Ленінський районний суд м.Полтави

Справа №  2-а-814/11

                                                            П О С Т А Н О В А

30.06.2011м. Полтава

30 червня 2011 року          Ленінський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді:   Тимчук Р.І.,

при секретарі:                     Кійченко М.Ю.,

розглянувши в залі суду м.Полтава адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Ленінської районної у м.Полтаві ради, про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення та визнання дій УПСЗН в недоплаті зазначеної допомоги протиправними

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Ленінської районної у м.Полтаві ради, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахуванні щорічної допомоги на оздоровлення, враховуючи те, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, посвідчення серії НОМЕР_1 від 11.05.1994р., а також ін валідом 3 групи, посвідчення              № НОМЕР_2 від 19.06.1995р. 1 лютого 2011 року він звернувся до Управління праці та соціально го захисту населення виконкому Ленінської районної у м.Полтаві ради з зая вою про здійснення перерахунку та виплату недоотриманої щорічної допомо ги на оздоровлення з розрахунку 4-х мінімальних заробітних плат, Управління повідомило, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраж дали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за 2001-2005 роки призначена допомога на оздоровлення по 21,50грн. щорічно, а постановою Кабінету Мі ністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздо ровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», призначена допомога на оздоровлення в сумі 90грн. щорічно. Оскільки Верховна Рада України жодних рішень про закони України щодо обмежень у виплаті щорічної допомоги на оздоровлення для постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи не приймала, то постанови КМУ № 836 від 26.07.1996р. та № 562 від 12.07.2005р. щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоров лення не відповідають чинному законодавству України та є неконституційними. Тому, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення застосуванню підлягає стаття 48 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно бильської катастрофи», якою інвалідам 3 групи встановлена щорічна допо мога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Просить: дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Ленін ської районної у м.Полтаві ради в частині недоплати щорічної допомоги на оздоровлення визнати протиправними; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Ленінської районної у м.Полтаві ради здійснити перерахунок та провести виплату недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення з 2001 року з розрахунку 4 мінімальних заробітних плат; стягнути з відповідача на його користь недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2001-2010 роки в сумі 15794,50грн.; зобов’язати здійснити розрахунок та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік.

          Відповідач Управління праці та соціального захисту населення виконкому Ленінської районної у м. Полтаві ради, у своїх запереченнях зазначив, що не визнає заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав: Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» закріплено норму, якою стверджується, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, провадиться за рахунок державного бюджету. Виконання Закону залежить від фінансових ресурсів дохідної частини Державного бюджету України. Відповідно до ст.95 Конституції України виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове призначення цих видатків. Статтею 87 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюються у встановленому порядку за рахунок наявних надходжень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів призначень, передбачених у Державному бюджеті України. Відповідно до пункту 5 статті 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Таким чином, розпорядники коштів нижчого рівня на законодавчому рівні позбавлені права самостійно, на власний розсуд, визначати розміри компенсаційних виплат. Кабінет Міністрів України, виконуючи Закон України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, здійснює видатки на реалізацію положень в межах асигнувань, затверджених Верховною Радою України. Враховуючи вимоги ст.95 Конституції України та Бюджетного кодексу України, Кабінетом Міністрів України встановлено розмір компенсаційних виплат, зокрема у розмірах визначених постановами КМУ «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836 та № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Даними постановами Кабінет Міністрів України встановив гарантований мінімальний розмір розрахункової величини для виплати одноразової компенсації за встановлення групи інвалідності, передбаченої статтею 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Щорічна допомога на оздоровлення була призначена та виплачувалася позивачу, відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанов КМУ «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836 та №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення здійснена за 2001 - 2010 рік. Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік», Кабінет Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Просить: визнати, що за 2001-2010 рік виплата щорічної допомоги на оздоровлення проведена правомірно, без порушень вимог чинного законодавства; відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

          В судовому засіданні позивач підтримав позов, та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що обмеження позивних вимог згідно ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячним строком звернення немож ливе з огляду на те, що ч.3 ст.99 КАС України передбачає наяв ність й інших строків для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів. Частиною 1 ст.76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР встановлено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, спричиненої Чорнобильською катастрофою, заподіяної життю і здоров’ю особи, строком давності не обмежується. Згідно з вимогами ст.ст.62, 63 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів Украї ни, рішення якого є обов'язковим для виконання міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форми власності. Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією вищевказаного Закону, здійс нюється за рахунок державного бюджету. 05.10.2006 року Верховною Радою України внесено зміни до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ і відповідно до вимог ст.71 дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Оскільки Верховна Рада України жодних рішень про Закони України щодо обмежень у виплаті щорічної допомоги на оздоровлення для постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи не приймала, то з огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами під час вирішення питання розміру щорічної допомоги на оздоровлення застосуванню підлягає ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат на час виплати. Конституційний Суд відмітив, що згідно ст.22 Конституції України зміст і обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений. За висновками Конституційного Суду України закон про бюджет України не може вносити зміни, зупиняти дії чинних законів України, а також встановлювати інші правові регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Представник відповідача в судовому засіданні, підтримав письмові заперечення Управління праці та соціального захисту населення виконкому Ленінської районної у м.Полтаві ради, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що відповідно до ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав. Пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на ньому наполягає одна із сторін.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, при цьому суд бере до уваги наступне.

Позивач з 11.05.1994 року належить до 1-ї категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.05.1994 року, згідно якого позивач набув право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», (далі - Закон).

Відповідно до довідок Полтавської обласної МСЕК № 1 від 20.04.1999р. № 0205133, від 26.04.2004р. № 0010734, позивачу була встановлена ІII група інвалідності з 20.04.1999p., та з 26.04.2004р., безстроково, за захворюванням, яке пов'язано з наслідками участі в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивачу, як особі, що постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, 1-ї категорії, як зазначено у довідці УПСЗН від 23.05.2011 року, проведені виплати щорічної допомоги на оздоровлення у наступних розмірах: 2001-2005р.р. по 21,50грн. кожний рік; 2006-2011р.р. по 90грн. кожний рік. Всього на загальну суму 647,50грн.

Згідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам III групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент виплати. Тобто для розрахунку суми щорічної допомоги на оздоровлення, яка підлягає стягненню за відповідний рік, необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, який був встановлений або на момент часткової сплати щорічної допомоги на оздоровлення (якщо така допомога сплачувалася позивачу частково), або на момент вирішення спору судом (якщо до винесення постанови суду така допомога взагалі не сплачувалася).

Відповідно до законодавства України розміри мінімальної заробітної плати в періодах, які розглядаються в цій справі, складали:

-01.07.2000-31.12.2001р. - 118грн., Закон України від 01.06.2000 р. N 1766-III;

-01.01.2002-30.06.2002р. - 140грн., Закон України від 13.12.2001 р. N 2896-III;

-01.07.2002-31.12.2002р. - 165грн., Закон України від 13.12.2001 р. N 2896-III;

-01.01.2003-30.11.2003р. - 185грн., Закон України від 26.12.2002 р. N 372-IV;

-01.12.2003-31.12.2003р.  – 205грн., Закон України від 26.12.2002 р. N 380-IV;

-01.01.2004-31.08.2004р. – 205грн., Закон України від 26.12.2002 р. N 380-IV;

-01.09.2004-31.12.2004р. – 237грн., Закон України від 27.11.2003 р. N 1344-IV;

-01.01.2005-31.03.2005р. – 262грн., Закон України від 23.12.2004 р. N 2285-IV;

-01.04.2005-30.06.2005р. – 290грн., - // -;

-01.07.2005-31.08.2005р. – 310грн., - // -;

-01.09.2005-31.12.2005р. – 332грн., - // -;

-01.01.2006-30.06.2006р. – 350грн., Закон України від 20.12.2005 р. N 3235-IV;

-01.07.2006-30.11.2006р. – 375грн., - // -;

-01.12.2006-31.12.2006р. – 400грн., - // -;

-01.01.2007-31.03.2007р. – 400грн., Закон України від 19.12.2006 р. N 489-V;

-01.04.2007-30.06.2007р. – 420грн., - // -;

-01.07.2007-30.09.2007р. – 440грн., - // -;

-01.10.2007-31.12.2007р. – 460грн., - // -;

-01.01.2008-31.03.2008р. – 515грн., Закон України від 28.12.2007 р. N 107-VI;

-01.04.2008-30.09.2008р. – 525грн., - // -;

-01.10.2008-30.11.2008р. – 545грн., - // -;

-01.12.2008-31.12.2008р. – 605грн., - // -;

-01.01.2009-31.03.2009р. – 605грн., Закон України від 26.12.2008 року N 835-VI;

-01.04.2009-30.06.2009р. – 625грн., - // -;

-01.07.2009-30.09.2009р. – 630грн., - // -;

-01.10.2009-31.10.2009р. – 650грн., - // -;

-01.11.2009-31.12.2009р. – 744грн., Закон України від 26.12.2008 року N 835-VI, Закон України від 20.10.2009 р. N 1646-VI;

-01.01.2010-31.03.2010р. – 869грн., Закон України від 20.10.2009 р. N 1646-VI, Закон України від 27.04.2010 р. N 2154-VI;

-01.04.2010-30.06.2010р. – 884грн., - // -;

-01.07.2010-30.09.2010р. – 888грн., - // -;

-01.10.2010-30.11.2010р. – 907грн., - // -;

-01.12.2010-31.12.2010р., - 922грн., - // -;

-01.01.2011-01.04.2011р., - 941грн., Закон України від 23.12.2010 р. № 2857-VI.

Тобто, загальний розмір щорічної допомоги на оздоровлення, що підлягає стягненню, складає 17952,5грн., а саме :

-за 2001р. –  450,50 (4 х 118 – 21,50) грн.;
-за 2002p. –   538,50 (4 x 140 - 21,50) грн.;  

-за 2003р. –  718,50 (4 х 185 - 21,50) грн.;  

-за 2004р. -   798,50 (4 х 205 - 21,50) грн.;  

-за 2005р. –  1026,50 (4 х 262 – 21,50) грн.;

-за 2006р. –  1310 (4 х 350 – 90) грн.;

-за 2007р. –  1510 (4 х 400 – 90) грн.;

-за 2008р. –  1970 (4 х 515 – 90) грн.;

-за 2009р. –  2510 (4 х 650 – 90) грн.;

-за 2010р. –  3446 (4 х 884 – 90) грн.;

-за 2011р. –  3674 (4 х 941 – 90) грн.

Позивач звертався до відповідача - УПСЗН з заявою про виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але письмовою відповіддю відповідача йому було відмовлено в цих виплатах з огляду на те, що, на думку відповідача, відсутні підстави такої сплати та є правомірним визначення розміру виплат позивачу в сумі за 2001-2005р.р. – 107,5грн., за 2006-2011р.р. – 540грн. Таким чином, проаналізувавши правові позиції сторін, суд приходить до висновку про те, що недоплата відповідачем щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2011 роки в сумі 17952,5грн., є неправомірною, оскільки не відповідає вимогам статті 48 Закону.

 Суд не приймає доводи представника відповідача про те, що розмір спірних виплат повинен розраховуватися у відповідності до постанов КМУ № 836 від 26.07.1996р. та № 562 від 12.07.2005p., згідно з якими позивачу виплачено суми у нижчих розмірах, ніж передбачено в Законі. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативним актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону та Закони України, які встановлювали мінімальний розмір заробітної плати відповідно на час встановлення інвалідності, часткової сплати сум щорічної допомоги на оздоровлення.

Стаття 48 Закону, передбачала право КМУ встановлювати розміри щорічної допомоги на оздоровлення, в редакції лише з 01.01.2008р. по 21.05.2008р., відповідно до змін, що вносилися розділом II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а з 22.05.2008р., втратила чинність, тому, що зазначені зміни, внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік ...», були визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 22.05.2008р.     № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008р.

Зупинення дії статті 48 Закону на 2006-2007 роки Законами України про Державний бюджет України на 2006 та 2007 роки та зміна цієї норми на 2008 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України», на думку суду, не може прийматися до уваги через таке.

Частиною 4 ст.9 КАС України встановлено, що: У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, ... суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

В даному випадку відповідні положення Законів України про Державний бюджет України на 2006 - 2008 роки, що призупиняли або змінювали положення статті 48 Закону, прямо суперечать положенням частини 3 статті 22 Конституції України, тому, що значно погіршують права осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на отримання виплат за шкоду, заподіяну їх здоров'ю. З цих причин зазначені положення Законів України про Державний бюджет України на 2006 - 2008 роки не можуть застосовуватися.

Крім того, Рішеннями КСУ від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 по справі № 1-29/2007 та від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008р., зазначені положення Законів України про Державний бюджет України на 2007 та 2008 роки були визнані неконституційними.

При чому при винесенні цих Рішень КСУ сформулював таку правову позицію: законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни, призупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, які є предметом інших законів України.

На думку суду, зазначені висновки КСУ щодо Законів України про Державний бюджет України на 2007 та 2008 роки стосуються закону про Державний бюджет України на будь-який рік, адже Конституцією України та Бюджетним кодексом України визначено предмет та особливості закону про Державний бюджет України взагалі, тобто на будь-який рік.

Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності, суд приходить до висновку про те, що на вимоги позивача не розповсюджується строк давності звернення до суду в тому числі і встановлений ч.2 ст. 99 КАС України з наступних причин.

Частиною 3 ст.99 КАС України передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду ніж той, що встановлений ч.2 ст. 99 КАС України.

 Щорічна допомога на оздоровлення, передбачена статтею 48 Закону є нічим іншим як компенсацією шкоди, заподіяної здоров'ю людини в результаті Чорнобильської катастрофи.

Статтею 13 Закону, встановлено, що: Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за - пошкодження здоров'я  або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ;...»

Згідно п.3 ч.1 ст.268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, спричиненої каліцтвом, іншою втратою здоров'я.

Крім того, згідно абзацу 19 статті 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995р. № 39/95-ВР, атомні електростанції відносяться до ядерних установок. Згідно абзацу 22 статті 1 цього закону: «ядерна шкода - втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, ... що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї ...". Згідно відповідних довідок МСЕК інвалідність (стійка втрата здоров'я та втрата працездатності) позивача є наслідком хвороби, отриманої в результаті участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Тобто зазначена шкода, спричинена здоров'ю позивача, є саме ядерною шкодою. А згідно частини 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»: «Право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності».

Таким чином на користь позивача потрібно стягнути з відповідача - УПСЗН за рахунок коштів Державного бюджету України недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2001-2011 роки в загальній сумі 17952,5грн.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 8, 22, 46, 95 Конституції України, Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 по справі № 1-29/2007, від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 та від 27.11.2008р. № 26-рп/2008 по справі № 1-37/2008p., статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Постановами Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та від 13.06.2007р. № 8 «Про незалежність судової влади», ст.ст.10, 11, 15, 100, 160, 161, 162, 163, 167, 185, 186 КАС України

    П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Ленінської районної у м.Полтаві ради, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень неправомірними та стягнення недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення задовольнити повністю.

 Визнати неправомірною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконкому Ленінської районної у м.Полтаві ради щодо несплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2011p.p. у розмірах, встановлених статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління праці та соціального захисту населення виконкому Ленінської районної у м.Полтаві ради недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2001-2011 роки в загальній сумі 17952,5грн., як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Постанова може бути оскаржена до апеляційного адміністративного суду через місцевий суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом 10 днів з дня її проголошення

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави    Р. І. Тимчук