ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2011 р. м.Вінниця Справа № 2а/0270/3260/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,
при секретарі судового засідання: Чорному В.В.
за участю представника:
позивача : ОСОБА_1
у відсутність відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області
про: скасування постанови та зобов"язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про скасування постанови від 23.05.11 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов’язання прийняти до виконання виконавчий документ № 2-а-2891/08 від 28.04.11 р.
Позов мотивований, зокрема, тим, що 19 травня 2011 року позивачем до державної виконавчої служби передано виконавчий лист для примусового виконання судового рішення. Однак, постановою від 23 травня 2011 р. у відкритті виконавчого провадження відмовлено з тих підстав, що виконавчі листи можуть бути пред’явлені до виконання лише протягом року, тоді як у виконавчому листі зазначено строк 3 роки. З такою постановою, на думку позивача, не можна погодитись оскільки виконавчий лист було видано тоді коли строк пред’явлення виконавчого документа до виконання був встановлений три роки, про що і зазначено у виконавчому документі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце судового розгляду повідомлений, що підтверджується розпискою про вручення судової повістки.
Згідно з частиною 4 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб"єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ціж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких умов відповідача, який не є суб"єктом владних повноважень.
Відповідно до вимог статті 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач не прибув в судове засідання, не повідомив про причини неявки суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача відповідно до положень статті 128 КАС України.
Повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
23.05.2011р. державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа), а саме, виконавчого листа №2а-2891/08 виданого 28.04.2011 р.
Як підставу для відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження, державним виконавцем в оскаржуваній постанові визначено наявність обставин, які виключають здійснення виконавчого провадження, а саме: виконавчі листи можуть бути пред’явлені до виконання протягом року, а в виконавчому листі, пред’явленому на виконання зазначено строк пред’явлення 3 роки, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
При цьому, приймаючи оскаржувану постанову, державний виконавець керувався п.6 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження", якою передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.
Супровідним листом № 11859 від 23.05.2011р. постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження лише 21 червня 2011 р. направлена позивачеві простим листом, та отримана ним 23.06.2011 р. (а.с.5).
Не погоджуючись з таким рішенням суб’єкта владних повноважень, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявленого позову суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 ЗУ "Про виконавче провадження" в редакції Закону № 2677-VI від 04.11.2010 року, що набрав законної сили 09.03.2011 року виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження" чітко визначені підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Так, вказаною нормою визначено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, зокрема, у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.
Як вбачається з виконавчого листа - строк пред'явлення до виконання виконавчого документа по справі №2-а-2891/08 - до 20.05.2011 року, тобто протягом трьох років з наступного дня після набрання постановою Вінницького окружного адміністративного суду законної сили (судове рішення набрало законної сили 19 травня 2008 р.)
Оцінюючи надані докази, суд приходить до висновку, що вказаний виконавчий лист пред'явлено до виконання в межах строків, визначених ЗУ "Про виконавче провадження" як в старій редакції, так і в редакції чинній з 09.03.2011 року.
В свою чергу, державним виконавцем, в оскаржуваній постанові не наведено обґрунтування правомірності віднесення зазначеного у виконавчому листі строку пред'явлення його до виконання протягом трьох років до обставин, які виключають здійснення виконавчого провадження.
Крім того, судом не встановлено обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження за виконавчим листом №2-а-2891/08, виданого 28.04.11 р. Вінницьким окружним адміністративним судом.
Так, з аналізу положень Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що обов'язок зазначення (обрахунку) строку пред'явлення виконавчого документа до виконання покладено на органи, що видають виконавчий документ.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження", строк пред'явлення до виконання судових рішень обчислюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Аналізуючи наведену норму, суд приходить до висновку, що оскільки строк пред'явлення виконавчого листа до виконання обчислюється з дня набрання чинності постанови суду, то й визначається з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження", в редакції чинній на день набрання рішення законної сили.
Пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції чинній до 09.03.2011р. (та на момент набрання законної сили судовим рішенням), передбачено, що виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред'явлені до виконання - протягом трьох років.
Крім того, нормами Закону України "Про виконавче провадження" визначено повноваження державного виконавця на перевірку наявності у виконавчому документі строку пред'явлення його до виконання, а також його дотримання стягувачем. Жодною нормою вказаного Закону до повноважень та компетенції державного виконавця не віднесено перевірку правомірності визначення (обрахунку) строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
За таких обставин, зробивши висновок, що зазначений у виконавчому документі строк пред'явлення його до виконання суперечить вимогам Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець вийшов за межі наданих йому повноважень.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, та в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб’єкт владних повноважень зобов’язаний подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути доказами у справі.
Однак відповідачем не надано жодних ґрунтовних доказів та обставин, які б виключали підстави відкриття виконавчого провадження.
Зі змісту адміністративного позову вбачається, що позивач просить суд скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов'язати відповідача прийняти до виконання виконавчий документ №2-а-2891/08 від 28.04.11 р.
Положеннями статті 162 КАС України передбачено, що способом захисту від протиправного рішення суб'єкта владних повноважень є або визнання протиправним такого рішення чи його окремих положень і його скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. З наведеного слідує, що скасування рішення суб`єкта владних повноважень є наслідком визнання цього рішення протиправним.
Суд вважає, що для захисту прав, свобод та інтересів позивача, позов підлягає задоволенню в частині скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП№25961670 від 14.04.2011 року.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти до виконання виконавчий документ № 2-а-2891/08 від 28.04.11 р., слід роз'яснити, що суд не вправі підміняти орган державної влади, та нав'язувати власну позицію щодо необхідності прийняття виконавчого документа до виконання, у зв'язку з тим, що це належить до виключної компетенції органів державної виконавчої служби.
Так, вирішуючи даний спір суд виходить з того, що в главі 3 Закону України «Про виконавче провадження»та пункті 3 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 15.12.99 р. № 74/5, чітко передбачено загальні умови та порядок виконавчого провадження.
Зокрема, виключно до компетенції державного виконавця віднесено прийняття за результатом розгляду поданих стягувачем заяви та виконавчого документа відповідного рішення, а саме, про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом або відмову у відкритті виконавчого провадження.
За таких обставин, суд не може підміняти державний орган та давати вказівки, які б свідчили про вирішення судом питань, які належать до виключної компетенції суб’єкта владних повноважень, а в даному випадку, зобов’язувати приймати наперед визначене рішення.
А тому, за сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо зобов’язання прийняти до виконання виконавчий документ не підлягають задоволенню.
Разом з тим, враховуючи положення частини 2 статті 11 КАС України, якою визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, суд дійшов до висновку про доцільність виходу за межі позовних вимог, та необхідність зобов'язати відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області вчинити дії щодо розгляду питання про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду №2-а-2891/08, виданого 28.04.11 р.
Положення частини 2 статті 19 Конституції України зобов'язують органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до положень, закріплених статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами статей 71, 86 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню в частині скасування оскаржуваного рішення суб"єкта владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області від 23.05.2011 року ВП № 27078634 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа).
Зобов’язати відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області вчинити дії щодо розгляду питання про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду №2-а-2891/08, виданого 28.04.11 р.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1,70 грн. (одну грн. 70 коп.), сплачених згідно квитанції №27від 01.07.2011 року (а.с.2).
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна
25.07.2011