ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"11" січня 2011 р. Справа № 6/012-10
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрветпромпостач” до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анмакс” про стягнення боргу за поставлений товар,
представники:
позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 23.11.2010 року);
відповідача: не з’явився.
СУТЬ СПОРУ:
В листопаді 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрветпромпостач” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анмакс” (далі - відповідач) про стягнення боргу за поставлений товар.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги поставкою відповідачу за видатковою накладною № В-00001570 від 18 вересня 2009 року товару на загальну суму 9090,12 грн. та неналежним виконанням відповідачем свого зобов’язання по його оплаті (не в повному обсязі), у зв’язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 4961,25 грн. –основного боргу, 203,40 грн. –інфляційних втрат та 41,18 грн. - 3% річних.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10 листопада 2010 року порушено провадження у справі № 6/012-10 та призначено до розгляду на 30 листопада 2010 року.
У зв’язку з неявкою в судове засідання 30 листопада 2010 року представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 21 грудня 2010 року.
21 грудня 2010 року позивачем подано клопотання про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21 грудня 2010 року продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 11 січня 2011 року, на підставі ст. 77 ГПК України.
В судовому засіданні 11 січня 2011 року позивачем подана заява № 554 від 10 січня 2011 року, згідно якої позивач в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог з підстав того, що останнім помилково визначено строк, відповідно до якого нараховується 3% річних. Відповідно до поданої заяви позивач зазначив, що дата від якої слід відраховувати строк, протягом якого відповідач користувався грошовими коштами припадає на 22 липня 2010 року та просить суд стягнути з відповідача 4961,25 грн. - основного боргу, 203,40 грн. інфляційних втрат та 38,73 грн. 3% річних.
За таких обставин в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення 4961,25 грн. - основного боргу, 203,40 грн. - інфляційних втрат та 38,73 грн. - 3% річних, а також державне мито у розмірі 102 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 236 грн.
Представник відповідача в судове засідання 11 січня 2011 року втретє не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалою господарського суду Київської області від 21 грудня 2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01032 2442758 5, врученого 24 грудня 2010 року за юридичною адресою відповідача.
Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
11 січня 2011 року відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
18 вересня 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрветпромпостач” - позивач поставив, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Анмакс” - відповідач за довіреністю серія ЯПС № 473905 від 18 вересня 2009 року отримав товар на загальну суму 9090,12 грн., що підтверджується видатковою накладною № В-00001570 від 18 вересня 2009 року (належним чином завірені копії в матеріалах справи).
З видаткової накладної № В-00001570 від 18 вересня 2009 року вбачається, що позивач передав відповідачу товар, а саме:
1. Діакокс 0,2% 1 кгс. 210409, 150609 у кількості 7 упаковок на суму з ПДВ –290,10 грн.
2. сульфадимидин у кількості 25 кг. на суму з ПДВ 4550,004 грн.
3. норсульфазол натрію у кількості 25 кг. на суму з ПДВ 4250,016 грн. Всього 9090,12 грн.
Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 2. Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.
Отже, факт передання відповідачем матеріальних цінностей підтверджується видатковою накладною, доданою до позовної заяви, за підписом повноважної особи відповідача та довіреністю на отримання матеріальних цінностей.
Відтак, сторонами на підставі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України було укладено угоду, згідно з якою у відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 626 ЦК України виникло зобов’язання щодо оплати за отриманий товар.
Проте, як зазначив позивач у своєму позові, відповідач розрахувався частково, у зв’язку з чим позивач, звертаючись до суду, зменшив суму боргу на 4128,87 грн.
Водночас, судом встановлено, що зі змісту укладеного сторонами договору шляхом складання документу, а саме, видаткової накладної № В-00001570 від 18 вересня 2009 року неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов’язок оплатити отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати товару сторонами не визначений.
Згідно з частиною 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, 15 липня 2010 року позивачем було направлено відповідачу претензію № 243 від 09 липня 2010 року з проханням в семиденний строк з моменту отримання цієї претензії погасити борг за поставлений товар згідно видаткової накладної № В-00001570 від 18 вересня 2009 року у сумі 4961,25 грн., що підтверджується фіскальним чеком № 5343 від 15.07.2010 року та списком № 1 згрупованих поштових відправлень, та яка залишена відповідачем без задоволення.
Судом встановлено, що позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог № 554 від 10 січня 2011 року фактично посилається на те, що обов’язок відповідача по сплаті заборгованості з урахуванням семиденного строку, передбаченого ст. 530 настав 22 липня 2010 року (строк оплати).
Однак, з таким твердження позивача суд не погоджується виходячи з наступного.
Згідно з п. 4.1.2 ст. 5 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 12.12.2007 № 1149 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" зазначено, що нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку), зокрема, в межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Оскільки вимога позивача про сплату боргу за поставлений товар була відправлена відповідачу 15 липня 2010 року, згідно фіскального чеку № 5343 від 15 липня 2010 року, обов’язок відповідача по сплаті боргу з урахуванням семиденного строку передбаченого ст. 530 ЦК України та чотирьох денного строку перебігу поштової кореспонденції (оскільки точного моменту пред’явлення вимоги відповідачу неможливо встановити) настав - 27 липня 2010 року.
Проте, станом на час розгляду справи, як свідчать матеріали справи, в порушення своїх зобов’язань відповідач не оплатив вартість отриманого товару згідно видаткової накладної № В-00001570.
Водночас, враховуючи ту обставину, що позивач просить стягнути з відповідача лише частину боргу за поставлений товар по видатковій накладній № В-00001570 від 18 вересня 2009 року, що є правом позивача, то суд розглядає вимогу про стягнення 4961,25 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідач у судові засідання не з’являвся та не надав жодних заперечень стосовно заявлених вимог, не дивлячи на те, що був обізнаний стосовно розгляду справи судом, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення ухвал суду.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.
Зважаючи на те, що основна заборгованість у сумі 4961,25 грн. відповідачем не погашена, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 4961,25 грн. основного боргу за отриманий товар згідно видаткової накладної № В-00001570 від 18 вересня 2009 року є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань, позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог № 554 від 10 січня 2010 року, також, заявив до стягнення з відповідача 38,73 грн. 3% річних та 203,40 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вбачається, що 3% річних з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог нараховані позивачем за такий період: з 22 липня 2010 року до 25 жовтня 2010 року на суму боргу 4961,12 грн., що складає - 38,73 грн. 3% річних.
Враховуючи встановлені судом строки виникнення зобов’язання по оплаті отриманого товару за накладною (прострочення зобов’язання почалось з 27.07.2010), період нарахування 3% річних, заявлений позивачем, вимоги частини 2 ст. 530 ЦК України, частини 2 статті 625 ЦК України, суд здійснив розрахунок 3% річних згідно формули за такий період (С x 3 x Д:365:100, де С –сума боргу; Д –кількість днів прострочки):
Сума боргу (грн)Період прострочення
встановлений судомКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
4961.1227.07.2010 - 25.10.2010913 %37.11
Всього
37,11
Оскільки, вірна сума 3% річних, за розрахунком суду, за вищевказаний період, становить 37,11 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 38,73 грн. 3 % річних підлягає частковому задоволенню в сумі 37,11 грн.
Інфляційні втрати нараховані позивачем за такий період: з серпня по вересень 2010 року на суму боргу 4961,25 грн. нараховано втрат від інфляції на суму 203,40 грн.
Всього позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 203,40 грн.
Враховуючи строки виникнення зобов’язання по оплаті отриманого товару, період нарахування інфляційних втрат, заявлений позивачем, вимоги частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, суд здійснив розрахунок інфляційних втрат за такий період (С x ИИ –С, де С –сума боргу; ИИ –індекс інфляції):
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу?Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?
з серпня –по вересень4961.251.041203.415164.66
Всього
203,41
Оскільки вірна сума інфляційних втрат, за розрахунком суду, за вказані періоди, складає 203,41 грн., а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 203,40 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4961,25 грн. основного боргу, 37,11 грн. 3 % річних та 203,40 грн. інфляційних втрат є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, суд зменшує розмір
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анмакс” (код 31119102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрветпромпостач” (код 31033523) 4961,25 грн. основного боргу; 37,11 грн. 3% річних та 203,40 грн. втрат коштів від інфляції, а також 101,92 грн. державного мита та 235,81 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В частині позову про стягнення 1,62 грн. 3% річних відмовити.
Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Черногуз А.Ф.