ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2011 р. Справа № 2а/0270/3061/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,
при секретарі судового засідання: Розлуцькому Андрію Миколайовичу
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Олійник Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Вінницького обласного військового комісаріату
про: визнання протиправним та скасування протоколу та зобов"язання вчинити
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницького обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування протоколу та зобов"язання вчинити.
Позовні вимоги мотивовані наступним.
Позивач звернувся до Вінницького обласного військового комісаріату з метою надання йому статусу учасника бойових дій згідно п. 2 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Підставою звернення до Вінницького обласного військового комісаріату позивач зазначає отримання ним архівної довідки Міністерства внутрішніх справ Російської федерації Центральний архів внутрішніх військ від 20.06.2007 року за № 4/А/О-6022-06.
Відповідно протоколу № 11653 від 31.05.2011 року засідання комісії Вінницького обласного військового комісаріату, у задоволенні клопотання про надання статусу учасника бойових дій позивачу було відмовлено.
Вважаючи вищезазначений протокол протиправним та таким що не відповідає закону, порушує його права, як особи, яка приймала участь в бойових діях в період 1990 - 1991 роках в Азербайджанській РСР, позивач звернувся до суду.
У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на матеріали позовної заяви.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надавши письмові заперечення.
Зокрема, представник відповідача зазначила, що довідка надана позивачем до Вінницького обласного військового комісаріату підтверджує лише факт перебування його у службовому відрядженні в певні періоди для забезпечення громадського порядку, а не факт прийняття участі позивачем у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ. За таких обставин, дані докази не дають права позивачу на надання статусу учасника бойових дій.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши докази в обґрунтування та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Вінницького обласного військового комісаріату (далі Вінницький ОВК) на підставі архівної довідки Центрального архіву внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Російської федерації, для присвоєння йому статусу учасника бойових дій.
Згідно зазначеної довідки від 20.06.2007 року № 4/А/О-6022-06, позивач наказом командира військової частини 3394 (м. Грозний) від 08.01.1990 року №6 був направлений на виконання спеціального завдання уряду СРСР до м. Баку та м. Степанакерта. У визначений період (з 09.04.1990 р., з 21.05.1991 р.) в м. Баку та м. Степанакерт Нагорного Карабаху відбувався збройний конфлікт між вірменським та азербайджанським населенням.
За наслідками розгляду заяви позивача, комісією Вінницького обласного військового комісаріату складено протокол № 11653 від 31.05.2011 року, яким керуючись п. 2 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і поданим документами відмовлено у присвоєнні статусу учасника бойових дій, у зв'язку із тим, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 63, відсутні відомості про бойові дії на території Азейбарджанської РСР.
Поняття і зміст статусу учасника бойових дій визначається в Законі України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Відповідно до п. 2 ст. 6 цього Закону учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Згідно ч. 3 п. 2 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 8 лютого 1994 р. N63 Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав і періодів бойових дій на їх території. Згідно з вищезазначеною постановою Єгипет (Об’єднана Арабська Республіка) включена до переліку держав яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, в період з жовтня 1962 р. - березень 1963 р., червень 1967 р. та 1968 р..
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що обов'язковою умовою для надання позивачу статусу учасника бойових дій є встановлення двох фактів, а саме: проходження служби, перебування у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і безпосередня участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Однак, саме відсутність відомостей про участь позивача у бойових діях на території Азейбарджанської РСР в період з 09.04.1990 р. та з 21.05.1991 р. слугувало підставою для відмови у присвоєнні статусу учасника бойових дій.
Однією з вимог позивача було визнання протиправним рішення (бездіяльність) відповідача.
Однак ні у позовній заяві, ні у своїх поясненнях позивач не дав чіткого обґрунтування у чому полягає протиправність рішення або бездіяльності відповідача. В свою чергу представник відповідача у судовому засіданні довів суду правомірність та законність прийнятого рішення.
Так, згідно наказу Міноборони України від 08.04.2009 року №158 питання про визначення статусу учасників бойових дій відповідно до статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах покладається на комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів Зокрема відповідно до п. 7 вищезазначеного наказу дані комісії зобов'язані: приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку; інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання комісії; робити запити до відповідних архівних установ, про що повідомляти заявника; розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісій, у тримісячний термін; заслуховувати пояснення громадян, які подали заяви, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази; у разі відмови в задоволенні вимог, викладених у заяві, рішення доводити до відома громадянина в письмовій формі, а також роз’яснювати порядок оскарження прийнятого рішення.
З аналізу вказаних вище правових актів вбачається, що рішення про надання статусу учасника бойових дій, приймається відповідними комісіями у передбачений чинним законодавством спосіб та у визначений строк. На суд жодним чином не покладено повноваження перебирати функції державних органів щодо прийняття таких рішень. Відповідно до процесуального закону суд уповноважено давати правову оцінку обставинам під час розгляду та вирішення конкретної справи.
Крім того, суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Крім того, відповідно до п.10 Наказу Міноборони України від 08.04.2009 № 158 "Про затвердження Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України та Інструкції про порядок видачі посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків "Ветеран війни - учасник бойових дій" та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості у Збройних Силах України" , де вказано, що у разі звернення громадян до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визначення їх учасниками бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій. Копія рішення суду підлягає збереженню разом з іншими документами.
Проте, таке звернення до суду особи можливе в порядку окремого провадження за правилами ЦПК України, а не в порядку адміністративного судочинства.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що у разі знаходження додаткових доказів, які свідчать про участь позивача у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів) на території Азейбарджанської РСР, останній не позбавлений можливості звернутися до Вінницького обласного військового комісаріату з відповідно заявою про надання йому статусу учасника бойових дій.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Як встановлено в судовому засіданні Комісією Вінницького обласного військового комісаріату при розгляді звернення ОСОБА_1 повністю дотримано вимоги чинного законодавства, тому відсутні підстави для скасування протоколу № 11653 від 31.05.2011 року засідання комісії Вінницького обласного військового комісаріату як з процедурних питань так і з застосування норм матеріального права.
Натомість позивачем не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позовних вимог- відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна
19.07.2011