У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 липня 2011 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

суддів: Дербенцевої Т.П.,

Нагорняка В.А.,

Сімоненко В.М. -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу  ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на частину квартири, визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними, скасування реєстрації права власності та відшкодування моральної шкоди; за касаційною скаргою ОСОБА_6  на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2010 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

В червні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та  ОСОБА_7, мотивуючи свої вимоги тим, що вона 8 червня 2002 року уклала шлюб з ОСОБА_5, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька. В період шлюбу, а саме 20 червня 2002 року, вони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 для спільного проживання, право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_5 В зв’язку з неможливістю подальшого спільного проживання, ними прийняло рішення про розірвання шлюбу та продажу спільної квартири, для уникнення складностей з продажем квартири в якій зареєстрована дитина, відповідач вмовив її знятись з реєстрації, що вона разом з донькою і зробила, однак в супереч їх з ОСОБА_5 домовленості, в січні 2009 року останній  отримав новий паспорт та подарував квартиру своїй матері, відповідачці ОСОБА_6, яка в подальшому продала її ОСОБА_7 Вважаючи своє право власності на спільну квартиру порушеним, звернулась до суду та просила визнати договір дарування від 30 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та договір купівлі-продажу від 16 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – недійсними. Визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири та стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6  моральну шкоду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2010 року, позовні вимоги задоволено частково, визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, придбану 20 червня 2002 року, в період шлюбу, на ім’я ОСОБА_5, визнано недійсним договір дарування квартири від 30 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 16 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на вказану квартиру, в решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня               2010 року,  рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2010 року, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасовано та в цій частині відмовлено, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення суду першої та рішення апеляційної інстанцій, направлення справи на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

         Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2010 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2010 року   постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2010 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2010 року –  залишити без змін.  

    Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Т.П. Дербенцева

В.А. Нагорняк

В.М. Сімоненко