Категорія №10.3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 серпня 2011 року Справа № 2а-5868/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Петросян К.Є.,
за участю секретаря Ковіної І.В.,
в присутності сторін
представників позивача: ОСОБА_2 (дов. №03-06/1070 від 10.06.2011),
представник відповідача: ОСОБА_3 (наказ №35 від 31.05.2007),
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Ровеньківське АТП №10956» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за не зайняті місця інвалідами у 2010 році , -
В С Т А Н О В И В:
06 липня 2011 року позивач Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відкритого акціонерного товариства «Ровеньківське АТП №10956» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за не зайняті місця інвалідами у 2010 році у розмірі 67528,04 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1661,32 грн., в обґрунтування якого позивач зазначив наступне.
Згідно ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів».
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом.
В порушення вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на підприємстві ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» у 2010 році замість шести інвалідів працювало двоє.
Таким чином, відповідач до 15.04.2011 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 67528,04 грн.
Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПI за 2010 рік.
Оскільки вищезазначена сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк відповідачем не сплачена, ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» нараховано пеню в сумі 1661,32 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 67528,04 грн., та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1661,36 грн.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Зазначив, що ВАТ «АТП №10956» було відмовлено у працевлаштуванні інвалідів за направленням Ровеньківського міського центру зайнятості, що підтверджується листом Ровеньківського міського центру зайнятості від 24.05.2011 за №10/3-770. Тому просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в своїх запереченнях зазначив наступне.
У 2010 році на підприємство для працевлаштування звернулися інваліди 3 групи – ОСОБА_4, який був прийнятий на постійне місце роботи на посаду слюсаря та ОСОБА_5 – прийнятий на постій місце роботи на посаду контролера технічного стану автомобілів, про що було повідомлено Ровеньківський міський центр зайнятості.
З центру зайнятості на підприємство було направлено для працевлаштування інваліда 3 групи ОСОБА_6, який був прийнятий на постійне місце роботи підсобним робочим.
Зазначив, що обов’язок здійснювати пошук підходящої роботи, згідно рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань відповідно до ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», покладено на державну службу зайнятості.
ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» кожен місяць 2010 року подавало до Ровеньківського міського центру зайнятості звіти форми №3-ПН. Тому вважає, що підприємством були виконані усі вимоги законодавства для працевлаштування інвалідів. З боку підприємства відмови у працевлаштуванні інвалідів не було, направлені з центру зайнятості особи добровільно відмовилися від працевлаштування.
З урахуванням викладеного, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:
- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Відповідно до ч.3 ст.18-1 цього Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. (ч. 2 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Як вбачається з матеріалів справи, 24 лютого 2011 року ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, подало до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (а.с.21), в якому зазначило середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи.
На виконання вимог п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, щодо надання до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» протягом 2010 року у відповідності до вимог Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, подавало до Ровеньківського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, в яких зазначало про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (а.с.7-19, 31-42).
Листом від 24 травня 2011 року №10/3-770 Ровеньківський міський центр зайнятості повідомив, що ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» у 2010 році було відмовлено у працевлаштуванні інвалідів за направленням центру зайнятості (а.с.6).
Однак, суд критично оцінює зазначений лист, оскільки факт відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи, з огляду на наступне.
Відповідно до направлень на працевлаштування від 26.08.2010, 05.11.2010, 09.06.2010, Ровеньківським міським центром зайнятості було направлено ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для працевлаштування на посаду підсобного робітника. Відповідно до корінця направлення на працевлаштування ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовлено у прийнятті на роботу із зазначенням причини – кандидатура не відповідає вимогам (а.с.46-48).
Відповідач у судовому засіданні зазначив, що з його боку факту відмови у працевлаштуванні даних інвалідів не було, зазначені особи добровільно відмовилися від працевлаштування, через невідповідність їх кандидатури вимогам, передбаченим для посади підсобного робітника, у зв’язку із чим ним було вказано причину відмови саме «кандидатура не відповідає вимогам», а не «відмовилася особа».
Крім того, з наданих відповідачем у судовому засіданні заяв від ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вбачається, що зазначені особи від працевлаштування відмовилися добровільно за станом здоров’я; з боку ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» відмови у працевлаштуванні зазначених інвалідів не було (а.с.70-72).
Суд критично оцінює доводи представника позивача стосовно того, що заяви ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не є належним доказом у справі, оскільки зазначені заяви містять достатньо відомостей для ідентифікації осіб, які склали ці заяви, як то: прізвище, ім’я по батькові, адреса проживання та особистий підпис особи. Вказані обставини, на думку суду, не викликають сумнівів щодо достовірності зазначених заяв.
Крім того, направленням на працевлаштування від 10.02.2010, Ровеньківським міським центром зайнятості було направлено ОСОБА_10 для працевлаштування на посаду підсобного робітника до ВАТ «Ровеньківське АТП №10956» (а.с.69). Відповідно до корінця направлення на працевлаштування вбачається, що ОСОБА_10 було відмовлено у прийнятті на роботу із зазначенням причини – відмовилася особа за станом здоров’я та скріплено особистим підписом вказаної особи.
Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Слід зазначити, що відповідач з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, на виконання вимог ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-XII, Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою КМУ від 31.01.2007 №70, протягом 2010 року надавав інформацію Ровеньківському міському центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів за формою 3-ПН, а позивачу – звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
Наявність вакансій для працевлаштування інвалідів було зазначено у звітах за формою 3-ПН станом на 28.01.2010, 28.02.2010, 28.03.2010, 28.04.2010, 28.05.2010, 28.06.2010, 28.07.2010, 28.08.2010, 28.09.2010, 28.10.2010, 29.11.2010 та 28.12.2010 (а.с.31-42). Також звіт про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПI був наданий позивачу (а.с.21).
Вищезазначене свідчить, що відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві.
Суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не працевлаштування необхідної кількості інвалідів, у зв’язку із добровільною відмовою осіб від такого працевлаштування за станом здоров’я та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Згідно із ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 67528,04 грн. за невиконання у 2010 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 1661,36 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до пункту 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 04.08.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено на 08.08.2011 року, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України суд, –
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Ровеньківське АТП №10956» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за не зайняті місця інвалідами у 2010 році, відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 08 серпня 2011 року.
Суддя К.Є. Петросян