КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 червня 2011 року № 2а-2115/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р. при секретарі судового засідання –Талалакіну С.М. за участю представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіальної державної інспекції праці у Київській області
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, видачу дубліката трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіальної державної інспекції праці у Київській області (далі - ТДІП у Київській області) та просить (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):
- визнати протиправним та скасувати наказ Територіальної державної інспекції праці у Київській області №13-ос від 17.03.2011 р. «Про звільнення ОСОБА_1.»;
- поновити її на роботі на посаду головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці у Київській області;
- зобов’язати Територіальну державну інспекцію праці у Київській області видати їй дублікат трудової книжки без запису про звільнення на підставі наказу Територіальної державної інспекції праці у Київській області за №13-ос від 17.03.2011 р. «Про звільнення ОСОБА_1.»;
- стягнути з Територіальної державної інспекції праці у Київській області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 13330,68 грн.;
- стягнути з Територіальної державної інспекції праці у Київській області на її користь моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.
У обґрунтування своїх вимог вказує, що 16.05.2002 р. наказом ТДІП у Київській області її призначено на посаду провідного спеціаліста-державного інспектора праці ТДІП у Київській області за переведенням з головного управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, присвоєно 11 ранг державного службовця. З 01.08.2006 р. вона перебувала на посаді головного державного інспектора праці ТДІП в Київській області.
Вказує, що під час її перебування у відпустці 17.03.2011 р. відповідач наказом №13-ос звільнив її з роботи з 09.03.2011 р. за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. З текстом вказаного наказу її не ознайомили, а копію Наказу вона отримала лише 29.03.2011 р. особисто у відділенні поштового зв'язку м.Біла-Церква-17.
Вважає, що Наказ про звільнення її із займаної посади є протиправним, прийнятий з порушенням вимог законодавства України тому підлягає скасуванню.
Пояснює, що 13.01.2011 р. Білоцерківським міжрайонним МСЕК їй було встановлено другу групу інвалідності із загальним захворюванням. 02.03.2011 р. вона звернулась до відповідача із заявою про надання чергової відпустки з 09.03.2011 р. у зв'язку з погіршенням стану здоров'я. 03.03.2011 р. в телефонному режимі заступником начальника ТДІП у Київській області її було повідомлено, що відпустка не надається та готується лист щодо неможливості надання такої відпустки. Оскільки вона інвалід, то відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустку» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР (далі – Закон №504/96-ВР), має право на відпустку в зручний для неї час направила відповідачу нову заяву на відпустку і після закінчення якої, просила звільнити її у зв'язку з виходом на пенсію.
Вказує, що Заяву на відпустку вона написала по причині придбання путівки за кордон і відкласти лікування або перенести виліт в такий короткий термін не мала можливості. Відбула вона за кордон 08.03.2011 р. і, оскільки 04.03.2011 р. не отримала від керівництва обґрунтованої відповіді на її заяви, тому і використала путівку та скористалася своїм гарантованим законодавством правом на щорічну відпустку у зручний для себе час.
Вважає, що вона законно, в межах норм чинного законодавства, скористалася наданим законом правом на отримання чергової відпустки як інваліду. Відповідно, протиправні дії відповідача виразились у не попередженні її про звільнення, звільненні під час перебування у щорічній черговій відпустці, не оголошенні та не видачі наказу про звільнення.
У судових засіданнях позивач, та його представник підтвердили обставини викладені у позовній заяві, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Відповідач – ТДІП у Київській області проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. У обґрунтування своєї правової позиції вказує, що позивач на свій розсуд без оформлення наказу про надання відпустки відбула до Ізраїлю, де перебувала з 08.03.2011 р. по 15.03.2011 р. згідно відміток у закордонному паспорті.
Зазначає, що Порядок і умови надання відпусток регулюється ст.79 КЗпП України та ст.10 Закону №504/96-ВР. Зокрема ч.4 ст.79 КЗпП України передбачає, що черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджуються власником або уповноваженим ним органом, за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.
Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Це стосується і пільгових категорій працівників. За результатами такого узгодження остаточну дату відпустки визначає власник. У зв'язку чим він зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну. А відповідно до ч.3 ст.115 КЗпП України зобов'язаний провести розрахунки з працівником не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Працівник не має права самовільно піти у відпустку, коли роботодавець не погоджується надати її.
Вважає, що для отримання відпустки недостатньо лише заяви від працівника, необхідно, щоб роботодавець видав наказ про її надання. Працівники не мають право використовувати відпустки в час, визначений ними за своїм розсудом.
Пояснює, що згідно графіку відпусток працівників ТДІП у Київській області на 2011 рік, затвердженого начальником інспекції та погодженого головою профспілкового комітету 04.01.2011 р., чергова відпустка позивачу була передбачена у серпні місяці поточного року. Таким чином, самовільне використання відпустки позивачем кваліфікується, як прогул без поважних причин.
Зазначає, що на підставі п.4 ст.40 КЗпП України власник має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. Прогулом без поважної причини вважається самовільне використання відпустки (вихід у відпустку), тому твердження позивача про те, що її звільнення відбулося під час перебування у відпустці не відповідає дійсності.
У судових засіданнях представники відповідача проти позовних вимог заперечували, просили відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2002 р. наказом Територіальної державної інспекції праці у Київській області №32-ос ОСОБА_1 було призначено на посаду провідного спеціаліста-державного інспектора праці ТДІП у Київській області за переведенням з головного управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради (вона має 11 ранг державного службовця).
З 01.08.2006 р. ОСОБА_1 перебувала на посаді головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці в Київській області.
Як вбачається з листа Київської обласної ради «Обласне бюро медико-соціальної експертизи» Обласної медико-соціальної експертної комісії від 05.04.2011 р. №52/40 ОСОБА_1 була оглянута по контролю обласною МСЕК №2 28.03.2011 р., їй встановлена третя група інвалідності до 1 грудня 2011 р., з висновком про умови та характер праці: може працювати за фахом зі скороченим робочим днем.
Судом встановлено, що 02.03.2011 р. позивач в кінці робочого дня залишила у Територіальній державній інспекції праці у Київській області (м.Київ, вул.Мельникова, 40) заяву про надання основної щорічної відпустки з 09.03.2011 р. за відпрацьований період роботи з 15.05.2010 р. по 01.03.2011 р. в кількості 22 календарні дні та згідно ст.35 Закону України «Про державну службу» додаткову відпустку за 2009 та 2010 р.р. у кількості 30 календарних днів з 09.03.2011 р. та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я. При цьому, жодних довідок про погіршення стану здоров'я або медичного висновку чи направлення на лікування позивачем не було надано. У вказаній заяві позивачем також не зазначалось про наявність у неї статусу інваліда.
Того ж дня, не дочекавшись відповіді на свою заяву позивач уклала Договір про надання туристичних послуг №186.03.-2011 р. з ПП «Релакс Тревел» згідно якого позивач замовив собі туристичну поїздку до Ізраїлю терміном на 8 днів з 08.03.2011 р. по 15.03.2011 р.
03.03.2011 р. під час телефонної розмови Заступником начальника ТДІП у Київській області позивачу було повідомлено, що відпустка їй не надається та готується лист щодо неможливості надання такої відпустки.
Листом №36/01-40 від 04.03.2011 р. ОСОБА_1 була надана відповідь на заяву про надання чергової основної щорічної та додаткової відпусток, де зазначалось неможливість надання відпустки, у зв'язку з виробничою необхідністю, оскільки відповідно до листа Віце-прем'єр Міністра України С.Тігіпка відповідальні органи зобов'язано, на виконання доручення Прем'єр-міністра України від 29.12.10 №25986/1/1-10 та від 06.01.2011 р. №76381/2/1-10 вжити додаткових заходів щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати у першому кварталі 2011 р.
04.03.2011 р. вищезазначений лист та його зміст були доведені до відома позивача, що підтверджується копіями письмових пояснень головного спеціаліста ТДІП у Київській області Куцопал Л.В., доповідною запискою першого заступника начальника інспекції - заступника Головного державного інспектора праці у Київській області від 18.03.2011 р. також зазначено, що 04.03.2011 р. під час телефонної розмови з позивачем було доведено зміст листа №36/01-40 та причини відмови у наданні відпустки.
Позивач 03.03.2011 р. засобами поштового зв’язку надіслав на адресу відповідача іншу заяву в якій вказав, що у зв’язку з погіршенням стану здоров’я просить на підставі п.2 ст.10 Закону №504/96-ВР надати чергову основну відпустку за фактично відпрацьований час з 09.03.2011 р. як інваліду 2 групи терміном на 22 календарні дні та додаткову відпустку як державному службовцю за 2010 р. терміном 15 календарних днів з подальшим звільненням на пільгову пенсію, виплативши матеріальну допомогу на оздоровлення, та довідку до акту огляду МСЕК, де зазначена друга група інвалідності з 13.01.2011 р., встановлена на строк до 01.02.2012 р.
Дані документи надійшли до відповідача 16.03.2011 р., про що свідчить вхідний реєстраційний номер документа.
Згідно ст.30 КЗпП України працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про державну службу» основним завданням державного службовця є безпосереднє виконання покладених на нього службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників
Однак, незважаючи на вказані законодавчі вимоги, з 09.03.2011 р. по 15.03.2011 р. ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин. Відсутність на робочому місці позивача зафіксована складеними Актами про підтвердження факту відсутності працівника на роботі, за підписом 4 працівників ТДІП у Київській області від 10.03.2011 р., 11.03.2011 р., 12.03.2011 р., Доповідною Заступника начальника відділу ТДІП у Київській області В.О.Захаренко від 12.03.2011 р.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 прогулом визначається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).
За таких обставин суд вважає, що позивач на свій розсуд, без оформлення наказу про надання відпустки відбула до Ізраїлю, де перебувала з 08.03.2011 р. по 15.03.2011 р. згідно відміток у закордонному паспорті, чим вчинила прогул.
Та обставина, що позивач має статус інваліда не позбавляє її обов’язку дотримуватись норм чинного трудового законодавства, яке регламентує порядок надання відпусток, а саме ст.79 КЗпП України та ст.10 Закону №504/96-ВР.
Згідно ст.10 Закону №504/96-ВР черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.
Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Отже, працівник не має права самовільно піти у відпустку, коли роботодавець не погоджується надати її.
Відповідно до цього суд вважає, що для отримання відпустки недостатньо лише заяви від працівника, необхідно, щоб роботодавець видав наказ про її надання. Працівники не мають право використовувати відпустки в час, визначений ними за своїм розсудом.
Як вбачається з графіку відпусток працівників ТДІП у Київській області на 2011 р., затвердженого начальником інспекції та погодженого головою профспілкового комітету 04.01.2011 р., чергова відпустка позивачу була передбачена у серпні місяці 2011 р.
Відповідно твердження позивача, про те, що її звільнення відбулось у період її перебування у відпустці є безпідставним.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України власник має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.
Як вбачається з Витягу із протоколу засідання профспілкового комітету ТДІП у Київській області від 17.03.2011 р. профспілковим комітетом ТДІП у Київській області надано згоду на звільнення ОСОБА_1 відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.
Наказом начальника Територіальної державної інспекції праці у Київській області від 17.03.2011 р. № 13-ос, за згодою профспілкового комітету позивача було звільнено за прогул без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України.
За таких обставин суд вважає, що оскаржуваний наказ Територіальної державної інспекції праці у Київській області №13-ос від 17.03.2011 р. «Про звільнення ОСОБА_1.» виданий правомірно, а тому підстав для його скасування немає.
Щодо твердження позивача про порушення відповідачем ч.2 ст.47 КЗпП України яке виразились у неврученні їй наказу про звільнення, то суд їх вважає безпідставними виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 17.03.2011 р. позивач прибув до ТДІП у Київській області, для отримання довідки по зарплаті і начальником інспекції було відібрано пояснення з приводу відсутності позивача на робочому місці.
В присутності головного бухгалтера та двох головних спеціалістів начальником ТДІП у Київській області позивачу було запропоновано дочекатись отримання наказу про звільнення, після його оформлення та реєстрації і повернути 18.03.2011 р. до інспекції праці трудову книжку для здійснення відповідних записів.
Проте, позивач не дочекався оформлення наказу про звільнення, та не з'явився наступного дня для надання трудової книжки, про що свідчить акт щодо підтвердження факту відмови від отримання наказу про звільнення, копія якого наявна у матеріалах справи.
Рекомендованим листом від 17.03.2011 р. ТДІП у Київській області надіслала позивачу копію наказу про звільнення, який позивачем було отримано 29.03.2011 р.
Щодо інших вимог позивача, а саме: поновити її на роботі на посаду головного державного інспектора праці ТДІП у Київській області; зобов’язати ТДІП у Київській області видати їй дублікат трудової книжки без запису про звільнення на підставі наказу ТДІП у Київській області за №13-ос від 17.03.2011 р. «Про звільнення ОСОБА_1.»; стягнути з ТДІП у Київській області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 13330,68 грн.; стягнути з ТДІП у Київській області на її користь моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., то вони є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасувати наказ ТДІП у Київській області №13-ос від 17.03.2011 р. «Про звільнення ОСОБА_1.», відповідно відмова у задоволенні первинної вимоги тягне за собою і відмову у задоволенні похідних вимог.
Керуючись ст.ст.9,69-71, 97,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
п о с т а н о в и в:
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністартивного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні –протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Щавінський В. Р.
Постанова у повному обсязі виготовлена 20 червня 2011 року.