ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2011 р. Справа № 2а/0470/5887/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Серьогіної О.В.
при секретаріПономаренко В.Г.
за участю:
представника відповідача Шульгат В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області до Приватного підприємства «Фірма Салгір»про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином, у сумі 148779,10 грн., -
ВСТАНОВИВ
20.05.2011 року Західно-Донбаська об’єднана державна податкова інспекція у Дніпропетровській області звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Фірма Салгір», в якому просить стягнути з Приватного підприємства «Фірма Салгір»в дохід держави 148779,10 грн. –суму коштів, яка дорівнює вартості придбання Приватним підприємством «Фірма Салгір»від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ятус»вугілля.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Е-Восток Україна»- ТОВ «Ятус»- ПП «Фірма «Салгір»та ТОВ «Елфра Дисплей»- ТОВ «Ятус»- ПП «Фірма «Салгір»не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже порушують ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.
При цьому позивач зазначає, що згідно листа ДПІ у Печерському районі від 05.10.10 року № 9985/7/15-710 ТОВ «Е-Восток Україна»за місцезнаходженням не знаходиться, звітність до ДПІ не надає, тривають оперативно-розшукові заходи встановлення засновників та посадових осіб. Згідно листа ДПІ у Печерському районі від 05.10.10 року № 9984/7/15-710 ТОВ «Елфра Дисплей»за місцезнаходженням не знаходиться, звітність до ДПІ не надає, тривають оперативно-розшукові заходи встановлення засновників та посадових осіб. Оскільки перевірками не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств –постачальників, то правочини, укладені вказаними підприємствами здійснені без мети настання реальних наслідків і є нікчемними. Одним з контрагентів ТОВ «Е-Восток Україна»та ТОВ «Елфра Дисплей»було ТОВ «Ятус», відносно якого ухвалою господарського суду від 17.12.2010 року порушено провадження у справі про банкрутство. За результатами аналізу документів, які є в обліковій справі ТОВ «Ятус»встановлена відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності. Між ПП «Фірма «Салгір»та ТОВ «Ятус»було укладено договір купівлі-продажу вугілля від 10.08.2010 року № 10/08-2010 на суму 148779,10 грн. Але посадовою особою ПП «Фірма «Салгір»до перевірки не надано документів, які б підтверджували фактичне транспортування товару. В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця в зв’язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товару ПП «Фірма «Салгір». Таким чином, договір, укладений між ТОВ «Ятус» та ПП «Фірма «Салгір»не спричиняє реального настання правових наслідкі і є нікчемним.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 13.07.2011 року.
У судовому засіданні, відкритому 13.07.2011 року, розгляд справи відкладався.
Судовий розгляд адміністративної справи здійснювався з повним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу "Камертон".
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив суд задовольнити його з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову у зв’язку з його необґрунтованістю.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 10.08.2010 року між ПП «Фірма «Салгір»ТОВ (Покупець) та ТОВ «Ятус»(Продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 10/08-2010 (а.с. 126), у відповідності з п. 1.1. якого Продавець зобов’язується передати у власність Покупця вугілля (товар) за марками та в кількості згідно накладних, а Покупець зобов’язується прийняти вказане вугілля та оплатити за нього визначену сторонами в накладних грошову суму.
У відповідності з розділом ІІ вказаного договору поставка вугілля здійснюється в об’ємі, асортименті та за цінами, вказаним в накладних. Зобов’язання Продавця з поставки вугілля вважаються виконаними з моменту його здачі перевізнику для доставки Покупцю. За фактом поставки Продавець надає Покупцю оригінали наступних документів: рахунок-фактуру, видаткову накладну та податкову накладну.
На виконання вказаного договору ТОВ «Ятус» були виписані накладні № 4541208 від 12.08.2010 року, № 4542708 від 27.08.2010 року, № 4542808 від 28.08.2010 року, а також податкові накладні № 4541208 від 12.08.2010 року, № 4542708 від 27.08.2010 року, № 4542808 від 28.08.2010 року.
Розрахунки за договором відбулися шляхом перерахування Продавцю –ТОВ «Ятус»грошових коштів платіжними дорученнями від 01.09.2010 року № 126 на суму 40000грн. та від 04.10.2010 року № 146 на суму 15000 грн., а також шляхом видачі простого векселю від 30.08.2010 року на суму 93779,10 грн.
Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарське зобов'язання може виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
У відповідності зі статтею 228 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо».
Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Доказів наявності умислу у сторін договору купівлі-продажу від 10.08.2010 року № 10/08-2010 на укладання його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не зазначив.
Незнаходження контрагентів ТОВ «Ятус»за юридичними адресами, нездача ними податкової звітності, відсутність актів приймання-передачі товару, довіреностей та інших документів у ПП «Фірма «Салгір»не можуть слугувати доказами спрямованості умислу ПП «Фірма «Салгір»та ТОВ «Ятус»на порушення публічного порядку при укладанні спірного договору.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Разом з тим, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому органи державної податкової служби України не позбавлені права та можливості вжити необхідних заходів у тому числі примусового характеру до порушників податкового законодавства –ТОВ «Ятус», ТОВ «Е-Восток Україна», ТОВ «Елфра Дисплей»(анулювати реєстрацію платника ПДВ, донарахувати суму податку, звернутися до суду з позовом про скасування державної реєстрації тощо).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого згідно ст. 7, ст. 8 КАС України підлягає застосуванню при здійсненні судочинства, у рішенні від 09.01.2007 року (Справа "Інтерсплав" проти України) також зазначив, що «держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».
Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця (замовника), а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем (виконавцем) в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це саме стосується і перевірки покупцем (замовником) намірів продавця (виконавця) щодо сплати ним державі податків.
Таким чином, обставини, наведені відповідачем у акті перевірки є недостатніми для висновку про наявність підстав для того, щоб вважати договір № 10/08-2010 від 10.08.2010 року нікчемним на підставі статті 228 ЦК України і відповідно для стягнення отриманого за цим договором.
Керуючись ст. 61, 67 Конституції України, ст. ст. 173, 174, 208 ГК України, ст. 228 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дата складення та підписання постанови у повному обсязі –10.08.2011 р.
Суддя
О.В. Серьогіна