Справа № 2-3342/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"18" лютого 2011 р. Шевченківський районний суд м. Києва в складі:       

головуючого: судді -                               Пономаренко Н.В.

при секретарі :                                         Краснянській С.В.

з участю позивача  :                                ОСОБА_1

з участю представника відповідача      ОСОБА_2

відповідача                                              ОСОБА_3  

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми, суд, -

в с т а н о в и в:   

           позивач звернувся до суду із зазначеним позовом з вимогою стягнути з відповідача на свою користь суму коштів, що виникла у зв»язку із невиконанням рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 20.06.2006 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягненя боргу, збитків, пені в розмірі 36087,00 грн.  Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнював суму і остаточно просив стягнути із відповідача на свою користь через невиконання рішення суду та відповідно до ч.2 ст.625 ЦПК України: 10433,00 доларів США або 83425,00 грн. суму інфляційних коштів (розрахунок позивача а.с.55);  1295,00 доларів США або 10360,00 грн. суму 3% річних (розрахунок позивача на а.с.56); 14858 доларів США або 118866,00 грн. сума пені згідно умов договору позики у зв»язку із невиконанням умов якого було постановлено рішення суду від 20.06.2006 року; 79352,00 грн. суми збитків відповідно до вимог ст.22 ЦК України, також 111800,00 грн. моральної шкоди, а всього –403853,00 грн.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що рішення суду від 20.06.2006 року про стягнення з ОСОБА_3 на його користь 36087,00 грн. і на сьогодні в повному обсязі не виконано, оскільки добровільно відповідач не виконав рішення суду, сам позивач тільки в 2010 році звернувся до виконавчої служби із заявою про примусове виконання цього рішення і пред»явив виконавчий лист для виконання, однак, відповідач не всю суму коштів сплатив одночасно, а сплачує про виконавчому листу приблизно по 673,52 грн. щомісячно. Вказані кошти щомісячно вираховуються із пенсії відповідача на його, позивача, користь, але на сьогодні сума боргу не сплачена.

           В судовому засіданні позивач повністю підтримав  позовні вимоги, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та з урахуванням його уточнених розрахунків.

               Відповідач та його представник заперечували проти задоволення вказаних вимог, посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідач не бажав сплачувати кошти згідно рішення суду від 20.06.2006р., оскільки воно хоч і набрало законної сили, однак, ці гроші він по договору позики не брав, хоча не довів це в суді. Однак, коли отримав від державного виконавця постанову про відкриття провадження від 19.03.2010 року,  то він виконує вищевказане рішення суду, оскільки із його пенсії щомісячно вираховується приблизно 673,52 грн. на рахунок погашення боргу позивачу за рішенням суду і виконавчим листом. На сьогодні ним позивачу сплачено 3368,25 грн. із 36087,00 грн., які необхідно сплатити  згідно вищезазначеного рішення суду.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Невиконання рішення суду про стягнення суми боргу є грошовим зобов»язанням боржника перед кредитором у розумінні вимог ст.509 ЦК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 20.06.2006 року було частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, збитків, пені в сумі  36087 грн.(а.с.25-26).

Вказане рішення набрало законної сили 10.04.2007р.(а.с.27) однак, позивач із вказаного часу до 18.03.2010 року (а.с.67 –дата пред»явлення виконавчого документу) не скористався своїм правом на примусове виконання вказаного рішення і стягнення суми боргу з відповідача в примусовому порядку.

Постановою від 19.03.2010 року відкрито виконавче провадження на виконання вищевказаного рішення суду  (а.с.67-68).

Позивач на свій розсуд скористався правом щодо звернення рішення суду до примусового виконання в порядку, передбаченому вимогами Закону України «Про виконавче провадження»тільки 18.03.2010р., хоча воно набрало законної сили  ще 10.04.2007р.

Судом достовірно встановлено, що причиною довготривалого невиконання рішення суду являються не дії відповідача, направлені на затягування виконання рішення суду, внаслідок чого могло утворитись прострочення грошового зобов»язання, а сталося з вини самого позивача, який не звернувся до виконавчої служби одразу після набрання рішенням законної сили з 10.04.2007р, а звернувся тільки 18.03.2010 року.

Суду також не надано доказів, що невиконання зазначеного рішення суду відбулося з вини державного виконавця, що являлось би в такому разі  підставлю для відповідальності,  передбаченої ч.2 ст.86 Закону України «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що на даний час вищезазначене рішення суду від 20.06.2006 року виконується відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якого одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, про що свідчать довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії(а.с.65), а також відомостями про відрахування з пенсії ОСОБА_3 суми боргу (а.с.66) та не оспорюється сторонами.

Вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення із відповідача за прострочення грошового зобов»язання через невиконання вищевказаного рішення суду і згідно розрахунків позивача складають: на підставі ч.2 ст.625 ЦПК України: 10433,00 доларів США або 83425,00 грн. суму інфляційних коштів (розрахунок позивача а.с.55);  1295,00 доларів США або 10360,00 грн. суму 3% річних (розрахунок позивача а.с.56), - задоволенню не підлягають, оскільки порушення грошового зобов»язання у зв»язку із невиконанням рішення суду відбулося не з вини боржника –відповідача по справі, який на сьогодні в примусовому порядку після відкриття виконавчого провадження безперервно виконує свій обов»язок по примусовому виконанню рішення суду, про що свідчить довідка про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_3, із змісту якої вбачається, що станом на лютий 2010 року відповідачем погашено 3368,25 грн., залишок суми боргу складає 32718,75 грн. (а.с.66).  

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що офіційний індекс інфляції, який розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, що в будь якому випадку унеможливлює урахування відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов»язаних  із знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.

Окрім того, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 14858 доларів США або 118866,00 грн. пені, згідно умов договору позики, у зв»язку із невиконанням умов якого і постановлено рішення суду від 20.06.2006 року, також не підлягають задоволеню, оскільки предметом розгляду вказаного позову являється не сам договір позики, а наявність боргу  через невиконання рішення суду, тому умови виконання чи невиконання договору позики також не були предметом розгляду в даному провадженні і посилання на умови договору позики як на підставу виконання грошових зобов»язань через невиконання рішення суду є з боку позивача помилковим.

Вимоги щодо стягнення з відповідача 79352,00 грн. суми збитків відповідно до вимог ст.22 ЦК України задоволенню не підлягають, так як позивачем не доведено  завдання збитків у результаті порушення його цивільного права, оскільки, як вказано вище, рішення про стягнення суми боргу після  звернення виконавчого листа до виконання знаходиться на стадії виконання, відповідачем і до цього часу відраховується частка пенсії боржника –відповідача  в рахунок погашення боргу позивачу.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.     

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діяти чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.     

Як вбачається з ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.  

Нормами ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст.ст.  58-59 ЦПК України.

Відповідно до загальних підстав цивільно – правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.     

Враховуючи вищенаведене, досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження підстави для стягнення моральної шкоди, оскільки не доведено факту заподіяння зі сторони відповідача позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру позивачу.  

          Згідно ст. 10 ЦПК, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

            Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, враховуючи встановлені обставини та вимоги закону, суд не вбачає підстав для задоволення позову.   

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.23, 509, 526, 625, 1167 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 10, 11, 57, 60, 179, 209,  212-215 ЦПК України, суд –

                                                         в и р і ш и в:   

           у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми –відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справ, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя  :