ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" лютого 2011 р.                                                                  Справа № 6/035-10

  Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Біотрейд НДК” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Артур-К” про стягнення боргу за договором поставки                      № 1455Ю від 25 травня 2010 року,

представники:

позивача:               ОСОБА_1 (довіреність б/н від 21 лютого 2011 року);

відповідача:           ОСОБА_2 (довіреність № 933 від 19 жовтня 2010 року).

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Біотрейд НДК” (далі ТОВ “Біотрейд НДК” –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Артур-К” (далі ТОВ “Артур-К” –відповідач) про стягнення боргу за договором поставки  № 1455Ю від 25 травня 2010 року.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що на підставі укладеного між ТОВ “Біотрейд НДК” та ТОВ “Артур-К” договору № 1455Ю від 25 травня 2010 року позивач поставив, а відповідач отримав продукцію на загальну суму 177 874,32 грн, що підтверджується  видатковими накладними: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року,                  № Б-00002434 від 11 червня 2010 року, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року та              № Б-00002726 від 29 червня 2010 року. Також, позивач посилається на те, що сторонами договору було узгоджено зміну строків розрахунків, щодо частини заборгованості з оплати продукції на суму 163 544,32 грн, ніж передбачено п. 3.3. договору. Строк сплати заборгованості в частині 14 330 грн, щодо якої сторонами графік узгоджено не було залишається таким, що визначається на підставі договору  (45 календарних днів з моменту поставки). Відтак, позивач зазначає, що сторонами узгоджено наступний порядок оплати поставленої продукції: до 14 серпня 2010 року платіж на суму 14 330 грн; до 25 листопада 2010 року платіж на суму 40 000 грн; до 25 грудня 2010 року платіж на суму 40 000 грн; до 25 січня 2011 року платіж на суму 30 000 грн; до 20 лютого 2011 року платіж на суму 53 545,32 грн.

Проте, станом на день подання позову, позивач зазначає, що у відповідача настав строк оплати на суму 94 330 грн. У зв’язку з вищевикладеним та враховуючи неналежне виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати отриманої продукції позивач просить суд стягнути з відповідача 94 330 грн.       

Ухвалою господарського суду Київської області від 04 січня 2011 року порушено провадження у справі № 6/035-10 та призначено до розгляду на 25 січня 2011 року.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 25 січня 2011 року відповідача та подання ним клопотання про відкладення  розгляду справи, суд відклав розгляд справи на                22 лютого 2011 року.

У судовому засіданні 22 лютого 2011 року, до початку розгляду справи по суті позивачем подана заява від 28 січня 2011 року, зі змісту якої вбачається, що позивач  в порядку ст. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог.

Відповідно до поданої заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 177 874,32грн, а також 1778,74 грн. витрат на сплату державного мита та 236 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки станом на дату розгляду судом цієї заяви у відповідача настав строк оплати за отриману від позивача продукцію на загальну суму 177 874,32 грн. = (14 330 грн + 40 000 грн + 40 000 грн + 30 000 грн + 53 545,32 грн), тобто позивачем збільшено суму позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Відповідачем подано відзив, в якому він зазначив, що позов не визнає повністю, оскільки у видаткових накладних не міститься посилання на договір, як на підставу  заявлених позивачем позовних вимог.   

Також, до початку розгляду справи по суті позивачем подана заява про уточнення підстав позову від 22 лютого 2011 року.

Зі змісту поданої заяви вбачається, що позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається факт поставки продукції не за договором вказаним в позові, а за видатковими накладними: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року, № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року та № Б-00002726 від 29 червня 2010 року, згідно яких відповідач отримав від позивача продукції на загальну суму 177 874,32 грн, тобто позивач змінив підстави, якими він обґрунтовує свої вимоги до відповідача в порядку ст. 22 ГПК України.

У зв’язку з вищевикладеним позивач просить суд стягнути з відповідача борг за неналежне виконанням останнім своїх зобов’язань щодо оплати отриманої продукції, згідно вищенаведених видаткових накладених.

Проти поданої позивачем заяви щодо збільшення розміру позовних вимог відповідач не відреагував.

22 лютого 2011 року суд оголосив перерву в судовому засіданні до 24 лютого 2011 року та зобов’язав сторони подати суду договір № 4 від 25 травня 2010 року, на який є посилання в накладних.

В судовому засіданні 24 лютого 2011 року позивач позовні вимоги, з урахуванням поданих заяв про збільшення розміру позовних вимог та про зміну підстав позову, підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених них.

Відповідач проти позову з урахуванням поданих заяв про збільшення розміру позовних вимог та про зміну підстав позову заперечив, проте, письмового відзиву та підстав з яких заперечує не навів.

За таких обставин, в даному провадженні судом прийнято подані позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог та заяву про зміну підстав позову та розглядаються остаточні вимоги позивача про стягнення 177 874,32 грн боргу на підставі видаткових накладних: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року на суму 52 761,60 грн, № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року на суму 98 251,20 грн, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року на суму 24 387,60 грн. та № Б-00002726 від 29 червня 2010 року на суму 2473,92 грн.

24 лютого 2011 року відповідно до частини другої статті 85  Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач за довіреностями: № 1058 від 31 травня 2010 року, № 1170 від 11 червня 2010 року,                  № 1276 від 22 червня 2010 року та № 1321 від 29 червня 2010 року отримав продукцію у період з 31 травня 2010 року по 29 червня 2010 року на загальну суму 177 874,32 грн, в тому числі з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року на суму 52 761,60 грн, № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року на суму 98 251,20 грн, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року на суму 24 387,60 грн. та            № Б-00002726 від 29 червня 2010 року на суму 2473,92 грн, які підписані обома сторонами (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи).

Судом встановлено, що вищезазначені накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення  обов’язкових в них реквізитів, а саме:

·          найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

·          назву документа(форми);

·          дату і місце складення документа;

·          зміст та обсяг господарської операції;

·          одиницю виміру господарської операції(у натуральному таабо вартісному виразі);

·          посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

·          особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів.  При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується факт отримання продукції, у визначених  видаткових накладних.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, про що свідчать підписи повноважної особи відповідача (ОСОБА_3), доданих до позовної заяви та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, (належні копії довіреностей знаходяться в матеріалах справи), тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.

При цьому, господарський суд зазначає, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 ЦК України  правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) –тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 ГПК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Суд  зазначає, що відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відтак, сторонами на підставі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України було укладено угоди, які відповідають вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та згідно з якими у відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 525, 526, 626,  ч. 1 ст. 530, ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України виникло зобов’язання оплатити отриманий товар.

Таким чином, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочинів, що містить ознаки поставки та виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Вивчивши вищезазначені накладні судом було встановлено, що сторони у вказаних накладних визначили строк оплати кожної поставки товару.

Так, накладною № Б-00002272 від 31 травня 2010 року на суму 52 761,60 грн. було визначено, що вартість товару, отриманого за цією накладною, підлягає сплаті не пізніше 14 серпня 2010 року, накладною  № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року на суму 98 251,20 грн. було визначено, що вартість товару, отриманого за цією накладною, підлягає сплаті не пізніше 25 серпня 2010 року, накладною  № Б-00002626 від 22 червня 2010 року на суму 24 387,60 грн. було визначено, що вартість товару, отриманого за цією накладною, підлягає сплаті не пізніше 5 вересня 2010 року, а накладною № Б-00002726 від 29 червня 2010 року на суму 2473,92 грн. було визначено, що вартість товару, отриманого за цією накладною, підлягає сплаті не пізніше 12 вересня 2010 року.

Відповідно до частини першої ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається з матеріалів справи,  видаткові накладні містять строк оплати  отриманого товару, а відтак, виходячи з положень ч. 1 ст. 530 ЦК України відповідач зобов’язаний був оплатити отриманий товар у строк вказаний у накладних.

Водночас, вбачається, що позивачем на адресу відповідача також було направлено вимогу від 28 січня 2011 року, в якій він вимагав сплатити борг за поставлену продукцію в сумі 177 874,32 грн. на рахунок позивача, що підтверджується фіскальним чеком № 9249 від 03 лютого 2011 року та описом вкладення у цінний лист від 03 лютого 2011 року.

Проте, як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, останній, в порушення своїх зобов’язань та приписів ст. ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України не оплатив вартість отриманої продукції, згідно видаткових накладних: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року, № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року та № Б-00002726 від 29 червня 2010 року. у визначені в накладних строки, як і не сплатив його вартості на час розгляду справи в суді.

Таким чином, станом на день розгляду справи в суді борг відповідача перед позивачем за отриману продукцію згідно вищезазначених видаткових накладних становить –177 874,32 грн.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь  другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Зважаючи на те, що основний борг у сумі 177 874,32 грн. відповідачем не погашений, розмір боргу відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 177 874,32 грн. основного боргу за отриману продукцію згідно видаткових накладних: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року,                     № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року та                  № Б-00002726 від 29 червня 2010 року є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Письмові заперечення відповідача, які були подані у судовому засіданні 22 лютого 2011 року, щодо відсутності у видаткових накладних посилання на договір суд вважає необґрунтованими та безпідставними виходячи з наступного.

Я зазначалось вище, в судовому засіданні 22 лютого 2011 року, до початку розгляду справи по суті позивачем подана заява про уточнення підстав позову від 22 лютого 2011 року.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зі змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами вбачається, що позивачем в порядку ст. 22 ГПК України змінено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги до відповідача, а саме, як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається лише на видаткові накладні: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року, № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року та № Б-00002726 від 29 червня 2010 року та просить суд стягнути з відповідача борг за неналежне виконанням останнім своїх зобов’язань щодо оплати отриманої продукції, саме згідно вищенаведених видаткових накладених.

При цьому, присутній в судовому засіданні представник відповідача не заявляв жодних заяв чи клопотань з приводу поданої позивачем заяви про зміну підстав позову.

Водночас, відповідач наголосив, що проти позову з урахуванням даної заяви заперечує, проте з яких підстав останній не навів.

До того ж, у судовому засіданні 22 лютого 2011 року судом оголошувалась перерва до 24 лютого 2010 року з метою надання можливості сторонам надати договір №4 від 25 травня 2010 року, посилання на який містяться в накладних.

Проте, у судове засідання 24 лютого 2010 року ні відповідач, ні позивач вказаного договору не надали та дали усні пояснення щодо відсутності вказаного договору між сторонами.

З цих підстав судом не брався до уваги запис в накладних, в якому містилось посилання на неіснуючий договір №4 від 25 травня 2010 року.

Відтак, процесуальні права відповідача стосовно надання пояснень чи заперечень щодо змінених підстав позову були дотримані та не порушені відповідно до норм ГПК України.

Таким чином, в даному провадженні судом прийнято подану позивачем заяву про зміну підстав позову, яка відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, тобто в даному провадженні розглядалась вимога позивача про стягнення боргу, саме, на підставі видаткових накладних, а не на підставі договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.  

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 177 874 грн. 32 коп. боргу є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Судом також було враховано, що при подачі позову у даній справі позивач збільшив розмір позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми, проте, державного мита ним в повному розмірі доплачено не було, оскільки, загальний розмір сплаченого мита становить лише 1635 грн. 45 коп., тоді як правильний розмір державного мита становить 1778 грн. 74 коп.

У зв’язку з цим, суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь Державного бюджету 143 грн. 29 коп. недоплаченого державного мита.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу  України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Артур-К” (код ЄДРПОУ 21643699) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Біотрейд НДК” (код ЄДРПОУ 33153119) суму боргу у розмірі 177 874 грн. 32 коп. а також 1 778 грн. 74 коп.  державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Біотрейд НДК” (код ЄДРПОУ 33153119) в дохід державного бюджету 143 грн. 29 коп. недоплаченого державного мита.

4.          Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

 Суддя                                                                                Черногуз А.Ф.