Головуючий по 1-й інстанції:Демчука П.В. Справа № 22-а-281/08 Ізяславський районний суд Хмельницької області ряд.ст.зв. № 31
№ 2-а-20/07
Доповідач: Олендер І.Я.
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 січня 2007 року м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі:
головуючого-судді Олендера І.Я.,
суддів Кушнерика М.А., Шавеля Р.М.,
при секретарі Соколовській А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Ізяславського районного суду Хмельницької області від 08 травня 2007 року по справі № 2-а-20/07 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницького обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови у встановлені статусу учасника бойових дій - ветерана війни та зобов'язання визнати учасником бойових дій та встановити статус ветерана війни, -
в с т а н о в и л а :
08 травня 2007 року Ізяславським районним судом Хмельницької області прийнято постанову по адміністративній справі № 2-а-20/07 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницького обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови у встановлені статусу учасника бойових дій - ветерана війни та зобов'язання визнати учасником бойових дій та встановити статус ветерана війни, якою позов задоволено та зобов'язано Міністерство Оборони України в особі Комісії МО України щодо розгляду спірних питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни, встановити позивачу статус учасника бойових дій.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачами неправомірно відмовлено позивачу у встановлені статусу учасника бойових дій, а відтак встановлення статусу ветерана війни, оскільки з поданих ним документів та з архівних довідок чітко вбачається, що він проходив військову службу в в/ч п.п.34999 в період з 25.10.1965 р. по 20.11.1968 р. в звані рядового на посаді заряджаючого, яка з 21.08.1968 р. по 08.11.1968 р. дислокувалась на території Чехословаччини, а полк в якому проходив службу позивач виконував свій інтернаціональний обов'язок, по захисту соціалізму в ЧССР, і по 09 вересня виконував бойові задачі командування, а тому відповідно до вимог Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” підпадає під коло осіб, яким надається статус учасника бойових дій - ветерана війни.
Вказану постанову оскаржив відповідач - Міністерство оборони України, представник якого в поданій апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, в зв'язку з чим просить постанову скасувати та постановити нову, якою повністю відмовити в позові.
Як на доводи в своїй апеляційній скарзі представник відповідача покликається на те, що позивачем при зверненні до відповідачів у 2005 році не було надано відповідних архівних документів якими би підтверджувався факт приймання ним участі у бойових діях чи забезпечені бойової діяльності військ, оскільки сам факт проходження військової служби заявником на території Чехословаччини не є підставою для визнання його учасником бойових дій на даний час, а таке можливо було лише на час дії Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції, що діяла до 22.12.1995 року, до внесення змін.
Позивач та представники відповідачів в судове засідання не явились, хоча належним чином були повідомлені про час, дату та місце апеляційного розгляду, тому на підставі ч.4 ст.196 КАС України такий проведено у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає підстави для її часткового задоволення.
Судом першої інстанції було безспірно встановлено, що позивач проходив дійсну строкову військову службу в Збройних Силах СРСР у військовій частині „Польова пошта 34999" з 25.10.1965 року по 20.11.1968 року, про що свідчать записи у військовому квитку(а.с.5-6).
Як вбачається з копії довідки Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, що надійшла на запит Ізяславського райвійськкомату, ОСОБА_1. проходив службу у в/ч п.п. 34999 в період з 25.10.1965 року по 20.11.1968 року в званні рядовий на посаді заряджаючого. Також у довідках зазначено: п.п. 34999 з 21.08.68 р. по 08.11.68 р. військова частина дислокувалася на території Чехословаччини. В історичному формулярі в/ч п.п. 34999 за 1943-89 рр. значиться: ,, 21.08.68 р. полк в складі другого ешелону дивізії, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок, по захисту соціалізму в ЧССР, перетнув державний кордон НДР - ЧССР і по 9 вересня виконував бойові задачі командування..." (а.с.10).
Вказане на думку суду першої інстанції є достатнім для визнання позивача учасником бойових дій, а відтак встановлення йому статусу ветерана війни, тому відмова у цьому зі сторони відповідачів є неправомірною.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується в цій частині з доводами суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та доводяться вказаними вище письмовими доказами, а також узгоджуються з вимогами матеріального права, на неправильне застосування якого вказує апелянт.
Як встановлено судом першої інстанції позивач ОСОБА_1. вище вказану архівну довідку разом з іншими належними матеріалами представив 2005 року на розгляд комісії по визначенню статусу ветеранів війни при Хмельницькому облвійськкоматі, які остання направила на розгляд комісії із спірних питань пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни і така своїм рішенням від 12 жовтня 2005 року позивачу відмовила у визнанні учасником бойових дій через те, що відсутнє архівне підтвердження про участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (а.с.7-8,18-19).
Однак, відповідно до ст.4 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни відносяться учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Ст. 5 зазначеного Закону визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), як у воєнний так і у мирний час.
При цьому згідно ст. 6 ч. 1 Закону учасниками бойових дій на території інших країн є військовослужбовці Радянської Армії, ВМФ, КДБ, військовослужбовці МВС колишнього СРСР, працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ, цією ж статтею встановлено, що визначення переліку держав, періоди бойових дій у них та територій працівників віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.
Зокрема Постановою КМ України від 8 лютого 1994 року № 63 „ Про організаційні заходи щодо застосування Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії і періоди бойових дій на їх території. Однією із таких держав, визначених у переліку, є Чехословаччина, період бойових дій - з 20 серпня 68 року по 1 січня 1969 року.
Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що позивач надав достатньо доказів, що відповідно до вимог зазначеного вище матеріального права надавало йому право на отримання статусу учасника бойових дій - ветерана війни, однак відповідачі розглядаючи його питання такі проігнорували.
Так, відмовляючи позивачу у встановлені статусу учасника бойових дій - ветерана війни відповідачі конкретно не зазначили, яке саме відсутнє архівне підтвердження про участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ, та не вказали чому не взята до уваги архівна довідка Центрального архіву МО РФ про те, що військова частина, в якій проходив службу позивач, на території Чехословаччини “виконувала бойові задачі командування”.
При цьому суд першої інстанції на підставі показань свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3. та поданих письмових доказів встановив, що іншим громадянам, на підставі архівних довідок аналогічним тій, що видано позивачу, було встановлено статус ветеранів війни, що свідчить про неоднакове застосування вимог матеріального права по відношенню до різних громадян за наявності однакових умов та обставин, що вказує на порушення вимог ст.24 Конституції України, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Наведене вище на думку колегії суддів дає підстави важати, що відмова зі сторни відповідача у встановлені позивачу статусу ветрана війни є неправомірною, зроблені висновки необгрунтованими, упередженими і дані обставини вказують на те що відповідач при прийняті оскаржуваного діяв - необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; упереджено; без дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Ізяславського районного суду Хмельницької області від 08 травня 2007 року по справі № 2-а-20/07 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницького обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови у встановлені статусу учасника бойових дій - ветерана війни та зобов'язання визнати учасником бойових дій та встановити статус ветерана війни, - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.
На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після проголошення, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: М.П.Кушнерик
Р.М.Шавель