ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2а-596/10/0227 Головуючий у 1-й інстанції: Біла Л.М.
Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2011 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Кузьмишина Віталія Миколайовича
суддів: Мельник-Томенко Жанни Миколаївни
Залімського Ігоря Геннадійовича
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької про визнання дій неправомірними та зобов'язання нарахувати та виплатити надбавку до пенсії як дитині війни, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач 24.11.2010 року звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику Вінницької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.
Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08.12.2010 року позов задоволено частково: зобов’язано управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику Вінницької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 недоотримане підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2008 року по 31 грудня 2010 року; з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно з вирахуванням сум підвищення до пенсії, як дитині війни, отриманих позивачем за вказаний період; з 1 січня 2010 року по 8 грудня 2010 року включно, з вирахуванням сум підвищення до пенсії, як дитині війни, отриманих позивачем за вказаний період.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08.12.2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач вказує на законодавчу неврегульованість порядку виплати допомоги особам, які мають статус “дитина війни”, прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, апелянт зазначає, що звертаючись з позовними вимогами про зобов’язання здійснити перерахунок пенсії за 2008, 2009 та частину 2010 року позивачем порушено шестимісячний строк звернення, визначений ч. 2 ст. 99 КАС України і цей строк судом не поновлювався. Відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю. За таких обставин, а також враховуючи, що судом участь сторін в судовому засіданні не визнавалась обов’язковою, а клопотань від сторін про розгляд справи за їх участю не надходило, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції –скасуванню, з наступних підстав.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян “діти війни” у розумінні статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а відтак на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно зі статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” особам, що належать до соціальної категорії громадян “діти війни”, з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначений статтею 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058, згідно з якою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України “Про державний бюджет України” на відповідний рік.
На момент звернення позивача до суду нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень статті 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530. З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України “Про соціальний захист дітей війни”, має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Своїми діями відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених статтею 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Виходячи з приписів частини 2 статті 152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наявності у відповідача обов’язку нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Також безпідставним є посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення пенсії, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Кечко проти України”).
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава через створені нею органи, у даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов’язок своєчасної та повної виплат підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів зазначає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", інший нормативно-правовий акт, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, відсутній.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
При цьому апеляційна інстанція не може погодитися з висновками суду щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за період з 22.05.2008 року по 28.05.2010 року.
Так, відповідно до частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
У зв`язку зі зверненням позивача до суду 24 листопада 2010 року, колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги позивача за період з 09 липня 2008 року по 31 грудня 2010 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року залишити без розгляду.
Відповідно до ст.99 КАС України, права позивача на одержання підвищення до пенсії як дитині війни підлягають захисту з 07.06.2010 року. У силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи встановлене порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08.12.2010 року та прийняття нової постанови. Водночас, як свідчать матеріали справи, судом першої інстанції також не вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. При цьому згідно з ч.3 даної норми, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а тому на користь позивача слід присудити з Державного бюджету 1 ,70 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику Вінницької області задовольнити частково.
Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 8 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику Вінницької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_3 за періоди з 09 липня 2008 року по 31 грудня 2010 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року залишити без розгляду.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику Вінницької області про поновлення пропущеного строку звернення до суду та зобов’язання нарахувати і виплатити підвищення до пенсії як дитині війни, - задовольнити частково.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику Вінницької області з 24.11.2010 року провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_3, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, по день втрати права на таку пільгу.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 212 КАС України
Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович
Судді Мельник-Томенко-Жанна Миколаївна
Залімський Ігор Геннадійович