Справа № 2-925/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2011 Суворовський  районний суд м. Херсона у складі:

головуючої судді                                              Корецького Д.Б.,

при секретарі                                        Кур’яніновій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк»в особі Херсонської філії, третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитно-заставного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Приватбанк» в особі Херсонської філії, Суворовського відділення був укладений кредитно-заставний договір № HEWWAN13260496 від 03.03.2008 року на суму 20240,38 доларів  США, зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 10,65 відсотків річних з кінцевим погашенням заборгованості до 02.03.2015 року.

У якості забезпечення вимог банка «Приватбанк», є застава транспортного  засобу, а саме: автомобіля марки MITSUBISHI, який він придбав згідно договору купівлі-продажу № 0802-29002 від 29.02.2008 року в ТОВ «Автомир-Херсон».

Згідно пункту 17.7 кредитно-заставного договору від 03.03.2008 року він сплачує кредит банку щомісячно 365,74 доларів США.

Таким чином, кредит в сумі 20240,38 доларів США був наданий банком йому в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились ним в доларах США, що підтверджується наявними платіжними дорученнями в іноземній валюті.

Оплата ним боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті. передбачених пунктами кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.

Таким чином договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № HEWWAN13260496 від 03.03.2008 року складений між банком «Приватбанк»та ним є недійсним та підлягає розірванню.

На даний час представник позивача ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності вважає, що вищевказаний договір був укладений з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним з наступних підстав.   

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.   

Відповідно до змісту ст.4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.   

Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.   

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.   

За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.   

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України.

Вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов'язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством.

На момент укладання кредитно-заставного договору сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 20240,38 доларів США. Наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США та використання позивачем долару США як засобу платежу за Кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України".

На підставі вищевикладеного, просить визнати недійсним кредитно-заставний договір за № HEWWAN13260496 від 03.03.2008 року, укладений між ним та ПАТ «Приватбанк», а також зобов’язати ПАТ «Приватбанк»  прийняти від нього суму у розмірі 66807 гривень 41 копійка з розстрочкою платежів на 60 місяців, тобто до 02.03.2015 року.

В судовому засіданні  представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить позов задовольнити за обставинами, викладеними в позовній заяві.   

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх необґрунтованість, до суду надала заперечення проти позиву.   

Заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших  актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.   

Із матеріалів справи судом встановлено, що 03  березня 2008 року між ОСОБА_1  та ПАТ «Приватбанк»було укладено кредитно-заставний договір за № HEWWAN13260496. Згідно умов даного кредиту відповідач передав позивачу кредит у сумі 20240,38 доларів США на придбання автомобіля, із сплатою за користування кредитними коштами 10,56 відсотків річних.   

Кредитний договір був укладений строком на 7 років (з 03.03.2008 р. по 02.03.2015 р.), протягом цього часу відповідач повинен був щомісяця погашати кредит, відповідно до графіку погашення, та проценти за користування ним.

У відповідності до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Законом України "Про банки і банківську діяльність", (ст.2) визначено, що кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.   

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.   

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до статті 5 вказаного Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

В силу положень статей 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.   

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.   

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.   

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.   Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.   

Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.   

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.   

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.   

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами пункту «г»частини 4 статті 5 Декрету, то слід зазначити, що відповідно до цієї статті порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.   

  Згідно зі статтею 11 Декрету Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.   

Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України»НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.   

На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 №483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028.

Відповідно до пункту 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).   

Крім того, відповідно до п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року № 200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за № 656/13923  –фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

З вказаного вбачається, що уповноважені особи на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями вправі здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Тобто, чинним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті фізичним особам.

Таким чином, валютне кредитування резидентів України не порушує чинне законодавство України. Більше того, існує багато нормативних актів НБУ, які регулюють діяльність банків щодо кредитування позичальників, зокрема: -  інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 року №368 (передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику); - положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене Постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року №279 (встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті); - зміни до вказаного Положення, затверджені Постановою Правління НБУ від 01.12.2008 року №406 (посилено вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ  «Приватбанк»Національним банком України видана банківська ліцензія №22 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1, пунктами 5-11 ч. 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність". 

Згідно з письмовим дозволом №22-3 та додатком до вказаного дозволу банк має право на здійснення операцій визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тобто з валютними цінностями.

Відповідно до ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст.203 ЦК України, якою обґрунтовано позов та доводи апелянта, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Аналізуючи обставини справи і надані докази, суд дійшов висновку, що зміст спірного кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин вчинено у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.   

За таких підстав, суд вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.   

   Керуючись статями 11,15,16,192, 215,509,526,530,533,572, ч.3 ст.577, 626,627,1046,1054 ЦК України, ст. ст. 3,10, 57-60, 88, 209, 212 –215,218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

   У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк»в особі Херсонської філії, третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитно-заставного договору недійсним - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.   

СуддяД. Б. Корецький