ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" лютого 2011 р.                                                                  Справа № 6/006-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства “НОВ Будсервіс” до Дочірнього підприємства “Нагель-Фенстер” про визнання недійсним договору № 68/1 від 21 травня 2008 року,

представники:

позивача:               не з’явився;

відповідача:          ОСОБА_1 (довіреність від 19 жовтня 2009 року).

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2010 року Приватне підприємство “НОВ Будсервіс”  (далі –ПП “НОВ Будсервіс”, позивач) звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Дочірнього підприємства “Нагель-Фенстер” (далі –ДП “Нагель-Фенстер”, відповідач 1.) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Стрім-Львів” (далі –ТОВ “Стрім-Львів”, відповідач 2.) про визнання недійсним договору № 68/1 від 21 травня 2008 року та про визнання дій вчинених Дочірнім підприємством «Нагель-Фенстер»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стрім-Львів»на виконання договору від 21 травня 2008 року № 68/1, укладеного між Приватним підприємством «НОВ Будсервіс»та Дочірнім підприємством «Нагель-Фенстер», таким, що не створюють правових наслідків з моменту їх вчинення.

Ухвалою  господарського суду Львівської області від 31 грудня 2010 року відмовлено ПП “НОВ Будсервіс” у прийняті до ДП “Нагель-Фенстер” та ТОВ “Стрім-Львів” в частині вимог визнати дії, вчинені ДП “Нагель-Фенстер” та ТОВ “Стрім-Львів” на виконання договору № 68/1 від 21 травня 2008 року, укладеного між ПП “НОВ Будсервіс” та ДП “Нагель-Фенстер”, такими, що не створюють правових наслідків з моменту їх вчинення.

Згідно пункту другого зазначеної ухвали матеріали справи за позовом Приватного підприємства “НОВ Будсервіс” до Дочірнього підприємства “Нагель-Фенстер” в частині вимоги визнати недійсним договір № 68/1 від 21 травня 2008 року, укладений між ПП “НОВ Будсервіс” та ДП “Нагель-Фенстер”, надіслано до господарського суду Київської області за підсудністю в порядку ст.ст. 15, 17 ГПК України.

Таким чином, до господарського суду Київської області передано матеріали справи за позовом Приватного підприємства “НОВ Будсервіс” до Дочірнього підприємства “Нагель-Фенстер” в частині вимоги визнати недійсним договір № 68/1 від 21 травня 2008 року, укладений між ПП “НОВ Будсервіс” та ДП “Нагель-Фенстер”.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19 січня 2011 року порушено провадження у справі № 6/006-11 та призначено до розгляду на 08 лютого 2011 року.

З позовної заяви вбачається, що як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення ст. 180 ГК України, в укладеному між Дочірнім підприємством “Нагель-Фенстер” та Приватним підприємством “НОВ Будсервіс” договорі № 68/1 від 21 травня 2008 року не визначено строк його дії ні роками, ні місяцями, ні тижнями, ні днями, ні годинами, у відповідності до вимог ст.ст. 251, 252 ЦК України. У з в’язку з цим позивач зазначає, що даний договір не відповідає вимогам ст.ст. 251, 252 ЦК України та ст. 180 ГК України, а тому на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просить визнати договір № 68/1 від 21 травня 2008 року недійсним.

До початку судового засідання 08 лютого 2011 року відповідачем подане клопотання, в якому він просить перенести розгляд справи з підстав, викладених у даному клопотанні.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 08 лютого 2011 року представників сторін та неподанням ними витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 22 лютого 2011 року.

Відповідачем подано суду відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволені позовних вимог ПП “НОВ Будсервіс” до ТОВ “Нагель-Фенстер” про визнання договору № 68/1 від 21 травня 2011 року недійсним з підстав, викладених у даному відзиві.   

Позивач свого представника в судове засідання 22 лютого 2011 року вдруге не направив, хоча про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином ухвалами господарського суду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 14 та а.с. 25), які були надіслані позивачу за адресою, яку зазначив сам позивач у позовній заяві.

Таким чином, позивач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача за наявними в ній матеріалами, так як їх нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

22 лютого 2011 року відповідно до частини другої статті 85  ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Вивчивши матеріали додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні докази в матеріалах справи судом встановлено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.   

21 травня 2008 року між Дочірнім підприємством “Нагель-Фенстер” та Приватним підприємством “НОВ Будсервіс” укладено договір № 68/1, відповідно до умов якого (п. 1.1.), ПП “НОВ Будсервіс”  доручає, а ДП “Нагель-Фенстер” приймає на себе зобов’язання своїми силами та засобами, використовуючи власне обладнання та матеріал виконати повний комплекс робіт по монтажу вітражів, вікон, дверей, внутрішніх перегородок та воріт і передачі замовнику у стані «під ключ”, шляхом підписання акту у відповідності із діючими ДБН та правилами України на об’єкті будівництва за адресою: м. Рівне, вул. Черняка.

Сторонами визначено (п. 2.1. договору), що ціна договору, згідно погодженого сторонами розрахунку складає 128 000 грн.    

Відповідно до п. 9.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання взятих на себе сторонами зобов’язань.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України  визначено, що:

1.          Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2.          Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.          Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.          Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.          Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.          Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відтак, виходячи зі змісту ст. 203 ЦК України, не досягнення сторонами всіх істотних умов договору, зокрема, такої умови, як строк дії договору, не є вимогою, додержання якої є необхідною для чинності правочину, а тому в розумі ст. 215 не є підставою недійсності правочину.

Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність в моменту укладення договору тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 вищезазначеної правової норми господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Зі змісту поданого сторонами договору, вбачається, що оспорюваний договір має ознаки договору підряду.    

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 4 ст. 180 ГК України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Одночасно слід зазначити, що відповідно до положень частини другої статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. (ч. 5, 7 ст. 180 ГК України).

Так, згідно п. п. 1.1., 1.2, 1.4. договору (предмет договору) замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання своїми силами та засобами, використовуючи власне обладнання та матеріали виконати повний комплекс робіт по монтажу вітражів, вікон, дверей, внутрішніх перегородок та воріт і передачі замовнику у стані «під ключ”, шляхом підписання акту у відповідності із діючими ДБН та правилами України на об’єкті будівництва за адресою: м. Рівне, вул. Черняка. Виконавець зобов’язується виконати передбачені дійсним договором роботи, враховуючи, що на дату підписання Договору він повністю володіє інформацією про обсяги, технології виконання робіт, переліком затвердженого замовником для використання при будівництві об’єкта обладнання та матеріалів. Виконавець виконує роботи у відповідності із технічним завданням замовника –додаток № 1, до дійсного Договору, що є його невід’ємною частиною.

Окрім цього, сторони узгодили ціну договору (п. 2.1 договору), яка є також істотними умовами господарського договору відповідно до вимог законодавства.

Згідно п. 2.1. договору ціна договору, згідно погодженого сторонами розрахунку складає 128 000 грн.

Відповідно до п. 2.2. договору ціна даного договору може бути змінена за погодженням обох сторін, якщо вносяться якісь зміни в об’єму робіт, що виконуються по договору, шляхом підписання додаткових угод до даного договору.

Щодо погодження сторонами строку дії договору, то суд зазначає наступне.

В пункті 9.1. договору зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання взятих на себе сторонами зобов’язань.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно з частиною сьомою статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття "строк договору" та "строк дії договору" є тотожними.

Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору.

Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.

При цьому слід враховувати, що за змістом статті 637, частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України метою тлумачення договору є виявлення справжньої волі сторін, а також враховувати те, що згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, та що згідно з частиною першою статті 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку дії договору свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов'язання, що виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону. Отже, за відсутності в господарському договорі строку дії договору у суду немає підстав вважати його неукладеним, якщо докази, наявні у справі, не свідчать про те, що справжня воля сторін полягала у намірі досягнути згоди про строк дії договору в майбутньому.

Господарський суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Таким чином, дослідивши умови укладеного сторонами договору, господарський суд встановив, що договір № 68/1 від 21 травня 2008 року (наявний в матеріалах справи) укладений за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, а саме: при укладенні господарського договору сторони погодили предмет, ціну та, в тому числі, строк дії договору.

Крім того, факт погодження між сторонами істотних умов договору № 68/1 від 21 травня 2008 року встановлено рішенням господарського суду Київської області від 25 жовтня 2010 року у справі № 13/123-10 за позовом  Приватного підприємства "НОВ Будсервіс" до Дочірнього підприємства "Нагель-Фенстер" про визнання договорів від 12.05.2008р. № 40/08 та від 21.05.2008р. № 68/1 недійсними, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2011 року.

Також, доказом того, що сторони на момент укладення договору № 68/1 від 21 травня 2008 року досягли всіх необхідних істотних умов фактично свідчить добровільне виконання договору обома сторонами. Зокрема, виконання договору обома сторонами встановлено вищезазначеним рішенням господарського суду у справі № 13/123-10: “на виконання Договору  №68/1 від 21.05.2008р. відповідач приступив до його виконання і в серпні 2008 року виконав свої зобов'язання. Підтвердженням цього є факт підписання Акту здачі - прийняття виконаних робіт підписаний уповноваженими особами сторін (директорами) та скріплений печатками підприємств та податкова накладна, яка була виписана позивачу на суму 128 000 грн.»

Таким чином, вбачається, що сторони уклали договір, погодили його істотні умови та договір був виконаний відповідачем, а виконання прийнято позивачем.

При цьому, господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факти, передбачені вищенаведеною нормою мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність –це обов’язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх істинність вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в іншому рішенні господарського суду, є суб’єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що сторонами у справі № 13/123-10 є ті ж самі юридичні особи, що і у справі № 6/006-11, господарський суд Київської області бере до уваги факти, що були встановлені рішенням господарського суду від 25 жовтня 2010 року у справі № 13/123-10 і які мають значення при вирішенні спору у даній справі.

Отже, при укладанні договору сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, договір погоджений як позивачем, так і відповідачем та фактично виконувався сторонами, а відтак господарський суд встановив, що сторонами було укладено договір, який відповідає  вимогам ст.ст. 180, 181 ГК України для укладення такого виду договору як підряд, а тому посилання позивача щодо невідповідності змісту договору вимогам закону є безпідставними.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що в момент укладення оспорюваного договору позивач заявляв вимоги щодо встановлення інших умов щодо, яких, на думку позивача, повинна бути досягнута згода сторін.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються, саме, на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.  

Позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання договору недійсним на підставі не досягнення сторонами такої істотної умови, як строк дії договору є необґрунтованою, недоведеною  належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49,  82-85 Господарського процесуального кодексу  України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

 Суддя                                                                                Черногуз А.Ф.