Справа № 2-а-750/11

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

13 травня 2011 року   Солом’янський  районний суд м. Києва

в складі головуючого судді            - Калініченко О.Б.

при секретарі                               - Войцеховській М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити перерахунок, виплату пенсії та призначення довічної щорічної допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому вважаючи відмову управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо нарахувань та виплат йому основної та додаткової пенсії  неправомірними, зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва усунути порушення здійснивши перерахунок, виплату  та призначення довічно з 03.12.2010 року основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій  за віком, встановленої ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої 1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»згідно зі ст.ст.50, 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Посилається в позові на те,  що  згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серія КА-2 №007195 від 30.04.2009 року йому встановлено безстроково II групу інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, він є особою, віднесеною   до  1 категорії   осіб,   які   постраждали   внаслідок   Чорнобильської катастрофи, а тому має право на отримання у встановленому законом розмірі: основної пенсії з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії з розрахунку 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.    

Позивач 29.09.2010 року звертався до відповідача управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва з проханням перерахунку пенсії, але 26.10.2010 року отримав письмову  відмову у здійсненні такого перерахунку.

Крім того, враховуючи, що позивач є особою, віднесеною   до  1 категорії   осіб,   які   постраждали   внаслідок   Чорнобильської катастрофи, в зв'язку з чим має право на пільги та компенсації, встановлені ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому звертається до суду з вимогою зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат призначити йому довічно щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, та виплачувати  до поки дії  дана норма Закону.

Так, відповідно до ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»він  як учасник ліквідації  аварії на ЧАЕС категорії 1, інвалід II групи, має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат на момент виплати допомоги. Однак щорічна допомога на оздоровлення позивачу виплачувалася в меншому розмірі, а тому,  для уникнення порушення його прав просить призначити йому  щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат довічно, та виплачувати до моменту поки дії відповідна норма закону.

Крім того, просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 500,00 грн.

Позивач в судове засідання не з’явився, просив розглянути справу без його участі.

Представники відповідачів управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва та Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з’явились, будучі належним чином повідомленими  про час і місце судового засідання, надали до суду письмові заперечення.

Представник відповідача Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в судове засідання не з’явився, будучи належним чином повідомленим  про час і місце судового засідання, до суду письмові заперечення не надав.

З письмових заперечень представника відповідача управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва від 03.03.2011 року вбачається, що представник вважає, що їх діяльність здійснювалась в межах повноважень, наданих законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, та пояснював наступне.    

Не заперечує, що згідно з ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ було встановлено розміри пенсій для інвалідів щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою. Розмір пенсії для інвалідів II групи не міг бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст.50 Закону розмір додаткової пенсії за шкоду для інвалідів II групи –75% мінімальної пенсії за віком. Згідно з ч. 5 вказаного Закону порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обоє 'язковими до виконання.

На виконання вимог вказаного Закону КМУ, який діяв в порядку, в межах і спосіб, передбачений Конституцією і законами України, була прийнята постанова №1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категорія пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», згідно п. 2 якої відповідно до ч. 4 ст.54 та додаткової пенсії, передбаченої Законом, проводились з розміру -19,91 грн.

Таким чином, п.2 постанови КМУ від 03.01.2002 року №1 не суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з того, що відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальним розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим Законом.

Згідно з ст. 9 вищезазначеного закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі виплати:  пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання;

пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Враховуючи наведене, представник вважає, що положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»щодо мінімального розміру пенсії за віком не застосовується при призначенні пенсії за Законом Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до п.2 постанови КМУ від 27.12.2005 року №1293 «Про збільшення розмірів пенсій  деяким   категорія   громадян,  які  постраждали   внаслідок  Чорнобильської катастрофи»мінімальний розмір пенсії передбачений ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не міг бути нижчим для інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, інвалідам IIгрупи - 500 гривень (станом на 01.01.2006 рік).

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(пункт 28 розділу II) були внесені зміни до частини четвертої ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, з 01.01.2008 року додаткові пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи та мінімальні розміри пенсій для інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, були розраховані, виходячи із прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому мінімальні розміри пенсій були встановлені в залежності від того, коли інвалід брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: в 1986 році або 1987-1990 роках.

Також у ст.54 було встановлено, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою не можуть бути нижчими для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, по ст. 50 додаткова пенсія за шкоду завдану здоров'ю по II групі інвалідності - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Погоджується, що 22.05.2008 року Рішенням Конституційного суду України пункт 28 Розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік про внесення змін до деяких законодавчих актів України»був визнаний неконституційним.

Але надалі порядок обчислення пенсій по інвалідності був визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28.05.2008 року № 530, п. 4 якої встановлено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсія відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується інвалідам II групи у розмірі - 965 грн., щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»виплачується інвалідам II групи у розмірі - 20 % до прожиткового мінімуму (ст. 50), встановленого законом для осіб, які втратили працездатність,

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року № 654, яка набула чинності з 01.07.2008 року, були визначені мінімальні розміри пенсій, розміри додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, та розмір компенсації в разі втрати годувальника.

У відповідності із підп. 2 п.1 цієї постанови встановлено починаючи з 01.07.2008 року доплату окремим категоріям осіб з тим, щоб їх пенсії (без урахування надбавок, підвищень додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, сум індексацій та інших доплат встановлених законодавством ) досягали таких розмірів: інвалідам II групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, а також ліквідаторам наслідків на ЧАЕС у 1986 році становить-1090.00 грн.(ч. 4 ст. 54).

Згідно із ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік»від 26.12.2008 року № 835-ІУ  у 2009 році установлений прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Розміри державних соціальних гарантій, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами КМУ.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2008 року № 107-УІ затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність:  з 01 січня 2008 року - 470. 00 грн., з 01 квітня 2008 року - 481.00 грн., з 01 липня 2008 року - 482.00 грн., з 01 жовтня до теперішнього часу - 498.00 грн.

Вважаючи, що пенсія розрахована відповідно до норм чинного законодавства, просив в позові відмовити.

З письмових заперечень представника відповідача Управління праці та соціального захисту населення  Солом’янської районної державної адміністрації у м. Києві від 02.03.2011 року вбачається, що позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи, і отримав нараховані йому кошти на оздоровлення.

Не заперечує, що ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»надає право учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідам II групи на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Разом з тим зазначає, що ст. 62 регламентує, що порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого, відповідно статті 117 Конституції України  є обов'язковим для виконання. Статтею 67 вищезазначеного Закону визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

На підставі ст.ст. 95, 116,117 Конституції України та ст.ст. 62,67 Закону Кабінет Міністрів України видав постанову від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими встановлювались розміри щорічної допомоги на оздоровлення і яка неконституційною не визнавалась.

Отже, зазначена постанова є чинною і була прийнята у відповідності до Конституції України, Бюджетного кодексу України та ст.ст. 62,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, вказує на надання ст. 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», ст.70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Тому вважає, що позивачу відповідно діючого законодавства призначалась до виплати суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2006-2010 роки в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інваліду II групи, а саме:  в липні 2006 року в розмірі 120 грн.; в листопаді 2007 року в розмірі 120 грн.; в жовтні 2008 року в розмірі 120 грн.; в липні 2009 року в розмірі 120 грн.; в жовтні 2010 року 120 грн.

В запереченнях зазначає, що управління діяло в межах правового поля і вважає, що немає законних підстав для призначення щорічної допомоги на оздоровлення в іншому розмірі, оскільки призначення зазначеної суми допомоги проведено позивачу у відповідності з чинним законодавством.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 18.01.2002 року. Згідно із  довідкою МСЕК серія КА-2 №007195 від 30.04.2009 року позивача визнано безстроково інвалідом II групи внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії.

Позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного Фонду в Солом’янському районі м. Києва та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з ч. 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.   

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України  від 28.02.1991 року № 796-XII  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в редакції Закону України від 19.12.1991 року № 2001-ХІІ.   

Станом до 31.12.2007 року відповідно до ч.4 ст. 4 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.2001 року № 796-XII (в редакції від 09.07.2007 року) в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлений зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по II групі інвалідності від 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідно до ст. 50 Закону № 796 (в редакції від 09.07.2007 року) додаткова пенсія становить 75% мінімальної пенсії за віком.

З 01.01.2008 року набрали чинності внесені зміни до Закону № 796, відповідно до якого у всіх випадках пенсії для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильської катастрофою не можуть бути нижчими 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а додаткова пенсія становила інвалідам  II групи 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

22.05.2008 року Конституційним Судом України було винесено рішення, яким вищезазначені зміни до Закону № 796 були визнані неконституційними, оскільки відповідно до ст. 22 Конституції України при прийняті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 152 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України»закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Також в резолютивній частині  Рішення від 22.05.2008 року N10-рп/2008 зазначено, що положення  Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік  та  про  внесення змін до деяких законодавчих актів України»(107-17), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто, з набранням чинності вказаного рішення  з 22.05.2008 року у позивача з’явилось право на нарахування пенсії у встановленому Законом розмірі.

Проте  відповідач при нарахуванні пенсії став керуватися постановами КМУ № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008  року, в яких були визначені мінімальні розміри пенсій, зокрема, встановлено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсія відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»виплачується щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»інвалідам II групи у розмірі –20 % прожиткового мінімуму (ст. 50), встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, а починаючи з 1 липня 2008 року - встановлено доплату окремим категоріям осіб з тим, щоб їх пенсії (без урахування надбавок, підвищень додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, сум індексацій та інших доплат встановлених законодавством) досягали таких розмірів: інвалідам II групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, а також ліквідаторам наслідків на ЧАЕС у 1986 році становить-1090 грн.(ч. 4 ст. 54).  

Однак суд не може  взяти до уваги визначенні цими Постановами Кабінету Міністрів розміри пенсії, оскільки питання розміру пенсій вирішені Законом України, яке не може бути обмежене або скасоване іншими нормативно-правовими актами, а тому з огляду на загальні засади пріоритету законів над  підзаконними актами при розрахунку підвищення пенсії застосуванню підлягає саме Закон, а не постанова.

Так, хоча розмір основної та додаткової пенсії одночасно і був врегульований по-різному і різними нормативними актами, проте за загальних умов у випадку правової колізії застосуванню підлягають норми нормативного акту, який є вищим за юридичною силою, тобто –в даному випадку –норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, у період, коли діяли два однопредметні нормативно-правові акти, які по-різному регулюють встановлення розміру основної та додаткової пенсії, відповідачем було необґрунтовано  застосовано той акт, що має нижчу юридичну силу –постанови КМ України, а Закон України, який має вищу юридичну силу, відповідачем не застосовано.

Крім того, надання законодавцем відповідно до ст. 62   Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом.

Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.    

Згідно з положенням ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру пенсій позивача застосуванню підлягають частина 1 статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796 (станом на 31.12.2007 року), а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують зміст і обсяг існуючих прав позивача, що є порушенням положень ст. 22 Конституції України.      

Такої ж точки зору притримується в своїй практиці і Вищій адміністративний суд України, а саме щодо розмірів нарахування пенсії в порядку, визначеному саме Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не будь-яким іншим нормативним актом.  

Зі змісту статей 50 та 54 Закону № 796 випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та встановлюються у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва на не взяття до уваги положень частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, та погоджується з доводами позивача, що наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796.  

Отже, при нарахуванні пенсії відповідач повинен керуватися ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», де визначається розмір мінімальної пенсії за віком, яка встановлюються у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом та ст.ст. 50, 54 Закону № 796, які були чинними станом на 31.12.2007 року, оскільки  вихідним критерієм для обрахунку державної та додаткової пенсії виступає саме мінімальна пенсія за віком, яка визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», і встановлюються у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, виходячи з того, що іншій нормативно-правовий акт, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, відсутній.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону № 796  у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, віднесеним до 1,2,3,4 категорій. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить про те, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

У відповідності до положень ст. 46 Конституції України прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум»(№ 966-ХІУ від 15.07.1999 року). Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею 2 вказаного закону визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за  віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.                      

Тобто, з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується зокрема на ч. 3 ст. 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.  

Враховуючи викладене, в контексті положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції від 09.07.2007 року) та ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за необхідне застосування для визначення розміру щомісячної пенсії розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної пенсії, що, на думку суду, не суперечить вимогам ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».  

Таким чином, мінімальний розмір пенсії за віком залежить від розміру прожиткового мінімуму, який встановлюється Законом України «Про Державний бюджет», тому при розрахунку державної (основної) та додаткової пенсій, передбачених ст. ст. 50, 54 Закону № 796, має застосовуватись розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про державний бюджет на відповідний  рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.  

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Таким чином, аналізуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що дії відповідача управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо відмови у перерахунку позивачу пенсії відповідно до ст. ст. 50 54 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІ (в редакції від 09.07.2007 року), є протиправними та такими, що порушують права позивача, оскільки не відповідають вищевказаним вимогам закону, а тому ці порушення мають бути усунуті шляхом задоволення позовних вимог позивача про перерахунок основної та додаткової пенсії.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, щодо вимог позивача  про зобов’язання управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва призначити та виплачувати йому довічно основну пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій  за віком, встановленої ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої 1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»згідно зі ст.ст.50, 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат  призначити довічно та виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Однак повноваження щодо призначення пенсії та щорічної допомоги на оздоровлення надані саме управлінню Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва та Управлінню праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, та між сторонами відсутній спір щодо права позивача на отримання даних виплат, яке в установленому законом порядку призначене відповідачами, а позивачем  оспорюється лише їх виплата у меншому розмірі.

Разом з тим, вирішуючи питання про зобов’язання перерахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд не має права обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплату, певним часовим проміжком.

З огляду на наведене, суд вбачає, що вимоги позивача підлягають задоволенню  за період з 03.12.2010 року лише в межах перерахунку та виплати основної та додаткової пенсії, передбачених ст.ст.50, 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, то слід зазначити наступне.  

Відповідно до ст. ст. 90, 94 КАС України витрати на правову допомогу відшкодовуються, якщо вони пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором. Кошти в розмірі 500 грн. були внесені позивачем ТОВ «Надія»за надання консультаційно-правових послуг.

 Разом з тим, господарське товариство не входить до наведеного переліку осіб, сплата коштів за надання якими допомоги може відшкодовуватись, тому відшкодування таких коштів чинним законодавством не передбачене.

Отже, у суду не має підстав для стягнення на користь позивача 500 грн. в якості витрат на правову допомогу, а тому  в частині зазначених позовних вимог позов задоволенню  не підлягає.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції від 09.07.2007 року), Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року № 654, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530,  ст.ст. 9, 11, 69-71, 86, 94, 97, 100, 102, 128, 158-163, 167, 256 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:  

Позов задовольнити частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва провести ОСОБА_1 з 03.12.2010 року перерахунок та виплату як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  по  II групі  інвалідності відповідно до статей 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року № 796-XII (в редакції від 09.07.2007 року) основної державної пенсії, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком на час виплати, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»згідно з визначеним Законом про Державний бюджет на відповідний рік розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за виключенням здійснених управлінням Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва за цей період таких виплат.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: