У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 серпня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Василевича В.С., Демянчук С.В.
при секретарі судового засідання Шарапі О.В.
за участю ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 17 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Сарненського районного суду від 17 травня 2011 року вимоги ОСОБА_2 задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 197 500 гривень боргу за договором позики, 7 716, 02 гривні процентів від суми позики, 2 986, 84 гривні трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов’язання та 120 гривень понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 208 322. 86 гривень.
ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні вимог за зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.
Від сплати судового збору сторони звільнено на підставі п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.
Не погодившись із законністю та обґрунтованістю рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, де посилався на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення (неправильне застосування) норм матеріального права та вирішення справи неповноважним судом.
На її обґрунтування зазначав про невідповідність обставинам справи висновку суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки удаваність оспорюваного правочину стверджується сукупністю наведених ним доказів. Судом взагалі не встановлено факту ухилення відповідача від виконання зобов’язання, а також причинно-наслідкового зв’язку розписок зі спірними правовідносинами.
При розгляді справи судом не застосовано вимоги ч. 5 ст. 203 ЦК України, адже оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання наслідків.
Щодо обставини неповноважності суду, який вирішував справу, посилався на прийнятий 23 травня 2011 року самовідвід при розгляді справи між тими самими сторонами суддею Власик Н.М. через те, що ОСОБА_2 є колишнім працівником Сарненського районного суду. Однак оскаржуване рішення ухвалене саме під головуванням цього судді, що, на думку ОСОБА_1, є обов’язковою підставою
Справа №22-1305-11 Головуючий у 1 інстнації: Власик Н.М.
Суддя-доповідач в апеляційному суді: Хилевич С.В.
для його скасування.
З цих міркувань просив скасувати рішення Сарненського районного суду від 17 травня 2011 року і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову, задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_1.
В судовому засіданні ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_2, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано своїх зобов’язань за договором позики і своєчасно не повернуто суму позики, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню разом із сумою процентів від суми позики і трьома процентами річних від простроченої суми грошового зобов’язання з ОСОБА_1 на користь позивача.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд врахував обставину недоведеності заявлених вимог через відсутність переконливих і безсумнівних доказів.
Погоджуючись з правильністю досягнутих районним судом висновків, колегія суддів виходила з такого.
Матеріалами справи встановлено, що 12 серпня 2010 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 одержав у власність 197 500 гривень, що еквіваленто 25 000 доларів США, зобов’язавшись повернути позикодавцю суму позики до 12 вересня 2010 року. Зазначені факти стверджені укладеним між сторонами договором позики від 12 серпня 2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу і зареєстрований в реєстрі за №927 (а.с. 3-3, зв.), а також представленою розпискою про отримання відповідачем 12 серпня 2010 року від ОСОБА_2 за договором позики 197 500 гривень, що дорівнює 25 000 доларів США (а.с. 4).
Спірні правовідносини виникли з невиконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за наведеним договором позики і неповернення ним спірної грошової суми на користь позивача.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України –за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Оскільки сукупністю об’єктивних і переконливих доказів підтверджено факт одержання ОСОБА_1. грошей у позику, а також невиконання ним своїх зобов’язань за договором позики, тому суд попередньої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь ОСОБА_2 197 500 гривень суми позики.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України –боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому вірно врахувавши кількість днів простроченої заборгованості, що склало 184 дні, місцевий суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь ОСОБА_2 і 2 986, 84 гривні.
Право вимоги ОСОБА_2 на одержання від позичальника процентів від суми позики гарантоване положеннями ст. 1048 ЦК України, а сума процентів становить 7 716, 02 гривні, що правильно вирахувано судом і присуджено з ОСОБА_1 на користь позивача.
Щодо зустрічного позову, то районний суд, вірно умотивувавши свої висновки про відсутність підстав для визнання заперечуваної угоди удаваною, об’єктивно знайшов, що ОСОБА_1 не представив суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що спірна грошова сума одержана відповідачем від ОСОБА_2 саме з метою придбання обладнання для монтажу лінії з переробки відходів деревини у паливні гранули.
Доводи апеляційної скарги про неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення і неправильне застосування норм матеріального права на увагу колегії суддів не заслуговують, позаяк виявляються необґрунтованими.
Так само не можуть бути прийняті до уваги і покликання скарги про вирішення справи неповноважним судом, адже обставин, які викликали б сумнів у об’єктивності та неупередженості судді під час розгляду справи встановлено не було. Самі по собі посилання на існування ухвали судді Власик Н.М. від 23 травня 2011 року (тобто після ухвалення оскаржуваного рішення) про передачу іншої справи між тими самими сторонами на розгляд Володимирецького районного суду через прийняття всіма суддями Сарненського районного суду самовідводів у причинному зв’язку з вирішенням справи, за наслідками розгляду якої ухвалено оскаржуване рішення, очевидно не перебувають.
Отже, наведені доводи апеляційної скарги задоволенню не підлягають.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому підстав для його скасування не встановлено.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Сарненського районного суду від 17 травня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.
Головуючий: Судді: