Справа № 22Ц-2211/11Головуючий в суді першої інстанції:ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ В.В.
Категорія: 27 Доповідач: Сопрун В. В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 липня 2011 року місто Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого: Сопруна В.В.
суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,
при секретарі: Сніжко О.І.,
за участю сторін: ОСОБА_2, ОСОБА_3,-
розглянувши у відкритому судовому в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за договором позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 07 червня 2011 року,-
в с т а н о в и л а :
В квітні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.08.2010р. вони із відповідачем уклали договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу у позику кошти в сумі 7 500,00 гривень. Згідно з п. 4.1. договору ОСОБА_3 зобов’язався повернути вказані кошти до 01.01.2011р., однак отримані кошти відповідач не повернув. Крім того, позивач зазначив, що такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди. В зв’язку з чим ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_3 суму основного боргу –7500,00 грн., суму пені в розмірі 3138,75 грн., три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення –319,16 грн., моральну шкоду в сумі 1700,00 грн. та понесені судові витрати по розгляду справи.
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 07 червня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 957 (десять тисяч дев’ятсот п’ятдесят сім) гривень 91 копійка, із них: позика в сумі 7500 (сім тисяч п’ятсот) гривень 00 копійок; 3% річних в сумі 319 (триста дев’ятнадцять) гривень 16 копійок; пеня в сумі 3138 (три тисячі сто тридцять вісім) гривень 75 копійок. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті державного мита – 109 (сто дев’ять) гривень 57 копійок; витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи –120 (сто двадцять) гривень.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
При цьому зазначає, що судом при ухвалені рішення було порушено норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не доведено обставини, що мають значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення і заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що остання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Із матеріалів справи вбачається, що 01.08.2010р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у письмовій формі було укладено договір позики (а.с. 4), відповідно до якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 7500 (сім тисяч п’ятсот) гривень, а останній зобов’язався повернути позику в тому ж розмірі до 01.01.2011р.
Пунктом 3.1. договору позики від 01.08.2010р. сторонами встановлено, що позикодавець надає позику на момент підписання даного Договору.
Вказаний договір засвідчений підписами сторін, а саме –ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Крім того, при складанні даного договору були присутні ОСОБА_1 та ОСОБА_5, які засвідчили даний факт своїми підписами.
Пунктом 4.1. договору сторонами було погоджено порядок повернення боргу, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов’язався повернути суму в повному розмірі до 01.01.2011р., однак останній свого зобов’язання не виконав та не повернув позивачу кошти у вказаний строк.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За наведених обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що є обргрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення із ОСОБА_3 7500,00 грн. боргу за договором позики.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір позики є неукладеним, оскільки позивачем не надано доказів отримання відповідачем коштів в сумі 7500 грн., а саме –розписки позичальника, спростовуються тим, що ч. 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже за приписами вказаної статті надання розписки позичальника на підтвердження укладення договору позики не є обов’язковим.
Відповідачем ОСОБА_3 було підписано договір позики від 01.08.2010р., згідно якого сторонами встановлено, що позикодавець надає позику на момент підписання даного Договору (п. 3.1.), а позичальник в свою чергу зобов’язався повернути суму в повному розмірі до 01.01.2011р. (п. 4.1.). Така письмова форма договору позики відповідає вимогам глави 71 ЦК України.
Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.1. договору позики від 01.08.2010р. встановлено, що при порушення позичальником пункту 4.1. даного Договору позикодавець має право розрахувати, а позичальник зобов’язується сплатити пеню в розмірі 0,45% від суми не погашеної заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення із ОСОБА_6 3% річних в сумі 319,16 грн. та пені в сумі 3138,75 грн.
Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення на його користь моральної шкоди в сумі 1700 грн., виходячи з того, що позивач не довів суду, що йому було заподіяно моральну шкоду відповідачем і з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та не підтвердив це будь-якими доказами.
Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що судом першої інстанції повно з’ясовано фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 безпідставні, необґрунтовані і висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313–315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 7 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: