П О С Т А Н О В А
Іменем України
08.08.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів КУШТАНА Б.П., ЧУЖІ Ю.Г.
при секретарі ЯНКОВИЧ К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про зобов’язання нарахувати державні соціальні виплати, за апеляційною скаргою Управління ПФУ в Міжгірському районі на рішення Міжгірського районного суду від 11 червня 2010 р., -
в с т а н о в и л а :
Пенсіонери ОСОБА_2, 1940 р.н., ОСОБА_3, 1930 р.н., ОСОБА_4, 1937 р.н., і ОСОБА_5, 1938 р.н., звернулися 26.05.2010 р. до суду в порядку цивільного судочинства із позовами про зобов’язання нарахувати державні соціальні виплати до Управління ПФУ в Міжгірському районі. Ухвалою Міжгірського районного суду від 28.05.2010 р. позови об’єднані в одне провадження. Позови мотивувалися тим, що позивачі мають статус «дитини війни» відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон № 2195-IV, тут і далі норми законодавства в редакції, чинній на час відповідних процесуальних дій і строків), а ст. 6 Закону передбачено, що цій категорії громадян пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Зупинення дії цієї норми у певні періоди часу незаконне, оскільки суперечить положенням ст. 22 Конституції України, що підтверджується рішеннями Конституційного Суду України. Крім того, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (далі – Закон № 56/95-ВР) пенсійні та інші соціальні виплати позивачів, на яких поширюється дія зазначеного Закону, повинні бути збільшені на 20%. Неправомірно бездіючи, відповідач державну соціальну допомогу «дітям війни» позивачам нараховував лише частково (10%), а надбавку як жителям гірських населених пунктів – не нараховував і не виплачував. Недоплата коштів склала: за розрахунками із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за період із січня 2009 р. по березень 2010 р. – по 1569,00 грн. допомоги «дитині війни» і по 313,80 грн. надбавки «гірських», разом – по 1882,80 грн. боргу; за розрахунками із ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за період із червня 2007 р. по травень 2010 р. – по 3940,10 грн. допомоги «дитині війни» і по 788,26 грн. надбавки «гірських», разом – по 4728,36 грн. боргу. Із посиланням на трирічний строк позовної давності, установлений ст. 257 ЦК України, позивачі просили зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити кожному з них заборговане за відповідні періоди підвищення до пенсій згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28. п. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 6 п. 2 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Судові витрати просили покласти на відповідача.
Рішенням Міжгірського районного суду від 11.06.2010 р. позов задоволено частково: зобов’язано Управління ПФУ в Міжгірському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 недоплачене підвищення до пенсії як «дитині війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та згідно ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» включно з 20% «гірських» за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. та з 01.01.2010 р. по 31.03.2010 р., яке обчислюється відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплачених сум. В решті позову – відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь кожного з позивачів по 171,00 грн. судових витрат.
Відповідач порушує в апеляції питання про скасування рішення та повну відмову в позові внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права. Вважає, що діяв правомірно, а позовні вимоги – необґрунтовані.
Позивачі рішення суду не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, відповідно до Закону України від 02.12.2010 р. № 2748-VI «Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами» розглянувши справу за правилами адміністративного судочинства у порядку письмового провадження (ст. 197 КАС України), обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Установлено, що пенсіонери ОСОБА_2, 1940 р.н., ОСОБА_3, 1930 р.н., ОСОБА_4, 1937 р.н., і ОСОБА_5, 1938 р.н., є громадянами України, кожному з них станом на 02.09.1945 р. було менше 18 років (а.с. 6, 8, 16-18, 28-30, 39-42), на них поширюються гарантії соціального захисту, встановлені Законом № 2195-IV. Позивачам видані посвідчення про те, що вони мають право на гарантії і пільги, встановлені Законом № 56/95-ВР: ОСОБА_2 – 08.04.2010 р. серії А № 538177; ОСОБА_3 – 27.04.2010 р. серії А № 389828; ОСОБА_4 – 19.05.2010 р. серії А № 446050; ОСОБА_6 – 19.05.2010 р. серії А № 446049 (а.с. 7, 19, 31, 43).
У редакції, що була чинною станом на 01.01.2006 р., Закон № 2195-IV (ст. 6) передбачав, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. У подальшому Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 77 п. 17), Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (ст. 71 п. 12, ст. 111), Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Розділ ІІ п. 41 пп. 2), дія ст. 6 Закону № 2195-IV зупинялася, її редакція змінювалася, встановлювалися додаткові умови і обмеження щодо виплати зазначеної допомоги, а у 2006 р. ці пільги для дітей війни фактично не було запроваджено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007 зупинення дії ст. 6 Закону № 2195-IV на 2007 р. визнано неконституційним. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 зміни, внесені цим бюджетним Законом на 2008 р. щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни, визнано неконституційними. За правовою позицією Конституційного суду України, висловленою як у цих рішеннях, так і в рішенні від 30.11.2010 р. № 22-рп/2010 у справі № 1-47/2010, закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зупиняти дію таких законів, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України, зазначені рішення КС України мають преюдиціальне значення у даних правовідносинах. У 2009-2010 рр. законодавчі рішення, які б припиняли чи зупиняли дію ст. 6 Закону № 2195-IV, не приймалися, факт чинності цієї норми визнається і в апеляційній скарзі.
За змістом Закону № 56/95-ВР (ст.ст. 5, 6), Постанови КМ України від 11.08.1995 р. № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого Постановою КМ України від 19.03.1996 р. № 345 (п.п. 2, 7, 8), статус особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають у цьому населеному пункті, про що їм виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка. Ініціатива щодо подачі відповідної заяви та отримання посвідчення належить громадянину. За відсутності посвідчення відсутня і підстава для нарахування та виплати надбавки, про яку ставлять питання позивачі.
Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» установлено, що призначення, перерахунок, виплату пенсій з урахуванням також положень ст. 28 ч. 1, інші соціальні виплати (доплати, надбавки, підвищення тощо), фінансування цих виплат, покладено на Пенсійний фонд України, його підрозділи, одним з джерел формування бюджету ПФУ є кошти Держбюджету України (зокрема, ст.ст. 5, 6, Розділи VI, VIII, ст.ст. 71, 72 Закону). Такий спосіб фінансування узгоджується з вимогами ст. 7 Закону № 2195-IV. Розміри прожиткового мінімуму на 2007-2010 рр. встановлювалися бюджетними Законами на відповідні роки з урахуванням положень Закону України «Про прожитковий мінімум» (зокрема, ст.ст. 1, 2).
На час звернення позивачів до суду позов належало подавати в порядку цивільного судочинства. З урахуванням цього позивачі просили задовольнити їх вимоги в межах трирічного строку позовної давності, установленого ст. 257 ЦК України, справу розглянуто судом відповідно до ЦПК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторона на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами і зобов’язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд розглядає цивільну справу в межах заявлених позивачем вимог (ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України). КАС України, правила якого застосовуються на час апеляційної перевірки рішення суду, містить аналогічні приписи, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції, переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і може вийти за межі доводів скарги в разі встановлення порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи (ст.ст. 11, 69-71, 195). За змістом ст. 58 Конституції України, ст.ст. 5, 8 ЦК України, ст.ст. 5-9 КАС України, не має зворотної сили процесуальний закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам процесу, чи обмежує їх використання.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідальна перед людиною (ст. 3 Конституції України). Держава, її органи, посадові особи повинні діяти добросовісно, забезпечити громадянину можливість реалізації його прав і виконання обов’язків шляхом, зокрема, ясного, стабільного і несуперечливого врегулювання відповідних правовідносин, належного організаційного і матеріально-фінансового забезпечення відповідної діяльності. Врегулювання спірних відносин цим вимогам не відповідає.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ст.ст. 46, 152 Конституції України, суд першої інстанції дійшов вірного по суті висновку у частині необхідності захисту права позивачів на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом № 2195-IV, з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідач неправомірно бездіяв, ці соціальні виплати повною мірою не нараховував і не виплачував. Вимоги про такий перерахунок є правомірними за періоди з 09.07. по 31.12.2007 р., з 22.05. по 31.12.2008 р. і за 2009-2010 рр. Вимоги позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо перерахунку допомоги як «дітям війни» суд вирішив у межах позовних вимог за період, який указували позивачі. Позивачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 заявляли такі вимоги за період з 06.2007 р. по 05.2010 р., суд задовольнив їх у межах періоду з 01.01.2009 р. по 31.03.2010 р., у задоволенні вимог за інший період – відмовив, позивачі таке рішення не оскаржили.
Рішення суду в частині зобов’язання відповідача здійснити перерахунок і виплату соціальної допомоги позивачам як «дітям війни» згідно ст. 6 Закону № 56/95-ВР включно з 20% «гірських» не ґрунтується на законі. Оскільки у період, за який задоволено позов, жоден з позивачів не мав посвідчення про право на гарантії і пільги, встановлені Законом № 56/95-ВР, законних підстав для нарахування та виплати їм відповідної доплати не було. За таких обставин, некоректність розрахунку зазначеної доплати, зробленого позивачами без урахування положень законодавства, яке передбачає призначення окремих спеціальних надбавок, доплат і т.ін. саме до пенсії, а не призначення надбавок до надбавок, нарахування їх одна на одну і перерахунок у такий спосіб, значення не має.
Відтак, з урахуванням положень ст. 195 ч. 1 КАС України, на підставі ст. 202 ч. 1 п.п. 2-4 цього Кодексу апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду в частині зобов’язання відповідача здійснити перерахунок і виплату соціальної допомоги позивачам як «дітям війни» згідно ст. 6 Закону № 56/95-ВР включно з 20% «гірських» слід скасувати, у задоволенні цих вимог – відмовити. У решті рішення суду, що його доводи апеляції не спростовують, на підставі ст. 200 КАС України слід залишити без змін. Посилання апелянта на неналежну врегульованість даного питання, відсутність коштів і т.ін. – необґрунтовані та не можуть бути підставою для відмови позивачам у захисті їхніх прав, визначених Законами України.
Керуючись ст. 198 ч. 1 п.п. 1, 3, ст. 202 ч. 1 п.п. 2-4, ст. 200 КАС України, Законом України від 02.12.2010 р. № 2748-VI «Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами», колегія суддів –
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області задовольнити частково, рішення Міжгірського районного суду від 11 червня 2010 р. у частині задоволення позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до Управління ПФУ в Міжгірському районі про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок і виплату соціальної допомоги позивачам як «дітям війни» згідно ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» включно з 20% «гірських» за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. та з 01.01.2010 р. по 31.03.2010 р. скасувати, у задоволенні цих вимог – відмовити, у решті рішення суду – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але протягом двадцяти днів після набрання законної сили може бути оскар жена до Вищого адміністративного суду України.
Судді