15.08.2011                                                                                      

Справа № 2 –846/2011

РІШЕННЯ

Іменем України

15 серпня 2011 року Цюрупинським районний суд Херсонської області у складі :

Головуючого судді                                                    Сіденка С.І.

При секретарі                                      Герасименко І.В.                                        

За участю позивача                                                    ОСОБА_1

Представника позивача за довіреністю                   ОСОБА_2

Представників відповідача за довіреністю             Меркулової О.В.

                                                                                    Токтаренко Т.П.,          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Цюрупинськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпровська перлина»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

                              ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулась з позовом до відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на ті підстави, що відповідач грубо порушив права позивача як працівника при звільненні за скороченням штатів, незаконно та безпідставно провів звільнення.  Просить позов задовольнити, поновити її на раніше займаних посадах, стягнути з відповідача на її середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

       В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі та пояснила, що вона працювала на підприємстві відповідача на посаді виконавчого директора та на 0,25 на посаді начальника відділу кадрів. 16 травня 2011 року позивача звільнили з займаних посад за скороченням штатів. Вважає дане звільнення незаконним, оскільки її особа, відповідальна за ознайомлення з наказом про подальше звільнення, її не ознайомлювала. Ознайомившись з наказом про подальше звільнення в судовому засіданні, позивач зазначила, що станом на 10 березня 2011 року на підприємстві була вакантна посада заступника головного бухгалтера та так, як вона інвалід ІІІ групи, у неї було переважне право на дану посаду. Однак, станом на 10 березня 2011 року її з наказом про подальше звільнення ніхто не ознайомлював, у зв’язку з чим вона і була позбавлена можливості працевлаштування на іншу посаду та позбавлена переважного права. У зв’язку з цим просить поновити її на раніше займаних посадах, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, в результаті незаконного звільнення їй завдано моральних страждань, які виразились в порушенні нормального життєвого ритму, приниженні її як особи –працівника підприємства, порушенні здорового ритму життя. В результаті просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

          Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити позов.

          Представник відповідача Меркулова О.В. в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що звільнення позивача відбулось  з дотриманням норм діючого законодавства, позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити в позові за необґрунтованістю.

          Представник відповідача Токтаренко Т.П. в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що позивач лікарняного за березень 2011 року їй не надавала, при прийомі  справ від позивача позивачем журнал реєстрації лікарняних не передавався, вважає, що звільнення ОСОБА_1 було проведено у відповідністю з вимогами діючого законодавства. Просила в позові відмовити. Крім того, при постановленні питання щодо дійсності її підпису на копії журналу реєстрації лікарняних, де було передано також і лікарняний за березень 2011 року, представник відповідача Токтаренко Т.П. підтвердила дійсність її підпису, на питання щодо відсоткового відношення оплати за лікарняний вона пояснила суду, що у ОСОБА_1 стовідсотково оплачуваний лікарняний  і від заробітної плати не відрізняється.   

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що Він працює ПРАТ «Дніпровська Перлина»на посаді начальника охорони, на прохання керівництва товариства був присутній в складі комісії під час ознайомлення позивачки з наказом про за планове скорочення її посади під час якого позивачка відмовилась від підпису, про що був складений відповідний акт.

Свідки ОСОБА_6,  ОСОБА_7 дали аналогічні свідчення.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні  показала, що на неї як на заступника головного бухгалтера був покладений обов’язок про ознайомлення позивачки з наказом про вивільнення її з займаної посади у зв’язку з скороченням чисельності. 14 березня 2011 року Вона ознайомила позивачку з даним наказом, але ОСОБА_1 відмовилася його підписувати. Після чого нею на ім’я керівника підприємства була написана службова записка.

          Заслухавши пояснення сторін, та їх представників покази свідків, оцінивши у сукупності добуті та досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.  235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній ролботі органом який розглядає трудовий спір.

Відповідно до вимог ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведення ена іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

          Судом встановлено, що 07.02.2011 року за №7-С директором приватного акціонерного товариства «Дніпровська перлина»Дзуманом С.І. було видано наказ про особисте попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення з 07 квітня 2011 року у зв’язку зі скороченням чисельності та штату.

         Відповідно до даного наказу скороченню підлягало дві посади, які обіймала ОСОБА_1 –посада виконавчого директора та відділу кадрів (начальник відділу кадрів).

         Судом також встановлено, що відповідно до наказу Відповідача №6-С від 07.02.2011 року скороченню також підлягала посада обліковця з реєстрації бухгалтерських даних.

         Відповідно до наданих сторонами пояснень, наданих суду доказів, судом встановлено, що посада №3 зазначена в даному наказі була вакантна та в результаті фактичному скороченню підлягали виключно посади, які обіймала позивачка. Це також вбачається з наказу № 6-С, де зазначено, що ознайомленню з подальшим скороченням підлягає тільки ОСОБА_1.

         Судом встановлено, що  відповідачем було призначено особу, відповідальну за особисте ознайомлення позивача з наказом про подальше скорочення –ОСОБА_8

         При допиті свідка ОСОБА_8 судом встановлено, що з 07 лютого по 14 березня 2011 року (дата складання акту про відмову в ознайомленні) ОСОБА_8 позивачку з даним наказом не ознайомлювала особисто, рекомендованим листом на адресу позивачки даний наказ не направляла. Про причини відсутності ознайомлення позивачки з даним наказом, свідок не змогла пояснити.

         Судом встановлено як з пояснень свідка ОСОБА_8, так і з пояснень сторін, що з 07 лютого по 14 березня 2011 року позивачку про подальше звільнення відповідальна особа не ознайомлювала, іншого наказу про покладення обов’язку ознайомлення на іншу особу роботодавцем не видавалось, дати звільнення позивачки не змінювалось жодним актом (наказом чи іншим документом).

         Таким чином, судом встановлено, що позивачка фактично після 07 квітня 2011 року продовжила трудові відносини на займаних посадах.

         Крім того, судом встановлено, що станом на 10 березня 2011 року на підприємстві була введена вакантна посада –заступник головного бухгалтера.

         Відповідно до наданих документів судом встановлено, що на дану посаду було призначено після звільнення 10 березня з 11 березня –саме ОСОБА_8, а позивачці дана посада роботодавцем не була запропонована, що є грубим порушення вимог КЗпП України, оскільки саме позивачка є інвалідом ІІІ групи (що підтверджується матеріалами справи), має відповідний рівень освіти –вища економічна та не підлягала звільненню за скороченням штатів, а ОСОБА_8 –звільнювалась з посади головного бухгалтера за власним бажанням, тому не мала переважного права на призначення на іншу посаду. Крім того, станом на 11 березня 2011 року була також вакантна посада головного бухгалтера, у зв’язку зі звільненням ОСОБА_8

      Таким чином, оцінивши у сукупності добуті та досліджені в судовому засіданні докази, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позивачку до 14 березня 2011 року роботодавець умисно не ознайомлював з наказом про подальше звільнення за скороченням штатів, з метою приховання її переважного права залишення на роботі. Крім того, судом встановлено, що особа, відповідальна за ознайомлення позивачки зі спірним наказом, на протязі всього часу не ознайомлювала її, та в результаті після звільнення, була прийнята на вакантну посаду, на яку мала право претендувати позивачка.

      Таким чином, роботодавцем було порушено право позивачки на переважне право на залишення на роботі.

       Крім того, судом не приймаються до уваги показання свідків, які ставили свій підпис  на акті про відмову ознайомлення  позивачки з наказом про подальше звільнення, оскільки відповідачем наказу про створення комісії не видавалось (це підтверджується поясненнями свідків), дати звільнення позивачки  не змінювалась, нових наказів не видавалось також.

     Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду трудових спорів»№9 від 06.11.1992 року п.19 « 19. Розглядаючи трудові спори,  пов'язані зі  звільненням  за п.1   ст.40   КЗпП,   суди  зобов'язані  з'ясувати,  чи  дійсно  у відповідача мали місце зміни в організації  виробництва  і  праці, зокрема,    ліквідація,    реорганізація    або   перепрофілювання підприємства,  установи,  організації,  скорочення чисельності або штату  працівників,  чи  додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,  що регулюють вивільнення  працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці,  про те, що працівник відмовився від переведення  на  іншу  роботу  або  що власник  або  уповноважений  ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж  підприємстві,  в

установі,  організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався  він за 2 місяці про наступне вивільнення.»

     Оцінивши у сукупності добуті та досліджені докази, судом встановлено, що відповідачем не доведено чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, відповідачем в порушення норм статті 60 Цивільного процесуального кодексу України не надано суду доказів щодо змін в організації виробництва і праці, відповідачем не надано доказів щодо  відсутності можливості переведення позивача на іншу роботу, та, крім того, відповідачем порушені вимоги щодо попередження вивільнюваного працівника про подальше звільнення.  

           Крім того, відповідачем, в порушення вимог статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, не надано жодного доказу суду об’єктивності даного скорочення, при якому фактично звільняється тільки одна особа –ОСОБА_1.

    Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача в частині поновлення на роботі обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

          Відповідно до статті 235 частини 2 Кодексу законів про працю України  суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час  вимушеного  прогулу  або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи,  але не більш як за один рік.  Якщо  заява  про  поновлення  на  роботі розглядається більше одного року, не  з  вини  працівника,  орган, який  розглядає  трудовий  спір,  виносить  рішення  про   виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

      Даний обов’язок закріплений і в пункті 32 Постанови Пленуму  Верховного Суду України «Про практику розгляду трудових спорів».

      Згідно наданих відповідачем суду розрахунків, вбачається, що середня заробітна плата  позивачки складає 2 191грн. 69 коп..

      Приймаючи до уваги той факт, що позивачку звільнено з 16 травня 2011 року, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за три місяці вимушеного прогулу в розмірі 6 575 грн. 07 коп.

      З цих підстав суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки щодо сплати заробітку за час вимушеного прогулу за весь час є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

      Таким чином, оцінивши у сукупності надані докази сторонами, досліджені належним чином в судовому засіданні, приймаючи до уваги, що позивачем виконані вимоги ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу  підлягають задоволенню.

     Згідно заявлених вимог позивачка просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі –15 000 грн.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до вимог ст..237-1 відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних  життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

      Оцінивши у сукупності добуті та досліджені в судовому засіданні докази, заслухавши пояснення сторін, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в цій частині частково, у зв’язку з незаконним звільненням позивачка на тривалий час залишилася без роботи, пережила моральні (душевні) страждання, , які підлягають відшкодуванню частково в розмірі 5000 грн.

    У зав’язку з вищевикладеним, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 65 грн. 75 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

       Крім того, відповідно до статті 367 ч.1 п.4 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає необхідним допустити рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

       На підставі викладеного керуючись п.1   ст.40, ст. 235, 237, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст.23 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 року зі змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст.212-215, ч.1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпровська перлина»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди –задовольнити частково.

       Поновити ОСОБА_1 на посадах виконавчого директора та начальника відділу кадрів (за сумісництвом) на приватному акціонерному товаристві «Дніпровська перлина».

       Стягнути з приватного акціонерного товариства «Дніпровська перлина» на користь ОСОБА_1  середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6 575 грн.07 коп.

       Стягнути з приватного акціонерного товариства «Дніпровська перлина» на користь ОСОБА_1  моральну шкоду в розмірі 5 000 грн..

       Стягнути з приватного акціонерного товариства «Дніпровська перлина»на користь держави судовий збір в розмірі 65 грн. 75 коп.  та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

     Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

     Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з моменту його проголошення  шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Херсонської області через Цюрупинським районний суд Херсонської області.  

Суддя                                                                                                                              С.І. Сіденко