справа №2-7423/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2011 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
У складі: головуючого судді –Браги А.В.,
При секретарі –Дементьєвої О.М.
За участю: позивача –ОСОБА_1,
Представника відповідача –Смородінової Л.М.,
Представника відповідача –Блінза Ю.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»про визнання кредитно-заставного договору нікчемним –
ВСТАНОВИВ:
14 березня 2011 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач, його представник послались на те, що позивач звернувся до Жовтневого відділу ЗАТ КБ «ПриватБанк»з метою укладення кредитного договору та отримання за ним грошових коштів на придбання автомобіля «Mazda 3»1.6 16V, 2004 д/н НОМЕР_1. 03 липня 2008 року за адресою знаходження Жовтневого відділу ЗАТ КБ «ПриватБанк»було укладено кредитний-заставний договір №DNH3AE0000109021. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримав від ЗАТ КБ «ПриватБанк»визначену суму для придбання авто. Під час виконання договору позивачем виникли суперечності із відповідачем, які полягали зокрема і в тому, що позивачу не було надано можливості здійснити дострокове погашення кредиту, у позивача виникли сумніви щодо дійсності зазначено кредитного-заставного договору. Посилаючись на невиконання при укладенні спірного договору вимог законодавства щодо дотримання форми та змісту такого договору, дійсності повноважень особи з боку банку при укладенні договору, відсутності інформації про спірний договір в базі відповідача, використання в тексті договору української та російської мови, неналежне зазначення поштового індексу відповідача в договорі, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить визнати спірний договір нікчемним.
Позивач, його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні в повному обсязі за обставин, викладених в позові.
Представник відповідача проти задоволенні позовних вимог заперечувала, надала до суду письмові заперечення проти позову, пославшись на дотримання відповідачем всіх передбачених діючим законодавством вимог щодо форми та змісту спірного договору, прийняття позивачем умов такого договору і фактичне вчинення сторонами дій з метою виконання умов договору.
Вислухавши пояснення осіб, що приймають участь у розгляді справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
03 липня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем був укладений кредитно-заставний договір №DNH3AE0000109021, за умовами якого відповідач зобов’язався надати позивачу кредит у розмірі 15140,16 доларів США для купівлі автомобіля, а відповідач –повернути кредит до 02 липня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,04%, а також інші платежі. Факт укладення даного кредитно-заставного договору між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»та із дотриманням визначеної цивільним законодавством форми є доведеним та встановлений рішенням Жовтневого районного суду від 22 березня 2011 року по справі №2-314/2011 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, про визнання відповідача прострочивши кредитором, визнання пунктів договору недійсним.
Таким чином, у відповідно до ст.61 ч.3 ЦПК України зазначені фактичні обставини вважаються встановленими та не підлягають доказуванню.
Також зазначеним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2011 року по цивільній справі №2-314/2011 встановлено, що позивач ОСОБА_1 з умовами спірного кредитно-заставного договору №DNH3AE0000109021 від 03 липня 2008 року погодився, про що свідчить факт підписання ним такого договору.
Окрім того, вказаним рішенням суду встановлено, ОСОБА_1 фактично отримав обумовлені в спірному договорі кредитні кошти в сумі 15140,16 доларів США та зі свого боку також приступив до виконання своїх обов’язків за даним договором, виконуючи свої договірні зобов’язання тривалий час та належним чином. Дійсність даної обставини також не заперечувалась позивачем і під час судового розгляду даної цивільної справи.
Отже, викладене свідчить про дійсність волевиявлення сторін договору при укладенні між ними спірного договору саме на викладених в ньому умовах, з метою настання відповідних наслідків такого правочину.
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір та інші правочини.
Правочин, згідно ст.202 ЦК України, є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ст.ст.525, 626, 627, 629 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є обов’язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Вчинення правочину у встановленій законом формі, як обов’язкова умова чинності правочину, передбачена ст.203 ч.4 ЦК України.
Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст.215 ч.1 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Нормою ст.215 ч.2 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Нікчемними, зокрема, є правочин:
- укладені з недодержанням обов’язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов’язань (ст.547 ЦК України);
- укладені з недодержанням обов’язкової нотаріальної форми (ч.1 ст.219 ЦК України);
- укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ст.221 ЦК України);
- укладені недієздатною фізичною особою (ст.226 ЦК України);
- вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч.1 ст.224 ЦК України);
- які порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України).
Водночас ЦК України передбачає можливість визнання деяких нікчемних правочинів недійсними (ч.2, ст.218, ч.2, ст.219, ч.2 ст.220, ч.2 ст.224 ЦК України).
З аналізу наведених норм вбачається, що кредитні договори, укладаються в письмовій формі з дотриманням ч.1-3, 5 ст.203, 207, 215, 1055 ЦК України.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
На підставі таких доказів, наведених вище норм діючого законодавства та встановлених в судовому засіданні фактичних обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Підставою для такого рішення суду є встановлений, у відповідно до ст.61 ЦПК України судовим рішенням від 22 березня 2011 року по цивільній справі №2-314/2011 за участю тих же сторін, факт укладення між сторонами кредитно-заставного договору №DNH3AE0000109021 від 03 липня 2008 року.
Останнє, в свою чергу, свідчить про дотримання сторонами при укладенні спірного договору встановленої законом форми та дотримання інших істотних умов договору, що виключає визнання його нікчемним.
Окрім того, зазначеним рішенням суду встановлений факт виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань із надання кредитних коштів, а також факт виконання позивачем своїх зобов’язань за договором тривалий час належним чином, що свідчить про спрямованість спірного договору, як правочину, на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому суд не приймає до уваги як належну підставу для визнання договору нікчемним посилання позивача, його представника на ненадання відповідачем позивачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту, оскільки порушення прав позивача в частині ненадання йому інформації про загальну вартість кредиту при укладенні договору №DNH3AE0000109021 від 03 липня 2008 року не зумовлює за своїми наслідками визнання вказаного договору нікчемним. Дана оцінка суду зазначених посилань ґрунтується на тому, нікчемність договорів пов’язується з іншими кваліфікуючими ознаками, і як слід цивільно-правові договори можуть бути визнані нікчемними за іншими підставами, які позивачем заявлені не були.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне покласти судові витрати по сплаті судового збору (державного мита) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі на позивача, сплата яких останнім підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 203, 215 - 216 ЦК України ст. ст. 10, 11, 57, 60 - 61, 88, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову, - відмовити.
Судові витрати у справі покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя А.В. Брага