КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2011 № 48/106
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів: Шапрана В.В.
Кошіля В.В.
при секретарі: Браславській А.В.
за участю представників:
від позивача – Чередниченко А.В.,
від відповідача – ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Лізингова компанія „Украгромашінвест” на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2011 (суддя Бойко Р.В.)
у справі № 48/106
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Лізингова компанія
„Украгромашінвест”
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про визнання договорів недійсними.
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство „Лізингова компанія „Украгромашінвест” (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про визнання договорів №101-Е/09 від 14.10.2009, №123-К/09 від 05.11.2009, №201 від 01.12.2009, №251Л від 18.01.2010 та №252Л від 18.03.2010 недійсними.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, ВАТ „Лізингова компанія „Украгромашінвест” звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду від 30.05.2011 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду від 30.05.2011 скасувати, апеляційну скаргу – задовольнити.
Представник відповідача у виступі заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 14.10.2009 по 18.03.2010 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено ряд договорів на виконання робіт, а саме:
- №101-Е/09 від 14.10.2009 – на виконання робіт по проведенню аналізу та надання інформації щодо ринку сільськогосподарського машинобудування України в 2008 році (на суму 32 000,00 грн.);
- №123-К/09 від 05.11.2009 – на виконання робіт по проведенню аналізу та надання інформації щодо ринку лізингових послуг України у 2009 році (на суму 38 500,00 грн.);
- №201 від 01.12.2009 – на проведення аналізу та надання інформації щодо перспективи розвитку світового сільськогосподарського машинобудування у 2010-2015 роках (на суму 50 000,00 грн.);
- №251Л від 18.01.2010 – про надання інформації щодо ринку сільськогосподарської техніки для малих господарств у 2010 році (на суму 37 700,00 грн.);
- №252Л від 18.03.2010 – на вивчення потенційних можливостей та підбір номенклатури сільськогосподарської техніки для поставок на територію Кенії та Уганди (на суму 100 000,00 грн.).
Відповідно до умов вказаних договорів замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання виконати певні роботи (п. 1.1).
Згідно з п. 2.2 договорів замовник здійснює 100% передоплату від суми зазначеної в п. 2.1 даного договору в 5-ти денний термін після підписання цього договору. Договір набирає чинності з дня зарахування передоплати на розрахунковий рахунок виконавця.
Пунктом 3.1 договорів передбачено, що результатом виконання робіт даного договору є надання інформації з виконання робіт по проведенню аналізу та надання інформації щодо ринку сільськогосподарського машинобудування України в 2008 році, виконання робіт по проведенню аналізу та надання інформації щодо ринку лізингових послуг України у 2009 році, аналізу та надання інформації щодо перспективи розвитку світового сільськогосподарського машинобудування у 2010-2015 роках, щодо ринку сільськогосподарської техніки для малих господарств у 2010 році та вивчення потенційних можливостей та підбір номенклатури сільськогосподарської техніки для поставок на територію Кенії та Уганди.
Замовник зобов'язаний протягом 10 днів з дня одержання акта здачі-приймання виконаної роботи надіслати виконавцю підписаний акт. Якщо протягом вказаного терміну до виконавця не надійде від замовника оформлений у встановленому порядку акт здачі-прийняття, то робота вважається прийнятою ( п. 3.2 договорів).
Матеріали справи свідчать, що на виконання вказаних договорів, відповідачем було виконано роботи, що підтверджується актами №1 від 29.10.2009, 30.11.2009, 30.12.2009, 18.01.2010 та 23.06.2010, а також звітами виконавця за договорами від 29.10.2009, 30.11.2009, 30.12.2009, 18.01.2010 та 23.06.2010.
В обґрунтування позовних вимог ВАТ „Лізингова компанія „Украгромашінвест” посилається на те, що вказані договори не відповідають нормам чинного законодавства України, оскільки укладення договорів відбувалося без проведення передбачених процедур на закупівлю товарів, робіт та послуг, а також не було надано звітів про виконання робіт, що підставою для визнання їх недійсними.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави для визнання спірних договорів недійсними, з викладених у позовній заяві підстав, відсутні, а тому в задоволенні позову відмовив в повному обсязі.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, також не може погодитися з вищенаведеними доводами позивача, беручи до уваги наступне.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, Відкрите акціонерне товариство „Лізингова компанія „Украгромашінвест” створене відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №1144 „Про Лізингову компанію „Украгромашінвест”, державна частка в статутному фонді якого становить 50.08%, а тому укладення товариством договорів на закупівлю товарів, робіт та послуг регулювалося на момент існування спірних правовідносин Положенням про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 № 921 (надалі – Положення).
Вказане Положення застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше ніж 100 тис. гривень, а робіт - 300 тис. гривень, про що зазначено в п. 5 даного Положення.
Визначення предмета закупівлі товарів і послуг за державні кошти здійснюється замовником на основі Державного класифікатора продукції та послуг ДК 015-97, затвердженого наказом Державного комітету України стандартизації, метрології та сертифікації від 30.12.1997 № 822, у межах бюджетного призначення на відповідний рік.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визначена Положенням вартість закупівлі товарів, робіт та послуг (товарів та послуг не менше ніж 100 тис. гривень, а робіт - 300 тис. гривень), при перевищенні якої обов’язковим є застосування норм Положення, визначається у межах бюджетного призначення на відповідний рік.
Матеріали справи свідчать, що договори №101-Е/09, №123-К/09 та №201 на суму 120 500,00 грн. укладені в 2009 році, а договори №251Л та №252Л на суму 137 700,00 грн. – в 2010 році.
Відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 015-97 предмети договорів містять різні за змістом результати послуг:
- надання послуг, пов’язаних з дослідженням ринку, які включають в себе аналіз ринку, конкуренції та поведінки споживачів, а саме – ринок продукції (договір №101-Е/09 від 14.10.2009), послуг (договір №123-К/09 від 05.11.2009) та споживачів (договір №251Л від 18.01.2010), що відноситься до коду послуг 74.13.11;
- консультативні послуги з питань управління маркетингом, які включають в себе аналіз комерційної стратегії, визначення та тарифікації послуг для замовників, а також питання дослідження збуту, комерційного планування виробництва та комплексного вивчення ринку (договори №201 від 01.12.2009 та №252Л від 18.03.2010), що відноситься до коду послуг 74.14.13.
Виходячи з наведеного, сторонами в 2009 році укладено договори №101-Е/09 та №123-К/09, що відносяться до коду послуг 74.13.11 на загальну суму 70 500,00 грн., і договір №201, що відноситься до коду послуг 74.14.13 –на суму 50 000,00 грн., а в 2010 році –договір №251Л (код 74.13.11) на суму 37 700,00 грн. та договір №252Л (код 74.14.13) на суму 100 000,00 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальна річна вартість предмету закупівлі за кожним кодом Державного класифікатора продукції та послуг не перевищує 100 000,00 грн., а тому на здійснення такої закупівлі не поширюються норми Положення.
Пунктом 84 Положення передбачено, що договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з п.п. 2 ч. 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першої-третьої, п’ятою, шостою ст. 203 цього кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” передбачено, що згідно зі статтями 4,10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Згідно зі ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Разом з тим обставини, на які в обґрунтування своїх позовних вимог посилається ВАТ „Лізингова компанія „Украгромашінвест” в контексті статті 207 ГК України не є такими, які б тягнули за собою правові наслідки у вигляді наявності підстав для визнання укладених між сторонами договорів недійсними. До того ж суд враховує фактичне виконання сторонами умов договору, що підтверджується наведеними вище актами та звітами виконавця.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, який відповідає приписам чинного законодавства та не суперечить інтересам держави, а тому обставини, якими ВАТ „Лізингова компанія „Украгромашінвест” обґрунтовує свої позовні вимоги та апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для визнання спірних договорів недійсними.
Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга ВАТ „Лізингова компанія „Украгромашінвест” не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2011 у справі № 48/106 не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Лізингова компанія „Украгромашінвест” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2011 року у справі № 48/106 – без змін.
Матеріали справи № 48/106 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Моторний О.А.
Судді Шапран В.В.
Кошіль В.В.