Категорія №5
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 липня 2011 року Справа № 2а-5807/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого –судді Цицюри О.О.,
при секретарі –Бойко В.В.,
за участю представників сторін:
представника позивача – юрисконсульт юридичного відділу ОСОБА_1, довіреність від 26.01.2011 № 8-д,
представника відповідача – не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправним і скасування припису від 15.04.2011 № 187,
ВСТАНОВИВ:
06 липня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправним і скасування припису про припинення порушень прав споживачів від 15.04.2011 № 187.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що припис Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області видано на підставі ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.
Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону термін «послуга» вживається в цьому Законі в вступному значенні: послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється її індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Підприємство позивача не відноситься до вищезазначеної категорії. Договорів та прямих відносин між ЛМКП «Теплокомуненерго» та споживачем діючим законодавством не передбачено. ЛМКП «Теплокомуненерго» діє на договірних засадах та надає послугу організаціям, на балансі яких знаходяться житлові будинки. Втручання Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області в господарську діяльність двох суб’єктів господарювання є протиправним.
Позивач вважає, що припис видано відповідачем неправомірно та з порушенням вимог діючого законодавства.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що позивач є юридичною особою, суб’єктом господарської діяльності у сфері надання комунальних послуг споживачам з централізованого постачання гарячої води та опалення (а.с. 9,10).
Управлінням у справах захисту прав споживачів в Луганській області було проведено перевірку ЛМКП «Теплокомуненерго». За результатами перевірки складено акт. На підставі акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів видано припис від 15.04.2011 № 187 про припинення ЛМКП «Теплокомуненерго» порушень прав споживача – гр. ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, у частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги (а.с. 8).
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, права споживачів, а також механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» №1023-XII від 12.05.1991 (далі Закон №1023).
Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №229 від 23.06.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України15 липня 2009 за №636/16652 визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону №1023, договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.
Згідно п.17 ст.1 Закону №1023, послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до ст.26 Закону №1023, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:
1) давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
2) перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів.
Аналізуючи наведені норми Закону №1023, суд приходить до висновку, що відповідач мав передбачені законом повноваження на проведення перевірки позивача та винесення приписів при встановленні порушень прав споживачів.
Відповідно, доводи позивача щодо відсутності у Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області повноважень щодо винесення такого припису, суд вважає необґрунтованими.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, в основі зазначеного спору лежить факт відключення квартири ОСОБА_2 від централізованого опалення та правомірність нарахування плати за відповідні комунальні послуги після такого відключення.
Спірні відносини регулюються Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (далі Правила №630), Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення гарячої води при відмові споживачем від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року (далі Порядок №4).
Порядок перерахунку вартості послуг передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 року №151 «Про затвердження Порядку проведення підрахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості» (Далі Порядок №151).
Відповідно до абзацу 2 пункту 25 Правил №630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура такого відключення передбачена як Правилами №630 так і Порядком №4.
З їх положень вбачається, що із внесенням відповідних змін наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 року №169 та постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2007 року №1268, законодавча можливість індивідуального відключення від систем центрального опалення не передбачена, а відповідне право може бути реалізовано лише у разі від’єднання усього будинку.
Судом установлено, що 15.05.2007 ЛМКП «Теплокомуненерго» було укладено договір № 13 з КП «Жилсервіс» на надання послуг з опалення та централізованого постачання гарячої води (а.с. 17-20). З додатку №1 до договору №13 від 15.05.2007 вбачається, що будинок АДРЕСА_1, в якому мешкає ОСОБА_2 обслуговується КП «Жилсервіс», тобто не відключений від мереж централізованого опалення (а.с. 20).
Отже, суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_2 з відключення своєї квартири від мереж централізованого опалення є протиправними.
Крім того, з системного аналізу Порядку №151, на який як на підставу здійснення перерахунку посилається відповідач вбачається, що ним передбачено обов’язок позивача провести перерахунок лише у випадку надання послуг або надання їх не в повному обсязі.
Неотримання послуги внаслідок самовільного відключення споживача не може ототожнюватись з ненаданням послуги з вини теплопостачальної організації, а відтак не може бути підставою для перерахунку, передбаченого Порядком №151.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги оскаржуваного припису є необґрунтованими та підлягають скасуванню.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3,40 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 743 від 15.04.2011 року (а.с.2), тому дані витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 28 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 02 серпня 2011 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 19, 70, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправним та скасування припису від 15.04.2011 № 187 про порушення прав споживачів задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати припис Управління у справах захисту прав споживачів від 15.04.2011 № 187.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 02 серпня 2011 року.
< Резолютивна частина >
< Текст >
СуддяО.О. Цицюра