Категорія №12.2
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 липня 2011 року Справа № 2а-5301/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Бурихіні О.С.,
за участю представників
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 8 від 05.01.2009),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності, стягнення витрат у розмірі 424,24 грн., -
ВСТАНОВИВ:
23 червня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату, у якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати позивачу витрат, пов’язаних з перевезенням позивача та перевезенням його дружини до міста проведення відпустки у 2010 році, та у зворотному напрямку в межах України на загальну суму 424,24 грн.;
- стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь позивача витрати, пов’язані з перевезенням позивача та перевезенням його дружини до міста проведення відпустки у 2010 році, та у зворотному напрямку в межах України на загальну суму 424,24 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у Луганському обласному військовому комісаріаті на посаді помічника військового комісара – начальника юридичної групи Луганського обласного військового комісаріату у військовому званні майор юстиції.
У 2010 році позивач разом з дружиною ОСОБА_3 вибув у чергову відпустку до м. Судак Автономної Республіки Крим.
Відповідно до відпускного квитка від 20.09.2010 № 34-в та довідки з центру медичної реабілітації санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та ВМС ЗС України «Судак», позивач разом з дружиною знаходився у черговій відпустці за 2010 рік у м. Судак Автономної Республіки Крим з 01.10.2010 по 21.10.2010.
При цьому позивачем було використано 424,24 грн. – витрати пов’язані з отриманням квитків на проїзд з м. Луганська до м. Судак, та з м. Судак до м. Луганська, а саме: два квитка на потяг з м. Луганська до м. Сімферополь СК № 498079 та СК № 498080, вартістю 70,01 грн. кожний; два квитка на автобус з м. Симферополь до м. Судак фіскальний чек № 652845 та № 652846, вартістю 25,60 грн. кожний; два квитка на автобус з м. Судак до м. Сімферополь фіскальний чек № 725192 та № 725193, вартістю 26,50 грн. кожний; два квитка на потяг з м. Сімферополь до м. Луганськ РЕ № 247896 та РЕ № 247897, вартістю 90,01 грн. кожний.
Відповідно до ч.9 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» витрати, пов’язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
16.11.2010 позивач подав заяву військовому комісару Луганського ОВК з проханням відшкодувати витрати, пов’язані з перевезенням до міста проведення відпустки себе та дружини.
30.05.2011 за № Ф/2686 Луганським ОВК надана відповідь про відмову у виплаті вказаних коштів внаслідок відсутності коштів.
Позивач вважає, що такі дії Луганського ОВК порушують його права, закріплені ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, відсутність коштів, або не призначення асигнувань для погашення витрат на безоплатний проїзд військовослужбовців та членів їх сімей, не можуть бути законної підставою для невиконання Законів України.
На підставі викладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, про що надав письмові заперечення на позов (а.с.15), у яких зазначив, що відповідно до вимог ст.69 Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» та ст.51 Бюджетного кодексу України витрати на безоплатний проїзд військовослужбовців та членів їх сімей здійснюються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання бюджетних установ.
У 2010 році Луганському обласному військовому комісаріату асигнувань по статті 0929 не було призначено.
Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у Луганському обласному військовому комісаріаті на посаді помічника військового комісара – начальника юридичної групи Луганського обласного військового комісаріату у військовому званні майор юстиції (а.с.6).
16.11.2010 позивач звернувся до військового комісара Луганського обласного військового комісаріату із заявою про відшкодування витрат у розмірі 424,24 грн., пов’язаних з перевезенням його разом з дружиною ОСОБА_3 до міста проведення відпустки (м. Судак). До заяви позивачем додано оригінали документів, що підтверджують розмір витрат, а саме: два квитка на потяг з м. Луганська до м. Сімферополь СК № 498079 та СК № 498080, вартістю 70,01 грн. кожний; два квитка на автобус з м. Симферополь до м. Судак фіскальний чек № 652845 та № 652846, вартістю 25,60 грн. кожний; два квитка на автобус з м. Судак до м. Сімферополь фіскальний чек № 725192 та № 725193, вартістю 26,50 грн. кожний; два квитка на потяг з м. Сімферополь до м. Луганськ РЕ № 247896 та РЕ № 247897, вартістю 90,01 грн. кожний (а.с.4, 7-11).
Листом від 30.05.2011 № Ф/2686 позивачу відмовлено у відшкодуванні витрат, пов’язаних з перевезенням військовослужбовця та членів його сім'ї, з посиланням на те, що у 2010 році Луганському обласному військовому комісаріату асигнувань по статті 0929 не було призначено (а.с.5).
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позивачем позовних вимог та наданих представником відповідача заперечень, суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч.1, 3 ст.14 цього Закону військовослужбовці та члени їх сімей мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом до місця проведення відпустки військовослужбовцем в межах України.
Частиною 9 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що витрати, пов'язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з викладеного вбачається, що позивач має право на відшкодування йому витрат, пов’язаних з перевезенням його та членів його сім'ї до місця проведення відпустки військовослужбовцем в межах України.
ОСОБА_1 документально підтверджено здійснення ним витрат, пов’язаних з перевезенням його та членів його сім'ї до місця проведення відпустки, у розмірі 424,24 грн.
Разом з тим, ч.1 ст.23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що фінансове забезпечення витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджету України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до ст.69 Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» та ст.51 Бюджетного кодексу України, витрати на безоплатний проїзд військовослужбовців та членів їх сімей здійснюються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання бюджетних установ.
У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що у 2010 році Луганському обласному військовому комісаріату асигнувань по статті 0929 (транспортні витрати) не було призначено, що підтверджено планом асигнувань загального фонду бюджету на 2010 рік, кошторисом на 2010 рік, повідомленням про призначення коштів на 2010 рік (а.с.25-30).
Таким чином у судовому засіданні встановлено, що відповідачу кошти на відшкодування транспортних витрат з Державного бюджету України у 2010 році не виділялися.
Відповідно до ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Частиною 1 статті 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.
Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються (частина 4 статті 48 Бюджетного кодексу України).
Проаналізувавши викладене, з урахуванням того, що відповідачу бюджетні кошти на відшкодування витрат, пов'язаних з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, у 2010 році не виділялися, суд приходить до висновку, що з боку відповідача, при відмові позивачу у відшкодуванні 424,24 грн., відсутні будь-які порушення діючого законодавства.
За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Згідно ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності, стягнення витрат у розмірі 424,24 грн., - відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 25 липня 2011 року.
< Текст >
Суддя К.О. Пляшкова