Ленінський районний суд м.Полтави

Справа №  2-65/11

2009 р.

Р І Ш Е Н Н Я

25.06.2011м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючої  судді   -    Крючко Н.І.

при секретарі          -     Закорецькій М.Ю.,  Артюховій Я.В.,

за участю представника відповідача – адвоката – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог  щодо предмета спору:  Відкрите акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод» про стягнення заборгованості, процентів, пені за Кредитним  договором про надання  мультивалютної кредитної лінії № 7-КБ від 29.11.2005 року та за договором  овердрафта № 71 –ОД-КБ від  15.09.2008 року, -

В С Т А Н О В И В:

У травня 2010 року позивач  Публічне акціонерне товариство  «УкрСиббанк», в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:  Відкрите  акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод»  про стягнення заборгованості  за кредитним договором та договором овердрафта, посилаючись на те, що  29 листопада 2005 року  між Акціонерним  комерційним  інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого являється Публічне  акціонерне товариство  «УкрСиббанк», що підтверджується  свідоцтвом  про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 423320 від 18.12.2009 року, витяг серії АГ № 903058 з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб – підприємців від 18.12.2009 року, статут  АТ «УкрСиббанк» від 18.12.2009 року, зареєстрований  державним реєстратором Харківської міської ради за номером № 14801050045005624 та Відкритим акціонерним товариством «Тепловозоремонтний завод» укладено Кредитний договір № 7-КБ про надання  позичальнику  ВАТ «Тепловозоремонтному заводу» кредиту у сумі 30 000 000(тридцять мільйонів гривень).

В подальшому  між банківською  установою та  позичальником ВАТ «Тепловозоремонтний завод» було внесено  ряд змін до зазначеного  вище кредитного договору  шляхом укладення 22 додаткових угод, а сае: б/н від 01.12.2005 року, № 1 від 15.12.2055 року, № 2 від 20.07.2006 року, № 3 від 06.09.2006 року, № 4  від 04.12.2006 року, № 5  від 15.01.2007 року, № 6 від 30.03.2007 року, № 7 від 18.07.2007 року, № 8  від 13.08.2007 року, № 9 від 05.19.2007 року, № 10 від 18.10.2007 року, № 11 від 30.11.2007 року, № 12 від 31.03.2008 року, № 13  від 09.04.2008 року, № 14 від 27.05.2008 року, №15 від 04.06.2008 року, №16 від 21.08.2008 року, № 17 від 02.12.2008 року, № 18 від  25.12.2008 року, № 19 від 20.01.2009 року, № 20  від 30.01.2009 року, № 21 від 31.03.2009 року.

Згідно додаткової угоди  № 6 від 30.03.2007 року  вказаний вище Кредитний договір  було  викладено у новій редакції та змінено назву правочину. Відповідно  кредитний договір став носити назву – Кредитний договір  про надання  мультивалютної кредитної лінії.

В свою чергу банківська установа з метою  забезпечення  виконання позичальником ВАТ «Тепловозоремонтний завод» виконання боргових зобов’язань, 20  січня 2009 року  між позивачем та відповідачем ОСОБА_3  було укладено договір поруки № 1, відповідно до умов  якого поручитель  прийняв на себе зобов’язання  відповідати за виконання  позичальником  усіх його зобов’язань, що виникли  з кредитного договору у повній мірі.

Крім того,  15 вересня 2008 року між позивачем   Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та  позичальником ВАТ «Тепловозоремонтний завод»  було укладено  Договір овердрафту № 71 –ОД-КБ, відповідно до умов якого банк надав  позичальнику овердрафт за поточним рахунком  останнього в банку № НОМЕР_1.

В свою чергу, позивач з метою виконання позичальником  взятих на себе зобов’язань згідно вказаного договору овердрафту, 15 вересня 2008 року між  банківською установою та  відповідачем ОСОБА_3  було укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого поручитель прийняв на себе  зобов’язання  відповідати за виконання позичальником  усіх його зобов’язань, що виникли  з кредитного договору в повному обсязі.

Так, 29 вересня 2010 року ОСОБА_3 звернувся  до суду з зустрічним позовом до  Центрального  регіонального  департаменту Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання частково  недійсним кредитного договору.

13 жовтня 2010 року  Відкрите акціонерне товариство  «Тепловозоремонтний завод» звернулося до суду з  зустрічним позовом  до Публічного акціонерного  товариства «УкрСиббанк» в особі Центрального  Регіонального  департаменту  акціонерного товариства «УкрСиббанк»  про розірвання  кредитного  договору.

Ухвалою  суду  від 22 жовтня 2010 року  зустрічний позов ОСОБА_3, третя  особа на  стороні позивача  Відкрите  акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод»  до Центрального  Регіонального департаменту  Публічного акціонерного  товариства «УкрСиббанк», третя особа на стороні відповідача: Публічне акціонерне  товариство «УкрСиббанк»  про визнання  частково недійсним  кредитного договору  та зустрічний позов  Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод», третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3  до Публічного  акціонерного товариства «УкрСиббанк» в особі  Центрального регіонального   департаменту акціонерного товариства  «УкрСиббанк» в особі Центрального Регіонального департаменту акціонерного товариства «УкрСиббанк» про розірвання кредитного договору  прийнято до спільного розгляду з первісним позовом  Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» в особі  представника позивача: Начальника  Центрального  регіонального департамента  АТ «УкрСиббанк» до  ОСОБА_3,  третя  особа,  яка не заявляє самостійних вимог щодо  предмета спору, на стороні відповідача: Відкрите  акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод» про стягнення заборгованості за кредитним  договором та договором овердрафту.

Згідно ухвали суду від 25 червня 2011 року зустрічний позов ОСОБА_3, третя  особа на стороні  позивача, яка не заявляє самостійних вимог  щодо  предмета спору: Відкрите акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод» до Центрального  Регіонального департаменту    Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа на стороні   відповідача, яка  не заявляє  самостійних вимог  щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство  «УкрСиббанк» про визнання частково  недійсним кредитного договору – залишено без  розгляду , у зв’язку  з поданою  заявою ОСОБА_3 про залишення даного позову без розгляду.

25 червня 2011  року зустрічний позов Відкритого акціонерного товариства  «Тепловозоремонтний завод»,  третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета  спору: ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства  «УкрСиббанк» в особі  Центрального  департаменту  акціонерного товариства  «УкрСиббанк» про розірвання кредитного договору – залишено без розгляду, в зв’язку з  повторною неявкою  представника позивача в судове засідання.

         В судовому засіданні представник позивача  Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - ОСОБА_6  позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

         Відповідач ОСОБА_3, представник відповідача ОСОБА_3. – адвокат ОСОБА_1  позов не визнали в повному обсязі та просили відмовити в  його задоволенні посилаючись на безпідставність позовних вимог.

         Представник  третьої  особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:  Відкрите акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод»  в судове засідання  не з’явився  про причини своєї неявки суд не повідомив хоча завчасно та  належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, про що в матеріалах справи мається рекомендоване повідомлення  про вручення поштового відправлення.

                   Суд, вислухавши сторони, які з’явилися та їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає позов  Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»  про стягнення заборгованості, процентів, пені за Кредитним  договором про надання  мультивалютної кредитної лінії № 7-КБ від 29.11.2005 року та за договором  овердрафта № 71 –ОД-КБ від  15.09.2008 року таким, що задоволенню не підлягає за наступних обставин.

          Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

          Відповідно до  ст. 214 ЦПК України  під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими  обґрунтовуються  вимоги і заперечення, та якими доказами вони  підтверджуються; які  правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

         Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

                   Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що 29 листопада 2005 року  між Публічним акціонерним  товариством  «УкрСиббанк»  та ВАТ «Тепловозоремонтний завод» було укладено  кредитний договір  № 7-КБ. Відповідно до умов цього  договору, а саме п.1.1  позивач зобов’язувався надати  позичальнику  ВАТ «Тепловозоремонтний завод» кредит у формі  поновлюваної  кредитної лінії  в національній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що складає 30 000000 ( мільйонів гривень). Згідно  п.1.2.2  вказаного кредитного договору  позивальник, а саме ВАТ «Тепловозоремонтний завод»  зобов’язувався   повернути  кредитні кошти  не пізніше 28 листопада 2008 року.

                    Пунктом 1.3.1 кредитного договору визначено, що за використання  кредитних коштів  встановлюється  процентна ставка  в розмірі 16% річних.

                      Згідно  умов кредитного договору, а саме пункту 9.2  сторонами вказаного  правочину  було погоджено, що протягом  дії цього  Кредитного договору  процентна ставка  підлягає зміні  в сторону збільшення у  виключних випадках:

-          порушення  позивальником  вимог  п. 4.8 Кредитного договору;

-          здійснення поточних коливань  процентних ставок по вкладам, або зміні у грошово-кредитній  політиці НБУ, девальвації гривні більше  чим на 5%, підвищення ставок по кредитам в Україні;

      Крім того,  даним пунктом встановлено  порядок збільшення розміру  процентної ставки : про встановлення іншого розміру  процентної ставки  Банк  повідомляє  Позичальника шляхом  направлення поштового рекомендованого повідомлення.

          Судом встановлено, що згідно умов вказаного кредитного договору сторонами  погоджено зміну  розміру процентної ставки, що  здійснюється  відповідно до пункту 9.2  та не потребує  додаткового підписання сторонами угод.

          Частиною 1 статті 638 ЦК України  визначено, що істотними  умовами договору є умови  про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні  або є необхідними для договорів, а тому усі ті умови, щодо яких за заявою хоча  б однієї із сторін  має бути досягнуто згоди.

          Більше того, судом встановлено, що в період з 2005-2009 року  в порушення  вимог  пункту 9.2 Кредитного  договору № 7 – КБ від  29  листопада 2005 року  ПАТ «УкрСиббанк» та ВАТ «Тепловозоремонтний завод» було укладено 22  додаткові угоди, які спричинили  зміну істотних умов кредитного договору  укладеного 29 листопада 2005 року.

          Так, 04.12.2006 року  додатковою угодою доповнено Основний договір, а саме  п. 9.11, яким передбачено збільшення відсоткової ставки  позичальника  на 2 % у випадку  невиконання зобов’язань по повній  реалізації зарплатного проекту.

          Додатковою угодою №6 від 30.03.2007 року   викладено договір в  іншій редакції. В свою чергу  договір отримав назву « Кредитний договір  про надання мультивалютної кредитної лінії» від 29 листопада 2005 року. Згідно нової редакції Основного договору, а саме п.1.1 – кредит  надавався Позичальнику в межах розміру  кредитної лінії в базовій валюті, що дорівнює 30 000000 грн. Цим же пунктом  встановлені  валюти  кредиту: гривня та/або Євро. Пунктом 1.3.1 встановлено наступні відсоткові ставки за використання  коштів:

-          12% річних у Євро;

-          - 16% річних у гривні.

         Банківською установою шляхом укладення додаткової угоди № 14 від 27  травня 2008 року збільшено  відсоткову  ставку, яка була передбачена   п. 1.3.1 Основного договору до 20% річних.

          Так, 04 червня 2008 року  додатковою угодою  встановлено нові  валюти надання  кредиту – долар США та російські рублі та встановлено  новий розмір відсоткових  ставок відповідно  до п. 1.3.1 Основного договору: 11 % річних у Євро; 20% річних  у гривні; 13,5 % у доларах США; 16% річних  у російських  рублях. Також, згідно умов  вказаної угоди  збільшено  відсоткові ставки за використання кредитних коштів понад  встановлений термін: 16,5 % річних у Євро; 30 % річних у гривні; 20,25 % річних у доларах США; 24 % річних в російських рублях.

          Згідно  додаткової угоди  від 21 серпня 2008 року збільшено  відсоткову ставку  за частиною кредиту ( 9 транш – 10000000) до 22 %  річних у гривні та до 17%  річних у російських рублях.

Як вбачається  з даної додаткової угоди установою банку було збільшено розмір кредитної лінії до 38 000000 грн. та включено до  зобов‘язання позичальника  ВАТ «Тепловозоремонтний завод»  умови виконання зобов’язання з ЗАТ «Внешторг», яке не являється  стороною основного кредитного договору  від № 7-КБ від 29.11.2005 року.

02 грудня 2008 року  укладено чергову додаткову угоду,  якою збільшено відсоткову ставку  по вже  наданій  частині кредиту (1,2,3,4,5,6,8 транші)  до : 11% річних у Євро;  20 % річних у гривні; 13,5 % річних доларів США; 16% річних у російських рублях.

Згідно вказаної додаткової угоди  по частині кредиту (7 транш) встановлена відсоткова ставка 30% річних у  гривні. По частині кредиту  (9 транш) було встановлено відсоткову ставку в розмірі 22% річних у гривні, 17% річних  в російських рублях. Крім того, згідно вказаної вище додаткової угоди  збільшено і розмір відсоткової ставки за користування  кредитними коштами понад встановлений  термін в розмірі  подвійної ставки, що діє для строкової суми.

          Крім того, судом встановлено та не заперечувалося стронами, що 20 січня 2009 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого, а саме п.1.1 поручитель – ОСОБА_3  зобов’язується перед кредитором – ПАТ «УкрСиббанк» відповідати  за виконання ВАТ «Тепловозоремонтний  завод» усіх його зобов’язань перед кредитором, що виникли  із кредитного договору про  надання мультивалютної  кредитної лінії №7-КБ від 29 листопада 2005 року, укладеного між кредитором і боржником, існуючих в теперішній час, і тих, що можуть  виникнути  в майбутньому.

          Згідно  п.1.2. вказаного договору  визначено, що поручителю  добре відомі  умови Основного договору, а саме:  сума Основного договору – 30 000000 грн. та процентна ставка, яка визначена згідно  п.1.3.основного договору, якщо  згідно  умов  основного договору не буде встановлено  іншу процентну ставку.

          Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що у випадку зміни умов  Основного договору Поручитель,  підписанням цього  договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін.  Сторонами погоджено, що зміни, які здійснюються відповідно до умов  цього пункту договору  не потребують  додаткового укладення  сторонами угод  щодо внесення  змін.

          В свою чергу, додатковою  угодою № 21 від 31 березня 2009 року збільшено  розмір  відсоткової ставки за частиною кредиту (10 транш) до 30% річних у  гривні.

           В судовому засідання представник позивача пояснив, що  29 листопада 2005 року  між  Банком та  Відкритим акціонерним товариством  «Тепловозоремонтний завод» було укладено кредитний договір  №7-КБ, відповідно до якого  банком було надано  позичальнику – ВАТ «Тепловозоремонтний завод» кредитні кошти у сумі 30 000000 (тридцять мільйонів гривень). В період  з 2005-2009 року   між ПАТ «УкрСиббанк» та ВАТ «Тепловозоремонтний завод» було укладено 22  додаткові угоди,  про внесення змін  до вказаного вище кредитного договору, які як стверджував  представник позивача,  за своєю природою не суперечать пункту 9.2. Кредитного договору та ніяким чином не спричинили  змін істотних умов кредитного договору  укладеного 29 листопада 2005 року.

          Пунктом 1.1. та п.п. 4.1 вказаного вище кредитного договору позичальник – ВАТ «Тепловозоремонтний завод»  зобов’язувався прийняти,  належним чином  використовувати і повернути банку кредит в порядку і умовах, визначених  Кредитним договором.

          Крім того, пунктом 1.3. кредитного договору  ( в редакції додаткової угоди № 18 від 25.12.2008 року) визначено, що  ВАТ «Тепловозоремонтний завод» зобов’язувався   сплачувати проценти  у строк  з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим,  за яким були нараховані проценти.

          В свою чергу  позичальник  згідно п.п. 1.2.2. Кредитного договору у будь-якому  випадку  зобов’язаний  повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені  графіком зниження ліміту кредитної лінії, але у будь-якому  випадку, не пізніше 26.11.2010 року, в разі якщо не застосовується  інший термін  повернення кредиту  відповідно до умов розділу 11 Кредитного договору.

В забезпечення виконання   позичальником зобов»язань, 20 січня 2009 року  між  банком  та відповідачем  ОСОБА_3  укладено  договір поруки № 1, відповідно до умов якого поручитель прийняв на себе зобов’язання відповідати  за виконання  позичальником  усіх його зобов’язань, що виникли  з Кредитного договору в повному обсязі.

           В зв’язку з невиконанням позичальником – ВАТ «Тепловозоремонтний завод»  умов кредитного договору щодо повернення кредиту та плати  за кредит  05.11.2009 року банком направлялась  відповідачу  вимога № 21-13/17351 в  порядку визначеному розділом 11 кредитного договору, якою  визнано термін  повернення кредиту таким, що настав, та направлено вимогу про погашення  простроченої заборгованості, сплати пені та дострокове  повернення отриманого кредиту та плати за його користування.

          Представником позивача зазначено, що вимогу аналогічного змісту було направлено  20 листопада 2009 року і поручителю – ОСОБА_3, що підтверджується копією квитанції № 2124 про направлення рекомендованого  листа, але   до  теперішнього часу   заборгованість у розмірі 34 950 189, 52 грн. та пеня у розмірі 3 139 828. 75 грн.  за кредитним договором не сплачені.

Статтею 11 Цивільного Кодексу України чітко вказано підставу виникнення цивільних прав та обов”язків у сторін, які виникають із дій осіб, що  передбачені актами  цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією  породжують цивільні права та обов”язки.

                    Статтею 202 Цивільного Кодексу України визначено поняття правочину, що  це є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення  цивільних прав та  обов”язів.

                    Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо  сторони в належній формі досягли  згоди з усіх істотних умов договору.

                 Судом встановлено, що  договір поруки  № 1 від 20 січня 2009 року  укладений між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_3 вчинений з порушенням законодавчих норм визначених положенням ст. ст. 11, 638 ЦК України, тому  твердження  представника позивача  ОСОБА_6 про  те, що   поручителю на час  підписання договору поруки добре були відомі умови Основного договору, а саме: сума  основного договору – 30 000000 та процентна ставка – згідно п.1.3. основного договору свого підтвердження та юридичного підґрунтя не знайшли. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, обсяг зобов’язання, забезпеченого порукою було встановлено на час підписання договору  відповідачем ОСОБА_3 у сумі 30 000000 ( тридцять мільйонів гривень) (а.с.191-192 т.1).

                    Згідно додаткової угоди № 16  від 21серпня 2008 року  ліміт кредиту  було збільшено  до 38 000000 (тридцять вісім мільйонів) гривень. Більше того,  згідно умов  даної додаткової угоди  до об’єму  зобов’язань  боржника було  включено  виконання умов інших договорів з боку третьої особи – ЗАТ «Внешторг» (а.с.100-103, т.1).

                    Судом  приймаються  до уваги  посилання представника  відповідача ОСОБА_3 – адвокат  ОСОБА_1 про те, що відповідно до  договору поруки, було визначено  розмір відсоткової ставки – згідно п.1.3. Основного договору, якщо  згідно умов  основного договору не буде  встановлено іншу  процентну ставку.  Основним договором  від 29 листопада  2009 року були, передбачені  наступні  умови  зміни  процентних ставок:

-          відповідно до п.1.3 встановлюється  відсоткова ставка  в розмірі 16 % у гривні;

-          при невиконанні   п.4.8. основного договору процентна ставка збільшується на 2 % річних;

-          за використання  кредитних коштів понад  встановлений термін процентна ставка встановлюється  в розмірі 24% річних.

  Більше того, під час підписання  кредитного договору сторонами  було погоджено, що згідно  пункту 9.2.  протягом дії  договору процентна ставка  підлягає зміні в сторону збільшення  у виключних випадках:

-          порушення  позичальником вимог п.4.8 цього договору, здійснення поточних коливань процентних ставок по вкладам, або зміні у грошово – кредитній  політиці НБУ, девальвації гривні більше чим на  5%, підвищення ставок по кредитам в Україні у відповідній валюті, підвищення  ставки  на 3 процентних пункти по банківських кредитах «овернайт» НБУ з моменту  укладення  договору чи останнього  перегляду процентної ставки.

          Даним пунктом  також встановлено  порядок  збільшення  розміру процентної ставки: про  встановлення іншого розміру  процентної ставки банк  повідомляє  позичальника  шляхом направлення рекомендованого повідомлення. Сторонами   було погоджено, що зміни розміру  процентної ставки, що здійснюється відповідно до цього пункту не потребує додаткового підписання сторонами угод.

          В свою чергу представником позивача, в ході з’ясування обставин справи  не було надано суду доказів  на підтвердження  того, що  під час укладення договору поруки від 20 січня 2009 року сторонами  було досягнуто згоди  щодо істотних  умов цього  договору  та погоджено  розмір  кредитного зобов’язанння та розміру  відсотків за користування кредитом.

          Положенням частини 1 ст. 559 ЦК України  визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого  нею зобов’язання,  а також у разі зімни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок  чого збільшується  обсяг його відповідальності.

          Таким чином, законодавцем, чітко  визначено, що у зобов’язанннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної  процентної ставки  навіть за згодою  банку або боржника, але без згоди  поручителя, не дає підстав покладення  на останнього  відповідальності  за невиконання  або неналежне  виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

          Кредитним  договором від  29 листопада 2005 року  №7-КБ  встановлено підстави та спосіб підвищення відсоткової ставки, але ніяким  чином не передбачено підвищення відсоткової ставки шляхом укладення додаткових угод.

          Як вбачається з матеріалів справи, додатковими  угодами  № 4 від 04 грудня 2006 року,  №14 від 27 травня 2008 року, № 15 від 04 червня 2008 року, № 17 від 02 грудня 2008 року, № 21  від 31 березня 2009 року ( а.с.70-72, 96,97-99,104-105, 112-114, т.1) банківською установою було збільшено  відсоткові ставки за кредитом.

          Більше того,  додатковою угодою № 16 від 21 серпня 2008 року було збільшено  ліміт кредитної лінії з 30 000000 (тридцяти мільйонів гривень) до 38 000000 ( тридцяти восьми мільйонів гривень) (а.с.100-103, т.1).

          Судом встановлено, що  вказані збільшення розміру  основного боргового зобов’язанння проводилося  до укладення  договору поруки та після його укладення, без попередньої на те згоди поручителя – ОСОБА_3. Таким чином, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»  допустило  зміну зобов’язанння без  згодити поручителя – ОСОБА_3

          Дані обставини спростовують твердження представника позивача  ОСОБА_6  про те, що зміст та умови  закріплені  в ряді додаткових угод укладених в період часу з 2005 по 2009 роки за своєю юридичною природою не спричинили зміни істотних умов  основного договору та не порушили  п. 9.4 вказаного договору.

          Нормами цивільного законодавства визначено обов’язковість отримання згоди поручителя  на збільшення  його відповідальності, та встановлені наслідки недотримання цієї   вимоги, а тому  п.2.1 договору поруки, яким обмежується право поручителя на надання згоди  або відмови від збільшення зобов’язанння  є таким, що суперечить  ч.1 ст.559 ЦК України.

          В судовому засіданні представником позивача ОСОБА_6 не наведено суду жодних доказів того, що в ході укладання додаткових угод, якими змінювались істотні  умови первісного правочину надавалась  згода  відповідача ОСОБА_3. Крім того,  в матеріалах справи відсутні листи про повідомлення поручителя  - ОСОБА_3 про зміну  істотних умов  первісного договору  та підтвердження отримання останнім вказаних листів.

          Більше того, Банком взагалі  не було  звернуто увагу на той факт, що основний договір був укладений від імені ВАТ «Тепловозоремонтного заводу»  безпосередньо ОСОБА_3, як його керівником, а починаючи з середини 2008 року всі інші угоди від імені  відповідача були укладені  іншими посадовими особами, уповноваженими на дані дії, що в свою чергу дає суду  підстави вважати про те, що ОСОБА_3 не було  відомо щодо змін істотних умов Основного договору, укладених у вигляді  додаткових угод.

          Вказані вище обставини свідчать про  порушення  позивачем  Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» презумпції правомірності правочину, оскільки  останнім порушено головну умову правомірності правочину, яка визначена Цивільним кодексом України це досягнення згоди сторін щодо всіх істотних умов договору, законодавець не передбачає одностороннього порядку зміни  істотних умов  договору.

          Оскільки, законодавцем, визначено, що внесення змін до істотних умов договору в односторонньому порядку створює обов’язки лише для особи, яка  їх вчинила. Таким чином, твердження  позивача ПАТ «УкрСиббанк» про наявність у відповідача ОСОБА_3 боргових зобов’язань перед банківською установою внаслідок  не своєчасного повернення кредитних коштів спростовуються положенням  ч.3 ст. 202 ЦК України.

          Частиною 3 ст.202 ЦК України визначено, що одностроннній правочин  може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.

          Односторонній правочин може  створювати обов’язки для  інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

          Судом встановлено, та не заперечувалося сторонами, що 15 вересня 2008 року  між Публічним акціонерним товариством  «УкрСиббанк»  та Відкритим акціонерним товариством «Тепловозоремонтний завод»  укладено договір овердрафта № 71-ОД-КБ, згідно умов  якого встановлено ліміт  овердрафта у розмірі 2500000 (два мільйони п’ятсот тисяч) гривень) з встановленим строком користування до 14 вересня 2009 року.

          В ході підписання  даного договору  сторонами  встановлено, що під  терміном  «овердрафт» розуміється короткостроковий кредит, що надається позичальнику понад залишку його коштів на поточному  рахунку банку в межах заздалегідь обумовленої суми (ліміт овердрафту), шляхом здійснення  платежів з поточного рахунку позичальника (дебетуванння поточного рахунку позичальника).

          Згідно умов вказаного договору  встановлена відсоткова ставка за користування кредитними коштами в розмірі 22 % річних. Пунктом 2.6.9 договору  овердрафту – сторонами було досягнуто  згоди, що у разі  надання забезпечення третьою особою, збільшення процентної ставки потребує погодження  з третьою особою додаткової угоди до цього договору та укладення додаткових угод до договорів, згідно яких третьою особою  було надано  забезпечення.

          Пунктом 3.1. договору овердрафту передбачено,  що у забезпечення виконання  зобов’язання позичальника  за договором банку  може бути  прийнято  поруку згідно договору поруки № 1 від 15 вересня 2008 із  відповідачем ОСОБА_3

          Так, 15 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством  «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_3  було  укладено договір поруки відповідно до умов якого поручитель  - ОСОБА_3 зобов’язувався перед  кредитором відповідати за виконання ВАТ «Тепловозоремонтний завод» усіх його зобов’язань  перед кредитором, що виникли із договору овердрафту № 71-ОД-КБ від 15 вересня 2008 року, укладеного між кредитором і банком, існуючих в теперішній час, і тих що можуть  виникнути в майбутньому.

          Пунктом 1.2. договору  поруки  визначено, що поручителю добре відомі умови Основного договору, а саме:

 - сума основного договору – 2500000( два мільйони п’ятсот тисяч) гривень;

 - процентна ставка – 22 % річних, якщо згідно  умов  основного договору не  буде встановлено  іншу процентну ставку.

          Також, пунктом 2.1. договору  поруки передбачено, що у випадку  зміни умов  основного договору поручитель, підписанням цього  договору, підтверджує свою згоду на здійснення  таких змін. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно  до умов  цього пункту договору не потребують додаткового  укладення сторонами угод щодо внесення змін.

В своїх поясненнях представник позивача ПАТ «УкрСиббанк» вказав, що на підставі проведеного моніторингу фінансового стану позичальника – ВАТ «Тепловозоремонтний завод», у зв’ку  із зменшенням грошових надходжень на розрахунковий рахунок та відповідно до п.2.3 та п.2.4 договору  овердрафта з 15 квітня 2009 року  банком в односторонньому порядку  було зменшено  ліміт овердрафта та  встановлено  новий у сумі 200 000 (двісті тисяч) гривень, що підтверджується листом від 02.04.2009 року № 139-02-513. При цьому згідно з п. 2.4.2. договору овердрафта представником позивача зазначено,  у такому  випадку додаткова  угода  про зменшення ліміту не складається, а позичальник  зобов’язаний в свою чергу на дату встановлення  нового ліміту погасити заборгованість  по овердрафту, яка перевищує новий ліміт овердрафту.

Пунктом  2.5 договору овердрафту зазначені випадки, за яких припиняється надання  овердрафту. Таким випадком, є застосування  до позичальника  обмежень права розпорядження коштами на рахунках у вигляді  арешту коштів на поточних рахунках.

Представник позивача  ПАТ «УкрСиббанк»  вказав, що згідно листа  від 06 квітня 2009 року № 139-02/359 у зв’язку з накладенням  на грошові кошти позичальника банк припинив  надання овердрафту, та здійснив перенесення  заборгованості  на рахунок  обліку короткострокових кредитів у програмному забезпеченні,  про що було повідомлено позичальника, що згідно п.2.8.8. договору овердрафту він  зобов’язаний  погасити  всю суму заборгованості в сумі 2 391 206,67 грн. в строк до  05.05.2009 року, а заборгованість за нарахованими процентами  у сумі 60 206,15 грн. у строк до 07.04.2009 року.

В зв’язку з тим, що позичальником у встановлений строк заборгованість не була  погашена не зважаючи на листи, які направлялися останньому  06.05.2009 року № 139-02-708, 01.06.2009 року № 139/1-005-874, 30.06.2009 року № 139/1-005-1025, останні змушені були звернутися до суду з  позовом про стягнення з поручителя заборгованості, що включає суму простроченого боргу та прострочені проценти, яка становить 3 109 084,58 грн., розмір пені  за порушення термінів повернення овердрафту та плати за його користування складає 307 727,58 грн., а всього – 3 416 812,16 грн.

Судом встановлено, що додатковою угодою № 1  від 28 листопада 2008 року  було збільшено розмір  відсоткової ставки за користування кредитом до 30 % річних.

Таким чином,  даною додатковою угодою всупереч  пункту 2.6.9. основного договору овердрафту  в односторонньому порядку змінено відсоткову  ставку, без погодження з відповідачем. Крім того, як вбачається з матеріалів справи  додаткових угод  поруки № 1  від 15 вересня 2008 року  не укладалось.

           Вказані вище обставини були підтверджені і  самим відповідачем ОСОБА_3 та представником  відповідача – адвокатом  ОСОБА_1 Крім того, останні вказали, що 28 листопада 2008 року після підписання  позивачем та  Відкритим акціонерним товариством «Тепловозоремонтний завод» додаткової  угоди  до договору овердрафту про збільшення відсоткової ставки спричинило припинення поруки ОСОБА_3 перед ПАТ «УкрСиббанк».

Крім того,  відповідно до договору овердрафту від 15 вересня 2008 року встановлено строк  виконання  основного зобов’язанння – 14 вересня 2009 року, а  пред’явлено позовні вимоги лише  06 травня 2010 року, що підтверджує відсутність  поручительських зобов’язань ОСОБА_3 перед банківською установою.

Частиною 1 ст.559 ЦК України  визначено, що порука припиняється з припиненням  забезпеченого нею зобов’язанння, а також у разі зміни зобов’язанння без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Законодавцем визначено, що у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі , збільшення кредитної  процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя , не дає підстав для  покладення  на останнього відповідальності за невиконання або неналежне  виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Частиною 4 ст.559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення  строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено,  порука припиняється, якщо кредитор протягом шести  місяців від дня  настання  строку виконання основного  зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Якщо строк основного  зобов’язання не встановлений  або встановлений  моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється  якщо кредитор не пред’явить позову до  поручителя протягом  одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, суд приходить  до висновку, що в договорі поруки №1 від 15 вересня 2008 року  не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова основного договору про дію поруки до повного виконання позичальником  зобов’язанння перед ПАТ «УкрСиббанк» або до повного виконання поручителем  взятих  на себе зобов’язань не може розглядатися  як установлення строку дії поруки, оскільки дане положення не відповідає вимогам  ст. 252 ЦК України. Згідно з цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається  календарною датою або вказівкою на подію, яка має  неминуче настати.

Зважаючи на  вказані обставини  кредитор – ПАТ «УкрСиббанк» мав право звернутися до  поручителя – ОСОБА_3 із вимогою  про стягнення коштів протягом 6 місяців від дня настання строку виконання  основного  зобов’язанння, а саме 14 квітня 2010 року.

В свою чергу, позивач лише 06 травня 2010 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 З викладених вище обставин, вбачається, що  порука ОСОБА_3 була припинена 14 квітня 2010 року в зв’язку  із пропущенням строку звернення з вимогою до поручителя .

Крім того, твердження  позивача  ПАТ «Укрсиббанк» в особі представника за довіреністю  ОСОБА_6 про наявність зобов’язань, які випливають згідно договору поруки № 1 від 15 вересня 2008 року спростовуються рішенням  Господарського суду  Полтавської області  від 03 червня 2010 року,згідно якого стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод» на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-КБ від 29.11.2005 року: 35799211 грн. 89 коп. основного боргу та 3173935 грн. 14 коп. – пені; за договором овердрафту №  71-ОД-КБ від 15.09.2008 року: 3168045 грн. 84 коп. основного боргу та 159367 грн. 58 коп. – пені та судові витрати ( а.с.48-50, т. 2).

Постановою  Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.09.2010 року рішення Господарського суду  Полтавської області  від 03.06.2010 року – залишено без змін ( а.с.202-210, т.2).

Вказане рішення суду набрало законної сили та є обов’язковим до виконання.

Згідно Постанови Пленуму  Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів  місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у  випадках, встановлених міжнародними договорами, згода  на обов’язковість яких  надана  Верховною Радою України, - і за її межами.

Як вбачається з матеріалів справи та  викладених вище обставин суд приходить до висновку, що у позивача ПАТ «УкрСиббанк» відсутні будь-які правові підстави звернення до  відповідача ОСОБА_3 з позовом про стягнення з останнього, як поручителя  кредитних коштів  за договором надання мультивалютної кредитної лінії № 7-КБ від 29.11.2005 року  та за договором овердрафту №  71-ОД-КБ від 15.09.2008 року та відсутність у останнього цивільно – правової відповідальності перед ПАТ «УкрСиббанк», оскільки  відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука  ОСОБА_3 є припиненою у зв’язку із  використанням підвищених розмірів відсоткової ставки позивачем в односторонньому порядку збільшення розмір зобов’язання, забезпеченого порукою та  взв’язку з тим, що порука ОСОБА_3 відповідно до договору поруки № 1 від  15 вересня 2008 року, була припинена 14 квітня 2010 року в зв’язку з пропущенням  строку звернення з вимогою до поручителя.

Більше того, в матеріалах справи справи, мається рішення Господарського суду  від 03 червня 2010 року, про стягнення з позичальника – ВАТ «Тепловозоремоний завод»  коштів за  кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-КБ від 29.11.2005 року та договором овердрафту №  71-ОД-КБ від 15.09.2008 року  виконання  яких було забезпечено  укладенням договору поруки № 1 від  20 січня 2009 року з відповідачем ОСОБА_3.

За таких обставин  суд  приходить  до висновку, що вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 є безпідставними  та такими, що  задоволенню не підлягають.

           На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 30, 60, 88, 209, 212, 218 ЦПК України, ст.ст. 203,525,526,553,554,559,612,638,639,1054,1055 ЦК  України, Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, суд –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні  позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог  щодо предмета спору:  Відкрите акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод» про стягнення заборгованості, процентів, пені за Кредитним  договором про надання  мультивалютної кредитної лінії № 7-КБ від 29.11.2005 року та за договором  овердрафта № 71 –ОД-КБ від  15.09.2008 року – відмовити в повному обсязі.

          Апеляційну скаргу на рішення  суду першої інстанції  може  бути подано до Апеляційного  суду  Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави протягом  десяти днів з  дня проголошення  рішення. Особи, які  брали участь у справі, але не були присутні у судовому  засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати  апеляційну скаргу  протягом  десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави   Н. І. Крючко