Справа № 2-5472/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"13" травня 2011 р. Шевченківський районний суд м.Києва

в складі:   головуючого  -  судді             Пономаренко Н.В.

                 при секретарі                          Краснянській С.В.

з участю представника позивача           ОСОБА_1

з участю представника відповідача       Ющенко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська майстерня»про захист авторських прав, суд,-

в с т а н о в и в :

позивач через свого представника за довіреністю звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути із відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 51862,50 грн., компенсацію за порушення авторського права в розмірі 10 мінімальних заробітних плат –9220,00 грн., а також накласти штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача відповідно до вимог ст.52 ч.3 Закону України «Про авторське право і суміжні права»та суму понесених позивачем  витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду цивільної справи в розмірі 120 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 20.07.2010р. позивач звернувся до директора ТОВ «Ковальська майстерня»ОСОБА_4  стосовно подальшого працевлаштування на посаді журналіста журналу «Ковальська майстерня». Відповідач попросив позивача підготувати статтю заданої тематики рекламного змісту стосовно висвітлення творчості коваля-майстра ОСОБА_5. Підготовка статті повинна була вплинути на прийняття позивача на випробувальний термін на роботу. На період написання статті сторони не укладали жодних договорів та угод стосовно використання майнових прав автора. Після написання статті, вона була передана директору відповідача, однак 28.07.2010р. позивачу було відмовлено і прийнятті на роботу на випробувальний термін на посаді журналіста, сам директор пояснив це тим, що позивач не відповідає вимогам в частині  редакторських здібностей та недостатньої кваліфікації як автора статей.

Однак, 26.07.2010р. відповідач без згоди позивача та без зазначення інформації про авторство, переклав відповідну статтю на українську мову та розмістив на власному сайті в мережі інтернет де не зазначив автора статті.

Крім того, позивач перебуваючи за кордоном, побачив у продажу журнал «Ковальська майстерня»№2(20) літо 2010, в якому на сторінці 60 було розміщено статтю позивача про коваля-майстра ОСОБА_5 із зазначенням імені позивача, а на авторській сторінці, серед інших журналістів було також зазначено ім.»я позивача.

Позивач вважає, що порушені його авторські права, оскільки він не давав дозволу на переклад статті на українську мову розмістивши її на власному сайті в мережі інтернет, а також, позивач не надавав дозволу на використання підготовленої ним статті в журналі «Ковальська майстерня». Вказані дії відповідача завдали шкоди здоров»ю позивача та спричинили значні моральні страждання.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вказані вимоги з наведених  в позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала письмові заперечення (а.с.44-45), які підтвердила в судовому засіданні та пояснила, що в штат ТОВ «Ковальська майстерня»потрібен був журналіст із знанням польської мови, а позивач міг бути бути влаштований на постійну роботу на посаду журналіста, а висвітлення Ягілонської виставки в Польщі буде для позивача випробувальним терміном, однак, директор ТОВ «Ковальська майстерня»ОСОБА_4. повідомив, що у позивача можуть бути проблеми із закордонним паспортом і це може спричинити проблеми при виїзді в Польщу, а позивач запевнив про відсутність проблем із цієї сторони. Незважаючи на запевнення позивача про відсутність проблем з його паспортом, позивачу було відмовлено у видачі візи для виїзду в Польщу, тому, вподальшому і було відмовлено у прийнятті на роботу до відповідача. Жодних претензій до ОСОБА_3 щодо його  редакторських здібностей та кваліфікації як автора статей з боку відповідача висловлено не було. Вже після відмови прийняти на роботу позивача, останній в кінці липня 2010р. передав статтю про коваля ОСОБА_5, вказана стаття із фотоматеріалами була надрукована в журналі, однак, з невідомих причин, позивач відмовився від отримання гонорару за статтю. Зауважила, що журнал «Ковальська майстерня »за кордоном не продається. Вважає, що відповідач не порушувало вимог чинного законодавства та з дозволу ОСОБА_3 використала статтю і на даний час не заперечує проти виплати гонорару позивачу.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

           Відповідно до п. 1 статті 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права» первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.   

Встановлено, що позивач є автором твору : статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка опублікована в журналі «Ковальська майстерня»в НОМЕР_1, що не заперечувалося відповідачем по справі ( а.с.13).           

Нормами ст. ст. 31-33 Закону України «Про авторське право та суміжні права»до авторських договорів законодавець відносить договори про передачу (відступлення) та передачу (відчуження) майнових авторських прав, договори (ліцензії) про передачу твору у використання, договори про передачу права на використання твору, авторський договір замовлення.

Разом з тим, враховуючи, що авторсько-договірні відносини мають цивільно-правовий характер, на будь-який авторський договір поширюються загальні положення цивільного права щодо форми та умов договору та відповідні норми зобов’язального права.

Як зазначено в ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. До змісту договору, окрім погоджених сторонами умов, належать і ті положення (умови), які приймаються ними як обов’язкові в силу чинного цивільного законодавства. До договорів щодо розпорядження майновими правами в частині, не врегульованій спеціальними нормами, застосовуються загальні положення про правочини (гл. 16 ЦК) та про договори (гл. 52, 53 ЦК).

Так, відповідно до правил ст. 31 Закону України «Про авторське право та суміжні права»суб’єкт авторських прав - автор чи інша особа, яка має авторське право, може передати (відчужити) свої майнові права, зазначені у ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав оформляється авторським договором.

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Тобто особа, яка має авторське право, за певних умов може відмовитись від своїх майнових авторських прав, передавши їх у власність іншої особи повністю або частково, при чому які мають бути чітко визначеними для того, щоб вважитись відчуженими.

Відповідно до ст.7 вказаного Закону, суб’єктами авторського права є автори творів, зазначених у ст. 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

          Однак, як встановлено в судовому засіданні і не заперечується сторонами, ніякого відповідного договору між сторонами укладено не було.

Належним відповідачем у справі про захист авторського права є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб’єкта авторського права, види яких та види захисту від який наведені в ст.ст. 50, 52 Закону про авторське право.

Майнові авторські права пов’язані, насамперед  з можливостями використання твору.  Згідно з вимогами ст. 15 вищевказаного Закону, до майнових прав автора чи особи, яка має авторське право, належить, зокрема, виключне право на використання твору у  будь-якій формі і будь-яким способом, а виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або  забороняти,  зокрема  відтворення  творів, включення  їх  як  складових  частин  до  збірників, антологій, енциклопедій тощо.

При цьому, ніхто не має права використовувати твір без дозволу автора або іншого правоволодільця. Так, відповідно до  ст.ст. 440,  441,  443   ЦК України використання твору має здійснюватись лише за згодою власника відповідних  майнових  прав, крім  випадків правомірного  використання  твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.   

Так, відповідно до   ст. 440  ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є:  право на використання твору;  виключне право дозволяти  використання твору;  право перешкоджати неправомірному використанню твору,  в тому числі  забороняти таке  використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.   

Відповідно до ч.2, 3 ст. 15 та п.  «а»ст.  50  Закону  порушенням   авторського  права, що  дає  підстави  для  судового захисту,  є вчинення будь-якою особою дій,  які порушують майнові права  суб'єктів  авторського  права,  визначені  статтею 15 цього Закону, з урахуванням передбачених  статтями  21-25  цього  Закону обмежень майнових прав, зокрема,   використання твору без дозволу особи, яка має авторське право, є порушенням авторського права.

З огляду   на   наведене, у відповідача були  відсутні  правові   підстави  для фактичного використання ним публікації ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_1»в журналі «Ковальська майстерня».

Згідно вимог ст.445 ЦК України, автор має право на плату за використаня його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона  повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом

Згідно ст.57 ЦПК України доказами  є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для  вирішення справи.

           В силу ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених, ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем як видавцем під час підготовки журналу до друку не була отримана згода власника майнових авторських прав на використання тйого твору-публікації. Отже, виконання ним вимог Закону при використанні об’єкта авторського права відповідач не довів.

Вимоги щодо публікації статті позивача з перекладом на українську мову та опублікування на їх офіційному сайті, не знайшли свого підтвердженя в судовому засіданні, оскільки вказаному не були надані суду належні і допустимі докази, якими не являються неналежної якості (текст читається не в повному обсязі) незавірені ксерокопії із інтернет-сайтів (а.с.8-9).

Також, позивачем  не було жодним чином доведено і факт розповсюдження журналу за кордоном, а відповідачем –отримання дозволу на публікацію статті позивача в журналі та  

Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів щодо намагання позивачу виплати гонорару та про те, що відповідач відмовився від нього.

Відсутність доказів вказаному  представники сторін підтвердили в судовому засіданні.

Таким чином, з’ясуванням фактичних обставин справи, судом було встановлено, що з боку відповідача мало місце використання твору шляхом його відтворення в журналі з порушенням майнових авторських прав позивача, оскільки використання  відповідачем твору ОСОБА_3 є неправомірним з огляду  на  відсутність  відомостей  щодо надання дозволу правовласником на таке, що, в свою чергу, є підставою для  поновлення порушеного права обраним позивачем способом - шляхом стягнення компенсації.

Для  задоволення  вимог щодо виплати компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій,  які визнаються  порушенням авторського права.

Відповідно до аб. 2 ч. 1 ст. 52  Закону України  «Про  авторське  право  та суміжні права»при порушеннях будь-якою особою авторського  права,   передбачених   ст.  50   цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів,  використанні творів  з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням  інформації  і (або) документів  про  управління  правами  чи  створенні загрози неправомірного використання об'єктів  авторського  права  та  інших  порушеннях  особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права суб'єкти  авторського  права  мають право подавати позови про відшкодування  збитків  (матеріальної  шкоди), включаючи   упущену   вигоду,  або стягнення  доходу,  отриманого порушником внаслідок  порушення  ним  авторського  права, або виплату компенсацій.

Вимогами   ч.   2  ст.52 вищезазначеного Закону, передбачено, що   замість відшкодування  збитків  чи  стягнення  доходу,  суд зобов'язаний у встановлених пунктом «г»цієї частини межах (у розмірі від  10  до 50 000  мінімальних заробітних плат) визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Так, компенсація підлягає виплаті  у  разі  доведення  факту порушення   майнових прав  суб'єкта  авторського  права,  для задоволення  вимоги  про  виплату  компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права.

Однак, для визначення суми такої компенсації мають бути досліджені об'єктивні критерії,  що можуть свідчити про орієнтовний розмір  шкоди,  завданої   неправомірним використанням   об'єкта авторського  права,  та в даному випадку необхідно з'ясувати суму можливої винагороди за аналогічне використання  спірного  твору, яка  встановлювалася суб'єктом авторських прав за попередніми угодами або відповідає  усталеній  практиці  в даній   сфері;   обсяг   порушення   (одноразове  чи  багаторазове використання спірних об'єктів) тощо.

У  визначенні   розміру  такої  компенсації  необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних  засад цивільного законодавства, встановлених ст. 3 ЦК України, зокрема: справедливості,   добросовісності    та розумності, тому розмір компенсації входить до предмету доказування у справі.

Розмір компенсації у  межах  заявлених вимог має визначатися   у   залежності   від характеру  порушення,  ступеню  вини відповідача та інших обставин.  Зокрема, враховується тривалість порушення  та  його  обсяг  (одно-  або  багаторазове використання об'єкта  авторського   права),   передбачуваний   розмір   збитків потерпілої  особи,   розмір доходу,   отриманого   внаслідок правопорушення.

Позивач та її представник мотивували розрахунок  компенсації мінімальною сумою компенсації за одне порушення одного з авторських прав.

При  визначенні розміру компенсації за порушення майнового, а  в даному випадку авторського права, суд  враховує суть порушення,  необхідність судового захисту прав позивача,  стан взаємовідносин сторін, наміри відповідача та  мету створення твору, можливість   його  вільного  використання,  кількість  допущених порушень авторського права, негативний вплив на подальшу діяльність правовласника, у зв’язку з чим розмір компенсації має співвідноситися певним чином з розміром спричиненої порушенням шкоди.   

Отже, виходячи з самого факту наявності порушення та його масштабу, суд визначає розмір компенсації у 10 розмірів мінімальної заробітної плати на момент проведення розрахунків позивачем.  

Щодо моральної шкоди,  то дійсно, вимогами ст.52 ч.2 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжнихї прав, з визаченням розміру відшкодування.

В своїх розрахунках позивач і його представник користувались  визначенням суми моральної шкоди з урахуванням рекомендацій, вказаний у науково-практичному виданні за редакцією  ОСОБА_6, та визначили суму компенсації моральних страждань 51018,75 грн.

Проте, позивачем не доведено вини відповідача в заподіянні йому моральних страждань які привели до порушень здоров»я, на підтвердження чому  надано копії медичної документації(а.с.35-36), оскільки не встановлено будь-якого причинно-наслідкового зв’язку між погіршенням здоров»я  позивача із заподіянням моральної шкоди, та, враховуючи, що надані копії медичних висновкім не містять загальних висновків щодо стану здоров»я позивача та не завірені пачатками медичних установ, що також не розцінюється судом як належні і допустимі докази.

Суд враховує, що такий спосіб захисту як компенсація моральної шкоди полягає в покладанні на порушника обов’язку щодо виплати суб’єкту авторського права грошової компенсації за фізичні або моральні страждання, які зазнає у зв’язку з порушенням його прав. Тому вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн., враховуючи обсяг публікації  в журналі на відсутність негативних наслідків,  оскільки їх настання не доведено позивачем, в повній мірі відповідає обсягу морального дискомфорту, спричиненому порушенням відповідачем авторських прав позивача.

Також, відповідно до ст. 52 Закону про авторські права суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10% від суми, присудженої судом на користь позивача, яка передається у встановленому порядку державного бюджету.

Між тим, таке право належить саме суду, який може використати його,  з метою запобіганню нових правопорушень з боку відповідача, тому його застосування також має бути належним чином обґрунтованим  та виправданим. Однак, правових  підстав для накладення на відповідача  такого штрафу не вбачає, а позивачем вони жодним чином обґрунтовані не були.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, та, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, про часткове задоволенні позову.

Згідно з ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Разом з тим, згідно з ч.3 ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в дохід держави.

Керуючись  ст.ст. 420, 426, 432, 433, 435, 438, 439, 440, 443, 445 ЦК України, Законом України «Про авторське право та суміжні права», ст.ст. 3-4, 10-11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України,  суд, -

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська майстерня»про захист авторських прав задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська майстерня»на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська майстерня»на користь ОСОБА_3 компенсацію в розмірі 10 мінімальних заробітних плат в розмірі 9220,00 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська майстерня»на користь ОСОБА_3 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська майстерня»на користь держави судовий збір в розмірі 100,70 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовити.

           Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва  через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

          Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

             Суддя :