Справа № 8759/09/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Корой С.М.
секретар судового засідання Дудка С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області, за участю прокуратури в Овідіопольському районі Одеської області про визнання незаконними дій та визнання незаконними та скасування податкового повідомлення-рішення, суд, -
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області (далі ДПІ в Овідіопольському районі), в якому позивач просить визнати незаконними дії ДПІ в Овідіопольському районі з винесення та направлення їй повідомлень-рішень № 0000261701/1 від 17.04.2009 року та № 0000251701/1 від 17.04.2009 року; визнати незаконним та скасувати повідомлення рішення ДПІ в Овідіопольському районі № 0000261701/1 та № 0000251701/1 від 17.04.2009 року.
У своєму позові позивач зазначила, що відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення про донарахування їй податкових зобов’язань з податку на прибуток у розмірі 254461,01 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 1218271,80 грн., в тому числі за основним платежем –809461,20 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями –408810,6 грн., з якими позивачка була незгодна та 20.02.2009 року подала відповідну скаргу до ДПІ в Овідіопольському районі, на яку не отримала жодної відповіді у встановлений п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»20-денний термін для прийняття рішення за результатами розгляду скарги. Відповідно до пп. 5.2.2. п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону скарга вважається цілком задоволеною на користь платника податків, якщо вмотивоване рішення за скаргою або рішення керівника контролюючого органу (його заступника) про продовження термінів її розгляду не були спрямовані платнику податків до закінчення 20-денного терміну. Позивач зазначила, що постійно мешкає за адресою відповідно до реєстрації її місця проживання та відповідачу відомо про цю адресу, однак, відповідачем нібито надсилалось рішення про результати розгляду її скарги, однак воно повернулось з вказівкою про те, що ця адреса не обслуговується, у зв’язку з чим позивач вважає, що у такому випадку відповідач повинен був вручити їй це рішення особисто під розписку - кур’єром. За таких обставин позивач вважає, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані.
11.02.2011 року позивач надала до суду заяву про зміну підстав позову (т. 1 а.с. 120-124), в якій зазначила, що окрім того, що податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані у зв’язку з ненаданням їй рішення про результати розгляду скарги, вона також незгодна з ними по суті. У заяві позивачка зазначила, що відповідно до п. 11.3. ст. 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковим агентом при здійсненні операції з відчуження об’єктів нерухомого майна, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності документу про сплату податку сторонами договору, який і повинен нести відповідальність за порушення норм цього Закону. У зв’язку з цим позивачка вважає, що незалежно від того, чи передбачають загальні норми Закону обов’язок одержувача доходу сплатити податок, відповідальність за несплату податку повинен нести нотаріус. Крім того, позивачка вважає, що повинна була зареєструватися платником податку на додану вартість після того, як отримала у звітному періоді дохід, що перевищує 300000 грн., однак, нарахування штрафних санкцій з приводу не реєстрації платником податку за таких обставин може застосовуватися лише на подальші операції.
Відповідач надав до суду заперечення (т. 1 а.с. 46-48, 133-136), в яких зазначив, що під час розгляду скарги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Овідіопольському районі № 0000261701/0 від 11.02.2009 року та № 0000251701/0 від 11.02.2009 року, виникла необхідність продовжити термін розгляду скарги, про що прийнято відповідне рішення від 06.03.2009 року, яке направлене рекомендованим листом з повідомленням на адресу, зазначену позивачкою у скарзі, але лист повернувся з причин не розшуку адресата. Відповідно до п.10 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями, затвердженого наказом ДПА України від 11.12.1996 року № 723/1748, рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі платнику податків, якщо його вручено особисто такій фізичній особі, або уповноваженій нею особі, чи надіслано поштою з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною фізичною особою-платником податків у скарзі (заяві) як адреса, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) на скаргу (заяву). 15.04.2009 року скарга позивача була розглянута та винесено рішення, яким вона залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, яке також було направлено позивачці рекомендованим листом з повідомленням про вручення, але лист був повернутий поштою з написом «адресат не обслуговується», тобто, лист вважається врученим, оскільки був надісланий за адресою, зазначеною у скарзі. Після повернення повідомлення про вручення вищевказаного листа відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.04.2009 року № 0000251701/1 та № 000261701, які були особисто вручені кур’єром ОСОБА_1Я 25.05.2009 року. Щодо суті виявлених порушень відповідач зазначив, що позивачем було укладено дві цивільно-правові угоди від 19.02.2007 року № 593 та № 587 на суму 4047306 грн., згідно з якими вчинено продаж будівель і споруд виробничо-промислової бази та складських приміщень, вартість яких складає 512306 грн. та земельної ділянки площею 1,2679 га. вартістю 3535000 грн. Оплату по вказаним угодам позивач отримала у повному обсязі на розрахунковий рахунок у лютому 2007 року, однак, в порушення п .9.4. ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачка не зареєструвалась платником податку на додану вартість, укладаючи угоди, внаслідок виконання яких планувалось здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме потягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену пп. 2.3.1. п.2.3. ст.2 цього Закону. З урахуванням зазначеного позивачкою було занижено податкові зобов’язання по податку на додану вартість у лютому 2007 року у сумі 809461,20 грн., а також не надавались податкові декларації з податку на додану вартість. Крім того, позивачкою порушено ст. 13, пп. «б»п.1 ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»та п. 7.1. ст. 7, п. 9.12. ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки оподаткування доходів громадян податковими органами здійснюється на підставі декларацій громадян по очікуваний (оціночний) у поточному році або про фактично одержані ними протягом року доходи.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись при цьому на доводи, викладені у наданих до суду запереченнях.
Ухвалою суду від 18.11.2009 року задоволено заяву прокуратури Одеської області про вступ до участі у справі та допущено прокурора Одеської області до участі у справі.
Суд, заслухавши осіб, що з’явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову та заперечень на нього, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.
З 03.02.2009 року по 05.02.2009 року ДПІ у Овідіопольському районі проводилась виїзна позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 23.02.2006 року по 31.12.2008 року, за результатом якої складено акт перевірки від 05.02.2009 року № 315/17-1/НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 137-145).
Перевіркою встановлено порушення пп. «а»п. 19.1. ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»- неведення обліку доходів і витрат ф. 10 за період діяльності з 23.02.2006 року по 31.12.2008 року, ч. 1 п. 4 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пп. «в»п. 19.1. ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»- не надавались декларації про отримані доходи за період з 23.02.2006 року по 31.21.2008 року; ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»- занижено суму оподатковуваного (чистого) доходу за 2007 рік на суму 3035479,50 грн., у зв’язку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 254461,01 грн., пп. 7.8.1. п. 7.8. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість за лютий 2007 року у сумі 809461,20 грн., а також пп. 4.1.4.п. 4.1., пп. 4.2.1. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»- ненадання податкових декларацій з податку на додану вартість за період з лютого 2007 року по грудень 2008 року.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Овідіопольському районі прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.02.2009 року № 0000261701/0, яким визначена сума податкового зобов’язання ОСОБА_1 з податку на додану вартість у сумі 1218271,8 грн., в тому числі за основним платежем –809461,2 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями –408810,60 грн. (т. 1 а.с. 10), та № 0000251701/0, яким визначена сума податкового зобов’язання ОСОБА_1 з податку з доходів фізичних осіб, що є суб’єктами підприємницької діяльності та самозайнятих осіб у сумі 254461,01 грн. (т. 1 а.с. 11).
Не погодившись з зазначеними повідомленнями-рішеннями, позивачка звернулась зі скаргою до ДПІ у Овідіопольському районі, яка була подана нею 20.02.2009 року.
Відповідно до пп. 5.2.2. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.
З урахуванням положень пункту 16.2 статті 16 цього Закону керівник відповідного контролюючого органу (або його заступник) може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені в абзаці першому цього підпункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.
Так, 06.03.2009 року відповідачем прийнято рішення № 3443/10/10-007 про продовження терміну розгляду первинної скарги до 17.04.2009 року (т. 1 а.с. 178), яке було направлено позивачу 06.03.2009 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначену позивачем у скарзі: Овідіопольський район, с. Мізикевича, ж/м Чорноморка, пров. Маячний, 8/2 ,що підтверджується відповідним чеком, однак, вказаний лист повернувся з позначкою, що адресат не був розшуканий (т. 1 а.с. 178).
15.04.2009 року відповідачем було прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги № 5872/10/10-007, яким відмовлено у задоволенні скарги позивача, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін (т. 1 а.с. 152-155).
Вказане рішення також було направлено позивачу за вказаною нею у скарзі адресою рекомендованим листом з повідомлення про вручення, однак, повернулось з позначкою «адресат не обслуговується»(т. 1 а.с. 156).
Суд критично оцінює посилання позивачки на той факт, що відповідачем неналежно виконаний встановлений Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»обов’язок щодо надсилання скаржнику рішення про результати розгляду скарги або рішення про подовження терміну розгляду скарги поштовим відправленням з повідомленням або надати його під розписку, оскільки зазначеним Законом визначений альтернативний спосіб повідомлення особи про результати розгляду скарги.
Крім того, відповідно до п. 10 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11.12.1996 року № 29, рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі - платнику податків, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або уповноваженій нею особі чи надіслано поштою з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною фізичною особою - платником податків у скарзі (заяві) як адреса, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) на скаргу (заяву).
Посилання позивача на лист Поштамту центру поштового зв’язку № 1 про те, що зазначена позивачем у скарзі адреса не обслуговується поштовим зв’язком (т. 1 а.с. 34), суд оцінює критично, оскільки під час подання скарги скаржник самостійно визначає адресу, за якою він очікує надходження рішення про результати розгляду такої скарги, та, враховуючи встановлений законодавством альтернативний спосіб повідомлення скаржника про результати розгляду скарги, повинен забезпечити умови щодо фактичної можливості отримання поштових відправлень за адресою, яка зазначена ним у скарзі. Оскільки відповідачем дотримані вимоги щодо направлення позивачеві рішень саме за адресою, яку позивач вказала у своїй скарзі, суд вважає безпідставними посилання позивача щодо недотримання відповідачем вимог законодавства стосовно направлення рішення про результати розгляду скарги, відтак, твердження позивача щодо задоволення її скарги, а також її вимоги про визнання незаконними дій ДПІ в Овідіопольському районі з винесення та направлення їй податкових повідомлень-рішень не підтверджуються матеріалами та обставинами справи.
З урахуванням зазначеного суд вважає правомірним дії відповідача з прийняття за результатами розгляду скарги позивача та направлення на її адресу податкових повідомлень-рішень від 17.04.2009 року № 0000251701/1, яким визначена сума податкового зобов’язання ОСОБА_1 з податку з доходів фізичних осіб, що є суб’єктами підприємницької діяльності та самозайнятих осіб у сумі 254461,01 грн. (т. 1 а.с. 8) та № 0000261701/1, яким визначена сума податкового зобов’язання ОСОБА_1 з податку на додану вартість у сумі 1218271,8 грн., в тому числі за основним платежем –809461,2 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями –408810,60 грн. (т. 1 а.с. 9).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_2 від 23.02.2006 року (т. 1 а.с. 176).
19.02.2007 року ФОП ОСОБА_1 (продавець) уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки з ТОВ «ЧП ОСОБА_2»(покупець), відповідно до якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку (кадастровий номер 5123755800:01:003:0619) загальною площею 1,2679 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ціна якої склала 3535000,00 грн., які продавець отримав повністю до підписання договору (т.1 а.с. 160-162). Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано у реєстрі за № 593.
Також 19.02.2007 року ФОП ОСОБА_1 (продавець) уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки з ТОВ «ЧП ОСОБА_2(покупець), відповідно до якого продавець продав, а покупець купив будівлі та споруди виробничо-промислової бази та складських приміщень, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ціна за які склала 512306,00 грн., які продавець отримав повністю до підписання договору (т. 1 а.с. 163-165).
Таким чином, у лютому 2007 року ФОП ОСОБА_1 отримала дохід від продажу об’єктів нерухомості у загальній сумі 4 047 306 грн.
Відповідно до п. 4 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат i сплаченого податку за звітний рiк або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).
Громадяни, які одержують інші доходи, подають декларації у строки, визначені законом для місячного звітного періоду, на який припадає дата виникнення джерела доходу. У ній вказується розмір фактичного доходу за перший місяць та розмір очікуваного (оціночного) доходу до кінця поточного року. У разі припинення існування джерела доходу протягом року сума одержаних доходів включається до складу декларації за наслідками такого календарного року, яка подається податковому органу у строки, визначені законом.
Відповідно до ст. 13 цього Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Згідно з п. 1 ст. 14 Декрету з доходів, зазначених у цьому розділі Декрету податок обчислюється: а) підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності при виплаті ними протягом року доходів громадянам, зазначеним у цьому розділі Декрету, про що не пізніш як через 30 днів після виплати повідомляється податковим органам за місцем проживання громадян. Утримані у джерела виплати суми податку враховуються податковим органом при проведенні податкових розрахунків за доходами, одержаними за оподатковуваний період; б) податковими органами на підставі декларацій, поданих громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян, визначених у цьому розділі. податковими органами на підставі декларацій, поданих громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян, визначених у цьому розділі.
Перерахування утриманих сум податку до бюджету підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності здійснюють у порядку, передбаченому статтею 10 цього Декрету.
Обчислення податку з фактичного річного доходу провадиться податковими органами за місцем постійного проживання платника, а якщо його діяльність здійснюється в іншому місці - за місцем здійснення цієї діяльності з обов'язковим повідомленням податковому органу за місцем постійного проживання громадянина про розміри одержаного ним доходу i сплаченого податку за минулий рiк.
Позивачкою не представлені до суду докази про надання нею до податкового органу декларації з зазначенням суми отриманого нею доходу, а також про сплату податку з доходів фізичних осіб, що є суб’єктами підприємницької діяльності, отриманих нею при продажу об’єктів нерухомості за вищезазначеними договорами купівлі-продажу. Зазначені дії призвели до заниження валового доходу ФОП ОСОБА_1 на 4 047 306,00 грн.
Оскільки, виходячи зі змісту ст. 13 Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оподаткуванню підлягає чистий сукупний доход різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу, тоді як позивачем не надано ані до перевірки, ані до суду будь-яких документальних підтверджень розміру її витрат, пов’язаних з отриманням доходу, суд вважає правомірними дії відповідача щодо розрахунку розміру таких витрат на підставі ст. 13 Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»та додатку № 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом ГДПІ від 21.04.1993 року № 12, згідно з якою для таких видів діяльності як здійснення торговельної діяльності норма витрат у відсотках до суми валового доходу складає 25 % як здійснення інших видів діяльності. З урахуванням зазначеного сума валових витрат по вищевказаних операціях позивача складає 1 011 826,50 грн. (4 047 306,00 грн. х 25%= 1 011 826,50 грн.).
Відповідно до п. 7.1. п. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті. З урахуванням суми сплаченого податку, відповідачем правомірно була розрахована сума заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб.
Посилання представника позивача на той факт, що відчуження об’єктів нерухомості здійснювалось позивачем як фізичною особою, а не суб’єктом підприємницької діяльності суд оцінює критично, з огляду на наступне.
Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.03.2006 року № 10180085 (т.1 а.с.159) право власності на об’єкти нерухомості, що були предметом вищезазначених цивільно-правових угод, зареєстровані саме за ФОП ОСОБА_1, а не за фізичною особою. Посилання на той факт, що відповідно до вимог чинного законодавства державна реєстрація прав власності на нерухоме майно повинно відбуватись за фізичними особами, суд вважає безпідставним, оскільки позивачем не вчинялось будь-яких юридичних дій щодо оформлення реєстрації її права власності на ці об’єкти за нею як за фізичною особою.
Крім того, угоди укладались від імені ФОП ОСОБА_1, тобто, суб’єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту, тобто, відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян»та Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ від 21.04.1993 року № 12.
За таких обставин, враховуючи норми ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян»позивач повинна була подати декларацію з відповідним відображенням зазначеної операції, на підставі якої сплатити такий податок.
Посилання представника позивача на той факт, що ОСОБА_1 не здійснювалась підприємницька діяльність до укладення нею вказаних цивільно-правових угод не може вважатись доказом відсутності у вчинених нею діях підприємницького характеру, адже, утримання від вчинення певних дій до настання окремої події не свідчать про те, що відповідні дії не характеризують подію, що настала.
Оскільки стороною за договорами купівлі-продажу виступала фізична особа-підприємець, нотаріус, як податковий агент, яким, на думку позивача, він повинен був виступати під час нотаріального засвідчення угод, був позбавлений інформації, виходячи з якої у нього виникав би обов’язок вчинити дії щодо дотримання вимог податкового законодавства під час нотаріального засвідчення відповідних угод, тоді як суб’єкт підприємницької діяльності, від імені якого укладались угоди, відповідно до вимог чинного законодавства несе самостійну відповідальність за декларування та сплату відповідного податку.
За таких обставин позивачем належним чином не доведено, що продаж об’єктів нерухомості здійснювався нею у межах норм ст. 11 та п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
З тих самих підстав, беручи до уваги положення ст. 86 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає недостатньо обґрунтованими висновки, викладені з цього приводу у висновку № 8248-8249 судово-економічної експертизи за матеріалами кримінальної справи № 201200900021, порушеного у відношенні ОСОБА_1 від 11.09.2009 року ( т. 2 а.с. 10-17).
Відповідно до п. 9.4. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.
Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
В свою чергу, відповідно до положень пп. 2.3.1. п. 2.3. ст. 2 цього Закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Таким чином, оскільки позивачем були укладені цивільно-правові угоди, внаслідок виконання яких нею планувалось отримати 4 047 306,00 грн., що перевищує більш ніж в 2 рази визначену у п. 2.3.1. п.2.3. ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість»суму у розмірі 300000 гривень, позивач була зобов’язана зареєструватися платником такого податку до кінця звітного періоду, в якому укладались такі угоди, та, відповідно, сплатити податок у встановленому розмірі за такий період, однак, не зробила цього.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Пунктом 4.1. ст. 4 Закону визначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Згідно з п. 6.1. ст. 6 цього Закону об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Відповідно до пп. 7.3.1. п.7.3. ст. 7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
У порушення вищезазначених норм права позивач не зареєструвалась платником податку та занизила податкове зобов’язання з податку на додану вартість за лютий 2007 року у сумі 809461,20 грн., що становить 20 % від суми оподатковуваних операцій, вчинених нею в цей період.
Відповідно до пп. 17.1.3. п. 17. 1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
На підставі встановленого, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94,158-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до державної податкової інспекції в Овідіопольскому районі Одеської області за участю прокуратури в Овідіопольському районі про визнання незаконними дій державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області з винесення та направлення позивачеві повідомлень-рішень № 0000261701/1 та № 0000251701/1 від 17 квітня 2009 року, визнання незаконними та скасування повідомлень-рішень державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області № 0000261701/1 та № 0000251701/1 1 від 17 квітня 2009 року – відмовити повністю.
Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 09.08.2011 року.
Суддя С.М.Корой
09 серпня 2011 року