Справа № 2-7754/11                    

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

08 серпня 2011 року                                             Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

У складі:

головуючого судді –Брага А.В.

при секретарі –Дементьєвої О.М.,

за участю представників позивача –Гладченко В.О., Грунтського Г.М., Чижик Є.Є.,           Лобанова О.В.,

відповідача –ОСОБА_5,

представника відповідача та третіх осіб –ОСОБА_6,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково –виробниче підприємство «Еласт»до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, ОСОБА_5, третіх осіб -  ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним деклараційного патенту України на корисну модель,-

ВСТАНОВИВ :

11 квітня 2011 року позивач у звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив визнати недійсним деклараційний патент України на корисну модель № 49108 «Просіювальний елемент секції розвантажувальної решітки барабанного млина»виданий Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8.

В обґрунтування заявлених позовних вимог послався на те, що до 19 лютого 2010 року, тобто до дати подання заявки на корисну модель за оспорюваним патентом, загальнодоступними у світі стали відомості щодо сукупності суттєвих ознак корисної моделі, які зазначені в описі до деклараційного патенту (а.с. 2 -17 т. 1).

Окрім того, відповідно до висновку експертного дослідження об’єктів права інтелектуальної власності № 89/u від 30 березня 2011 року, проведеного правознавцем і патентознавцем Гладченком В.О., зазначена корисна модель не відповідає умовам патентоздатності (а.с. 31 –57 т. 1).

Представники ТОВ «НВП «Еласт»в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Державний Департамент інтелектуальної власності МОН України в судове засідання не з’явився, направив до суду письмові заперечення, в яких проти позову заперечував, посилаючись на те, що деклараційний патент на корисну модель видається під відповідальність його власника за відповідність корисної моделі умовам патентоздатності. В обґрунтування незгоди з заявленим позовом відповідач зазначив, що Деклараційний патент України № 49108 на корисну модель було видано відповідно до порядку, встановленого законодавством про охорону прав на винаходи і корисні моделі. Окрім того послався на відсутність наданих позивачем доказів порушення його прав чи інтересів, що зумовлює відмову у задоволенні позову (а.с. –123 –127 т. 1).

Відповідач ОСОБА_5 та його представник в ході судового розгляду справи проти позову заперечували, надали письмові заперечення та зазначили, що поданий позов є безпідставним, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами невідповідність запатентованої корисної моделі умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року №3687-XII (а.с.  3 –8 т. 2).

Представник третіх осіб -  ОСОБА_7, ОСОБА_8 проти задоволення позову заперечували за викладених відповідачем ОСОБА_5 підстав.

Вислухавши пояснення представників позивача, відповідача, його представника та представника третіх осіб, дослідивши наявні у справі докази, вирішивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок всіх доказів у їх сукупності і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному з’ясуванню всіх обставин справи, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисну модель» від 15 грудня 1993 року № 3687-XII, деклараційний патент на корисну модель - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель.

          Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисну модель» від 15 грудня 1993 року № 3687-XII,  формальна експертиза (експертиза за формальними ознаками) –експертиза, у ході якої встановлююється належність зазначеного в заявці об’єкта до переліку об’єктів, які можуть бути визнані винаходами (корисними моделями), і відповідають заявки та її оформлення встановленим вимогам.

          Відповідно до ч. 11 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисну модель» від 15 грудня 1993 року № 3687-XII, якщо заявка на видачу деклараційного патенту на корисну модель відповідає вимогам ст. 12 Закону, за наявністю документа про сплату відповідного збору за подання заявки, заявнику надсилається рішення про видачу деклараційного патенту на корисну модель.

У відповідності до ст. 25 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисну модель» від 15 грудня 1993 року № 3687-XII, деклараційний патент на корисну модель видається під відповідальність його власника за відповідність корисної моделі умовам патентоздатності.

Судом встановлено, що 12 квітня 2010 року Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України групі винахідників ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 був виданий деклараційний патент на корисну модель № 49108 «Просіювальний елемент секції розвантажувальної решітки барабанного млина»(а.с. 129 т.1, а.с. 66 т. 2).

Оскільки патент на корисну модель видається за результатами формальної експертизи, то з метою визнання його недійсним будь-яка особа може подати до Держдепартаменту клопотання про проведення експертизи запатентованої корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності.

З цією метою, 13 серпня 2010 року за заявкою ОСОБА_5 №u201001844 Державим підприємством «Український інститут промислової власності»було здійснено перевірку на відповідність умовам патентоспроможності корисної моделі № 49108 (а.с. –132 –133 т. 1).

У відповідності до висновку № 38792 від 13 серпня 2010 року було встановлено, що корисна модель № 49108 відповідає умовам патентоздатності, визначеним ч. 2 ст. 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисну модель»та за змістом Закону є новою і промислово придатною (а.с. –132 –133 т. 1).

Позивач ТОВ «НВП «Єласт», який за ліцензійним договором № 1 від 11 серпня 2009 року, має право на використання технічного рішення «Розвантажувальний пристрій барабанного млина»за патентною заявкою на корисну модель  №u200908405 від 10 серпня 2009 року (а.с. 130, 175 –178 т. 1), не погоджується з таким рішенням та вважає, що спірний деклараційний патент на корисну модель № 49108 «Просіювальний елемент секції розвантажувальної решітки барабанного млина»повинен бути визнаний недійсним з огляду на його непатентоздатність, а саме з огляду на відсутність новизни та промислової придатності.

Судом встановлено, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року № 3687-XII, ст. ст. 459 –469 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про судову експертизу»25.02.1994 року №4038-XII, іншими нормативними актами Законодавства, аналізуючи які та виникли спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

          Відповідно до ст. 469 ЦПК України, права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

            Статтею 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»  від 15 грудня 1993 року № 3687-XII врегульовані способи, порядок та випадки визнання патенту (деклараційного патенту) недійсним.

          Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»від 15 грудня 1993 року № 3687-XII, патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону, наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці, порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону, видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

          Частиною 2 цієї статті Закону від 15 грудня 1993 року № 3687-XII встановлено, з метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа може подати до Установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу (корисної моделі) на відповідність умовам патентоздатності.

          З аналізу викладеного вбачається, що патент (деклараційний патент на корисну модель) може бути визнаний недійсним у судовому або адміністративному порядку.

          Судом встановлено, що в ході судового розгляду справи ТОВ «НВП «Єласт»не надав доказів свого звернення в порядку ч. 2 ст. 33 Закону до Державного департаменту інтелектуальної власності міністерства освіти і науки України з приводу проведення експертизи запатентованої корисної моделі № 49108 на її відповідність умовам патентоздатності, що вказує на відсутність належних доказів порушення прав  ТОВ «НВП «Єласт»зібраних в адміністративному, тобто не в судовому порядку.

Щодо оцінки наданих сторонами доказів, які були досліджені судом при розгляді цивільної справи № 2-7754/11 на предмет їх безспірності, належності, допустимості та безсторонності, слід зазначити наступне.

Відповідності ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України зазначено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених Законом.

          Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

          В силу ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь –які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовує вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

          Згідно до ст. 170 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

          У відповідності до ч. 2 цієї статті, для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

          Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, що відповідає змісту ч. 1 ст. 58 ЦПК України.

          Приписами ч. 2 ст. 59 ЦПК України встановлюється, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»від 12 червня 2009 року № 2, судам, розглядаючи справи, слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів.

          Приписами ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»25 лютого 1994 року №4038-XII встановлено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

Судом встановлено, що 13 серпня 2010 року Державне підприємство «Український інститут промислової власності (Укрпатент) Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України, що є державною спеціалізованою повноважною установою, у відповідності до  Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»від 15.12.1993 р. № 3687-XII та встановлених на його основі Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 05 березня 2002 року № 197, провело за заявою відповідача ОСОБА_5 експертизу запатентованої корисної моделі на відповідність патентоздатності, за результатами якої встановила, що запатентована корисна модель за Деклараційним патентом на корисну модель № 49108 відповідає умовам патентоздатності, визначеним для неї ч. 2 ст. 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»від 15.12.1993 р. № 3687-XII (а.с. –132 –133).

Таким чином судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_5, у якості підтвердження своєї правової позиції надано належний та допустимий доказ, - висновок експертизи Державного підприємства «Український інститут промислової власності»від 13 серпня 2010 року №38792 про відповідність корисної моделі № 49108, що належить ОСОБА_7, ОСОБА_5 ОСОБА_8, умовам патентоздатності, що вказує на її новизну та промислову придатність та за юридичними наслідками спростовує посилання позивача про те, що деклараційний патент на корисну модель № 49108 «Просіювальний елемент секції розвантажувальної решітки барабанного млина»не відповідає умовам патентоздатності.

Одночасно, зважаючи на приписи ст.ст. 10, 11, 57 –61 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»25.02.1994 року № 4038-XII,  суд не бере до уваги, як належні та допустимі докази обґрунтування позовних вимог, експертні висновки надані позивачем.

В ході розгляду справи, судом було задоволено клопотання позивача про залучення до матеріалів справи висновку № 733 судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності від 01 червня 2011 року у господарській справі № 5005/376/2011, який було здійснено Науково-дослідним інститутом інтелектуальної власності Національної академії правових наук (а.с. 63 –65 т. 2).

Згідно з даним висновком (п.4) технічне рішення за патентом № 49108 від 12 квітня 2010 року не є новим з огляду на технічну розробку «Гумова розвантажувальна решітка млина», відомості про яку оприлюднені в публікації (брошурі): ОСОБА_9, ОСОБА_10 «Защитные футеровки и покрытия горно-обогатительного оборудования», М. «Недра», 1985 рік.  

Вказаний висновок не є належним та безспірним доказом встановлених у ньому обставин, оскільки був отриманий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська не в результаті проведення у цивільній справі  № 2-7754/11 судової експертизи на підставі відповідної ухвали суду, а був наданий, в порядку ст. 27 ЦПК України, стороною позивача, як письмовий доказ, оскільки був добутий у господарській справі №5005/376/2011, у якій на час вирішення цивільної справи № 2-7754/11, рішення не було прийнято (а.с. 102 т. 2).

Тому, з огляду на ст. 61 ЦПК України, викладені в висновку експертизи № 733 результати, не можуть прийматися судом, як доведені обставини, оскільки станом на день прийняття рішення у даній цивільної справі, рішення господарській справі №5005/376/2011, в рамках якої проводилось експертиза, ухвалено не було (а.с. 102 т. 2).

В силу зазначеного, висновок судової експертизи Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук № 733 є письмовим доказом, який мусить оцінюватися судом в сукупності з іншими доказами та у співвідношенні на відповідність до висновку експертизи Державного підприємства «Український інститут промислової власності»від 13 серпня 2010 року №38792 про відповідність корисної моделі № 49108 (а.с.132 –133 т. 1).

          У відповідності до п. 17 постанови Пленум Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»від 12.06.2009 року № 5, висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.  У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.

          З аналогічних підстав суд відноситься критично до наданого стороною позивача висновку експертного дослідження об’єктів інтелектуальної власності від 20 травня 2011 року № 5/11, виконаний патентним повіреним України ОСОБА_11 (а.с. 54 –55 т. 2), оскільки за своїм змістом, представлений висновок не є судовою експертизою, не має імперативного характеру та викладені в ньому висновки суперечать належному доказу у справі, а саме висновку експертизи Державного підприємства «Український інститут промислової власності»від 13 серпня 2010 року №38792 про відповідність корисної моделі № 49108 (а.с. –132 –133 т. 1), а від так не може прийматися судом до уваги, як належний та безспірний доказ.

Також суддя приймає до уваги висновок експертного дослідження об’єктів права інтелектуальної власності № 89/u від 30 березня 2011 року, наданий представником позивача Гладченком В.О., є який є одночасно представником позивача ТОВ «НВП «Єласт»у даній справі, що у відповідності до ст. 4 Законом України «Про судову експертизу»25 лютого 1994 року № 4038-XII є неприйнятним та не може оцінюватись судом, як встановлена обставина, оскільки за своєю суттю наданий висновок є письмовим доказом, добитим стороною позивача у свого представника, який згідно поданих останнім документів, не є ані судовим експертом, ані патентним повіреним, що в ході судового розгляду не заперечувалось самим Гладченком В.О. (а.с. 31 –57 т. 1).

З цих же підстав не можна вважати належним та допустимим доказом у справі Експертний висновок порівняльного аналізу за патентом № 49108 від 19 лютого 2010 року та корисної моделі за патентом № 47768 від 10 серпня 2009 року (а.с. 74 –78  т. 1), проведений Дніпропетровським державним центром науково-технічної і економічної інформації 16 грудня 2010 року.  

Варто зазначити, що постановою господарського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2010 року у справі № Б15/267-08, Державне підприємство «Дніпропетровський державний центр науково-технічної і економічної інформації»визнано банкрутом та стосовно нього було відкрито ліквідаційну процедуру, про що здійснено оголошення в газеті «Голос України»№ 105 від 10 червня 2010 року (а.с. - 99 т. 2).

          У відповідності до ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14 травня 1992 року № 2343-XII, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, що, в даному випадку, зумовлює за своїми наслідками, заборону проведення будь яких експертних досліджень після 31 травня 2010 року.  

          Натомість, з матеріалів справи вбачається, що експертне дослідження було проведене 16 грудня 2010 року, тобто після відкриття ліквідаційної процедури Державного підприємства «Дніпропетровський державний центр науково-технічної і економічної інформації».

          Одночасно ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII встановлюється, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Разом з тим, в супереч зазначеному, експертний висновок Дніпропетровського державного центром науково-технічної і економічної інформації 16 грудня 2010 року було затверджено від імені його керівника ОСОБА_12, який не є керівником підприємства, з огляду на припинення повноважень органів управління згідно ст. 23 Закону, а був у відповідності до постанови господарського суду Дніпрполетровської області від 31 травня 2010 року у справі № Б15/267-08 призначений ліквідатором підприємства, до повноважень якого відноситься організація здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечення задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому Законом порядку (а.с. - 99 т. 2).

Суд відхиляє також даний висновок і у зв’язку з наступним.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, визначає Закон України «Про судову експертизу»від 25 лютого 1994 року № 4038-XII.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судову експертизу»від 25 лютого 1994 року №4038-XII, законодавство України про судову експертизу складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Частинами 1 та 4 ст.7 України «Про судову експертизу»від 25 лютого 1994 року №4038-XII встановлено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України.

Разом з цим Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Академії правових наук України, Державне підприємство «Дніпропетровський державний центр науково-технічної і економічної інформації»не належать до державних спеціалізованих установ згідно з  переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року №582, а тому вказані установи не є суб’єктами судово-експертної діяльності.

Натомість Державне підприємство «Український інститут промислової власності»міститься у переліку установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 582, яке має право здійснювати експертизу об’єктів права інтелектуальної власності, а за таких умов висновок експертизи Державного підприємства «Український інститут промислової власності»№ 38792 від 13 серпня 2010 року про відповідність корисної моделі № 49108, що належить ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 умовам патентоздатності, є належним доказом у справі № 2-7754/11.

Таким чином надані позивачем у справу висновки є висновками спеціалістів, а не висновками експертів, згідно встановлених вище фактів.

Відповідно до п. 2 ст. 54 ЦПК України допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

За таких умов суд, керуючись п. 2 ст. 54 ЦПК України, приймає у якості належного та допустимого доказу по справі висновок експертизи Державного підприємства «Український інститут промислової власності»№ 38792 від 13 серпня 2010 року про перевірку на відповідність умовам патентоспроможності корисної моделі № 49108 та на цій же підставі відхиляє висновки, надані позивачем у справі.  

Слід зазначити, що в ході вирішення цивільної справи № 2-7754/11, клопотань про призначення судової експертизи відповідності деклараційного патенту на корисну модель №49108, сторонами не заявлялось.

Суд також приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення з боку Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України процедури розгляду заявки на корисну модель, у зв’язку з чим позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»передбачено, що корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною.

Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Рівень техніки включає також зміст будь-якої заявки на видачу в Україні патенту (у тому числі міжнародної заявки, в якій зазначена Україна) у тій редакції, в якій цю заявку було подано спочатку, за умови, що дата її подання (а якщо заявлено пріоритет, то дата пріоритету) передує тій даті, яка зазначена у частині четвертій цієї статті, і що вона була опублікована на цю дату чи після цієї дати.

Згідно з п. 6.5.2.1 Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 15 березня 2002 року № 197, при визначенні рівня техніки загальнодоступними вважаються відомості, що містяться в джерелах інформації, з якими будь-яка особа може ознайомитися.

Згідно матеріалів справи, судом не вбачається наявність пріорітету заявки на корисну модель № 49108, що є предметом спору  та наявності того, що корисна модель №49108, є частиною іншої техніки, що також  дає підстави для відмови у задоволенні позовної заяви.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України також передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Позивачем не доведено тих обставин, на які він посилався у якості обгрунування своїх вимог.

Належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 58 - 61 ЦПК України, на підтвердження позовних вимог позивач не надав та не довів, що корисна модель № 49108 «Просіювальний елемент секції розвантажувальної решітки барабанного млина»не відповідає умовам патентоздатності.

Так само позивачем не доведено порушення Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України приписів Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»від 15 грудня 1993 року № 3687-XII та Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 15 травня 2002 року № 197.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 7, 16, 25, 33  Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. ст. 462, 469, 470 ЦК України, ст. ст. 3, 10 - 11, 57 - 61, 66, 88, 147, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

                                                       в и р і ш и в :

У задоволенні позову, - відмовити.

Судові витрати у справі покласти на позивача.

          Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

      Суддя :                                                                                                                     А.В. Брага