Справа № 2-34/11

 РІШЕННЯ  

іменем України

21 червня 2011 року                                                                   Верхньодніпровський районний суд

                                                                                                     Дніпропетровської області

В складі: головуючого –судді Петрюк Т.М.

               При секретарі –Рудовій Л.В.

  Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до  товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім  «Еліт»про  поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди ,-

                                            ВСТАНОВИВ:

 До суду звернувся позивач ОСОБА_1, з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди до відповідача ТОВ «Торговий дім «Еліт»посилаючись на наступне: з серпня 2009 року згідно з наказом № 09-0803/17 він був прийнятий на постійну роботу на посаду торгового представника Запорізького регіонального структурного підрозділу.

    В п»ятницю 15.01.2010 року в зв»язку з сімейними обставинами він подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 29.01.2010 року. В зв»язку зі зміною сімейних обставин 18 січня (понеділок) 2010 року він змінив своє рішення про звільнення і повідомив про це свого безпосереднього керівника ОСОБА_2, та начальника Дніпропетровського відділу ОСОБА_3

      27.01.2010 року він уже письмово повідомив ОСОБА_2, та ОСОБА_3, заявою про відкликання своєї заяви про звільнення 29.01.2010 року.

     Заява  прийнята ОСОБА_4., яка відповідає за кадрову роботу  у відділі.

     29.01.2010 року він ще раз особисто попередив начальника відділу ОСОБА_3, про те, що він залишається  працювати.

     Незважаючи на  його попередження про продовження роботи торговим представником, по вказівці ОСОБА_3, йому примусово була видана трудова книжка з розпискою про те, що він її отримав, та наданий для ознайомлення не підписаний наказ № 10-0129/1 від 29.01.2010 року про його звільнення за власним бажанням.

    На не підписаному наказі № 10-0129/1  від 29.01.2010 року (п»ятниця), він зробив напис про незгоду з наказом про звільнення.

    На розписці ним також зроблений запис про незгоду з записом в трудовій книжці, але він змушений був забрати трудову книжку.

     В понеділок 01.02..2010 року  він вийшов на роботу, але його перепустки на прохідній вже не було . Він зателефонував з мобільного телефону у присутності двох свідків  ОСОБА_5, та ОСОБА_6, безпосередньому керівнику ОСОБА_2, з прохання пропустити його для продовження роботи, та начальнику відділу ОСОБА_3, з тим же проханням, але ні ОСОБА_2, ні  ОСОБА_3 до роботи його не  допустили. Про що були складені відповідні акти.

      Своє звільнення з роботи вважає незаконним так як відповідач порушив ст. 38 КЗпП України згідно з якою, він не тільки 01.02.2010 року вийшов на роботу після закінчення 29.01.2010 року строку попередження, але  і завчасно, і неодноразово, 18.01.27.01.2010 р.. та 29.01.2010 року попереджав керівництво, що він не вимагає розірвання трудового договору.

   Крім того при його звільнення порушена і ст. 116 КЗпП України, в останній день звільнення 29.01.2010 року йому не виплачено  належну йому заробітну плату. Частина  заробітної плати 665.88  грн.. була йому перерахована на картковий рахунок 28.02.2010 року, тобто тільки через місяць після звільнення.

     Окрім цього в  порушення ст. 127, 128 КЗпП України з нього утримано 800 грн., кредиторської заборгованості ЧП ОСОБА_12 та ЧП ОСОБА_13, не нарахована та невиплачена компенсація за невикористані дні відпустки з 03.08.2009 року по 29.01.2010 року.

     Протиправні дії адміністрації ТОВ «Торговий дім «Еліт»порушили його матеріальне становище та устрій  життя, змусили його шукати засоби для існування всієї сім»ї, що заподіяло моральні страждання йому та його сім»ї. Свої моральні страждання він оціню в 10000 грн.,  що й стало підставою звернення до суду

    В судове засідання позивач не з»явився подавши заяву про слухання справи у його відсутність.

   Представник позивача позовні вимоги підтримав давши пояснення фактично установлені матеріалами справи

 Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не  визнала  при цьому пояснила, що   позивач ОСОБА_1, дійсно був прийнятий на роботу з 03.08.2009 року. Актами ревізії від 07.12.2009 року та  від 28.12.2009 року було встановлено недостачу  грошових коштів, яка виникла в наслідок діяльності ОСОБА_1 ОСОБА_1 визнав  факт привласнення грошових коштів. Він був попереджений про те, що матеріали стосовно нього будуть передані до міліції, а він  буде звільнений з роботи за ст. 40 КЗпП. На наступний день до керівництва  підприємства прибув батько  позивача, його представник за  справою, який просив не звільняти  за статтею його сина, а дати йому  можливість звільнитись за власним бажанням, при умові, що він поверне всі кошти. Після чого позивачем була написана заява про звільнення за власним бажання та повернені грошові кошти. Подана позивачем заява про те, що він  бажає продовжити роботу не адресована  керівництву підприємства, особа, якій він подав дану заяву не  веде кадрову роботу та не відповідає за неї. При звільненні позивач отримав  копію наказу про звільнення  та трудову книжку від старшого менеджера з персоналі ОСОБА_7 При прийнятті на роботу позивач подавав заяву до відділу кадрів ОСОБА_8, тобто він усвідомлює, коди  потрібно було подати заяву про його бажання залишитись на роботі. Крім того  ОСОБА_1., в день звільнення трудову книжку забрав, а наказ про звільнення підписати відмовився не пояснивши причин.

    Вислухавши осіб, що приймали участь у розгляді справи, свідків, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не  підлягають задоволенню  за  наступними підставами.

    Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, був прийнятий  на роботу на посаду торгового представника  Запорізького РПС  ТОВ «Торговий дім»еліт»з 03.082009 року відповідно до поданої заяви.

    Судом встановлено, що 15.01.2010 року позивач написав заяву про звільнення його за власним бажанням з 29.01.2010 року (а.с.34) на даній  заяві проставлена  віза керівника «не заперечую». В даній заяві позивач не вказує, що він бажає звільнитись за власним бажання в зв»язку з сімейними обставинами. Тому  його посилання на те, що він писав дану заяву на звільнення  в зв»язку з сімейними обставинами  не  знайшли свого підтвердження.

   29.01.2010 року був виданий наказ № 10-0129/1 на звільнення позивача за власним бажанням.

    Згідно наданої позивачем копії даного наказу на ньому є  напис про те, що він з наказом не згідний. 27.01.2010 року ним було написано заяву про звільнення його за власним бажанням 29.01.2010 року. Заява передана  ОСОБА_4 та проставлена дата 29.01.2010 року.

Згідно копії наказу  про звільнення позивача. наданого суду відповідачем, в ньому  є напис ОСОБА_7, про те, що наказ про звільнення ОСОБА_1, підписати відмовився, не  пояснивши причини. Є також  віза ОСОБА_9  на даній копії проставлені печатка підприємства та штамп «з оригіналом згідно».

    Згідно  посвідчення про відрядження ОСОБА_7, старший менеджер з персоналу була відряджена до м. Запоріжжя., м. Дніпропетровськ 29.01.2010 року  для вирішення виробничих  питань. Є  посвідчу вальні написи та печатки про прибуття та  вибуття її з м. Запоріжжя. М. Дніпропетровська.

     На наданій відповідачем копії наказі немає напису  позивача про те, що він не погоджується з даним наказом та про породження про те, що він  бажає продовжити роботу.

    Надана  позивачем копія  наказу не підписана керівником підприємства. Тому суд не може розцінити  цей наказ  як доказ по справі. так як невідомо чи  дійсно цей наказ  вручався позивачеві та чи в час його вручення він робив на ньому напис про те, що з ним не згодний.

     Посилання   представника  позивача на те,  що  непідписаний наказ про звільнення позивачеві був наданий ОСОБА_11, не знайшло свого підтвердження. Так як допитана в якості свідка ОСОБА_11, пояснила. що вона за проханням   ОСОБА_7, вручила позивачеві лише копію трудової книжки.

    Представник відповідача посилається на те, що позивачем були привласнені кошти в зв»язку  з виконанням ним своїх трудових обов»язків. В зв»язку з чим і виникло питання про звільнення позивача.  На підтвердження даного факту,  представником позивача надані акти ревізії від 07.12.2009 року та від 28.12.2009 року. Тому суд вважає даний факт доведеним, а посилання представника позивача  на те, що данні акти не мають доказової сили по даній справі є безпідставними.

       Так як в зв»язку з привласненням  грошових коштів  позивачем могла бути порушена стосовно нього кримінальна справа, проведене звільнення  позивача за ініціативою власника. Але на прохання представника  позивача,   позивачеві була надана можливість погасити заборгованість та  звільнитись за власним бажанням.  

       Таким чином судом встановлено, що питання про звільнення позивача виникло не в зв»язку з сімейними обставинами, як він посилається в позові та в своїх поясненнях. А в зв»язку з його неналежним виконанням  своїх трудових обов»язків.

        На підставі цього  посилання позивача на зміну сімейних обставин, як на підставу залишення на роботі суд не  може прийняти до уваги, тоа як його заява про звільнення не пов»язувалась з сімейними обставинами.

       Відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення  строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник  або уповноважений ним орган не вправі звільняти його за раніше поданою заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладанні трудового  договору.

      Позивач посилається на т.. що він тричі повідомляв роботодавця про те, що він не буде звільнятись, а буде продовжувати роботу. Перший раз 18.01.2011 року –в усній формі, доказів про дане попередження  суду не надано.

   Другий раз 27.02.2011 року в письмовій формі, шляхом подання заяви, яку прийняла в нього  працівник, що веде кадрову роботу ОСОБА_4

   Проте належним повідомленням роботодавця буде подання заяви працівником, яка  належно зареєстрована уповноваженою на те особою та доведена до відома керівництва.

    Як пояснив  представник позивача він разом з позивачем були у керівника, подавали йому заяву про продовження роботи, але він  сказав їм, щоб цю заяву  вони подали ОСОБА_11., що вони й зробили, вийшовши з його кабінету і  зайшовши до кімнати, де працювала ОСОБА_4,  яка поставила на заяві свій підпис та дату прийняття.

      Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4, пояснила в  судовому засіданні, що їй зателефонував позивач і просив її спуститись  на перший поверх. Вона перебуваючи з ним в дружніх відносинах, спустилась на перший поверх і позивач попросив її взяти заяву та написати на ній «отримана»та поставити дату та підпис, що вона  і зробила.  Він також сказав сказав, щоб заява  поки що була у неї. Цю заяву вона керівництву не  надавала,  заява знаходилась у неї і вона вважала, що ОСОБА_1., повинен її забрати. Також пояснила, що до її повноважень не входить прийняття та реєстрації вхідної та вихідної кореспонденції  та ведення кадрової роботи.

     Таким чином пояснення  свідка ОСОБА_11.. спростовують пояснення представника позивача,  про те, що повідомивши керівника, вони прийшли на робоче місце ОСОБА_11,. і відділи їй заяву, так як з пояснень ОСОБА_11, установлено, що вона за телефонним дзвінком  позивача  зходила на перший поверх, де він і вручив їй заяву. Крім того  свідок пояснила. що дану заяву вона керівництву не показувала і не передавала.

    З дослідженої в судовому засіданні посадової інструкції адміністратора бази даних,  тобто посади, яку займає ОСОБА_4,  встановлено, що посадових обов»язків ОСОБА_11. не входить ні реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, ні ведення кадрової роботи.

    Тому заяву ОСОБА_1, від 27.01.2009 року про його бажання  продовжити роботу на підприємстві  суд не може розцінювати, як належне повідомлення керівництва підприємства про  продовження роботи..

    В подальшому 29.01.2009 року позивачеві вручається копія наказу про звільнення та  трудова книжка.

     Наданій позивачем копії наказу про звільнення суд надав оцінку вище.

     На розписці про одержання трудової книжки позивач свого  підпису не поставив, а написав, що в зв»язку з відзивом 27.09.2009 року заяви на звільнення з записом в трудовій книжці не згоден.  Трудову книжку  одержав.

      Даний напис суд також не може розцінювати, як попередження про залишення на роботі, так  як позивач вказує, що не згоден із записом в трудовій  книжці, а не на своє бажання продовжити роботу на даному підприємстві. Крім того маючи намір продовжити трудові відносини позивач все ж таки забрав свою трудову книжку. Доказів про те, що його змусили це зробити суду не надав.

    Допитані в судовому засіданні свідки  ОСОБА_5, та ОСОБА_6, пояснили суду, що вони 01.02.2010 року  їхали до м. Дніпропетровська і  підвезли  ОСОБА_1, до місця роботи. Він вийшов, зателефонував, а потім попросив їх підійти і сказав, що його не пускають на роботу.  При них ОСОБА_1, зателефонував до начальника ОСОБА_2, говорив з ним по гучному зв»язку, але останній сказав, що він звільнений і не пустив його на роботу, про що вони і склали акти, які підписали.

      Суд критично відноситься до даних показань, так  як  по –перше ОСОБА_5, є братом  позивача. По –друге, свідки стверджують, що вони нічого не знали  про звільнення і підвезли ОСОБА_1, до місця роботи, так як їхали в тому напрямку. Тобто вказують на свою випадкову присутність там. Але після того, як позивач вийшов з машини і пішов до місця роботи, вони не поїхали за власними справами, а чекали його, що вказує на те, що свідки  завчасно знали про такий подальший розвиток  подій.  Свідки вказують, що про все почуте вони склали акти, але надані позивачем,  акти надруковані на комп»ютері, і не  таким  чином вони не могли бути складені  біля прохідної підприємства, на якому працював позивач. Крім того, позивач отримавши 29.01.2010 року свою трудову книжку із записом про звільнення достовірно  знав, що його звільнили, але прийшовши на роботу робив вигляд, що  йому нічого не відомо

       Крім того позивач, склавши дані акти, припинив вчиняти будь-які дії, що свідчили б про його намір продовжити роботу на підприємстві відповідача, що суд також розцінює, як відсутність в нього волі на подальше провадження  трудових відносин.

    Виходячи із вище викладеного суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі позивача за  потрібне відмовити..

     Позивач також просить виплатити йому виплатити йому заробіток за час вимушеного прогулу та  в зв»язку з тим, що заробітна плата не була йому виплачена при звільненні, а лише 28.02.2010 року, тобто через місць після звільнення. Проте доказів, які б підтверджували затримку розрахунку з ним суду не надав.

      Відповідачем  надані  банківські  роздруківки заробітної плати  ТОВ «Торговий дім Еліт»за грудень місяць 2009 року та за січень місяць 2010 року. Таким чином судом встановлено, що заробітна плата  позивачу перераховувалась на картковий рахунок. За січень 2010 року - 972.03 грн. Відомостей про те,  що ця заробітна плата була перерахована позивачу в  лютому місяці суду не надано, так як надана банківська виписка за січень 2010 року. Тому в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачеві потрібно відмовити. Суд також вважає за потрібне відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, так як суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про поновлення позивача на роботі.

      Безпідставними є посилання представника позивача про те, що  при звільнені йому не нарахована  грошова компенсація за невикористані дні відпустки. Так як згідно  наданого суду повного розрахунку заробітної плати позивача  компенсація за невикористану відпустку складає 296 грн.28 коп.

        Позивач посилається на те, що йому на  розрахунковий рахунок перерахована не вся сума заробітної плати за січень місяць. Так як згідно звіту до  Пенсійного фонду заробітна плата позивача зовсім інша.

      Згідно наданої суду довідки - позивачеві за січень 2010 року нарахована заробітна плата в  загальній сумі 1186.28 грн,  такий же розмір з/плати  наданий і  у звіті до Пенсійного фонду. З нарахованої позивачеві заробітної плати проведені обов»язкові відрахування і на  картковий рахунок перераховано 972.03. грн.. Ця ж сума зазначена і в банківській виписці. Тому посилання позивача на т,. що йому  на картковий рахунок  в січні було перераховано лише  665.88 грн., не знайшло свого підтвердження.

      Не надано позивачем і будь-яких доказів про утримання з нього кредиторської заборгованості ЧП ОСОБА_12 та ЧП ОСОБА_13 в сумі 800 грн. Тому позовні вимоги в  цій частині також задоволенню не підлягають.

     На думку суду не підлягають задоволенню і позовні вимоги про відшкодування  позивачеві  моральної шкоди. Так  як  суд відмовляє позивачеві у задоволенні основних вимог, крім того позивач не надав доказів про спричинення йому  моральної шкоди.

     Відповідно до п. 1 ст. 4  Декрету Кабінету Міністрів України  «Про державне мито»позивач звільняється від сплати судового збору.

     Відповідно до пп.1, 2  п. 3 ст. 81 ЦПК України позивач звільняється  від сплати витрат на інформаційне –технічне забезпечення справи.

                Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-

                                                      ВИРІШИВ:

      У задоволенні позовних вимог  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати незаконно утриманих 800 грн., та відшкодування  моральної шкоди позивачеві  ОСОБА_1- відмовити

   Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з моменту його проголошення, шляхом подачі  апеляційної скарги через верхньодніпровський районний суд. Особи, які приймали участь у розгляді справи, але не були присутні  під час проголошення рішення  можуть подати апеляційну скаргу протягом  10 днів з  моменту отримання копії рішення..

Головуючий.