Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м.Харків
03 серпня 2011 р. №2а-5732/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого судді - Ізовітової - Вакім О.В.,
при секретарі судового засідання –Шевчук А.В.,
за участю: представника позивача –Лещенко Н.О.,
представника відповідача –Дмитрієв І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства Харківський завод "Електропобутприлад" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
В С Т А Н О В И В:
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд стягнути з Відкритого акціонерного товариства Харківський завод "Електропобутприлад" адміністративно-господарські санкції у розмірі 13246,44 грн. за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2010 році.
Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог вказала, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач до 16.04.2011 року повинен був самостійно сплатити адміністративно - господарські санкції у розмірі 13144,00 грн., та нараховану суму пені у розмірі 102,44 грн. Дана сума заборгованості по адміністративно - господарських санкціях підтверджується та пені розрахунком суми заборгованості відповідача.
Представник відповідача з позовними вимогами не погодився, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
В обґрунтування поданих заперечень вказав, що відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів, у зв’язку з чим на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, чи за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися. Тобто на відповідача не може бути покладено відповідальність за сам факт відсутності інвалідів у випадку належного виконання вимог чинного законодавства.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що згідно положень статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991р. для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Вказана вище адміністративно-господарська санкція застосовується за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Так, відповідно до ч.5 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, для яких це місце роботи є основним.
Працевлаштування – це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21 березня 1991 року підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що покладення на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, обов’язку працевлаштування інвалідів, передбачає виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
У відповідності зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікацій та знань, з урахуванням його побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, як випливає зі змісту ч.1 ст.18 та ч.3 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. На державну службу зайнятості покладені обов'язки по реєстрації бажаючих працювати інвалідів як безробітних та здійсненню пошуку підходящої роботи для них.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2010 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2010 році становила 25 осіб, тобто, норматив для працевлаштування інвалідів складав одне робоче місце.
Згідно з пунктом 2 "Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007р. роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до ч.4 ст.20 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року №803-ХІІ підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Таким чином, законодавством передбачений обов’язок щомісячного подання підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності звітності про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, до місцевих центрів зайнятості.
Судом встановлено, що на виконання вищенаведених вимог нормативно-правових актів, відповідач щомісячно подавав до місцевого центру зайнятості звіти за формою №3-ПН "Про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. №244, що підтверджується наданими до матеріалів копіями звітів за період з січня 2010 по грудень 2010 року.
Відповідно до листа Харківського міського центру зайнятості №6746 від 04.05.2011 року, протягом 2010 року позивачем було подано до центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для інвалідів (згідно форми 3-ПН гр.15 "Звіт про наявність вакансій" із зазначенням потреби в працівниках за категорією громадян за шифром II-інваліди). В даному листі також зазначено, що відмов у працевлаштуванні інвалідів з боку підприємства не зафіксовано.
Згідно частин 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Одним із видів адміністративно-господарських санкцій є адміністративно-господарський штраф, а статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд зазначає, що під час розгляду справи позивач не довів суду, що органи, на які покладено обов’язок працевлаштування інвалідів, направляли у 2010 році до відповідача інвалідів для працевлаштування і їм було відмовлено у прийомі на роботу. Також позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що до відповідача самостійно звертались інваліди для працевлаштування, однак в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", вказаним особам було відмовлено у працевлаштуванні.
Отже, якщо відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, чи за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися. Тобто на відповідача не може бути покладено відповідальність за сам факт відсутності інвалідів у випадку належного виконання вимог чинного законодавства.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з ВАТ Харківський завод "Електропобутприлад" адміністративно - господарських санкцій та пені необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 94 КАС України, судові витрати необхідно віднести за рахунок Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8-14, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства Харківський завод "Електропобутприлад" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені - відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 08.08.2011 року.
Суддя Ізовітова-Вакім О.В.