Справа № 2-4117/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"08" лютого 2011 р.

Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді:                              Пономаренко Н.В..

при секретарі:                                       Краснянської С.В.

з участю представника відповідача   Седченко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна»про витребування безпідставно набутого майна та стягнення коштів, суд, -    

 встановив:

у вересні 2010 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ПАТ «АІСЕ Україна»про витребування безпідставно набутого майна та стягнення коштів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24.03.2009 року ним було укладено Угоду № 219451 з ЗАТ «АІСЕ Україна»в рамках створеної відповідачем в Україні системи продажу автомобілів «Автоплан», відповідно до якої відповідач взяв на себе зобов'язання надати йому систему послуг, спрямованих на придбання автомобіля. Позивачем було сплачено вступний внесок, щомісячні внески, авансовий внесок. За взаємною згодою сторін Угоду було розірвано 24.03.2009р., тому відповідно до умов вказаної Угоди відповідач повинен повернути йому 19106,24 грн., які він вважає безпідставно набутим майном в розумінні ст.1212 ЦК України.

В судове засідання позивач не з»явився, направив на адресу суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги і просив  у зв»язку із частковим поверненням суми коштів в жовтні 2010 року, стягнути із відповідача лише 8038,93 грн. та судові витрати, а також, просив справу розглянути у його відсутність (а.с.24).

Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові обґрунтовані пояснення і заперечення, які в судовому засіданні підтримав із наведених в них підстав (а.с.35-38).

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 24 березня 2009 року між сторонами була укладена Угода № 219451, предметом якої було надання відповідачем позивачу послуг, спрямованих на придбання автомобіля в рамках створеної відповідачем в Україні системи продажу автомобілів «Автоплан» та Додаткова угода (а.с.6-12).

Протягом квітня-вересня 2009 року, позивачем було сплачено 24 внески, з яких 18 –авансові внески.

Згідно з ч. 1. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності з ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 907 ЦК України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Статтею 10 вищевказаної Угоди передбачено, що ця Угода може бути розірвана достроково за ініціативою однієї зі сторін, але згідно з умовами викладеними у правилах діяльності Автоплану.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В судовому засіданні встановлено і не оспорюється сторонами, що Угоду було розірвано на підставі заяви позивача від 8.09.2009р.(а.с.40).

До того ж, відповідно до ст.6 Угоди, її підписання та Додатків є свідченням того, що сторони повністю зрозуміли усі визначення, умови та зміст Угоди та Додатків до неї. З моменту підписання даної Угоди громадянин набуває статус Учасника системи.

ОСОБА_2 свій підпис не оспорює, як і свою обізнаність з умовами Угоди та Додатків до неї.

Таким чином суд вважає, що укладена між сторонами Угода є видом цивільного договору, змістом договору є, власне ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати взяті на себе зобов'язання і тягне за собою виконання зобов'язань для кола осіб, що його підписали, і,  оскільки п. 16.1 ст.16 додатку №2 Угоди, який є невід'ємною частиною цієї Угоди, передбачено, що учасник системи, який ще не отримав автомобіль, може розірвати Угоду за власним бажанням. Для цього він повинен повідомити АІСЕ про своє рішення у письмовій формі, то це не є порушенням прав учасника системи «Автоплан», оскільки, підписуючи в межах чинного законодавства України цю угоду, учасник (позивач) добровільно погоджується на встановлення особливого порядку повернення чистих внесків, в разі розірвання укладеної угоди, беручи при цьому на себе відповідні зобов'язання.

Враховуючи зазначені обставини а також положення ст. 6, 12, 13 Угоди, підписаної позивачем, суд дійшов висновку, що підписуючи угоду, позивач визнавав розуміння змісту як договору так і додатків, що підтверджено його наступними діями: сплатою внесків, оскільки його влаштовували умови та види послуг.

Посилання позивача на вимоги ст.1212 ЦК України щодо безпідставно набутого відповідачем майна –коштів позивача, є помилковими, оскільки ОСОБА_2 сплачував кошти на підстав укладеної ним Угоди № 219451.

Умовами Угоди і додатками до неї, що є невід»ємної частиною, не передбачено повернення всієї сплаченої Учасником суми.

Повернення коштів детально викладений в статті 16 п.п.16.3, 16.4 Додатка №2 до Угоди.

Як встановлено в судовому засіданні, станом на день винесення рішення, позивачу  у відповідності до п.16.4 було здійснено повернення всіх належних йому згідно умов Угоди коштів на загальну суму 21373,84 грн. за платіжними дорученнями: від 20.10.2010р. на суму 11067,34 грн; від 10.11.2010р. на суму 2957,03 грн., від 12.01.2011 р. на суму 6600,62 грн.; від 1.02.2011р. на суму 748,85 грн. (а.с.43-47).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, та, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 549, 625, 653, 907 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 179, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України,  суд, -

 вирішив:

в задоволенні позову –відмовити.

          Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва  через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

          Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: