока та використання останньої для швартування судна гідротехнічних споруд, які знаходяться на балансі відповідача-1, на протязі передбаченого договором строку.
Оскільки, вищевказаний договір не передбачений нормами Цивільного законодавства України, відповідачі скористались нормою Цивільного кодексу України про аналогію права і уклали договір, який найбільш схожий за своєю сутністю до правовідносин перебування судна у порту на стоянці.
За твердженням представника відповідача-2 на реалізацію положень Цивільного кодексу України відповідачі уклали договір №2/2005 оренди стоянки, при цьому Закрите акціонерне товариство “Пірс” використовувало водню поверхню, а не земельну ділянку, таким чином предметом договору не являються землі водного фонду, які визначені у ст. 58 Земельного кодексу України.
Представником відповідача-2, також зазначено, що останнім, фактично використовуються водні ресурси (поверхня води) та експлуатація необхідних для швартування судна гідротехнічних споруд, що знаходяться на балансі у відповідача-1.
В зв’язку з вищезазначеним, представник відповідача-2 стверджує, що правовідносини що виникли на підставі спірного договору, мають регулюватися Водним кодексом України, Кодексом торгівельного мореплавства України та Законом України “Про транспорт”.
В процесі розгляду справи, з метою всебічного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності, суд врахував за доцільне залучити до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Київську міську державну адміністрацію.
Представник третьої особи надав суду письмові пояснення в яких зазначив, що відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Києва здійснює Київська міська рада.
Відповідно до пункту 10 Перехідних положень Земельного кодексу рішення про розмежування земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів –органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами самоврядування.
Також представником третьої особи, було вказано, що на час розгляду справи Київською міською радою рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах м. Києва не приймалось.
Таким чином єдиним розпорядником земель в межах м. Києва є Київська міська рада.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги заступника прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч.1. ст. 8 Закону України “Про столицю України –місто–герой Київ” місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо так і через Київську міську раду, районні в місті ради та виконавчі органи.
Порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" з особливостями, передбаченими цим Законом (пунктом 2 ст. 9 Закону України “Про столицю України –місто-герой Київ”).
Відповідно до пункту 1 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме майно і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначити в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування та оренду.
Відповідно до п. 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.
Таким чином вирішення питань про передачу земельної ділянки у власність чи користування є виключним правом Київської міської ради, як суб’єкта права власності на землю.
З урахуванням наведеного вбачається, що відповідач-1 не мав правових підстав на укладання спірного договору.
В наданих суду письмових поясненнях представник відповідача-1 зазначив, що останньому не потрібно отримувати відповідний дозвіл на укладання спірного договору у власника, оскільки території, на яких знаходяться внутрішні водойми, в тому числі і Венеціанська протока передані йому в постійне користування, а майно що знаходиться на цих територіях належить на праві повного господарського віддання.
Суд вважає посилання представника відповідача-1 необґрунтованими та такими, що не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Статуту Державне комунальне підприємство по охороні, утриманню та експлуатації внутрішніх водойм м. Києва “Плесо” організовано згідно з чинним законодавством України та засновано на державній комунальній власності м. Києва.
Майно підприємства є комунальною власністю м. Києва і закріплено за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючі право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству (п.5.1. ст.5 Статуту).
Підприємство за згодою власника або уповноваженого ним органу має право продавати і передавати іншим юридичним особам, обмінювати, здавати в оренду належне йому майно та матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу (п. 5.4. ст. 5 Статуту).
Згідно ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами.
Зі змісту вищезазначеної статті випливає, що характерною рисою права повного господарського відання, зумовлені такі його обмеження, як ті, що власник може контролювати використання майна шляхом проведення відповідних перевірок, отримання частки прибутку від використання даного майна, ухвалити рішення про ліквідацію або реорганізацію юридичної особи, якій було надане майно на праві повного господарського відання тощо.
Відповідно до п. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренду земельної ділянки (п.1ст.124 Земельного кодексу України).
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Відповідачем-1 не надано суду належних доказів на підтвердження того, що території на яких знаходяться внутрішні водойми, в тому числі і Венеціанська протока, яка є предметом спірного договору, надані останньому в постійне користування.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивач не делегував повноважень відповідачу-1 щодо розпорядження земельними ділянками в межах м. Києва, відповідні рішення про надання земельної ділянки, розташованої за адресою м. Київ, Венеціанська протока у власність або користування не приймалось, державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку не видавався, договір оренди земельної ділянки не укладався.
Рішення Колегії виконавчого органу Київської міської ради “Про хід підготовки пляжів та зон відпочинку біля води до літнього сезону 2006 року” №46 від 14.04.2006р. та №53 від 28.04.2006 року на які посилався представник відповідача-1 як на відповідний дозвіл, що надає право останньому укладати різні договори, а також договір, що є предметом даного спору, судом до уваги не приймаються з наступних підстав.
Із змісту зазначених рішень не вбачається, що відповідачу-1 був наданий відповідний дозвіл на укладання договору оренди, а саме надання в орендне користування водного об’єкту, або його частини для швартування судна, з експлуатацією гідротехнічних споруд, що знаходяться на балансі у відповідач-1.
Оскільки відповідач-1 не являється власником або належним користувачем земельної ділянки площею 233 кв.м. за адресою м. Київ, Венеціанська протока, а остання перебуває на праві повного господарського відання, відповідно відповідач-1 не мав правових підстав на укладання спірного договору.
Обґрунтування представником відповідача-2 своїх заперечень тим, що останнім використовується не земельна ділянка, а водні ресурси, а саме поверхні води для стоянки судна (плавкафе) та те, що останній при укладанні спірного договору скористувався аналогією закону, та застосував норми Кодексу торгівельного мореплавства щодо перебування суден у портах, судом до уваги не приймаються з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України “Про транспорт” землі, надані в користування під порти відносяться до земель річкового транспорту.
Відповідно акваторія річкового порту та земельна ділянка, яка знаходиться під нею, є невіддільними складовими одного природного об’єкту.
Частиною 3 ст.125 Земельного кодексу України встановлено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється.
Оскільки на земельних ділянках, у межах акваторії річкового порту, можуть проводитись днопоглиблювальні, дноукріплювальні роботи, організація якірних стоянок річкового транспорту, тощо, відповідно відносини щодо використання земельної ділянки, що знаходиться під акваторією порту, слід врегульовувати договірним шляхом, укладаючи відповідний договір оренди земельної ділянки з її власником, або уповноваженим на те органом.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля і водні ресурси є об’єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу право власника землі здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до ст. 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.
Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.
Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.
Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України визначено, що води –це усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води.
Води поверхневі –води різних водних об’єктів, що знаходяться на земній поверхні.
Водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт);
Водні ресурси –обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідно території.
Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать:
1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти;
2) підземні води та джерела;
3) внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу України).
Відповідно до ст.4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Зазначене також кореспондується зі ст. 58 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством.
Відповідно до п.1 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до п.2 ст. 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації.
З вищенаведеного вбачається, що правовий режим земель водного фонду розглядається в комплексі з правовим режимом водних відносин, які разом можна назвати водно –земельними відносинами відповідно останні виступають єдиним комплексним об’єктом правого регулювання.
Виходячи з вищезазначеного, такі відносини регулюються як Земельним кодексом України, так і Водним кодексом України, оскільки землі і води одночасно є об’єктами природи і виступають предметом екологічних відносин.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, об’єкт спірного Договору, яким є стоянка для туристичного мотокатеру загальною площею 233 кв.м., має визначатись, як певна частина акваторії водного об’єкту, яка знаходиться на земельній ділянці розташованій під нею і є невіддільною складовою одного природного об’єкту, що відноситься до земель водного фонду.
Відповідно до пункту 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 даного Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи спірний договір укладено з недодержанням сторонами вимог, які встановлені частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодекс України, а саме договір укладено не уповноваженою не те особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності та суперечить актам чинного законодавства України.
Відповідно до частини 1 ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Посилання заступника прокурора Подільського району м Києва на те, що спірний договір є удаваним, як на одну з підстав визнання його недійсним судом до уваги не приймається, оскільки останнім не доведено суду факту вчинення його сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
У відповідності до пункту 1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов‘язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб‘єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно пункту 3 ст.207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов‘язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов‘язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов‘язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Відповідно до ст. 33 Господарського процессуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним договору оренди стоянки №2/2005 від 01.02.2005 року підлягають задоволенню з підстав ст.215 Цивільного кодексу України.
Враховуючи названу вище норму, а також те, що договір № 2/2005 від 01.02.2005 року підлягає визнанню недійсним, вимога заступника прокурора Подільського району м. Києва щодо зобов‘язання ЗАТ “Пірс” звільнити земельну ділянку загальною площею 233 кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, Венеціанська протока, підлягає задоволенню.
Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст. 13 Конституції України, ст.ст. 8, 9 Закону України «Про столицю України - місто –герой Київ», ст. 60 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 28 Закону України «Про транспорт», ст. 136 Господарського кодексу України, ст.ст. 58, 59, 79, 83, 116, 123, 124, 125 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 6, 85 Водного кодексу України, ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215, Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Договір оренди стоянки №2/2005 від 01.02.2005 року, укладений між Державним комунальним підприємством “Плесо” та Закритим акціонерним товариством “Пірс” визнати недійсним припинивши зобов‘язання на майбутнє.
3. Зобов‘язати Закрите акціонерне товариство “Пірс” (02218, м. Київ, вул. Райдужна, 67, р/р 26002517 в 4 філії АППБ “Аваль” м. Києва, МФО 322971, ЗКПО 23390498) звільнити звільнити земельну ділянку загальною площею 233 кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, Венеціанська протока, передавши її за актом приймання-передачі Державному комунальному підприємству “Плесо” (04071, м. Київ, вул. Межигірська, 32, р/р 2600700010928 в КБ “Хрещатик” м. Києва, МФО 300670, ЗКПО 23505151).
4. Стягнути Державного комунального підприємства “Плесо” (04071, м. Київ, вул. Межигірська, 32, р/р 2600700010928 в КБ “Хрещатик” м. Києва, МФО 300670, ЗКПО 23505151) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України 42 грн. (сорок дві) гривні 50 коп. державного мита.
5. Стягнути Державного комунального підприємства “Плесо” (04071, м. Київ, вул. Межигірська, 32, р/р 2600700010928 в КБ “Хрещатик” м. Києва, МФО 300670, ЗКПО 23505151) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр” (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, рахунок № 26002014180001 у ВАТ “Банк ”Універсальний” м. Львів, МФО 325707, код 30045370) 59 грн. (п’ятдесят дев’ять) гривень 00 коп. –витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.
6. Стягнути Закритого акціонерного товариства “Пірс” (02218, м. Київ, вул. Райдужна, 67, р/р 26002517 в 4 філії АППБ “Аваль” м. Києва, МФО 322971, ЗКПО 23390498) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України 42 грн. (сорок дві) гривні 50 коп. державного мита.
7. Стягнути Закритого акціонерного товариства “Пірс” (02218, м. Київ, вул. Райдужна, 67, р/р 26002517 в 4 філії АППБ “Аваль” м. Києва, МФО 322971, ЗКПО 23390498) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр” (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, рахунок № 26002014180001 у ВАТ “Банк ”Універсальний” м. Львів, МФО 325707, код 30045370) 59 грн. (п’ятдесят дев’ять) гривень 00 коп. –витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.
8. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
9. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Суддя Літвінова М.Є.
Дата підписання повного тексту рішення: