Справа №  4-2241/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          03 серпня 2011 року cуддя Печерського районного суду м. Києва Кірєєв  Р.  В. ,  при секретарі Огірко Т.Ю., за участі прокурорів Семененко В.І., Конакової В.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за скаргою ОСОБА_1 визнання бездіяльності незаконною та зобов»язання Генерального прокурора України прийняти рішення відповідно до вимог ст.. 97 КПК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просить визнати незаконною бездіяльність Генерального прокурора щодо неприйняття рішення у порядку та у строк, передбачений ст. 97 КПК України при розгляді заяви про можливу наявність ознак злочину та зобов»язати Генерального прокурора України прийняти рішення у порядку та у строк, передбачений статтею 97 КПК України, за результатами розгляду повідомлення №315-03-11 про злочин.

В обґрунтування вимог скарги ОСОБА_1 вказує, що 4 квітня 2011року звернувся до Генерального прокурора України із повідомленням про злочин №315-03-11. Скаржник стверджує, що при розгляді його повідомлення про злочин Генеральною прокуратурою України не виконані вимоги ч. 2 ст. 97 КПК України.

ОСОБА_1 повідомлявся про час і місце розгляду справи. В судові засідання скаржник не з»являвся. В судовому засіданні 14 червня 2011року судом вирішено питання про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1

Прокурор Семененко В.І. надав суду письмові заперечення та просив скаргу залишити без задоволення. Прокурор Конакова В.О. в судовому засіданні просила суд залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Суд, вислухавши думку прокурорів, дослідивши матеріали судової справи 4-2241/11, приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності з положеннями ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб.

Таке право не може бути обмеженим навіть у разі відсутності норм закону, які б передбачали можливість звернення особи до суду та розгляд відповідної скарги в порядку, визначеному КПК України.

Зазначені конституційні положення є нормами прямої дії. Правовідносини, які виникли між суб’єктом звернення та Генеральною прокуратурою України за своєю природою є кримінально-правовими.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України з повідомленням про злочин від 27 березня 2011року, в якій просив вирішити питання про порушення кримінальної справи у відношенні працівників Генеральної прокуратури України за ст. 367 КК України та у відношенні прокурора Житомирської області за ст. 397КК України.

Згідно листа Начальника управління розгляду звернень та прийому громадян від 18 квітня 2011року №19-20210-11 (копія – а. с. 18) ОСОБА_1 повідомлено про те, що його звернення (повідомлення про злочини) не вирішувались в порядку, встановленому Кримінально – процесуальним законодавством у зв»язку з відсутністю в зверненнях достатніх об»єктивних даних, які б указували на наявність ознак того чи іншого злочину.

Між тим, згідно вимог ст. 97 КПК України прокурор зобов’язаний приймати до розгляду заяви і повідомлення про вчинені злочини, за результатами розгляду яких повинен порушити кримінальну справу, відмовити в її порушенні або ж направити їх за належністю.

Відповідне рішення по повідомленню ОСОБА_1 від 27 березня 2011року Генеральною прокуратурою прийнято не було, а тому суд приходить до висновку про необхідність направлення копії повідомлення ОСОБА_1 від 27 березня 2011року про злочин до Генеральної прокуратури України для вирішення питання про прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України.

В той же час, оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини розглядаються у межах кримінального, а не адміністративного судочинства, а тому суд не наділений правом визнавати бездіяльність прокурора неправомірною та незаконною, а також зобов»язувати його вчиняти певні дії, оскільки це не передбачено чинним кримінально – процесуальним законодавством, а тому в задоволенні скарги в цій частині слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 97, 236 КПК України, суддя,-

П О С Т А Н О В И В:

   Скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

          Копію повідомлення ОСОБА_1 від 27 березня 2011року про злочин направити до Генеральної прокуратури України для вирішення питання про прийняття відповідного рішення в порядку ст.. 97 КПК України.

          В задоволенні скарги ОСОБА_1 в іншій частині – відмовити.

На постанову судді може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва протягом семи діб з дня її винесення через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя                                                                                            Р. В. Кірєєв