06.07.2011
Справа № 22ц-2932/11 Головуючий в І інстанції:
Заболотний В.М.
Категорія 67 Доповідач: Вадзінський П.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 липня 2011 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Херсонської області у складі :
головуючого Капітан І.А.
суддів Вадзінського П.О.
Колісниченка А.Г.
при секретарі Ільченко К.П.
за участю прокурора Пуляєва І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Дніпровського району м. Херсона на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 марта 2008 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: ВГІРФО УМВС України в Херсонській області, про встановлення факту, що має юридичне значення,-
В С Т А Н О В И Л А :
До суду із зазначеною заявою звернувся ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до Міжурядової угоди про направлення та прийом в’єтнамських громадян на професійне навчання і роботу на підприємствах та в організаціях СРСР від 02.04.1981 року, його матір ОСОБА_2 прибула на територію України і з 26 червня 1988 року почала працювати прядильником на ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», проживаючи в АДРЕСА_1, де проживає і по теперішній час. Разом зі своєю матір’ю мешкав і заявник. Оскільки ОСОБА_1 бажає набути громадянство та отримати паспорт громадянина України і таке право йому надано ст.8 Закону України «Про громадянство», просив встановити факт його постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 березня 2008 року заяву задоволено, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 26 червня 1988 року.
В апеляційній скарзі Прокурор Дніпровського району м. Херсона(далі Прокурор), посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши доповідача, пояснення Прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 26 червня 1988 року підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а встановлення такого факту необхідно заявнику для отримання громадянства України.
Проте такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення по справі нового рішення.
Із матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1, разом зі своєю матір’ю, знаходилися на території України відповідно до Угоди між Урядом СРСР та Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам про направлення та прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР від 02 квітня 1981 року, а тому їх перебування на території України носило тимчасовий, а не постійний характер (а.с.6).
Заявником 01 лютого 2008 року було отримано національний паспорт Соціалістичної Республіки В’єтнам, у якому визначено його громадянство вказаної республіки(а.с.10-11). Зазначений факт сам по собі виключає намір заявника на постійне проживання на території України до 24 серпня 1991 року з метою отримання її громадянства.
Тимчасову посвідку на проживання матір заявника ОСОБА_2 отримала 22 жовтня 2003 року, в якій зазначено, що вона з 12 листопада 2004 року прописана за адресою: АДРЕСА_2(а.с.5). Інші дані щодо її прописки та прописки заявника за період з 26 червня 1988 року, у тому числі і на території України, в матеріалах справи відсутні. Наявні в матеріалах справи докази, а саме: довідка ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» №6-8/11 від 12 березня 2008 року про те, що матір заявника з 25 червня 1988 року по 01 червня 1991 року працювала на зазначеному підприємстві; тимчасова посвідка на проживання ОСОБА_2, яка видана 22 жовтня 2003 року; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця від 25 липня 2000 року; свідоцтво про народження заявника, а також показання свідків не є належними для підтвердження факту постійного проживання заявника на території України за станом до 24 серпня 1991 року.
Проживання на території України на законних підставах згідно зі ст.1 Закону України «Про громадянство»- це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Дані про те, що станом на 26 червня 1988 року заявник та його матір зареєстрували на території України свій національний паспорт, мали посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, на думку колегії суддів, заявником не надано доказів на підтвердження того, що він на законних підставах постійно проживав на території України до 24 серпня 1991 року.
Крім того, у поданій заяві про встановлення факту проживання на території України ОСОБА_1 зазначив як заінтересовану особу –ВГІРФО УМВС України в Херсонській області, яке не є відповідним спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань громадянства.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Прокурора Дніпровського району м. Херсона задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 березня 2008 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовити.
Рішення набирає чинності з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцять днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: