Справа № 22-ц-246 2008р. Головуючий у 1-й інстанції Міщенко В.М.
Категорія 13 Суддя-доповідач Смирнова Т.В.
У Х В А Л А
іменем України
21 лютого 2008 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Смирнової Т.В.
суддів - Ведмедь Н.І., Білецького О.М.
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
та осіб, які беруть участь у справі - апелянтів ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами:
1) ОСОБА_1,
2) ОСОБА_2, ОСОБА_3
на рішення Буринського районного суду від 07 листопада 2007 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та господарськими будівлями
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності на ½ частину будинку та земельної ділянки,
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_1, про визнання правочину удаваним, -
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Буринського районного суду від 07 листопада 2007 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним.
Вселено ОСОБА_1 в будинок по АДРЕСА_1 в м. Буринь та заборонено ОСОБА_2 чинити перешкоди в користування житловим приміщенням.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.
Позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано удаваним правочином договір дарування квартири в м. Буринь поАДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6. 18 грудня 2000 року і постановлено в подальшому вважати його договором купівлі-продажу.
Визнано частково недійсним договір дарування квартири по АДРЕСА_1 в м. Буринь. укладений між дарувальником ОСОБА_7. та обдарованою ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Буринського районного нотаріального округу 29 грудня 2000 року (зареєстрований в реєстрі № 250).
Визнано за ОСОБА_3 право власності на ½ частину будинку по АДРЕСА_1 в м. Буринь та на ½ частину земельної ділянки площею 0,14400 га, яка розташована за цією адресою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог щодо визнання правочину удаваним, та постановити нове рішення про задоволення його вимог в цій частині.
Також апелянт ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду в частині визнання права власності на ½ частину будинку на АДРЕСА_1 в м. Буринь та ½ частини земельної ділянки за ОСОБА_3. та направити в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення суду в частині вселення його в будинок апелянт ОСОБА_1. просить залишити без змін.
Апелянт вважає, що суд несправедливо відмовив йому у задоволенні позову про визнання правочину удаваним за пропуском строку давності, в той же час суд не застосував строк позовної давності при розгляді аналогічного позову ОСОБА_3. Апелянт не погоджується з таким висновком суду, і зазначає, що він всі роки вважав, що існував договір купівлі-продажу, так як він особисто вручав кошти за будинок продавцеві ОСОБА_4., а про існування договору дарування дізнався лише 21 червня 2007 року при розгляді справи про розлучення. Вважає, що суд поклав в основу рішення лише показання нотаріуса, а доводи ОСОБА_1. взагалі не дослідив.
Апелянт також не згоден з висновком суду про визнання права власності на ½ частину будинку та земельної ділянки за ОСОБА_3., так як в подальшому має намір вирішувати питання про своє право власності на частину в цьому будинку, зазначаючи, що цей будинок придбано під час шлюбу, вони спільно проживали з ОСОБА_2. та її дитиною, він утримував сім'ю, дружина не працювала, він навчав її доньку, зробив за свої кошти ремонт у квартирі перед її продажем та за свої кошти зробив ремонт у придбаному будинку. Апелянт також зазначає, що він позитивно характеризується, не п'яниця і не дебошир.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням та постановити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Апелянтки зазначають, що ОСОБА_1. з 26 серпня 2007 року не проживає в спірному будинку, він з власної ініціативи покинув будинок і забрав свої речі, а тому апелянтки вважають, що оскільки він вже не є членом сім'ї, то відповідно до ч.2 ст.107 ЖК України він втратив право користування жилим приміщенням.
Також апелянтки зазначають, що ОСОБА_1. систематично порушував правила співжиття, притягувався з цього приводу до адміністративної відповідальності. Вважають, що своїми діями він поставив їх у скрутний матеріальний стан, так як його реєстрація в будинку заважає отримати субсидію.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянтів, які підтримали кожний свою апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, квартира №АДРЕСА_2 у м. Буринь належала на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3. у рівних частках - по ½ кожній на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15 жовтня 1994 року (а.с.35).
Шлюб між ОСОБА_1. та ОСОБА_2. було укладено 13 листопада 1999 року (а.с.7), а розірвано рішенням Буринського районного суду від 23 липня 2007 року (а.с.22, 48).
ОСОБА_2. має доньку ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.64, 65).
Рішенням відділу освіти Буринської райдержадміністрації від 18 грудня 2000 року ОСОБА_2 надано згоду на продаж квартири №АДРЕСА_2 у м. Буринь (а.с.56).
18 грудня 2000 року між ОСОБА_2., ОСОБА_3. (дарувальниками) та ОСОБА_5. (обдарованою) був укладений договір дарування вказаної квартири (а.с.63).
29 грудня 2000 року між ОСОБА_7. (дарувальником) та ОСОБА_2. (обдарованою) укладено договір дарування будинку №АДРЕСА_1 в м. Буринь (а.с.36) та договір дарування земельних ділянок для обслуговування будинку площею 0,04 га та для ведення підсобного господарства площею 0,24 га за адресою м. Буринь, АДРЕСА_1 (а.с.98).
13 серпня 2007 року ОСОБА_2 був виданий державний акт про право приватної власності на вказану земельну ділянку площею 0,28 га за адресою м. Буринь, АДРЕСА_1 (а.с.38).
Після розірвання шлюбу стосунки між сторонами погіршились, у серпні 2007 року ОСОБА_1. залишив будинок і став проживати на знятій квартирі.
Відмовляючи ОСОБА_1. в задоволенні позову про визнання правочину удаваним, суд виходив з того, що він пропустив строк позовної давності без поважних причин, оскільки не довів того факту, що не знав про вчинення договору дарування з моменту його укладення.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1. про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, та відмовляючи в позові ОСОБА_2. про визнання ОСОБА_1. втратившим право користування жилим приміщенням, суд послався на те, що позивач залишив приміщення під тиском відповідачки ОСОБА_2, іншого житла він не має, з реєстрації не знявся, проживає по найму, відповідачка не довела факту його добровільного вибуття на постійне місце проживання, а відповідно до ст. 156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє права користування займаним приміщенням.
Задовольняючи позов ОСОБА_3. про визнання договору дарування будинку від 29 грудня 2000 року частково недійсним та визнання за нею права власності на ½ частину будинку та земельної ділянки, та визнання удаваним правочину від 18 грудня 2000 року, суд виходив з того, що сторони в судовому засіданні не заперечували, що фактично квартира, належна матері та дочці на праві власності в рівних частках, була не подарована, а продана, а потім за виручені від продажу квартири кошти був придбаний будинок. Відповідачка ОСОБА_2. не заперечувала того, що будинок є їх з дочкою спільною власністю.
Оскільки ОСОБА_3. на момент продажу квартири була неповнолітня і не знала про порушення своїх прав, а дізналась про це в червні 2007 року, то суд дійшов висновку, що вона не пропустила строк позовної давності.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів необґрунтованими з наступних підстав.
Апеляційна скарга ОСОБА_1. підлягає відхиленню, виходячи з слідуючого.
Доводи апелянта ОСОБА_1. про те, що він не пропустив строк позовної давності, оскільки дізнався про існування договору дарування, а не купівлі-продажу лише в червні 2007 року під час розгляду справи про розірвання шлюбу - не підтверджуються жодними доказами.
Більше того, ці доводи спростовуються показаннями відповідачки ОСОБА_4., яка від імені своєї матері оформлювала договір відчуження спірного будинку та зазначила, що при оформленні договору у нотаріуса був присутній і ОСОБА_1., а договір дарування був укладений замість договору купівлі-продажу для того, щоб оформлення обійшлось дешевше (а.с.80).
Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1. сам визнав ту обставину, що він знав, що квартира належала ОСОБА_2. і її доньці ОСОБА_3. на праві власності, ця квартира була не подарована, а продана, і саме на кошти від продажу даної квартири був куплений будинок по АДРЕСА_1.
За таких підстав, висновок суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_1. строку позовної давності є вірним.
Крім того, колегія суддів вважає, що вимога ОСОБА_1. про визнання правочину удаваним, навіть у випадку її задоволення, не тягне за собою жодних правових наслідків для ОСОБА_1., оскільки він не був власником проданої квартири, не вкладав своїх коштів у придбання будинку, не був власником цього будинку і не ставив питання про визнання за ним права власності.
Посилання апелянта ОСОБА_1. на те, що присадибна земельна ділянка будинку №АДРЕСА_1 в м. Буринь приватизована на ім'я ОСОБА_7. - є безпідставними і спростовуються наявними у справі доказами, оскільки дана земельна ділянка була відчужена її попереднім власником ОСОБА_7. ОСОБА_2. (а.с.98), і після цього новий власник земельної ділянки ОСОБА_2. оформила право власності на дану земельну ділянку і отримала Державний акт про право власності на земельну ділянку (а.с.38).
Доводи апелянта ОСОБА_1. щодо порушення його прав як власника колегія суддів не приймає до уваги з так підстав.
Відповідно до існуючих правовстановлюючих документів, ОСОБА_1. не є власником спірного будинку, більше того, він визнав у судовому засіданні апеляційного суду, що спірний будинок придбаний за кошти, виручені від продажу квартири, яка була спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3., і до якої він не мав відношення.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
ОСОБА_1. так і не зазначив, яке саме його право порушене і не зазначив способу захисту порушеного права.
Посилання ОСОБА_1. на те, що він має намір звернутися в майбутньому з відповідними позовними вимогами про визнання за ним права власності на будинок - колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки, по-перше, ОСОБА_1. до суду з відповідними вимогами не звертався, хоча не був позбавлений такого права.
По-друге, постановлення судом рішення у даній справі не позбавляє ОСОБА_1. права у майбутньому звернутися з відповідним позовом про захист своїх прав як власника, якщо він вважає, що його право власності порушено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що титульний власник спірного будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 повністю визнала заявлений до неї позов дочкою ОСОБА_3. та погодилась з тим, що остання має право на ½ частку спірного будинку та земельної ділянки, тобто як вирішив суд.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3. підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Доводи апелянтів ОСОБА_2. та ОСОБА_3. з приводу того, що ОСОБА_1. вже не є членом сім'ї власника, що він за власною ініціативою виїхав з будинку і що систематично порушує правила співжиття - колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Посилання апелянток на ст. 107 ЖК України в даному випадку є недоречними, оскільки дана норма стосується відносин між наймачем жилого приміщення і членами його сім'ї, а ОСОБА_2. є не наймачем житла, а власником, і відносини між нею та ОСОБА_1. регулюються як між власником житла і членом його сім'ї. Про договір найму житла мова взагалі не йде.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів сім'ї власника права користування займаним приміщенням.
Крім того, на даний час це питання врегульовано нормами цивільного законодавства, і відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1. добровільно виїхав з будинку і що він без поважних причин не проживає там понад один рік, то вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3. про визнання втратившим ОСОБА_1. право користування жилим приміщенням є безпідставними.
Доводи апелянток про те, що ОСОБА_1. систематично порушує правила співжиття і притягувався в зв'язку з цим до адміністративної відповідальності, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки порушення правил співжиття є підставою для виселення з будинку (ст. 157, ст. 116 ЖК України), а такий позов не заявлявся.
ОСОБА_2. заявляла інший позов, а саме: визнання втратившим право користування жилим приміщенням.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно з'ясував всі обставини, що мають значення для справи, надав правильну оцінку доказам по справі та правильно вирішив спір, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів:
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Буринського районного суду від 07 листопада 2007 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий -
Судді -